УХВАЛА

06 липня 2021 року

м. Київ

Справа № 903/847/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Бакуліна С. В. - головуючий, Баранець О. М., Вронська Г. О.,

за участю секретаря судового засідання - Федорченка В. М.,

позивача - Карпука А. С.,

відповідача - Сороки В. Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу фізичної особи - підприємця Шумік Ірини Анатоліївни

на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 22.04.2021 (головуючий суддя - Гудак А. В., судді: Мельник О. В., Маціщук А. В. )

у справі №903/847/20

за позовом фізичної особи - підприємця Шумік Ірини Анатоліївни

до Камінь-Каширського міського споживчого товариства

про визнання недійним договору оренди та стягнення 1980,00 грн,

ВСТАНОВИВ:

Згідно з розпорядженням заступника керівника апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 01.07.2021 №29.3-02/1716 "Щодо призначення повторного автоматизованого розподілу судової справи", у зв'язку з відпусткою судді Мамалуя О. О., проведено повторний автоматизований розподілу судової справи №903/847/20, за результатами якого визначено наступний склад колегії суддів:

Бакуліна С. В. - головуючий, Баранець О. М., Вронська Г. О.

1. Короткий зміст позовних вимог та заперечень

1.1.Фізична особа-підприємець Шумік І. А. (далі - ФОП Шумік І. А.) звернулася до Господарського суду Волинської області з позовом до Камінь-Каширського міського споживчого товариства про визнання недійсним договору оренди торговельного місця, укладеного 01.02.2020 ФОП Шумік І. А. з Камінь-Каширським міським споживчим товариством та застосування наслідків недійсності правочину, у вигляді стягнення з відповідача на користь позивача безпідставно отриманих коштів у сумі 1980 гривні.

1.2.Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оспорюваний договір слід вважати недійсним у силу приписів статей 203, 215 ЦК України, оскільки в момент його укладення він суперечив вимогам закону, а саме нормам статей 760, 761 ЦК України, оскільки відповідач на момент укладення оспорюваного договору не був власником або орендарем земельної ділянки на якій розташовано торгове місце, передане позивачу в оренду, а отже користуватися земельною ділянкою та передавати її в оренду третім особам відповідач не мав права.

1.3.Заперечення проти позову обґрунтовані тим, що відповідач мав право на укладення спірного договору, оскільки торговельне місце, яке передане в оренду позивачу, знаходиться на земельній ділянці, що належить Камінь-Каширському міському споживчому товариству на праві постійного користування на підставі державного акта на право постійного користування землею, серія ВЛ від
04.05.2001, виданого Камінь-Каширською міською радою народних депутатів. Крім того відповідач вказував, що сторони спірного договору при його укладенні погодили між собою всі умови, а в подальшому сторонами були вчинені дії, спрямовані на його реальне виконання, а саме, надано в користування торгівельне місце та здійснено позивачем оплату такого користування. Фактичне користування майном на підставі договору оренди унеможливлює у разі його недійсності проведення між сторонами двосторонньої реституції, тому такий договір є недійсним з моменту укладення, а зобов'язання за цим договором - припиняються на майбутнє. Правовим наслідком недійсності такого правочину і способом захисту прав, який може бути застосовано до відносин зобов'язального характеру, за умови якщо спір виник між сторонами недійсного правочину (договору), є, зокрема, звільнення та повернення орендарем орендованого майна.

2. Стислий виклад обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій

2.1.Камінь-Каширською міською радою було прийнято рішення №170 від 09.07.1992 про перейменування назв окремих вулиць, зокрема вул. Бабича перейменовано на вул. Польову.

2.2.Згідно виписки з рішення від 03.11.1994 №2/10 Камінь-Каширська міська рада вирішила: закріпити за центральним ринком земельну ділянку 1,12 га для обслуговування адміністративних та виробничих будівель.

2.3.Рішенням Виконавчого комітету Камінь-Каширської міської ради Волинської області від 20.02.2001 було вирішено затвердити Камінь-Каширському міському споживчому товариству, міський ринок, матеріали інвентаризації та технічний звіт по видачі державного акта на право постійного користування землею та видати Державний акт на право постійного користування землею площею 0,88 га, серії ВЛ.

2.4.04.05.2001 Камінь-Каширському міському споживчому товариству (назва землекористувача), міський ринок, вул. Бабича, 26 (його місцезнаходження) було видано державний акт на право постійного користування землею серії ВЛ. Згідно вказаного акта землекористувачу надається у постійне користування 0,88 гектарів землі в межах згідно з планом користування для обслуговування виробничих приміщень відповідно до рішення Камінь-Каширської міської ради народних депутатів від 03.11.1994 №2/10. Акт зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №62.

