Історія справи

Ухвала КГС ВП від 28.07.2020 року у справі №923/468/19

УХВАЛА

12 листопада 2020 року

м. Київ

Справа № 923/468/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Зуєва В. А. - головуючого, Багай Н. О., Могила С. К.

за участю секретаря судового засідання - Дерлі І. І.,

за участю представників сторін:

позивача - Бєла Є. Ю.,

відповідача-1 - не з'явився,

відповідача-2 - не з'явився,

відповідача-3 - Кириченко К. І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Краса"

на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 04.06.2020 (судді: Поліщук Л. В., Будішевська Л. О., Таран С. В. )

та рішення Господарського суду Херсонської області від 05.11.2019 (суддя Закурін М. К. )

за позовом Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Краса"

до:
1. Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Херсонській області,

2. Державного підприємства "СЕТАМ",

3. Товариства з обмеженою відповідальністю "Геліос-1"

про визнання недійсними електронних торгів, протоколу проведення торгів та акта про проведення торгів,

ВСТАНОВИВ:

Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Краса" (далі - СТОВ "Краса", Позивач) звернулося до Господарського суду Херсонської області з позовом до Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Херсонській області (далі - ДВС, Відповідач-1), Державного підприємства "СЕТАМ" (далі - ДП "СЕТАМ", Відповідач-2) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Геліос-1" (далі - ТОВ "Геліос-1", Відповідач-3) про:

- визнання недійсними електронних торгів, проведених 20.05.2019 (реєстраційний номер лота 344900) з продажу нежитлової будівлі - цеху по заморозці овочів та фруктів, загальною площею 1037,3 кв. м, з прибудовою літера "а", прибудовою літера "а1 ", ґанком літера "а2 ", ґанком літера "а3 ", навісом літера "б", огорожею та спорудами, що розташований за адресою: Херсонська область, Каховський район, с. Чорноморівка, вул. Комплексна, 1-Г, за результатами яких це майно придбане ТОВ "Геліос-1";

- визнання недійсним протоколу проведення електронних торгів №406891 від
20.05.2019 з продажу вищезазначеного майна;

- визнання недійсним акта про проведення електронних торгів від 22.05.2019, складеного головним державним виконавцем ДВС Огородником Євгеном Івановичем про придбання ТОВ "Геліос-1" цеху по заморозці овочів і фруктів, місцезнаходження:

Херсонська область, Каховський район, с. Чорноморівка, вул. Комплексна, 1-Г; площею 1037,3 кв. м.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 20.05.2019 у межах виконавчого провадження щодо стягнення з позивача заборгованості ДП "СЕТАМ" були проведені торги з реалізації майна під назвою: "цех по заморозці овочів і фруктів", про що складений протокол № 406891 з реєстраційним номером лота 344900. Згідно з актом та протоколом про проведення електронних торгів предметом реалізації є цілісний майновий комплекс "цех по заморозці овочів і фруктів", хоча реалізації підлягало лише нерухоме майно під назвою: "нежитлова будівля". Наявність такої різниці, на думку позивача, є наслідком неправомірної поведінки переможця торгів - ТОВ "Геліос-1" щодо вилучення рухомого майна, яке розміщене у придбаній ним будівлі.

За твердженнями Позивача прилюдні торги, протокол та акт про проведення торгів є недійсними, оскільки державним виконавцем порушено процедуру підготовки до проведення торгів, а їх проведення та оформлення результатів відбулося з порушенням пункту 7 розділу ІІІ Порядку реалізації арештованого майна, так як у випадку реалізації цілісного майнового комплексу в інформації про майно додатково необхідно зазначати обсяг та основну номенклатуру продукції (робіт, послуг), кількість та склад робочих місць, відомості про будівлі (споруди, приміщення) та земельну ділянку, на якій він розташований, основні зобов'язання, якщо вони відомі виконавцю, проте у даному випадку цього не було зазначено. Крім того, Позивач зауважив, що торги проведені з порушенням положень статей 56 та 61 Закону України "Про виконавче провадження", оскільки вони проведені відносно майна, на яке не було накладено арешт, зокрема рухомого майна, яке знаходиться у приміщеннях, які складають нерухоме майно (при цьому опис та арешт рухомого майна, яке знаходилося у приміщеннях, не проводився), а також державним виконавцем та організатором торгів не погоджено предмет та ціну реалізації, оскільки в порушення частини 1 статті 54 та статті 57 Закону України "Про виконавче провадження" вона здійснена без погодження із заставодержателем.

Рішенням Господарського суду Херсонської області від 05.11.2019, залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від
04.06.2020 у справі №923/468/19, відмовлено у задоволенні позову.

