Історія справи

Ухвала КГС ВП від 16.03.2020 року у справі №913/410/19

?

УХВАЛА

10 вересня 2020 року

м. Київ

Справа № 913/410/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Зуєва В. А. - головуючого, Багай Н. О., Дроботової Т. Б.,

за участю секретаря судового засідання - Дерлі І. І.

за участю представників сторін:

позивача - Литвин П. В.,

відповідача - не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"

на постанову Східного апеляційного господарського суду від 22.01.2020 (судді:

Россолов В. В., Склярук О. І., Ільїн О. В. )

та рішення Господарського суду Луганської області від 18.11.2019 (суддя Фонова О. С. )

за позовом Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"

до Комунального підприємства "Лисичанськтепломережа"

про стягнення 70 768 838,39 грн,

ВСТАНОВИВ:

Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (далі - АТ "НАК "Нафтогаз України", Позивач) звернулося до Господарського суду Луганської області з позовом про стягнення з Комунального підприємства "Лисичанськтепломережа" (далі - КП "Лисичанськтепломережа", Відповідач) 70 768
838,39 грн - заборгованості за договором постачання природного газу, з яких 46 748 075,78 грн - основного боргу, 5 653 225,41 грн - пені, 3 782 855,37 грн - 3% річних та 14 584 681,83 грн - інфляційних втрат.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Відповідач порушив умови договору постачання природного газу щодо проведення своєчасної оплати вартості товару.

Рішенням Господарського суду Луганської області від 18.11.2019, залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 22.01.2020 у справі №913/410/19, позов задоволено частково. Стягнуто з КП "Лисичанськтепломережа" на користь АТ "НАК "Нафтогаз України" 46 748 075,78 грн - основного боргу, 3 361 059,84 грн - 3% річних, 13 062 293,57 грн - інфляційних втрат. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат. В іншій частині позову - відмовлено.

Рішення господарських судів попередніх інстанцій в частині задоволення позову мотивовані їх доведеністю та обґрунтованістю, а в частині відмови - неправомірністю нарахування пені у період дії мораторію на нарахування та стягнення пені, інших штрафних санкцій, встановленого приписами частини 2 статті 2 Закону України "Про встановлення додаткових гарантій щодо захисту прав громадян, які проживають на територіях проведення антитерористичної операції, та обмеження відповідальності підприємств-виконавців/виробників житлово-комунальних послуг у разі несвоєчасного здійснення платежів за спожиті енергетичні ресурси".

Одночасно судами відмовлено в задоволенні позову в частині стягнення 3 % та інфляційних втрат, нарахованих на суму заборгованості в розмірі 7 000 000,00
грн, яка була погашена на виконання постанови Кабінету Міністрів України від
04.03.2002 №256 "Про затвердження Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету", у зв'язку зі зміною на її підставі порядку розрахунків за поставлений природний газ, аніж передбачено умовами договору.

У касаційній скарзі Позивач просить скасувати судове рішення місцевого господарського суду та постанову апеляційної інстанції в частині відмови у стягненні 5 653 225,41 грн - пені, 421 795,53 грн - 3% річних, 1 522 388,26 грн інфляційних втрат та прийняти в цій частині нове рішення, яким задовольнити позов.

Касаційне провадження відкрито на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, оскільки за доводами скаржника оскаржувані судові рішення ухвалені без урахування висновків Верховного Суду щодо відсутності підстав для застосування частини 2 статті 2 Закону України "Про встановлення додаткових гарантій щодо захисту прав громадян, які проживають на територіях проведення антитерористичної операції, та обмеження відповідальності підприємств-виконавців/виробників житлово-комунальних послуг у разі несвоєчасного здійснення платежів за спожиті енергетичні ресурси" до аналогічних правовідносин, викладених у постанові від 16.10.2018 у справі №913/65/18, а також висновків Верховного Суду щодо відсутності підстав для застосування Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 №256, до аналогічних правовідносин, викладених у постанові від 22.11.2019 у справі №916/2286/18.