2.5.З метою уточнення та впорядкування нумерації об'єктів по вулиці Польова міста Камінь-Каширського, відповідачем надіслано відповідне звернення до Камінь-Каширської міської ради.

2.6.Рішенням Виконавчого комітету Камінь-Каширської міської ради №115 від
23.11.2020 "Про присвоєння поштової адреси земельній ділянці, яка перебуває в постійному користуванні" вирішено: "Присвоїти адресу земельній ділянці площею 0,88 га, яка перебуває у постійному користуванні Камінь-Каширського міського споживчого товариства на підставі державного акта на право постійного користування землею від 04.05.2001 - вулиця Польова, 9, місто Камінь-Каширський, Волинська область".

2.7.01.02.2020 між Камінь-Каширським міським споживчим товариством (орендодавець) та підприємцем Шумік І. А. (орендар) укладено договір №171 оренди торговельного місця Камінь-Каширського ринку Камінь-Каширського споживчого товариства Волинської споживспілки (а. с.8-9) (далі за текстом - договір).

2.8.Згідно з пунктом 1.1. договору, його предметом є надання орендодавцем у тимчасове платне користування орендарю для провадження торговельної діяльності та/або надання послуг (промислові товари) торговельного місця №171, сектор І, загальною площею 11 кв. м, що розташоване на території ринку за адресою АДРЕСА_1, (надалі "об'єкт оренди "). Під поняттям "торговельне місце" у даному договорі розуміється - торговельна площа, зокрема, замощені чи заасфальтовані ділянки території ринку, встановлених згідно з планом території ринку розмірів для здійснення продажу товарів та/або надання послуг суб'єктами господарювання чи фізичним особам у павільйонах і спорудах з прилавків (столів), транспортних засобів, причепів, візків (у т. ч. ручних), у контейнерах, кіосках, палатках, інших малих архітектурних формах.

2.9.Відповідно до п.1.2 договору передача об'єкта оренди в оренду не тягне за собою виникнення в орендаря права власності на цей об'єкт. Власником майна залишається орендодавець.

2.10.Об'єкт оренди надається орендодавцем у тимчасове платне користування орендарю для провадження торговельної діяльності промисловими товарами (п.1.3 договору).

2.11.У пункті 1.4 договору, сторони підтверджують, що вони мають правоздатність і дієздатність щодо укладення і виконання цього договору, а також щодо здійснення інших прав і обов'язків за ним.

2.12.Згідно з пунктом 2.1 договору орендодавець передає орендарю об'єкт оренди протягом 3 робочих днів після укладення договору за актом приймання передачі, який є невід'ємною частиною договору. Обов'язок складання акта приймання передачі покладається на орендодавця.

2.13.Пунктом 3.3 договору встановлено, що загальний розмір орендної плати за місяць користування об'єктом становить 198 грн з урахуванням ПДВ (або урахуванням єдиного податку, якщо орендодавець не є платником ПДВ).

2.14.Договір діє з 01.02.2020 до 31.12.2020 включно (п.6.1 договору).

2.15. Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна від 28.09.2020 за адресою АДРЕСА_1 знаходиться м'ясний павільйон (загальна площа 145,6 кв. м), складські приміщення на території ринку (загальна площа 179,5 кв. м), магазин №20 (загальна площа 150,7 кв. м), адмінбудинок ринку (загальна площа 32,8 кв. м), які належать на праві власності Камінь-Каширському міському споживчому товариству згідно свідоцтва про право власності на об'єкти нерухомого майна б/н, виданого 05.02.2003 Камінь-Каширською міською радою Волинської області.

2.16.Також, за вказаною адресою зареєстрована земельна ділянка з кадастровим номером 0721410100:01:003:1163, площею 0,0957 га, дата державної реєстрації
10.10.2014, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) та житловий будинок, площею 27,5 кв. м, власником яких є ОСОБА_3.

2.17.У вересні 2020 року із офіційного сайту Камінь-Каширської міської ради позивачу стало відомо про рішення №51/33 від 22.07.2020 "Про надання дозволу Камінь-Каширському міському споживчому товариству на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для обслуговування виробничих приміщень (міський ринок) в АДРЕСА_2 ". Вказаним рішенням було надано дозвіл Камінь-Каширському міському споживчому товариству на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для обслуговування виробничих приміщень (міський ринок) площею 0,8800 га за адресою: АДРЕСА_2.