Відмовляючи у задоволенні позову, місцевий господарський суд, з яким погодилась апеляційна інстанція, виходив з того, що:

- характеристика нерухомого майна, яке було арештоване у межах виконавчого провадження, співпадає з характеристикою майна, яке передане для оцінки, а також відповідає опису майна, вказаного у заявці на реалізацію арештованого майна;

- торги проведені відносно продажу майна, яке було арештоване у процесі здійснення виконавчого провадження, а тому посилання позивача на продаж цілісного майнового комплексу не ґрунтуються на викладених обставинах та доказах;

- станом на час проведення торгів існували відомості щодо обтяження відносно реалізованого майна, водночас наявність такого обтяження ніяким чином не порушує прав та охоронюваних законом інтересів позивача, оскільки внесення відомостей до заявки та інформаційного повідомлення при організації торгів про наявність обтяження впливає лише на права та інтереси учасників таких торгів, яким позивач не є, а також безпосередньо іпотекодержателя;

- позивачем не доведено актуальності наявних у Державному реєстрі відомостей про іпотеку, оскільки не надано доказів існування станом на час проведення торгів як кредитних зобов'язань за договором № 63 від 28.09.2007, так і зобов'язань за іпотечним договором № 3800 від 26.11.2007;

- для визнання торгів недійсними необхідно, щоб порушення порядку їх проведення одночасно порушували права чи законні інтереси Позивача, як особи, яка оскаржує торги;

- спеціальний порядок реалізації предмета іпотеки стосується лише випадків примусового звернення стягнення на іпотечне майно, яке у даному випадку відсутнє, а тому на спірні правовідносини він не розповсюджується,

- державний виконавець не повідомляв іпотекодержателя про стягнення заборгованості шляхом продажу майна, що перебувало в іпотеці, але у такому випадку права та інтереси позивача не порушені, оскільки вказане право бути обізнаним з продажем іпотечного майна стосується іпотекодержателя, а не іпотекодавця,

- державний виконавець повинен узгоджувати вартість майна з іпотекодержателем, але Позивач не є іпотекодержателем, а тому безпосередньо його права та інтереси невчиненням державним виконавцем відповідного узгодження не порушені, оскільки вказане право бути обізнаним з вартістю іпотечного майна стосується іпотекодержателя, а не іпотекодавця.

У касаційній скарзі СТОВ "Краса" просить скасувати рішення місцевого і постанову апеляційного судів та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі.

Вимоги скарги обґрунтовані неврахуванням господарськими судами попередніх інстанцій висновків у подібних правовідносинах щодо застосування статей 3, 51 Закону України "Про іпотеку", Порядку реалізації арештованого майна, затвердженого Наказом ~organization15~ від 29.09.2016 №2831/5 викладених у постановах Верховного Суду України від 06.07.2016 у справі №6-1213цс16, від 27.04.2016 у справі №6-103цс16 та щодо застосування статті 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" викладених у постановах Верховного Суду від 01.04.2020 у справі №610/1030/18 та від 23.10.2019 у справі №922/3537/17.

У відзиві на касаційну скаргу ДП "СЕТАМ" просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки Позивачем не доведено порушення норм закону під час проведення прилюдних торгів та порушення його прав та законних інтересів.

ТОВ "Геліос-1" у відзиві на касаційну скаргу заперечує проти її задоволення посилаючись на те, що проведенні прилюдні торги не порушують права та інтереси Позивача.

Дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі та відзивах не неї, а також матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку, що обставини, які стали підставою для відкриття касаційного провадження не підтвердилися, тому касаційне провадження за вищезазначеною касаційною скаргою підлягає закриттю з огляду на таке.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (частина 1 статті 300 Господарського процесуального кодексу України).

Частиною 2 статті 6 та частиною 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України та зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з пунктом 8 частини 2 статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Питання права касаційного оскарження урегульовано статтею 287 Господарського процесуального кодексу України, частиною другою якої встановлено підстави касаційного оскарження судових рішень виключно у випадках, визначених цією процесуальною нормою.

Так, однією з підстав касаційного оскарження судових рішень відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Зі змісту зазначеної норми права убачається, що оскарження судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, може мати місце за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, у якій подано касаційну скаргу, і у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

Подібність правовідносин в іншій аналогічній справі визначається за такими критеріями: суб'єктний склад сторін спору, зміст правовідносин (права та обов'язки сторін спору) та об'єкт (предмет).

При цьому, подібність правовідносин означає тотожність суб'єктного складу учасників відносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи.

Під судовими рішеннями у подібних правовідносинах необхідно розуміти такі рішення, де подібними (тотожними, аналогічними) є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.

Подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від
27.03.2018 у справі №910/17999/16, від 25.04.2018 у справі №925/3/17, від
25.04.2018 у справі №910/24257/16, від 16.05.2018 у справі №910/5394/15-г, від
19.06.2018 у справі №922/2383/16, від 12.12.2018 у справі №2-3007/11, від
16.01.2019 у справі №757/31606/15-ц, від 19.05.2020 у справі №910/719/19 та постановах Верховного Суду України від 21.12.2016 у справі №910/8956/15 та від
13.09.2017 у справі №923/682/16.

