Історія справи

Ухвала КГС ВП від 08.07.2021 року у справі №906/994/20

УХВАЛА

06 липня 2021 року

м. Київ

Справа № 906/994/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Бакуліна С. В. - доповідач (головуючий), Баранець О. М., Губенко Н. М.,

розглянувши матеріали касаційної скарги Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"

на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 27.04.2021 (головуючий суддя - Маціщук А. В. судді: Мельник О. В., Петухов М. Г. ) та рішення Господарського суду Житомирської області від 11.02.2021 (суддя Маріщенко Л. О.)

у справі №906/994/20

за позовом Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України",

до Комунального підприємства Новоград-Волинської міської ради "Новоград-Волинськтеплокомуненерго"

про стягнення 235362,27 грн,

ВСТАНОВИВ:

Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (далі - АТ "НАК "Нафтогаз України") звернулась до Господарського суду Житомирської області з позовом до Комунального підприємства Новоград-Волинської міської ради "Новоград-Волинськтеплокомуненерго" (далі - КП Новоград-Волинської міської ради "Новоград -Волинськтеплокомуненерго") про стягнення 235362,27 грн, з яких: 186141,58 грн - пеня, 45017,96 грн - 3% річних, 4202,73 - грн інфляційних втрат.

Господарський суд Житомирської області рішенням від 11.02.2021 у справі №906/994/20, залишеним без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 27.04.2021, позов задовольнив частково; стягнув з КП Новоград-Волинської міської ради "Новоград -Волинськтеплокомуненерго" на користь АТ "НАК "Нафтогаз України" 74456,63 грн - пені, 45017,96 грн - 3% річних, 4202,73 грн - втрат від інфляції; відмовив у задоволенні вимоги про стягнення 111684,95 грн - пені.

АТ "НАК "Нафтогаз України" 21.05.2021 звернулось через суд апеляційної інстанції до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить: поновити строк на касаційне оскарження постанови Північно-західного апеляційного господарського суду від 27.04.2021 та рішення Господарського суду Житомирської області від
11.02.2021 у справі №906/994/20; скасувати зазначені судові рішення в частині відмови у задоволенні вимоги про стягнення 111684,95 грн - пені та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Перевіривши касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження з огляду на таке.

Частиною 2 статті 6 та частиною 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України та зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із пунктом 8 частини 1 статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

За приписами пункту 1 частини 1 статті 293 ГПК України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Відповідно до пункту 2 частини 3 статті 287 ГПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до пункту 2 частини 3 статті 287 ГПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Предметом позову, з яким АТ "НАК "Нафтогаз України" звернулось до Господарського суду Житомирської області, є стягнення суми 235362,27 грн, що становить менше п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (1135000,00 грн).

Колегія суддів звертає увагу скаржника, що у пункті 2 частини 3 статті 287 ГПК України унормовано випадки, за умови доведення скаржником наявності яких наведенням відповідних цим випадкам обставин, судове рішення у справі з ціною позову, що не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, може бути предметом касаційного оскарження.

АТ "НАК "Нафтогаз України" у якості підстави касаційного оскарження зазначило пункт 1 частини 2 статті 287 ГПК України, а саме: суди попередніх інстанцій не врахували висновок Верховного Суду, викладеного у постанові від 04.05.2018 у справі №908/1453/14, щодо застосування норми права у подібних правовідносинах (статті 551 Цивільного кодексу України, статті 233 Господарського кодексу України).

Також скаржник зазначає про те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики з аналогічних спорів, також має виняткове значення для скаржника (підпункти "а" і "в" пункту 2 частини 3 статті 287 ГПК України), оскільки стосується регулювання відносин на ринку природного газу та прямо впливає на фінансовий стан підприємств - учасників даного ринку.

Посилання скаржника на обставини, які, на його думку, доводять випадки, зазначені у пунктах "а ", "в" пункту 2 частини 3 статті 287 ГПК України, за оцінкою Суду не підтверджують наявності цих випадків, коли судові рішення у цій справі з ціною позову менше п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб підлягають касаційному оскарженню, оскільки питання щодо стягнення пені та впливу розрахунків із застосуванням поточних рахунків зі спеціальним режимом використання на правовідносини між сторонами в аналогічних спорах, які порушені скаржником у касаційній скарзі, неодноразово були предметом розгляду Верховним Судом, зокрема, у складі Об'єднаної палати Касаційного господарського суду, яким були сформовані відповідні правові позиції. При цьому доводи скаржника, викладені у касаційній скарзі, зводяться до висловлення незгоди з прийнятими судовими рішеннями та переоцінки встановлених судами обставин, що виходить за межі повноважень Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".

