УХВАЛА

19 травня 2021 року

м. Київ

Справа № 904/1448/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Огородніка К. М. - головуючого, Жукова С. В., Ткаченко Н. Г.,

за участю секретаря судового засідання - Ксензової Г. Є.;

за участю представників:

ТОВ "Укрметалургтранс" - Гальченка В. Я., Муравйова О. В.,

АТ "Українська залізниця" - Кулініча А. П., Мельника М. А.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрметалургтранс"

на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 28.01.2021

у справі № 904/1448/20

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрметалургтранс"

до: Акціонерного товариства "Українська залізниця",

Товариства з обмеженою відповідальністю "Металургтранс"

про визнання протиправними дій та стягнення збитків.

ВСТАНОВИВ:

ТОВ "Укрметалургтранс" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом (з урахуванням заяви про зміну предмету позову за рахунок уточнення позовних вимог) про:

- визнання протиправними дії АТ "Українська залізниця" (далі - відповідач-1) щодо прийняття розпорядження №Ц-1/2-2/156 та №Ц-1/2-2/157 від 15.03.2017 в частині встановлення заборони на переміщення залізничного рухомого складу (приватних вагонів) в порожньому стані через лінію зіткнення у межах Донецької та Луганської областей у напрямку з територій, де органи державної влади України тимчасово не здійснюють своїх повноважень, на іншу частину території України;

- солідарне стягнення з АТ "Українська залізниця" та ТОВ "Металургтранс" (далі - відповідач-2) на користь ТОВ "Укрметалургтранс" 21 654 288 грн збитків, завданих внаслідок втрати напіввагонів у кількості 48 одиниць, судовий збір у розмірі 326916,32 грн, витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 54 000 грн.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 06.08.2020 у справі №904/1448/20 позов задоволено частково, визнано протиправними дії АТ "Українська залізниця" щодо прийняття розпорядження №Ц-1/2-2/157 від 15.03.2017 в частині встановлення заборони на переміщення залізничного рухомого складу (приватних вагонів) в порожньому стані через лінію зіткнення у межах Донецької та Луганської областей у напрямку з територій, де органи державної влади України тимчасово не здійснюють своїх повноважень, на іншу частину території України; з АТ "Українська залізниця" стягнуто на користь ТОВ "Укрметалургтранс" 21 654 288
грн збитків, завданих внаслідок втрати напіввагонів у кількості 48 одиниць, судовий збір у розмірі 325 865,32 грн, витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 53826,12грн; в решти позовних вимог відмовлено.

Рішення мотивоване тим, що розпорядження № Ц-1/2-2/156 та № Ц-1/2-2/157, якими запроваджені обмеження щодо залізничних перевезень, починаючи з 16.03.2017 й до відміни шляхом заборони на перевезення вантажів та порожніх вагонів через лінію зіткнення у межах Донецької та Луганської областей прийнято з перевищенням повноважень та суперечить чинному законодавству.

Суд вказав, що підставою введення заборони вказано рішення Ради національної безпеки і оборони України від 15.03.2017 "Про невідкладні додаткові заходи із протидії гібридним загрозам національній безпеці України", введеного в дію Указом Президента України від 15.03.2017 №62/2017 та звернення регіональної філії "Донецька залізниця" від 15.03.2017 № 1/883.

На виконання вказаного рішення Ради національної безпеки і оборони України постановою Кабінету Міністрів України № 623 від 18.08.2017 внесені зміни до Порядку переміщення товарів до району або з району проведення антитерористичної операції, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.03.2017 № 99, і в п. 22-1 встановлено, що з метою забезпечення національної безпеки переміщення вантажів (крім гуманітарних) припиняється в установленому порядку на строк дії відповідного рішення.

За висновком місцевого суду, відповідачем-1 було завчасно, до відповідного рішення Кабінету Міністрів України від 18.08.2017, запроваджено конвенційні заборони № Ц-1/2-2/156 та № Ц-1/2-2/157 від 15.03.2017; вказані заборони були запроваджені з перевищенням обсягу обмежень, встановлених Кабінетом Міністрів України, яким було припинено тільки переміщення вантажів, щодо заборони переміщення порожніх напіввагонів як транспортних засобів (залізничного рухомого складу), жодних рішень державними органами не приймалося.