2.18.12.10.2020 на адресу позивача надійшов лист-відповідь №574/2.1-4 за підписом першого заступника міського голови Камінь-Каширської міської ради, з якого вбачається, що підставою для прийняття вищезазначеного рішення стало клопотання Камінь-Каширського міського споживчого товариства до міської ради надати дозвіл на складання технічної документації щодо встановлення, відновлення меж земельної ділянки для обслуговування виробничих приміщень в АДРЕСА_2 (міський ринок) площею 0,88 га (а. с.16).

2.19.Посилаючись на те, що відповідач, не будучи власником чи титульним володільцем торговельного місця №171, передав позивачу за плату в користування частину земельної ділянки за адресою АДРЕСА_1, яка є комунальною власністю, та заволодів коштами позивача без відповідної правової підстави, що суперечить загальним засадам цивільного законодавства України, зокрема нормам статей 760, 761 ЦК України, ФОП Шумік І. А. звернулась до Господарського суду Волинської області з цим позовом.

3. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

3.1.Господарський суд Волинської області рішенням від 11.02.2021 позов задовольнив частково. Визнав недійсним договір оренди торговельного місця №171 від 01.02.2020, укладений між ФОП Шумік І. А. та Камінь-Каширським міським споживчим товариством. Стягнув з Камінь-Каширського міського споживчого товариства на користь ФОП Шумік І. А. 1782 грн безпідставно отриманих коштів, 3993,80 грн витрат по сплаті судового збору та 5700 грн витрат на професійну правничу допомогу. В частині стягнення 198 грн відмовив.

3.2.Рішення місцевого господарського суду мотивоване тим, що відповідач, не будучи власником чи титульним володільцем торговельного місця №171, передавав позивачу за плату в користування частину земельної ділянки за адресою АДРЕСА_1, яка є комунальною власністю, відтак заволодів коштами позивача без відповідної правової підстави, що суперечить загальним засадам цивільного законодавства України, зокрема нормам статей 760, 761 ЦК України, та є підставою для визнання недійним оспорюваного договору. Судом першої інстанції встановлено, що загальна сума сплачених коштів на користь орендодавця за січень - жовтень 2020 року складає 1980,00 грн, що підтверджується довідкою, виданою відповідачем
09.11.2020. Позивач просить стягнути з відповідача 1980 грн за період з лютого по жовтень 2020 року. За недійсним правочином позивачем на користь відповідача сплачено кошти за період з лютого по жовтень 2020 року в сумі 1782 грн, які, з урахуванням вищезазначених обставин, набуті відповідачем без відповідної правової підстави. У частині стягнення 198,00 грн суд першої інстанції відмовив у зв'язку з безпідставністю нарахування.

3.3.Північно-західний апеляційний господарський суд постановою від 22.04.2021 рішення Господарського суду Волинської області від 11.02.2021 у справі №903/847/20 скасував в частині визнання недійсним договору оренди торговельного місця №171 від 01.02.2020 та стягнення з Камінь-Каширського міського споживчого товариства на користь ФОП Шумік І. А. 1782 грн безпідставно отриманих коштів, 3993,80 грн витрат по сплаті судового збору та 5700 грн витрат на професійну правничу допомогу і ухвалив у цій частині нове рішення, яким відмовив у задоволенні позовних вимог. Рішення Господарського суду Волинської області від
11.02.2021 у справі №903/847/20 в частині відмови у стягненні 198 грн безпідставно отриманих коштів залишив без змін. Стягнув з ФОП Шумік І. А. на користь Камінь-Каширського міського споживчого товариства ~money15~ витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги.