Так, посилання скаржника на постанову Верховного Суду України від 06.07.2016 у справі №6-1213цс16 та постанову Верховного Суду від 01.04.2020 у справі №610/1030/18 є безпідставними, оскільки предметом спору у справі №6-1213цс16 була вимога щодо звернення стягнення на предмет іпотеки, а у справі №610/1030/18 - визнання недійсними договорів оренди та скасування рішень про державну реєстрацію права оренди.

Отже висновок щодо застосування норми права у справі, яка переглядається у касаційному порядку, заснований на правовідносинах які не є подібними порівняно із справами, на які скаржник посилався як на підставу для скасування оскаржуваних судових рішень попередніх інстанцій, а відтак не є релевантними.

Аналіз постанов Верховного Суду України від 27.04.2016 у справі №6-103цс16 та Верховного Суду від 23.10.2019 у справі №922/3537/17 на які посилається скаржник у касаційній скарзі, як в цілому, так і висновків зроблених в них свідчить, що основною ідеєю, на якій базуються як постанови, так і висновки, є те, що головною умовою, яку підлягає встановленню судами при вирішені позовів про визнання недійсними прилюдних торгів, є наявність порушень, що могли вплинути на результат торгів, а тому, окрім наявності порушення норм закону при проведенні прилюдних торгів, повинні бути й порушення прав і законних інтересів особи, яка їх оспорює.

Саме такі висновки є сталими та містяться, зокрема, у постановах Верховного Суду України від 25.11.2015 у справі №6-1749цс15, від 29.06.2016 у справі №6-370цс16), від 06.07.2016 у справі №6-3174цс15), від 12.10.2016 у справі №369/5994/14-ц та від 29.11.2017 у справі №668/5633/14-ц, постановах Верховного Суду від 12.09.2018 у справі №755/13471/15-ц, від 27.02.2019 у справі №207/5030/15-ц, від 29.07.2020 у справі №450/4083/13-ц та від 30.09.2020 у справі №537/1566/18.

Із зазначеним правовим висновком погодилась й Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15.05.2019 у справі №678/301/12.

У справі яка переглядається ( №923/468/19) господарські суди попередніх інстанцій відмовляючи у задоволенні позову виходили з того, що Позивачем не доведено обставин, які б свідчили про порушення його прав при реалізації майна з прилюдних торгів, та не надано доказів, які б підтверджували ці обставини.

Отже, аналіз висновків, викладених в оскаржуваних судових рішеннях у справі №923/468/19, яка розглядається, не свідчить про їх невідповідність висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду України від 27.04.2016 у справі №6-103цс16 та Верховного Суду від 23.10.2019 у справі №922/3537/17.

Судова колегія зазначає, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним з елементів якого є принцип правової визначеності.

Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а, отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Суб'єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.

У справі Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) "Sunday Times v. United
Kingdom" Європейський суд вказав, що прописаний у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) термін "передбачено законом" передбачає дотримання такого принципу права як принцип визначеності. ЄСПЛ стверджує, що термін "передбачено законом" передбачає не лише писане право, як-то норми писаних законів, а й неписане, тобто усталені у суспільстві правила та моральні засади суспільства.

До цих правил, які визначають сталість правозастосування, належить і судова практика.

Конвенція вимагає, щоб усе право, чи то писане, чи неписане, було достатньо чітким, щоб дозволити громадянинові, якщо виникне потреба, з належною повнотою передбачати певною мірою за певних обставин наслідки, що може спричинити певна дія.

Вислови "законний" та "згідно з процедурою, встановленою законом" зумовлюють не лише повне дотримання основних процесуальних норм внутрішньодержавного права, але й те, що будь-яке рішення суду відповідає меті і не є свавільним (рішення ЄСПЛ у справі "Steel and others v. The United Kingdom").

Отже, правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.

Інші доводи скаржника про необґрунтованість та незаконність рішення місцевого та постанови апеляційного судів є неаргументованими та відхиляються судовою колегією касаційної інстанції як такі, що спрямовані на переоцінку доказів з метою встановлення інших фактичних обставин справи, що виходить за межі встановленої законом компетенції Верховного Суду.

Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пунктом 5 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають із подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.

Зважаючи на те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження, колегія суддів відповідно до пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою СТОВ "Краса" на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 04.06.2020 та рішення Господарського суду Херсонської області від 05.11.2019 у справі №923/468/19.

Керуючись статтями 234, 235, 296 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Касаційне провадження за касаційною скаргою Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Краса" на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 04.06.2020 та рішення Господарського суду Херсонської області від 05.11.2019 у справі №923/468/19 закрити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. А. Зуєв Судді Н. О. Багай С. К. Могил