У зв'язку з прийняттям АТ "Українська залізниця" розпоряджень від 15.03.2017 за №Ц-1/2-2/156 та за №Ц-1/2-2/157 щодо введення конвенційної заборони на переміщення залізничного рухомого складу з/на території, де органи державної влади України тимчасово не здійснюють своїх повноважень, повернення спірних напіввагонів на підконтрольну органам державної влади України територію стало неможливим.

Вказані обставини за висновком суду першої інстанції, свідчать про наявність в діях відповідача-1 повного складу цивільного правопорушення, що є необхідною умовою для стягнення з нього збитків, розмір яких визначено вартістю втраченого майна, яка підтверджується Звітом про незалежну оцінку рухомого майна - залізничних вагонів (48 поз. ), що обліковуються на балансі ТОВ "Укрметалургтранс" від 13.03.2020.

Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 28.01.2021 рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 06.08.2020 у справі № 904/1448/20 скасовано. Закрито провадження у справі в частині визнання протиправними дій АТ "Українська залізниця" щодо прийняття розпорядження № Ц-1/2-2/156 та № Ц-1/2-2/157 від 15.03.2017 в частині встановлення заборони на переміщення залізничного рухомого складу (приватних вагонів) в порожньому стані через лінію зіткнення у межах Донецької та Луганської областей у напрямку з територій, де органи державної влади України тимчасово не здійснюють своїх повноважень, на іншу частину території України. Відмовлено у задоволенні позову про солідарне стягнення з АТ "Українська залізниця" та ТОВ "Металургтранс" на користь ТОВ "Укрметалургтранс" 21 654 288 грн збитків.

Ухвалюючи постанову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що АТ "Укрзалізниця" у межах спірних правовідносин наділена публічно-владними управлінськими функціями, відповідно, є суб'єктом владних повноважень, а відтак спір про визнання протиправними дій АТ "Українська залізниця" про прийняття розпорядження № Ц-1/2-2/156 та №Ц-1/2-2/157 від 15.03.2017 в частині встановлення заборони на переміщення залізничного рухомого складу (приватних вагонів) в порожньому стані через лінію зіткнення у межах Донецької та Луганської областей у напрямку з територій, де органи державної влади України тимчасово не здійснюють своїх повноважень, на іншу частину території України, є публічно-правовим та має розглядатись за правилами Кодексу адміністративного судочинства України.

Відмова в задоволенні позовних вимог про стягнення збитків обґрунтована судом апеляційної інстанції недоведеністю позивачем такого елементу складу правопорушення, необхідного для застосування відповідальності у вигляді відшкодування збитків, як протиправна поведінка, оскільки оцінка такій поведінці (прийняття розпорядження № Ц-1/2-2/156 та № Ц-1/2-2/157 від 15.03.2017 з перевищенням повноважень) має надаватись адміністративним судом за правилами Кодексу адміністративного судочинства України, що виключає наявність складу цивільного правопорушення.

Не погоджуючись з постановою Центрального апеляційного господарського суду від
28.01.2021 ТОВ "Укрметалургтранс" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою про скасування оскарженої постанови, з вимогою залишити в силі рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 06.08.2020 у справі №904/1448/20.

В обґрунтування заявлених вимог, скаржник посилається на порушення апеляційним господарським судом норм процесуального права (стаття 20 ГПК України), що полягає в неправильному їх застосуванні, оскільки позовні вимоги в частині оскарження дій відповідача-1 щодо запровадження тимчасової заборони є спором про оскарження актів (дій) суб'єктів господарювання у сфері організації та здійснення господарської діяльності, який має розглядатися господарськими судами. Вказане порушення призвело до прийняття помилкового судового рішення про закриття провадження у справі (пункт З частини 2 статті 287 ГПК України), і як наслідок - до формальної відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення збитків, що позбавляє Позивача можливості захистити свої права. Також зазначає про відсутність правового висновку Верховного Суду в правовідносинах, що є предметом спору у цій справі.

Ухвалою Верховного Суду від 05.04.2021 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ "Укрметалургтранс" на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 28.01.2021, датою проведення судового засідання визначено 19.05.2021.