3.4.Постанова апеляційного суду мотивована тим, що: (1) у даному випадку між сторонами не був укладений договір оренди земельної ділянки, оскільки предметом договору №171 оренди торговельного місця від 01.02.2020 не є земельна ділянка із визначеним кадастровим номером (доказів виділення земельної ділянки під МАФом позивача на момент виникнення спірних правовідносин матеріали справи не містять). Натомість, як встановлено апеляційним господарським судом, предметом договору є найм (оренда) індивідуально визначеної неспоживної речі - торгівельного місця площею 11кв. м ділянки, розташованої на території Камінь-Каширського ринку за адресою: вул. Польова, 9; (2) у даному випадку волевиявлення осіб, які вчинили правочин, було вільним і відповідало їх внутрішній волі, правочин був спрямований на настання реальних правових наслідків; (3) ФОП Шумік І. А. були надані всі послуги, отримання яких було метою укладення договору №171 оренди торговельного місця Камінь-Каширського ринку Камінь-Каширського споживчого товариства Волинської споживспілки від 01.02.2020 року. Порушенням прав і охоронюваних законом інтересів орендаря є неможливість одержання ним того, на що він розраховував при укладенні договору, або його виконання призведе (призводить) до звуження належного йому блага. Відсутність належного оформлення права користування земельною ділянкою не є обставиною, з якою в даному випадку може бути пов'язане порушення права орендаря торгівельного місця; (4) судом встановлено, що порушення свого права ФОП Шумік І. А. пов'язує не з майновими правами на об'єкт оренди - торгівельні місця на ринку, а з правами міської ради на земельну ділянку. При цьому, своїх прав щодо земельної ділянки позивач не доводить. Таким чином, суд апеляційної інстанції приймає до уваги, що позивач не доводить ані своїх майнових прав на об'єкт оренди, ані своїх прав на земельну ділянку. Більше того, стверджує, що відповідні права на землю належать комунальній власності - Камінь-Каширській міській раді Волинської області; (5) Здійснення відповідачем діяльності з управління ринком без належного оформлення права на земельну ділянку не є обставиною, з якою в межах даного спору може бути пов'язане порушення права орендаря торгівельного місця; (6) питання щодо правомірності користування відповідачем земельною ділянкою, на якій розташовані торгівельні місця під ринком, є виключною компетенцією контролюючих за використанням земельних ділянок органів та органів місцевого самоврядування. До того ж, останні в силу вимог Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" приймають рішення про надання дозволу на діяльність ринків, встановлення режиму і порядку роботи та здійснюють нагляд за організацією та діяльністю ринків. Обставини справи свідчать про те, що позивач фактично оспорює права Камінь-Каширського міського споживчого товариства на земельну ділянку, а також зазначає про відсутність у відповідача правових підстав на користування земельною ділянкою, на якій розташовані торговельні місця Камінь-Каширського ринку Камінь-Каширського міського споживчого товариства. Оспорювати законність чи незаконність використання земельної ділянки може лише її власник або законний землекористувач. Проте, позивач не є ані власником, ані землекористувачем земельної ділянки, на якій розміщений ринок (6) правовідносини, які виникли між Камінь-Каширським міським споживчим товариством та Камінь-Каширською міського радою щодо оформлення та реєстрації правовідносин з користування земельною ділянкою, на якій знаходиться ринок, не вплинули на здійснення позивачем фактичної господарської діяльності, характерної для торгівлі на ринках, а також не перешкоджали веденню ФОП Шумік І. А. підприємницької діяльності з торгівлі на території ринку, не порушили та не впливали на права орендаря торгового місця на отримання ним того, на що він розраховував при укладенні договору №171 оренди торговельного місця Камінь-Каширського ринку Камінь-Каширського споживчого товариства Волинської споживспілки від 01.02.2020, у зв'язку з чим, суд дійшов висновку, що позивачем не доведено обставин, з якими законодавець пов'язує можливість визнання правочину недійсним.

4. Короткий зміст вимог касаційної скарги та її обґрунтування. Доводи інших учасників справи

4.1. ФОП Шумік І. А. звернулась до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просила скасувати постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 22.04.2021 та залишити в силі рішення Господарського суду Волинської області від 11.02.2021 у справі №903/847/20.

4.2.ФОП Шумік І. А. у якості підстави касаційного оскарження зазначила пункт 1 частини 2 статті 287 ГПК України, пославшись на те, що суд апеляційної інстанції не врахував висновків, викладених у постановах Верховного Суду від
03.09.2019 у справі №918/823/17, від 02.02.2021 у справі №903/72/20 щодо застосування статті 761 Цивільного кодексу України, пунктів 2,5,6 Положення про основні вимоги до організації діяльності продовольчих, непродовольчих та змішаних ринків, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від
29.07.2009 №868.

4.3.Відповідач подав відзив на касаційну скаргу, в якому просив залишити її без задоволення, а оскаржувану постанову залишити без змін, як таку, що прийнята з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

5. Позиція Верховного Суду

5.1.Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частини 1 та 2 статті 300 ГПК України).

5.2. Як вже зазначалось, касаційне провадження у справі відкрито відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України, яка визначає, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1,4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

5.3.Отже, відповідно до положень наведених норм касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

5.4.Визначення подібності правовідносин міститься у правових висновках, викладених у судових рішеннях Великої Палати Верховного Суду та об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.

5.5.Так, об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в ухвалі від 27.03.2020 у справі №910/4450/19 зазначила, що подібність правовідносин в іншій аналогічній справі визначається за такими критеріями: суб'єктний склад сторін спору, зміст правовідносин та об'єкт (предмет).