Крім того, з урахуванням карантину, запровадженого відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 №211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19" з 12.03.2020 та зупинення провадження у справі до вирішення об'єднаною палатою Касаційного господарського суду справи №904/1210/18, а також внесення змін та доповнень до Господарського процесуального кодексу України, зокрема, щодо процесуальних строків відповідно до пункту 11 Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" розгляд касаційної скарги здійснюється в розумний строк, тобто, такий, що є об'єктивно необхідним для забезпечення можливості реалізації учасниками справи відповідних процесуальних прав.

Дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, а також матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку, що обставини, які стали підставою для відкриття касаційного провадження не підтвердилися, тому касаційне провадження за касаційною скаргою Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на постанову Східного апеляційного господарського суду від
22.01.2020 та рішення Господарського суду Луганської області від 18.11.2019 у справі №913/410/19 підлягає закриттю з огляду на таке.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (частина 1 статті 300 Господарського процесуального кодексу України).

Частиною 2 статті 6 та частиною 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України та зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з пунктом 8 частини 2 статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Питання права касаційного оскарження урегульовано статтею 287 Господарського процесуального кодексу України, частиною другою якої встановлено підстави касаційного оскарження судових рішень виключно у випадках, визначених цією процесуальною нормою.

Так, однією з підстав касаційного оскарження судових рішень відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Зі змісту зазначеної норми права убачається, що оскарження судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, може мати місце за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, у якій подано касаційну скаргу, і у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

Подібність правовідносин в іншій аналогічній справі визначається за такими критеріями: суб'єктний склад сторін спору, зміст правовідносин (права та обов'язки сторін спору) та об'єкт (предмет).

При цьому, подібність правовідносин означає тотожність суб'єктного складу учасників відносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи.

Під судовими рішеннями у подібних правовідносинах необхідно розуміти такі рішення, де подібними (тотожними, аналогічними) є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.

Подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від
27.03.2018 у справі №910/17999/16, від 25.04.2018 у справі №925/3/17, від
25.04.2018 у справі №910/24257/16, від 16.05.2018 у справі №910/5394/15-г, від
19.06.2018 у справі №922/2383/16, від 12.12.2018 у справі №2-3007/11, від
16.01.2019 у справі №757/31606/15-ц, від 19.05.2020 у справі №910/719/19 та постановах Верховного Суду України від 21.12.2016 у справі №910/8956/15 та від
13.09.2017 у справі №923/682/16.

Так, посилання скаржника на постанову Верховного Суду від 16.10.2018 у справі №913/65/18 щодо застосування статті 2 Закону України "Про встановлення додаткових гарантій щодо захисту прав громадян, які проживають на територіях проведення антитерористичної операції, та обмеження відповідальності підприємств-виконавців/виробників житлово-комунальних послуг у разі несвоєчасного здійснення платежів за спожиті енергетичні ресурси" є безпідставними, оскільки саме у цій постанові Верховний Суд дійшов висновку, що положення вищезазначеної норми поширюються на АТ "НАК "Нафтогаз України", як на постачальника газу підприємству, що надає населенню послуги з постачання теплової енергії та централізованого опалення в зоні проведення антитерористичної операції, а тому стягнення пені за порушення строків розрахунку є необґрунтованим, з огляду на введення мораторію статті 2 Закону України "Про встановлення додаткових гарантій щодо захисту прав громадян, які проживають на територіях проведення антитерористичної операції, та обмеження відповідальності підприємств-виконавців/виробників житлово-комунальних послуг у разі несвоєчасного здійснення платежів за спожиті енергетичні ресурси".

Така правова позиція уже була викладена у постановах Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.01.2019 у справі №913/66/18 та від 25.06.2020 у справі №905/21/19, постановах Верховного Суду від
08.08.2019 у справі №905/98/19, від 19.09.2019 у справі №913/655/18, від
22.01.2020 у справі №913/223/19, від 25.02.2020 у справі №913/411/19 і в даному випадку судова колегія не вбачає необхідності від неї відступати.

