Історія справи

Ухвала КГС ВП від 21.09.2020 року у справі №924/143/18

УХВАЛА

04 листопада 2020 року

м. Київ

Справа № 924/143/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Мачульського Г. М. - головуючого, Пількова К. М., Краснова Є. В.

секретар судового засідання Лихошерст І. Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця Ковальської Любові Степанівни

на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 28.07.2020 (колегія суддів у складі: Розізнана І. В. - головуючий, Мельник О. В., Грязнов В. В. )

за позовом Фізичної особи-підприємця Ковальської Любові Степанівни

до Хмельницької міської ради

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - ОСОБА_1

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - ОСОБА_2

про визнання незаконним та скасування рішення Хмельницької міської ради; визнання продовженим (пролонгованим) на тих самих умовах, на той самий строк договору оренди землі,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст і підстави позовних вимог

1.1. Звернувшись в суд з даним позовом до Хмельницької міської ради (далі - відповідач), Фізична особа - підприємець Ковальська Любов Степанівна (далі - позивач) з врахуванням заяви від 16.04.2019 просила визнати незаконним та скасувати рішення 48 сесії Хмельницької міської ради від 04.03.2015 №93 "Про розгляд звернення Ковальської Любов Степанівни"; визнати продовженим (пролонгованим) на тих самих умовах, на той самий строк, тобто до 23 червня 2020 року договір оренди землі №041074200107 від 23.06.2010, укладений між Хмельницькою міською радою Хмельницької області та Фізичною особою-підприємцем Ковальською Любов Степанівною, який зареєстрований в Державному реєстрі земель
23.06.2010 за №307, вважаючи укладеною угоду про поновлення договору на той самий строк на тих самих умовах.

1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскаржене рішення є незаконним, оскільки суперечить приписам статті 33 Закону України "Про оренду землі", якою встановлено, що підставою для втрати переважного права на поновлення договору оренди землі може бути лише недосягнення між сторонами договору домовленості щодо розміру орендної плати та інших істотних умов, чого у спірних правовідносинах не було. Позивач продовжує користуватись земельною ділянкою, сплачує за користування плату за землю.

2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

2.1. Рішенням Господарського суду Хмельницької області від 07.06.2019 позов задоволено частково, визнано незаконним та скасовано рішення Хмельницької міської ради від 04.03.2015 №93, в іншій частині вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що у матеріалах справи відсутні докази виконання відповідачем положень частини 5 статті 33 Закону України "Про оренду землі" щодо направлення орендарю листа-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення про відмову або заперечення орендодавця щодо поновлення договору оренди землі. Відповідачем факт продовження належного користування позивачем земельною ділянкою після закінчення терміну дії договору не спростовано, доказів заперечення протягом строку, встановленого частиною 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі", не надано. Сам по собі факт не належним чином зареєстрованого права власності Ковальської Л. С. на офісні приміщення, відсутність реєстрації на час звернення позивача з заявою не являється підставою для відмови позивачу в продовженні договору оренди землі.

Відтак, рішення Хмельницької міської ради про відмову у поновленні договору оренди землі позивачу є незаконним. Натомість щодо іншої позовної вимоги суд першої інстанції вказав, що належним способом захисту порушеного права є позов про визнання поновленим договору оренди землі на той самий строк і на тих самих умовах шляхом укладення відповідної додаткової угоди в судовому порядку, оскільки сама по собі вимога про визнання поновленим договору оренди землі не може забезпечити захисту порушеного права позивача в силу імперативного припису частини 8 статті 33 Закону України "Про оренду землі" про обов'язковість оформлення поновлення договору оренди саме шляхом укладення додаткової угоди, що, власне, і може бути предметом розгляду в суді.

2.2. Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від
28.07.2020 рішення суду першої інстанції скасовано в частині визнання незаконним та скасування рішення Хмельницької міської ради від 04.03.2015 №93, прийнято нове рішення в цій частині, яким в позові відмовлено. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Апеляційний суд приймаючи судове рішення виходив з того, що земельна ділянка була передана позивачу у відповідності до ст. 120 Земельного кодексу України для обслуговування об'єкта нерухомого майна, який перебував на той час у його власності, що посвідчувалось відповідними документами. А з врахуванням того, що правовстановлюючі документи на існуючі об'єкти нерухомості скасовані, гарантії надані державою щодо виникнення права на землю у разі наявності права на нерухоме майно у позивача на час звернення з заявою до Хмельницької міської ради відсутні, отже, оскаржене рішення є законним. Надіслання оскарженого рішення про не поновлення договору оренди позивачу 14.04.2015 не свідчить про не висловлення органом місцевого самоврядування своєї позиції щодо заяви позивача; в наявності має місце заперечення орендодавця щодо поновлення договору на інших умовах.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги

3.1. В касаційній скарзі позивач просить скасувати постанову апеляційного суду і залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права без врахування висновків Верховного Суду у подібних відносинах, викладених в постановах (п.1 ч.2 ст.287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України)). Доводи, викладені у касаційній скарзі позивачем, стосуються лише вирішення спору в частині позовних вимог про скасування рішення Хмельницької міської ради від
04.03.2015 №93 "Про розгляд звернення Ковальської Любов Степанівни".