5.6.Велика Палата Верховного Суду виходить з того, що подібність правовідносин означає тотожність суб'єктного складу учасників відносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм. При цьому, зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи (пункт 32 постанови від 27.03.2018 у справі №910/17999/16; пункт 38 постанови від 25.04.2018 у справі №925/3/7, пункт 40 постанови від
25.04.2018 у справі №910/24257/16). Такі ж висновки були викладені у постановах Верховного Суду України від 21.12.2016 у справі №910/8956/15 та від 13.09.2017 року у справі №923/682/16.

5.7.Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах необхідно розуміти такі рішення, де подібними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (пункт 6.30 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі №910/719/19, пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018 у справі №922/2383/16; пункт 8.2 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі №910/5394/15-г; постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 у справі №2-3007/11; постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі №757/31606/15-ц).

5.8.Щодо доводів скаржника про неврахування судом апеляційної інстанції висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 03.09.2019 у справі №918/823/17 та від 02.02.2021 у справі №903/72/20 щодо застосування статті 761 Цивільного кодексу України, пунктів 2,5,6 Положення про основні вимоги до організації діяльності продовольчих, непродовольчих та змішаних ринків, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.07.2009 №868, колегія суддів зазначає таке.

5.9. У постанові Верховного Суду від 02.02.2021 у справі №903/72/20 за позовом фізичної особи-підприємця Ревін Наталії Ярославівни, фізичної особи-підприємця Криштапюка Миколи Миколайовича, фізичної особи-підприємця Яким'юк Ірини Володимирівни, фізичної особи-підприємця Міснік Олесі Стефанівни та фізичної особи-підприємця Приймачук Анни Миколаївни до Луцької міської ради, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Комунального підприємства "Луцькі ринки", про визнання протиправним і скасування рішення Луцької міської ради від 29.01.2020 №69/1 "Про припинення права постійного користування комунальному підприємству "Луцькі ринки" земельною ділянкою" позовні вимоги були обґрунтовані посиланням на порушення чинного законодавства під час ухвалення Луцькою міською радою спірного рішення, оскільки, як зазначали позивачі, між ними та КП "Луцькі ринки" було укладено договори оренди торгівельних місць, які є чинними, а припинення таких договорів за відповідним рішенням органу місцевого самоврядування є порушення Конституції України, Господарського кодексу України та Цивільного кодексу України, отже, оспорюване рішення прийнято міською радою поза межами її компетенції та повноважень і є втручанням у господарську діяльність незалежних суб'єктів господарювання. Судові рішення про задоволення позову аргументовано прийняттям Луцькою міською радою спірного рішення всупереч вимогам чинного законодавства. Так, суди зазначили, що 29.07.2009 Кабінет Міністрів України прийняв постанову №868 "Про деякі питання організації діяльності продовольчих, непродовольчих та змішаних ринків", якою затверджено Положення про основні вимоги до організації діяльності продовольчих, непродовольчих та змішаних ринків, згідно з пунктом 7 якого реконструкція (переобладнання, модернізація) та закриття ринку здійснюються в установленому порядку за умови забезпечення підприємців іншими торговельними місцями з урахуванням рекомендацій місцевої галузевої ради підприємців. Суб'єкт господарювання за рік до початку проведення робіт з реконструкції (переобладнання, модернізації) та закриття ринку повідомляє про це підприємців, які провадять торговельну діяльність на території ринку, та подає до органу місцевого самоврядування заяву про необхідність забезпечення таких підприємців іншими торговельними місцями. Суди установили, що у липні 2018 року між позивачами та КП "Луцькі ринки" були укладені договори оренди торгових місць, зі строком дії до 30.06.2019, а додатковими угодами до даних договорів строк оренди продовжено до 30.06.2020, у зв'язку з чим суди зазначили, що Луцька міська рада зобов'язанням припинити дію діючих договорів оренди торгівельних місць фактично втрутилася в господарську діяльність третіх осіб, що суперечить статті 6 Господарського кодексу України, відповідно до положень якої заборонено незаконне втручання органів державної влади та органів місцевого самоврядування у господарські відносини. Водночас, скасовуючи рішення судів першої та апеляційної інстанцій та направляючи справу на новий розгляд до місцевого господарського суду, Верховний Суд зазначив, що Положенням про основні вимоги до організації діяльності продовольчих, непродовольчих та змішаних ринків, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29.07.2009 №868, передбачено здійснення повідомлення підприємців, які провадять господарську діяльність на ринку, за рік до початку проведення робіт з реконструкції (переобладнання, модернізації) та закриття ринку саме суб'єктом господарювання, яким у цьому випадку є КП "Луцькі ринки". Водночас, у цій справі предметом позову фізичних осіб-підприємців була їх вимога до органу місцевого самоврядування - Луцької міської ради про визнання протиправним і скасування рішення органу місцевого самоврядування, яке стосувалося врегулювання земельних правовідносин із постійним землекористувачем земельної ділянки (КП "Луцькі ринки)". З урахуванням викладеного, виходячи зі змісту касаційної скарги Луцької міської ради, в якій скаржник наголошує, у тому числі, на порушенні судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права та протиправності висновків судів про наявність порушених прав позивачів оспорюваним рішенням органу місцевого самоврядування, яким урегульовані земельні правовідносини із землекористувачем, який, у свою чергу, рішення Луцької міської ради не оскаржував, а навпаки надав згоду на вилучення у нього з постійного користування земельної ділянки, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги Луцької міської ради, скасування судових рішень у справі з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

