Історія справи

Ухвала КГС ВП від 17.06.2021 року у справі №910/7232/20

УХВАЛА

17 червня 2021 року

м. Київ

Справа № 910/7232/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Малашенкової Т. М. (головуючий), Бенедисюка І. М., Колос І. Б.,

розглянувши матеріали касаційної скарги Центру медичної реабілітації та санаторного лікування "Пуща-Водиця" (далі - ЦМР та СЛ "Пуща-Водиця", відповідач, скаржник)

на рішення Господарського суду міста Києва від 22.12.2020 та

постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.04.2021

у справі № 910/7232/20

за позовом Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (далі - АТ "НАК "Нафтогаз України", позивач)

до ЦМР та СЛ "Пуща-Водиця"

про стягнення 210 747,98 грн,

ВСТАНОВИВ:

ЦМР та СЛ "Пуща-Водиця" 17.05.2021 (згідно з поштовими відмітками на конверті) звернулося до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить, зокрема скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 22.12.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.04.2021 у справі № 910/7232/20 та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволені позовних вимог АТ "НАК "Нафтогаз України"; зупинити виконання рішення Господарського суду міста Києва від 22.12.2020 залишеного без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від
12.04.2021 у справі № 910/7232/20. Також скаржник просить суд поновити строк на касаційне оскарження у справі.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) між суддями від 07.06.2021 для розгляду касаційної скарги у справі № 910/7232/20 визначено колегію суддів у складі:

Малашенкової Т. М. - головуючий, Бенедисюка І. М., Колос І. Б.

Як убачається з Єдиного державного реєстру судових рішень, рішенням Господарського суду міста Києва від 22.12.2020, яке залишене без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 12.04.2021 у справі № 910/7232/20, позов задоволено повністю; стягнуто з ЦМР та СЛ "Пуща-Водиця" на користь АТ "НАК "Нафтогаз України" заборгованість в сумі 120 513,86 грн, пеню у розмірі 22 438,40 грн, 3% річних у розмірі 14 165,11 грн, інфляційні втрати у розмірі 53 630,61 грн та судовий збір у розмірі 3 161,22 грн.

Вирішуючи питання щодо прийнятності касаційної скарги та наявності підстав для відкриття/відмови у відкритті касаційного провадження, дослідивши матеріали справи та доводи касаційної скарги ЦМР та СЛ "Пуща-Водиця" у контексті оскаржуваних судових рішень, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження з огляду на таке.

Пункт 8 частини 2 статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", частина 1 статті 17 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

Отже, оскарження рішень судів у касаційному порядку можливе лише у випадках, якщо таке встановлено законом.

Приписами пункту 1 частини 1 статті 287 ГПК України передбачено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки, мають право подати касаційну скаргу на рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Відповідно до пункту 2 частини 3 статті 287 ГПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо:

а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;

б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до пункту 2 частини 3 статті 287 ГПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;

в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;

г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Отже, перелік підстав для касаційного оскарження судових рішень у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, наведений у пункті 2 частини 2 статті 287 ГПК України, є вичерпним.

За змістом частини 7 статті 12 ГПК України для цілей частини 7 статті 12 ГПК України розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.

Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01.01.2020 встановлено у розмірі 2102,00 грн.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 163 Господарського процесуального кодексу України у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.

Предметом позову у справі № 910/7232/20 є стягнення 210 747,98 грн, з яких: 120
513,86 грн - основний борг, пеня 22 438,40 грн - пеня, у розмірі 53 630,61 грн - інфляційні втрати, 14 165,11 грн - 3% річних, а отже, ціна позову у цій справі не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (станом на 2020 рік - 1 051 00,00 грн).

Верховний Суд звертає увагу на те, що за такого правового регулювання можливість відкриття касаційного провадження у справах з ціною позову, що не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб залежить виключно від значення кожної з них для формування єдиної правозастосовчої практики та обставин конкретної справи, при наявності підстав, передбачених підпунктами "а" - "г" пункту 2 частини 3 статті 287 ГПК України.

При цьому тягар доказування наявності підстав, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 287 ГПК України покладається на скаржника.