06.05.2021 до Верховного Суду від АТ "Укрзалізниця" надійшов відзив на касаційну скаргу ТОВ "Укрметалургтранс" з запереченнями проти вимог та доводів скаржника, з вимогою залишити постанову Центрального апеляційного господарського суду від
28.01.2021 у справі № 904/1448/20 без змін.

Відповідач-1 доводить, що право AT "Укрзалізниця" на введення конвенційних заборон, що носять публічно-правовий характер, передбачено Законом України "Про залізничний транспорт", Статутом залізниць України, необхідність погодження з Міністерством інфраструктури України делеговано AT "Укрзалізниця" наказом від
30.05.2002 № 344Ю, а відтак спір між сторонами, що виник у зв'язку із оскарженням дій AT "Укрзалізниця" щодо прийняттям розпоряджень № Ц-1/2-2/156 та № Ц-1/2-2/157 від 15.03.2017 в частині встановлення заборони на переміщення залізничного рухомого складу (приватних вагонів) в порожньому стані через лінію зіткнення, містить ознаки адміністративного спору.

Під час розгляду справи № 904/1448/20 колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про наявність підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, з огляду на таке.

Згідно з частиною 6 статті 302 ГПК України справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб'єктної юрисдикції, крім випадків, якщо:

1) учасник справи, який оскаржує судове рішення, брав участь у розгляді справи в судах першої чи апеляційної інстанції і не заявляв про порушення правил предметної чи суб'єктної юрисдикції;

2) учасник справи, який оскаржує судове рішення, не обґрунтував порушення судом правил предметної чи суб'єктної юрисдикції наявністю судових рішень Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об'єднаної палати) іншого касаційного суду у справі з подібною підставою та предметом позову у подібних правовідносинах;

3) Велика Палата Верховного Суду вже викладала у своїй постанові висновок щодо питання предметної чи суб'єктної юрисдикції спору у подібних правовідносинах

З цього вбачається, що справа може бути передана на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини 6 статті 302 ГПК України лише за відсутності (негативний аспект) всіх трьох указаних у цій частині випадків. У разі наявності хоча б одного із перелічених у частині 6 статті 302 ГПК України випадків справа не підлягає передачі до Великої Палати Верховного Суду (таку позицію викладено в ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/5755/19).

Позов у цій справі завлено про визнання протиправними дії АТ "Українська залізниця" щодо прийняття розпорядження № Ц-1/2-2/156 та № Ц-1/2-2/157 від
15.03.2017 в частині встановлення заборони на переміщення залізничного рухомого складу (приватних вагонів) в порожньому стані через лінію зіткнення у межах Донецької та Луганської областей у напрямку з територій, де органи державної влади України тимчасово не здійснюють своїх повноважень, на іншу частину території України та солідарного стягнути з АТ "Українська залізниця" та ТОВ "Металургтранс" 21654288грн збитків, завданих внаслідок втрати напіввагонів у кількості 48 одиниць за наслідками прийняття вказаних розпоряджень.

Задовольняючи частково позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що неможливість повернення належних позивачу 48 напіввагонів з території, де органи державної влади України тимчасово не здійснюють своїх повноважень, стала наслідком введення відповідачем-1 конвенційних заборон на переміщення вантажів та залізничного рухомого складу з/на території, де органи державної влади України тимчасово не здійснюють своїх повноважень, відповідно до розпоряджень від 15.03.2017 за № Ц-1/2-2/156 та за № Ц-1/2-2/157, оскільки вчинивши дії щодо їх прийняття відповідач-1 перевищив обсяг заборон, які встановлені в рішенні Ради національної безпеки і оборони України від 15.03.2017 "Про невідкладні додаткові заходи із протидії гібридним загрозам національній безпеці України" та в постанові Кабінету Міністрів України № 623 від 18.08.2017, і неправомірно заборонив переміщення через лінію зіткнення у межах Донецької та Луганської областей залізничного рухомого складу (приватних вагонів) в порожньому стані.