5.10.У постанові Верховного Суду від 03.09.2019 у справі №918/823/17 за позовом Малого приватного підприємства "Моріон" до 1) фізичної особи-підприємця Волощук Валентини Петрівни; 2) фізичної особи-підприємця Кот Миколи Михайловича; 3) фізичної особи-підприємця Іванової Тетяни Вікторівни, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Рівненської міської ради, про зобов'язання звільнити торговельні місця, позовні вимоги обґрунтовані припиненням дії договорів оренди торговельних місць, укладених з відповідачами, та відмовою відповідачів у добровільному порядку повернути об'єкти оренди позивачу. Задовольняючи позов, суди виходили з того, що договори оренди торговельних місць, укладені між сторонами, припинили свою дію, а тому вимоги позивача про зобов'язання відповідачів звільнити торгівельні місця шляхом демонтажу тимчасових нестаціонарних споруд типу КЗТ, розташованих на ринку "Моріон", які використовувалися ними на підставі даних договорів, є обґрунтованими. Водночас, скасовуючи рішення судів першої та апеляційної інстанцій і направляючи справу на новий розгляд до місцевого господарського суду, Верховний Суд виходив з того, що договори оренди не містять повних відомостей про об'єкти оренди, зокрема їх місцерозташування, з огляду на що можна було б дійти висновку про те, що об'єкти, вказані у договорах оренди та об'єкти, які просить звільнити позивач є тими ж самими. Суди попередніх інстанцій лише обмежилися вказівкою на те, що умовами договорів оренди чітко визначено торговельні місця, зазначені на генплані-схемі ринку "Моріон", погодженому 20.08.2004 із ЗДПО-З, які були передані відповідачам в оренду, їх площа та тип облаштування. Проте договори оренди не містять посилання на генплан-схему ринку або будь-яких інших ознак, які б дали змогу ідентифікувати об'єкт оренди за його місцерозташуванням (адресою). Суди ретельно не дослідили питання про те, чи відповідають об'єкти оренди за укладеними між сторонами договорами тим об'єктам, які позивач у позовній заяві просить звільнити, а відтак судами не встановлено, чи має позивач право вимагати повернення вказаних об'єктів.

5.11.З огляду на викладене вище, колегія суддів відхиляє доводи скаржника про те, що оскаржувані судові рішення ухвалено судами без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 03.09.2019 у справі №918/823/17 та від 02.02.2021 у справі №903/72/20, оскільки предмет і підстави позовів, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, та їх правове регулювання у зазначених справах та у справі №903/847/20 є різними, що виключає подібність спірних правовідносин у вказаних справах.

5.12.Посилаючись на постанову Верховного Суду від 02.02.2021 у справі №903/72/20, скаржник вказує, що у цій справі Суд, зокрема, зазначив:

"Постановою Кабінету Міністрів України від 29.07.2009 №868 затверджено Положення про основні вимоги до організації діяльності продовольчих, непродовольчих та змішаних ринків (далі - Положення), дія якого поширюється на продовольчі, непродовольчі та змішані ринки (далі - ринки) незалежно від форми власності.

Згідно з пунктом 2 Положення під терміном "ринок" розуміється об'єкт торгівлі, на території якого суб'єкт господарювання, що має право на користування чи розпорядження земельною ділянкою, на якій даний об'єкт розташований, організовує та/або забезпечує створення належних умов для провадження торговельної діяльності підприємцями (далі - суб'єкт господарювання).

Відповідно до пунктів 5,6 Положення суб'єкт господарювання забезпечує створення та ведення реєстру укладених договорів оренди та суборенди торговельних місць і присвоює кожному такому місцю порядковий номер (цифрами). Суб'єкт господарювання повинен мати затверджений відповідним органом місцевого самоврядування план території ринку, в якому зазначається розмір земельної ділянки, інформація про наявність правовстановлюючих документів на неї, кількість торговельних місць та займана ними площа, площа стоянок для транспортних засобів (із зазначенням кількості таких засобів, що можуть розміститися на стоянці), найменування, призначення і площа будівель та інших споруд, розташованих на території ринку."