Такими чином, законодавець обмежив можливість касаційного оскарження судових рішень у названій категорії господарських справ, поставивши можливість такого оскарження в залежність від імовірності значення ухваленого за наслідком касаційного провадження судового рішення для формування практики застосування відповідних правових норм та наявності обставин конкретної справи, передбачених підпунктами "а " - "г" пункту 2 частини 3 статті 287 ГПК України.

Обґрунтовуючи підставу для відкриття касаційного провадження, передбачену підпунктом "в" пункту 2 частини 3 статті 287 ГПК України, скаржник у поданій касаційній скарзі зазначає, що Центр медичної реабілітації та санаторного лікування "Пуща-Водиця" є державною установою і не має значних доходів, займається оздоровленням пільгових категорій населення, частково фінансується з державного бюджету. Доходи ЦМР та СЛ "Пуща-Водиця" суттєво знизилися ще й у зв'язку з пандемією коронавірусу. При цьому для скаржника сума спору є значною та може забезпечити місячною заробітною платою частину колективу. Також скаржник зазначає, що вільних коштів у нього немає, а також немає такої статті видатків, як оплата яких-небудь послуг за спірним Договором, який відповідач вважає нікчемним. Більше того, Державна казначейська служба відмовляється перераховувати кошти за нікчемним правочином. Отже, стягнення коштів з ЦМР та СЛ "Пуща-Водиця" за Договором №100/16-ТЕ-41 постачання природного газу від 31.01.2016 призведе до того, що їх прийдеться сплачувати за рахунок інших статей видатків, і до виникнення заборгованості по можливо, життєво важливим питанням відповідача.

У зв'язку з цим скаржник зазначає, справа № 910/7232/20 має величезне значення для ЦМР та СЛ "Пуща-Водиця" в ситуації, що склалася наразі, і для відповідача дуже важливо, щоб аргументи таки було почуто, а не просто проігноровано, як це було зроблено судами першої та апеляційної інстанцій.

Враховуючи положення статті 129 Конституції України, відповідно до яких основними засадами судочинства є, зокрема, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Верховний Суд зазначає, що, з огляду на принцип рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом ЦМР та СЛ "Пуща-Водиця", як державна установа, яка за твердженням скаржника частково фінансується за рахунок бюджету у зв'язку з таким механізмом фінансування не має будь-яких привілеїв перед іншими учасниками судового процесу, має однаковий обсяг процесуальних прав та обов'язків поряд з іншими учасниками справи.

Суд касаційної інстанції відзначає, що істинність твердження скаржника щодо відсутності значних доходів, зниження доходу у зв'язку пандемією коронавірусу та відсутності вільних коштів, відмова Державної казначейської служби перерахувати кошти тощо, як на підтвердження доводів для подолання процесуальних фільтрів щодо касаційного оскарження судових рішень у справах з ціною позову, що не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб має бути підтверджуватись, зокрема відповідними допустимими і належними доказами.

Відповідно до частини 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доводи скаржника не свідчать про наявність підстав для відкриття касаційного провадження, оскільки саме власне твердження скаржника про те, що справа має виняткове значення без надання будь-яких доказів на підтвердження вище наведених обґрунтувань не може бути визнано в даному випадку судом автоматичною підставою, на яку поширюється дія положення підпункту "в" пункту 2 частини 3 статті 287 ГПК України.

Верховний Суд відзначає, що, визначені підпунктами а), б), в), г) пункту 2 частини 3 статті 287 ГПК України випадки, є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, оскільки в іншому випадку принцип "правової визначеності" буде порушено.

Крім того наведені скаржником у касаційній скарзі доводи у контексті оскаржуваних судових рішень у цій справі не дають поза розумними сумнівами підстав для висновку про те, касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, або наявні інші підстави для відкриття касаційного провадження, передбачені частиною 3 статті 287 ГПК України. Наведені скаржником доводи зводяться до заперечення встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи з одночасним тлумаченням стороною власного викладення обставин справи, до переоцінки доказів, які були здійсненні місцевим та апеляційним господарськими судами під час розгляду справи по суті і в цілому до заперечення результату розгляду справи.

Використання оціночних чинників, як-то: "винятковість значення справи для скаржника", "суспільний інтерес", "значення для формування єдиної правозастосовчої практики", тощо не повинні викликати думку про наявність певних ризиків, адже, виходячи із статусу Верховного Суду, у деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, оскільки розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".