АТ "Укрзалізниця", обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги про скасування рішення Господарського суду Донецької області від 06.08.2020 та відмову у задоволенні позову, зазначала, що місцевим господарським судом розглянуто спір в порядку господарського судочинства, тоді як спір підлягає вирішенню в порядку адміністративного судочинства, так як предметом спору є оскарження дій щодо прийняття розпоряджень від 15.03.2017 за № Ц-1/2-2/156 та за № Ц-1/2-2/157 щодо введення конвенційної заборони на переміщення залізничного рухомого складу з/на території, де органи державної влади України тимчасово не здійснюють своїх повноважень.

Тобто, на розгляд апеляційного господарського суду постало питання належності спору за позовом про визнання протиправними дії АТ "Українська залізниця" щодо прийняття розпоряджень № Ц-1/2-2/156 та № Ц-1/2-2/157 від 15.03.2017 до адміністративної юрисдикції.

Позивач під час апеляційного провадження висловлював позицію щодо помилковості тверджень відповідача-1 про непідвідомчість спору в цій частині господарських судах, наголошував, що оскаржив вчинені відповідачем-1 дії виключно в межах його власної господарської компетенції.

В касаційній скарзі позивач посилається на те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові дійшов помилкового висновку про те, що спір у цій справі підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки позовні вимоги в частині оскарження дій відповідача-1 щодо запровадження тимчасової заборони є спором про оскарження актів (дій) суб'єктів господарювання у сфері організації та здійснення господарської діяльності, який має розглядатися господарськими судами, що передбачено пунктами 6, 10, 15 статті 20 ГПК України.

Постанову суду апеляційної інстанції у цій справі оскаржує учасник справи (позивач), який брав участь у розгляді справи в судах першої та апеляційної інстанції з підстав порушення судом апеляційної інстанції правил предметної юрисдикції, зазначаючи про те, що цей спір не належить до юрисдикції адміністративних судів, а підлягає розгляду в порядку господарського судочинства. Отже, не підтверджується підстава, яка унеможливлює передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, і яка передбачена пунктом 1 частини 6 статті 302 ГПК України.

Крім того, в касаційній скарзі ставиться питання про невідповідність висновку суду апеляційної інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог про стягнення збитків внаслідок недоведеності протиправності спірних розпоряджень, прийнятих відповідачем-1, що виключає наявність складу цивільного правопорушення, оскільки такий спір, на думку апеляційного господарського суду, повинен розглядатися адміністративним судом, висновкам Верховного Суду, які наведені у постанові від 07.08.2019 у справі № 910/7960/18.

Щодо встановлення подібності наведеної справи та справи що розглядається, Верховний Суд звертається до правових позицій Великої Палати Верховного Суду викладених, зокрема, у постановах від 27.03.2018 у справі №910/17999/16, від
25.04.2018 у справі № 925/3/17, від 25.04.2018 у справі №910/24257/16.

Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду зазначає про те, що, на момент розгляду цієї справи, висновок Великої Палати Верховного Суду щодо питання предметної чи суб'єктної юрисдикції спору у подібних правовідносинах (у спорах, що виникають при оскарженні реалізації AT "Українська залізниця" повноважень на тимчасове зупинення перевезень вантажів) відсутній. Отже не підтверджується і третя з підстав, які унеможливлюють передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, і яка передбачена пунктом 3 частини 6 статті 302 ГПК України.

Отже передбачені частиною 6 статті 302 ГПК України випадки, що унеможливлюють передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду - відсутні.

Колегія суддів вважає, що вказаний аспект щодо визначення юрисдикції цього спору є вагомим з огляду на те, що вирішення даного питання необхідне для забезпечення сталої судової практики щодо наявності права залізниці у надзвичайних ситуаціях миттєво реагувати на недопущення порушень при надзвичайних ситуаціях та забезпечення безпеки руху, зважаючи на те, що AT "Укрзалізниця" є національним перевізником вантажів та пасажирів, що забезпечує 82% вантажних і майже 50% пасажирських перевезень, які здійснюються усіма видами транспорту, та важливим інструментом регулювання економіки України.