5.13.Посилаючись на вказані абзаци постанови Верховного Суду, скаржник зазначає, що Камінь-Каширське міське споживче товариство, як суб'єкт господарювання, у відповідності з вимогам частини 1 статті 761 ЦК України та пунктом 2 Положення про основні вимоги до організації діяльності продовольчих, непродовольчих та змішаних ринків, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 липня 2009 року №868, не мало права на передачу в оренду торгових місць на території ринку за адресою: м. Камінь- Каширський по вул. Польова,9, оскільки не мало права власності чи майнових (у даному випадку речових) прав на цей ринок, як на об'єкт торгівлі, а відповідно й на його торгові місця, а також не мало прав на користування чи розпорядження земельною ділянкою, на якій цей ринок розташований, що є основною підставою для здійснення цим споживчим товариством на вказаному ринку діяльності з організації та/або створення належних умов для провадження торговельної діяльності підприємцями, а відповідно і для передачі їм торговельних місць в оренду.

5.14.Натомість вказані обставини не свідчать про застосування судом апеляційної інстанції, при вирішенні справи №903/847/20 норм вказаного вище Положення по іншому, ніж Верховний Суд у справі №903/72/20, оскільки згідно із встановленими апеляційним судом обставинами справи, торговельне місце, яке передане в оренду позивачу, знаходиться на земельній ділянці, площею 0,88 га, за адресою:

Волинська обл., м. Камінь-Каширський, вул. Польова, 9, на якій розташований міський ринок м. Камінь-Каширський. Вказана земельна ділянка належить Камінь-Каширському міському споживчому товариству на праві постійного користування на підставі державного акта на право постійного користування землею серія ВЛ від 4 травня 2001 року, виданого Камінь- Каширською міською радою народних депутатів. Отже, суд встановив, що відповідач має право користування земельною ділянкою на якій розміщено "ринок". Водночас, відсутність належним чином переоформленого права користування земельною ділянкою, відповідно до чинних нормативних вимог, не свідчить про відсутність у особи цього права взагалі, та не є обставиною, з якою в даному випадку може бути пов'язане порушення права орендаря торгівельного місця. Тобто, наведені скаржником доводи зводяться до переоцінки встановлених апеляційним судом обставин справи, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

5.15.Крім того, посилаючись на постанову Верховного Суду від 03.09.2019 у справі №918/823/17 скаржник вказує, що у цій справі Суд, зокрема, зазначив, що: "Відповідно до ч.1 ст. 760 ЦК України предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ).

Норми ст. 283 ГК України визначають, що у користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ). Об'єктом оренди можуть бути: державні та комунальні підприємства або їх структурні підрозділи як цілісні майнові комплекси, тобто господарські об'єкти із завершеним циклом виробництва продукції (робіт, послуг), відокремленою земельною ділянкою, на якій розміщений об'єкт, та автономними інженерними комунікаціями і системою енергопостачання; нерухоме майно (будівлі, споруди, приміщення); інше окреме індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення, що належить суб'єктам господарювання.

Об'єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації) належить до істотних умов договору оренди (ч.1 ст. 284 ГК України)."

5.16.Посилаючись на вказані абзаци постанови Верховного Суду скаржник зазначає, що у спірному договорі відсутні істотні умови договору оренди, а також вказує, що за відсутності доказів створення торговельного місця, як речі, відповідач не передавав йому торговельне місце, що, на його думку, підтверджує відсутність підписаного між сторонами акта приймання-передачі цього місця.

5.17.Однак, колегія суддів зазначає, що вказані обставини також не свідчать про застосування апеляційним судом, при вирішенні справи №903/847/20, норм Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України по іншому, ніж Верховний Суд у справі №918/823/17, адже відповідно до встановлених господарським судом апеляційної інстанції обставин справи в спірному договорі чітко зазначено номер торговельного місця - №171, сектор 1. При цьому позивач не ставить під сумнів та не спростовує факту здійснення фактичної господарської діяльності, характерної для торгівлі на ринках, з використанням саме вказаного місця, як і не заперечує обставин сплати грошових коштів за користування цим місцем у період з 01.01.2020 по 31.10.2020. Отже, такі доводи скаржника також зводяться до переоцінки встановлених апеляційним судом обставин справи, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

5.18.Крім того, колегія суддів зазначає, що в касаційній скарзі ФОП Шумік І. А. наведені цитати з постанов Верховного Суду, які містять у собі виключно диспозиції норм права. При цьому, посилання Верховного Суду на норми права не є його висновками про їх застосування, у розумінні приписів ГПК України, тоді як висновки Верховного Суду, викладені останнім у постановах, на які скаржник посилається в касаційній скарзі, ним не наведені.