Колегія суддів відзначає, що незгода із рішенням суду попередніх інстанцій не свідчить автоматично про неправильність застосування або порушення норм матеріального/процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень, як і не може вказувати на таку обставину, як негативні наслідки для скаржника внаслідок прийняття цих рішень, оскільки настання таких наслідків у випадку прийняття судового рішення не на користь відповідача є звичайним передбачуваним процесом.

Верховним Судом під час аналізу доводів та аргументів касаційної скарги також взято до уваги: предмет позову, правову природу спірних правовідносин, складність справи, чинне на час виникнення спірних правовідносин законодавство, факт розгляду даної справи судами двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, що вказані доводи були предметом розгляду у суді апеляційної інстанції, та врахував межі, порядок та повноваження апеляційного суду щодо розгляду справи.

Таким чином, подана касаційна скарга не містить належних, фундаментальних і підтверджуючих обґрунтувань, які можуть бути визнані такими, що підпадають під пункт 2 частини 3 статті 287 ГПК України, і, які надають повноваження Верховному Суду переглянути, як "суду права", дану категорію справ.

Касаційний господарський суд також враховує, що переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію "суду права", що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави, та не є "судом фактів".

Разом з тим, Суд також враховує позицію, висловлену Європейським Судом з прав людини в ухвалі від 9 жовтня 2018 року щодо неприйнятності у справі "Азюковська проти України" (Azyukovska v. Ukraine, заява № 26293/18). Суд визнав, що заява є неприйнятною ratione materiae у сенсі п. 3 (а) ст. 35 Конвенції і має бути відхилена відповідно до п. 4 цієї статті. ЄСПЛ зазначив, що застосування критерію малозначності справи в цій справі було передбачуваним, справу розглянули суди двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, заявниця не продемонструвала наявності інших виключних обставин, які за положеннями Кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи. В ухвалі також ідеться, що в контексті аналізу застосування критерію ratione valoris щодо доступу до вищих судових інстанцій ЄСПЛ також брав до уваги наявність або відсутність питання щодо справедливості провадження, яке здійснювалося судами нижчих інстанцій.

Однак у цій справі тією мірою, в якій заявниця ставила питання щодо справедливості провадження в судах першої і другої інстанцій, ЄСПЛ не визнав, що мали місце порушення процесуальних гарантій п. 1 ст. 6 Конвенції.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 23.10.1996 "Справа "Леваж Престасьон Сервіс проти Франції" (Levages Prestations Services v. France, заява № 21920/93, пункт 48) вказано, що зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, роль якого обмежено перевіркою правильності застосування норм закону, процесуальні процедури у такому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється після його розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 293 ГПК України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Беручи до уваги вищевказане, з огляду на принципи господарського судочинства (змагальності та диспозитивності, рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом, юридичної визначеності) в контексті аналізу доводів касаційної скарги на доведеність винятків і підстав, передбачених статтею 287 ГПК України, покликання заявника у цій справі тією мірою не ставить питання щодо справедливості провадження в судах першої і другої інстанцій, колегія суддів дійшла висновку про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ЦМР та СЛ "Пуща-Водиця" на рішення Господарського суду міста Києва від
22.12.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від
12.04.2021 у справі № 910/7232/20, оскільки вона подана на судові рішення, що не підлягають касаційному оскарженню.

Окрім цього, колегія суддів зазначає, що на порушенням вимог пункту 2 частини 4 статті 290 ГПК України скаржником до матеріалів касаційної скарги не додано документу на підтвердження сплати судового збору за подання касаційної скарги, що підтверджується актом Верховного Суду від 07.06.2021 № 29.1-11/241, в якому зазначено, що при розкриванні поштового відправлення (штриховий код 0100193236965), яке надійшло від Центру медичної реабілітації та санаторного лікування "Пуща-Водиця", не виявилось вказаного у додатку касаційної скарги доказу сплати судового збору за подачу касаційної скарги.

Керуючись частиною 163, 234, 235, 287, 293 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Центру медичної реабілітації та санаторного лікування "Пуща-Водиця" на рішення Господарського суду міста Києва від 22.12.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.04.2021 у справі № 910/7232/20.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя Т. Малашенкова

Суддя І. Бенедисюк

Суддя І. Колос