Верховним Судом під час аналізу доводів та аргументів касаційної скарги також взято до уваги: предмет позову, правову природу спірних правовідносин, складність справи, факт розгляду даної справи судами двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію.

Водночас Суд зазначає, що у пункті 2 частини 3 статті 287 ГПК України унормовано, що касаційному оскарженню підлягають рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, лише коли скаржником буде доведено наявність передбаченого/передбачених у цій нормі випадку/випадків, що залежить виключно від обставин конкретної справи, значення кожної з них для формування єдиної правозастосовчої практики та за умови належних, фундаментальних обґрунтувань, оскільки в іншому випадку буде порушено принцип "правової визначеності".

Використання оціночних чинників, як-то: "винятковість значення справи для скаржника", "суспільний інтерес", "значення для формування єдиної правозастосовчої практики", "малозначні справи" тощо не повинні викликати думку про наявність певних ризиків, адже, виходячи із статусу Верховного Суду, у деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, оскільки розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".

При цьому, незгода із рішенням суду попередніх інстанцій не свідчить автоматично про неправильність застосування або порушення норм матеріального/процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень, як і не може вказувати на таку обставину, як негативні наслідки для скаржника внаслідок прийняття цих рішень, оскільки настання таких наслідків у випадку прийняття судового рішення не на користь позивача/відповідача є звичайним передбачуваним процесом.

Як визначено у рішенні Європейського суду з прав людини від 20 травня 2010 року у справі "Пелевін проти України" (заява № 24402/02), право на доступ до суду не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг (пункт 27). Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, спрямовані на недопущення безладного перебігу судового процесу. Такі обмеження дозволяються опосередковано, оскільки право на доступ до суду "за своєю природою потребує регулювання державою, регулювання, що може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб і ресурсів суспільства та окремих осіб" [рішення від 28 травня 1985 року у справі "Ешингдейн проти Сполученого Королівства" (пункт 57)].

У рішенні Європейського суду з прав людини від 23 жовтня 1996 року "Справа " Леваж Престасьон Сервіс проти Франції" (Levages Prestations Services v. France, заява № 21920/93, пункт 48) вказано, що зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, роль якого обмежено перевіркою правильності застосування норм закону, процесуальні процедури у такому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється після його розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.

За змістом статті 7 ГПК України правосуддя в господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин; рівності фізичних та юридичних осіб незалежно від будь-яких ознак чи обставин.

Відповідно до статті 7 ГПК України сторони користуються рівними процесуальними правами.

На підставі наведеного надання стороні будь-яких переваг, зважаючи на сферу її діяльності, правовий статус, предмет спірних відносин, призведе до порушення одної з основних засад господарського судочинства - рівності учасників судового процесу перед законом і судом.

З огляду на відсутність обґрунтування наявності обставин, передбачених підпунктами "а ", "в" пункту 2 частини 3 статті 287 ГПК України, Верховний Суд відмовляє у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою АТ "НАК " Нафтогаз України" на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 27.04.2021 та рішення Господарського суду Житомирської області від
11.02.2021 у справі №906/994/20 на підставі пункту 1 частини 1 статті 293 ГПК України, оскільки вона подана на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

У зв'язку з відмовою у відкритті касаційного провадження Суд не розглядає клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження рішень суду першої та апеляційної інстанцій.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 12, 163, 234, 235, 287, 293 ГПК України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

1. Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 27.04.2021 та рішення Господарського суду Житомирської області від 11.02.2021 у справі №906/994/20.

2. Копії ухвали надіслати учасникам справи.

3. Касаційну скаргу надіслати скаржнику разом з доданими до неї матеріалами.

Копію касаційної скарги залишити у Верховному Суді.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Головуючий С. В. Бакуліна

Судді О. М. Баранець

Н. М. Губенко