Історія справи

Ухвала КГС ВП від 11.03.2021 року у справі №914/397/20

УХВАЛА

10 березня 2021 року

м. Київ

Справа № 914/397/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Селіваненка В. П. (головуючий), Булгакової І. В. і Львова Б. Ю.,

розглянувши матеріали касаційної скарги фізичної особи-підприємця Яхфуфі Алі (далі - ФОП Яхфуфі Алі)

на рішення господарського суду Львівської області від 05.10.2020 та

постанову Західного апеляційного господарського суду від 27.01.2021

за позовом приватного акціонерного товариства "Львівобленерго"

до фізичної особи-підприємця Сабатовича Руслана Богдановича

про стягнення 265 939,56 грн.,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - ФОП Яхфуфі Алі,

ВСТАНОВИВ:

21.02.2021 (згідно з поштовими відмітками на конверті) ФОП Яхфуфі Алі звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Львівської області від 05.10.2020 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 27.01.2021 у справі №914/397/20 та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Також скаржник просить зупинити виконання рішення господарського суду Львівської області від
05.10.2020 у справі №914/397/20 на час розгляду даної справи Верховним Судом.

Дослідивши матеріали касаційної скарги та додані до неї документи, Касаційний господарський суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 293 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

За змістом положень статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Згідно з частиною 5 статті 12 ГПК України для цілей частиною 5 статті 12 ГПК України малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Предметом позову у даній справі є стягнення 265 939,56 грн., вартості недоврахованої електричної енергії а, отже, ціна позову у справі № 914/397/20 не перевищує п'ятисот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до пункту 2 частини 3 статті 287 ГПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, зазначених у цій же нормі ГПК України.

Скаржник у касаційній скарзі зазначає, що суд апеляційної інстанції застосував норму права (частину 4 статті 75 ГПК України) без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 13.10.2020 у справі №04/14-10/5026/2337/2011.

Скаржник вказує, що суди попередніх інстанції залишили поза увагою його твердження щодо відсутності у мотивувальній частині постанови Західного апеляційного господарського суду від 08.04.2019 у справі №914/808/17 посилань на встановлення факту самовільного підключення. Тобто судом, який ухвалив рішення по справі №914/808/17, не було встановлено обставини, що самовільне підключення дійсно здійснювалось за допомогою мідного проводу, а переріз такого проводу становить 10 мм2, як це було зазначено в дефектному акті, тому в матеріалах справи немає доказової бази, яка б підтверджувала наявність законних підстав для задоволення позовних вимог.

Також скаржник зазначає, що дана касаційна скарга має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики щодо застосування частини 5 статті 75 ГПК України, суть якого зводиться до такого: чи може особа реалізовувати право передбачене частиною 5 статті 75 ГПК України як третя особа у процесі чи для цього необхідно набуття статусу сторони провадження?

Також скаржник вказує, що справа має виняткове значення для скаржника, оскільки основним видом діяльності скаржника є діяльність ресторанів, надання послуг мобільного харчування, у зв'язку із запровадженням на всій території України карантину він міг не отримувати доходу взагалі та, в деяких випадках, нести значні збитки та понаднормові витрати на здійснення орендної плати, утримання орендованого приміщення в належному стані, підтримання обслуговування на належному рівні, поставки продукції хорошої якості, виплату найманим працівникам зарплатні, в тому числі "з власної кишені". У випадку задоволення позовних вимог та подальшого звернення відповідача до скаржника з вимогою повернути сплачені грошові кошти скаржник опиниться у скрутному фінансовому та матеріальному становищі.

Зазначене, на переконання скаржника, є достатньою підставою для прийняття цієї касаційної скарги.

Відповідно до пункту 2 частини 3 статті 287 ГПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;

б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до пункту 2 частини 3 статті 287 ГПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики означає, що скаржник у своїй касаційній скарзі ставить на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка, у випадку відкриття касаційного провадження Верховним Судом, впливатиме на широку масу спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми.

Наведені скаржником у касаційній скарзі доводи та зміст оскаржених судових рішень у цій справі не дають підстав для висновку про те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики та становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для скаржника.

Доводи, які викладені в касаційній скарзі, зводяться до висловлення незгоди з прийнятими судовими рішеннями, викладення власного бачення у питанні застосування правових норм, є проханням про повторний перегляд справи та переоцінку встановлених судами обставин, що виходить за межі повноважень Верховного Суду.

При цьому використання оціночних чинників, зокрема таких понять, як: "суспільний інтерес", "значення для формування єдиної правозастосовчої практики", "малозначні справи" тощо, не повинні викликати думку про наявність певних ризиків, адже виходячи з високого статусу Верховного Суду, у деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, оскільки розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".

Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію "суду права", що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави, та не є "судом фактів".

Подана касаційна скарга фактично зводиться до спроби переконати суд у необхідності переглянути зміст судових рішень, однак Верховний Суд не може ставити під сумнів законність рішення суду тільки через те, що таке рішення скаржник вважає незаконним.

Також безпідставними є посилання скаржника на винятковість значення справи для учасника, оскільки такі посилання ґрунтуються на припущеннях, скаржник самостійно несе ризики господарської діяльності, а обмеження у здійсненні господарської діяльності не підпадає під дію підпункту "в" пункту 2 частини 3 статті 287 ГПК України.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 23.10.1996 "Справа "Леваж Престасьон Сервіс проти Франції" (Levages Prestations Services v. France, заява № 21920/93, пункт 48) вказано, що зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, роль якого обмежено перевіркою правильності застосування норм закону, процесуальні процедури у такому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється після його розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.

У контексті викладеного необхідно враховувати, що Рекомендацією № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07.02.1995 державам-членам рекомендовано вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження.

Відповідно до частини "с" статті 7 Рекомендації, скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися щодо тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу.

З урахуванням наведеного Касаційний господарський суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ФОП Яхфуфі Алі на рішення господарського суду Львівської області від 05.10.2020 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 27.01.2021 у справі №914/397/20, оскільки вона подана на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

З огляду на відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ФОП Яхфуфі Алі клопотання про зупинення виконання оскаржуваних судових рішень не розглядається.

Керуючись статтею 234, пунктом 2 частини 3 статті 287, статтею 293 ГПК України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою фізичної особи-підприємця Яхфуфі Алі на рішення господарського суду Львівської області від 05.10.2020 та постанову Західного апеляційного господарського суду від
27.01.2021 у справі №914/397/20.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не підлягає оскарженню.

Суддя В. Селіваненко

Суддя І. Булгакова

Суддя Б. Львов