5.19.Звідси висновок, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена у пункті 1 частини 2 статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження.

5.20.Будь-яких інших підстав касаційного оскарження, передбачених частиною 2 статті 287 ГПК України, скаржник не зазначив та не обґрунтував у поданій касаційній скарзі.

5.21.При цьому колегія суддів зазначає, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним з елементів якого є принцип правової визначеності.

5.22.Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а, отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Суб'єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.

5.23.У справі Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) "Sunday Times v.

United Kingdom" Європейський суд вказав, що прописаний у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) термін "передбачено законом" передбачає дотримання такого принципу права як принцип визначеності. ЄСПЛ стверджує, що термін "передбачено законом" передбачає не лише писане право, як-то норми писаних законів, а й неписане, тобто усталені у суспільстві правила та моральні засади суспільства.

5.24.До цих правил, які визначають сталість правозастосування, належить і судова практика.

5.25.Конвенція вимагає, щоб усе право, чи то писане, чи неписане, було достатньо чітким, щоб дозволити громадянинові, якщо виникне потреба, з належною повнотою передбачати певною мірою за певних обставин наслідки, що може спричинити певна дія.

5.26.Вислови "законний" та "згідно з процедурою, встановленою законом" зумовлюють не лише повне дотримання основних процесуальних норм внутрішньодержавного права, але й те, що будь-яке рішення суду відповідає меті і не є свавільним (рішення ЄСПЛ у справі "Steel and others v. The United Kingdom").

5.27.Отже, правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.

5.28.При цьому право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не допустити безладного перебігу судового процесу (рішення ЄСПЛ від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України").

5.29.Конвенція покликана гарантувати не теоретичні або примарні права, а права, які є практичними і ефективними. Це особливо стосується права на доступ до суду, зважаючи на помітне місце, відведене у демократичному суспільстві праву на справедливий суд (рішення ЄСПЛ від 09.10.1979 у справах "Ейрі проти Ірландії", п. 24, Series A №32, та "Гарсія Манібардо проти Іспанії", заява № 38695/97, п.43, ECHR 2000-II).

5.30.У рішенні ЄСПЛ у справі "Гарсія Манібардо проти Іспанії" від 15.02.2000 зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них (рішення від 02.03.1987 у справі "Monnel and Morris v. the United Kingdom", серія A, № 115, с. 22, п. 56, а також рішення від
29.10.1996 у справі "Helmers v. Sweden", серія A, № 212-A, с. 15, п. 31).

5.31.Отже, право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем процесуальних фільтрів доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це викликано виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду". При цьому процесуальні обмеження зазвичай вводяться для забезпечення ефективності судочинства, а право на доступ до правосуддя, як відомо, не є абсолютним правом, і певні обмеження встановлюються законом з урахуванням потреб держави, суспільства чи окремих осіб (наведену правову позицію викладено в ухвалі об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від
27.11.2018 у справі №910/4647/18).

6. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

6.1.Суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними (пункт 5 частини 1 статті 296 ГПК України).

6.2.Зважаючи на те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена у пункті 1 частини 2 статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження, а будь-яких інших підстав касаційного оскарження, передбачених частиною 2 статті 287 ГПК України, скаржник не зазначив та не обґрунтував у поданій касаційній скарзі, колегія суддів, відповідно до пункту 5 частини 1 статті 296 ГПК України, дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження у справі №903/847/20 за касаційною скаргою ФОП Шумік І. А.

7. Судові витрати

7.1. У зв'язку з тим, що касаційне провадження зі справи закривається, судові витрати в цій справі з урахуванням вимог статей 129, 130 ГПК України розподілу не підлягають. Адже за змістом зазначених норм покладення судових витрат на ту чи іншу сторону або компенсація таких витрат здійснюється у випадках розгляду справи по суті або у разі визнання позову, закриття провадження у справі чи залишення позову без розгляду (причому закриття провадження у справі є процесуальною дією, відмінною від закриття касаційного провадження).

Керуючись статтями 234, 235, пунктом 5 частини 1 статті 296 ГПК України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Касаційне провадження за касаційною скаргою фізичної особи - підприємця Шумік Ірини Анатоліївни на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 22.04.2021 у справі №903/847/20 закрити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та не підлягає оскарженню.

Головуючий С. В. Бакуліна

Судді О. М. Баранець

Г. О. Вронська