Щодо тверджень скаржника, що апеляційною інстанцією застосовано норму права без урахування висновків Верховного Суду до аналогічних правовідносин, викладених у постанові від 22.11.2019 у справі №916/2286/18 (застосування Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від
04.03.2002 №256), судова колегія зазначає, що запроваджуючи механізм взаємних розрахунків між підприємствами паливно-енергетичного комплексу, визначений Порядком (у тому числі й затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від
04.03.2002 №256), держава забезпечує відшкодування частини витрат підприємств паливно-енергетичного комплексу, пов'язаних із газопостачанням населенню, яке використовує житлові субсидії та має пільги з оплати комунальних послуг. Тобто держава офіційно визнає неспроможність підприємств паливно-енергетичного комплексу забезпечити вчасні розрахунки в цій частині (залежно від рівня наданих пільг і субсидій, отриманих населенням на відповідній ліцензованій території діяльності). Визнаючи неможливість розрахунків у цій частині підприємствами паливно-енергетичного комплексу, держава, приймаючи відповідні нормативно-правові акти, змінює характер регулювання відповідних правовідносин, що склалися між сторонами на підставі укладених між ними договорів.

Тому незалежно від того, що правовідносини між сторонами виникли на підставі господарського договору, грошові зобов'язання між сторонами договору в частині, яку держава компенсуватиме за рахунок коштів державного бюджету, регулюються відповідними нормами законодавства, зокрема, адміністративного (бюджетного), застосування, чинність яких не залежить від того, чи передбачали сторони у договорі відповідні умови, а відтак відсутні підстави для стягнення 3 % річних, інфляційних втрат і пені, нарахованих у зв'язку із неналежним виконанням відповідачем зобов'язань щодо своєчасної оплати переданого природного газу, оскільки підписавши спільні протокольні рішення, сторони погодилися з тим, що між ними встановлюється інший (не той, що був передбачений у договорі) порядок розрахунків.

Подібні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від
23.10.2019 у справі №922/3013/18, постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 31.05.2019 у справі №924/296/18 та у постанові палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від
23.09.2019 у справі №908/885/18.

Слід зазначити, що під час вирішення тотожних спорів суди мають враховувати саме останню правову позицію Верховного Суду.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі № 755/109447/17.

Крім того, процесуальним законом визначені процесуальні механізми забезпечення єдності судової практики, що полягають у застосуванні спеціальної процедури відступу від висновків щодо застосування норм права, викладених у раніше постановлених рішеннях Верховного Суду. Логіка побудови й мета існування цих процесуальних механізмів указує на те, що в цілях застосування норм права в подібних правовідносинах за наявності протилежних правових висновків суду касаційної інстанції слід виходити з того, що висновки, які містяться в судових рішеннях судової палати Касаційного господарського суду, мають перевагу над висновками колегії суддів, висновки об'єднаної палати Касаційного господарського суду - над висновками палати чи колегії суддів цього суду, а висновки Великої Палати Верховного Суду - над висновками об'єднаної палати, палати й колегії суддів Касаційного господарського суду.

Подібні висновки викладені також у постановах Верховного Суду від 12.02.2020 у справі №916/2259/18 та від 31.03.2020 у справі №910/11383/19.

В такий спосіб, посилання скаржника на постанови Верховного Суду, як на підтвердження неврахування господарськими судами попередніх інстанцій правових позицій Верховного Суду, не є релевантними.

Відповідно до частини 1 статті 300 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

При цьому, за змістом пункту 4 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження виявилося, що Верховний Суд у своїй постанові викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, або відступив від свого висновку щодо застосування норми права, наявність якого стала підставою для відкриття касаційного провадження, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку, коли Верховний Суд вважає за необхідне відступити від такого висновку).

Зважаючи на вищевикладене, касаційне провадження за касаційною скаргою Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на постанову Східного апеляційного господарського суду від 22.01.2020 та рішення Господарського суду Луганської області від 18.11.2019 у справі №913/410/19 підлягає закриттю.

Керуючись статтями 234, 235, 296, 300 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Закрити касаційне провадження за касаційною скаргою Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на постанову Східного апеляційного господарського суду від 22.01.2020 та рішення Господарського суду Луганської області від 18.11.2019 у справі №913/410/19.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. А. Зуєв Судді Н. О. Багай Т. Б. Дроботова