3.2. В скарзі позивач посилається на те, що апеляційним судом не було враховано правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові Верховного Суду у складі палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 10.09.2018 у справі №920/739/17, постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2018 у справі №594/376/17-ц, постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.01.2020 у справі №322/1178/17.

4. Мотивувальна частина

4.1. Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1,4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Відтак згідно частина

4.1. Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України можливість касаційного оскарження судових рішень пов'язано виключно із неврахуванням судом, що прийняв оскаржене рішення, висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

При цьому під висновком щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, слід розуміти такий, де тотожними є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин.

4.2. У даній справі, судові рішення у якій переглядаються у касаційному порядку, суди обох інстанцій виходили із того, що земельна ділянка була передана позивачу для обслуговування об'єкта нерухомого майна, який перебував на той час у його власності, але у подальшому правовстановлюючі документи на існуючі об'єкти нерухомості скасовані, отже на час прийняття оспореного рішення органу місцевого самоврядування позивач не був власником такого майна.

Позивачем у справі, що розглядається, подано касаційну скаргу на постанову суду апеляційної інстанції, яка обґрунтована тим, що за вказаних обставин мала місце правомірна дискреція органу місцевого самоврядування при реалізації своїх повноважень, і гарантії надані державою щодо виникнення права на землю у разі наявності права на нерухоме майно у позивача на час звернення з заявою до Хмельницької міської ради, відсутні.

4.3. Постановою Верховного Суду у складі палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від
10.09.2018 у справі №920/739/17, на правову позицію в якій посилається позивач в касаційній скарзі, у касаційному порядку переглянуто судові рішення зі спору про визнання поновленим договору оренди земельної ділянки сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Отже, правовідносини у справі №924/143/18, що переглядається, та у справі №920/739/17 не є подібними, як того вимагають положення пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України у зв'язку з тим, що встановлені фактичні обставини, що мають значення для вирішення спору, різняться. При цьому правова позиція касаційного суду у справі №920/739/17 щодо застосування частини 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі", якою, зокрема, обґрунтовувались позовні вимоги, є неактуальною, від неї Велика Палата Верховного суду в постанові
22.09.2020 у справі № 159/5756/18 відступила (щодо необов'язковості повідомлення орендарем орендодавця про намір скористатися правом на поновлення договору оренди землі з надсиланням проекту додаткової угоди для виникнення підстави поновлення договору, передбаченої частиною 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі").

4.4. Також за вказаних обставин правовідносини у справі №924/143/18, та у наведених скаржником у касаційній скарзі постановах Верховного Суду зі справ №594/376/17-ц, №322/1178/17, не є подібними, оскільки у цих наведених скаржником у касаційній скарзі постановах Верховного Суду не вирішувалося питання можливості продовження орендних правовідносин у зв'язку із тим, що спершу земельна ділянка була передана особі для обслуговування об'єкта нерухомого майна, який перебував на той час у її власності, але у подальшому правовстановлюючі документи на існуючі об'єкти нерухомості скасовані, і на час вирішення орендодавцем питання щодо можливості продовження орендних правовідносин особа вже не була власником такого майна.

4.5. Касаційний господарський суд зазначає, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним з елементів якого є принцип правової визначеності.

Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а, отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Суб'єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.

У рішенні у справі Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) "Гарсія Манібардо проти Іспанії" від 15.02.2000 ЄСПЛ зазначив, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них (рішення від
02.03.1987 у справі "Monnel and Morris v. the United Kingdom", серія A, № 115, с. 22, п.56, а також рішення від 29.10.1996 у справі "Helmers v. Sweden", серія A, № 212-A, с.15, п.31).

4.6. Отже, право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем процесуальних фільтрів доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це викликано виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".

Відповідно до п.5 ч.1 статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі п.5 ч.1 статті 296 ГПК України судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постановах Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

4.7. За вказаних обставин оскільки законодавцем обмежено доступ до касаційного суду щодо касаційного оскарження, а відповідно і на касаційний перегляд судових рішень, що є передбачуваними для учасників судового процесу виходячи із наведених вище конкретних норм ГПК України, суд касаційної інстанції не вбачає правових підстав, враховуючи доводи скаржника, викладені у касаційній скарзі, для перегляду у касаційному порядку судового рішення, тому суд касаційної інстанції дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою Фізичної особи-підприємця Ковальської Любові Степанівни.

Керуючись статтями 234, 235, 296 Господарського процесуального кодексу України,

УХВАЛИВ:

Касаційне провадження за касаційною скаргою Фізичної особи-підприємця Ковальської Любові Степанівни на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 28.07.2020 у справі Господарського суду Хмельницької області від №924/143/18, закрити.

Ухвала є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Г. М. Мачульський

Судді К. М. Пільков

Є. В. Краснов