Колегія суддів зазначає, що з огляду на категорію спорів у правовідносинах, питання щодо розмежування судової юрисдикції наявне в аналогічних справах, загальна ціна позовів в яких складає 196657857,00 грн (провадження у яких зупинені до розгляду даної справи), а також існують обґрунтовані припущення, що неминуче виникатимуть у майбутньому, зважаючи на залишення (за твердженням відповідача-1) близько 6 тисяч приватних вантажних вагонів на непідконтрольній українській владі території, вартість яких становить близько 5-7 мільярдів гривень. Відтак розгляд цієї справи Великою Палатою Верховного Суду сприятиме формуванню єдиної правозастосовчої практики у вказаних правовідносинах.

Відповідно до статті 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

Судова юрисдикція - це інститут права, покликаний розмежувати між собою як компетенцію різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського й адміністративного.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є предмет спору, характер спірних матеріальних правовідносин і їх суб'єктний склад. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції судів, які розглядають справи за правилами цивільного, кримінального, господарського й адміністративного судочинства. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до його відання, тобто діяти в межах установленої законом компетенції.

Відповідно до частини 4 статті 17 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" єдність системи судоустрою забезпечується, зокрема єдністю судової практики.

Єдність судової практики є фундаментальною засадою здійснення судочинства і визначається тим, що має гарантувати стабільність правопорядку, об'єктивність і прогнозованість правосуддя. Застосування ж судами різних підходів до тлумачення законодавства, навпаки, призводить до невизначеності закону, його суперечливого та довільного застосування. Також єдність судової практики є складовою вимогою принципу правової визначеності.

Відповідно до вимог частини 1 статті 36 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.

У пункті 6 частини другої цієї статті передбачено, що Верховний Суд забезпечує однакове застосування норм права судами різних спеціалізацій у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.

Створення і функціонування Верховного Суду має забезпечити послідовне, стале, однакове та зрозуміле правозастосування при розгляді спорів.

Колегія суддів приймає до уваги те, що Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах неодноразово досліджувала критерії розмежування судової юрисдикції.

Велика Палата Верховного Суду вказувала на те, що визначення правильної юрисдикційності того чи іншого спору має важливе значення. Адже Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своїй практиці неодноразово звертав увагу на те, що кожен має право на суд, встановлений законом, тобто відповідний орган повинен мати повноваження вирішувати питання, що належать до його компетенції, на основі принципу верховенства права (рішення ЄСПЛ від 29 квітня 1988 року у справі "Белілос проти Швейцарії"); юрисдикцію суду має визначати закон (доповідь Європейської комісії від 12 жовтня 1978 року у справі "Занд проти Австрії").

Велика Палата Верховного Суду наголошувала, що суди не повинні допускати наявності проваджень, а відтак і судових рішень, ухвалених у спорі між тими ж сторонами, з того самого предмета, але судами різних юрисдикцій. Звідси юрисдикційність відповідного спору потрібно визначати так, щоб унеможливити повторне звернення особи до суду іншої юрисдикції після відповідного коригування позовних вимог та формування іншого складу учасників справ.

Європейський суд з прав людини зауважив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (BRUMARESCU v. ROMANIA, № 28342/95, § 61, ЄСПЛ, від 28.10.1999). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (LUPENI GREEK CATHOLIC PARISH AND OTHERS v. ROMANIA, № 76943/11, § 123, ЄСПЛ, від 29.11.2016).

Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (S.W. v. THE UNITED KINGDOM, № 20166/92, § 36, ЄСПЛ, від 22.11.1995).

Неодноразове ухвалення протилежних і суперечливих судових рішень, особливо судами вищих інстанцій, може спричинити порушення права на справедливий суд, закріплене в пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

З огляду на викладене Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду зазначає про наявність підстав, передбачених частиною 6 статті 302 ГПК України, для передачі справи № 904/1448/20 разом із касаційною скаргою позивача на постанову Центрального апеляційного господарського суду від
28.01.2021 на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Керуючись статтями 234, 302, 303 ГПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду,

УХВАЛИВ:

Справу № 904/1448/20 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрметалургтранс" до Акціонерного товариства "Українська залізниця", Товариства з обмеженою відповідальністю "Металургтранс" про визнання протиправними дій та стягнення збитків, провадження у якій відкрито за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрметалургтранс" на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 28.01.2021, передати на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Головуючий, суддя Огороднік К. М.

Судді Жуков С. В.

Ткаченко Н. Г.