Історія справи

Ухвала КГС ВП від 09.09.2020 року у справі №910/15123/19

УХВАЛА

01 грудня 2020 року

м. Київ

Справа № 910/15123/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Дроботової Т. Б. - головуючого, Пількова К. М., Чумака Ю. Я.,

секретар судового засідання - Романчук Д. В.,

представники учасників справи:

позивача - не з'явилися,

відповідачів - Биструшкін В. Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Львівської міської ради

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 21.07.2020 (судді:

Тищенко А. І., Михальська Ю. Б., Скрипка І. М. ) і рішення Господарського суду міста Києва від 17.02.2020 (суддя Грєхова О. А.) у справі

за позовом Львівської міської ради

до Львівської обласної ради, Львівської обласної державної адміністрації та Приватного акціонерного товариства "Авіас Плюс"

про визнання недійсним рішення Львівської обласної ради, розпорядження голови Львівської обласної державної адміністрації, договору купівлі-продажу земельної ділянки та державного акта на право власності на землю,

ВСТАНОВИВ:

1. У жовтні 2019 року Львівська міська рада (далі - Львівська міськрада) звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом до Львівської обласної ради (далі - Львівська облрада), Львівської обласної державної адміністрації (далі - Львівська облдержадміністрація) та Приватного акціонерного товариства "Авіас Плюс" (далі - ПрАТ "Авіас Плюс") про:

- визнання недійсним рішення Львівської облради від 28.12.2000 № 408 "Про попереднє погодження місця розташування об'єктів будівництва" в частині погодження продажу та уповноваження Львівської міської державної адміністрації на здійснення продажу земельної ділянки у м. Львові на вул. Городоцькій (біля мосту на Левандівку), площею 0,17 га;

- визнання недійсним розпорядження голови Львівської облдержадміністрації від
05.02.2001 № 95 "Про продаж земельних ділянок несільськогосподарського призначення для будівництва АЗС у м. Львові" в частині продажу земельної ділянки у м. Львові на вул. Городоцькій (біля мосту на Левандівку за межами транспортної розв'язки), площею 0,17 га;

- визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки у м. Львові на вул. Городоцькій (біля мосту на Левандівку за межами транспортної розв'язки), площею 0,17 га, посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Дякович М. М. за реєстровим № 146, укладеного 08.02.2001 між Львівською облдержадміністрацією та Закритим акціонерним товариством "Авіас Плюс" (далі - ЗАТ "Авіас Плюс");

- визнання недійсним державного акта на право власності на землю серія ЛВ № 028641, виданого Львівською облдержадміністрацією ЗАТ "Авіас плюс".

Позовні вимоги з посиланням на положення статей 203, 215 Цивільного кодексу України, статей 152, 158 Земельного кодексу України, статей 21, 43, 50 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" та статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" обґрунтовані порушенням відповідачами під час ухвалення оспорюваних рішення і розпорядження та укладення оспорюваного договору норм чинного на той час законодавства, отже, земельна ділянку підлягає витребуванню у ПрАТ "Авіас Плюс" (правонаступника ЗАТ "Авіас Плюс")

2. У відзиві на позовну заяву Львівська облдержадміністрація, посилаючись на положення статей 256, 257, 261 Цивільного кодексу України, просила застосувати наслідки пропуску строку позовної давності та відмовити у задоволенні позову повністю.

Відповідач акцентував увагу на те, що позивач не повідомив, що на час прийняття оскаржуваних рішення та розпорядження, а також укладення договору межі м. Львова не було встановлено, отже, твердження про перебування спірної земельної ділянки в межах міста є безпідставними, а розпорядження Львівської облдержадміністрації від 05.02.2001 відповідало нормам чинного на той час законодавства.

Не відповідають дійсності доводи Львівської міськради про неприйняття нею рішень щодо спірної земельної ділянки, оскільки Львівською міськрадою 25.01.2001 прийнято ухвалу № 925 "Про продаж земельних ділянок несільськогосподарського призначення для розміщення АЗС у м. Львові", якою погоджено перелік земельних ділянок для продажу під розміщення АЗС у м. Львові. ПрАТ "Авіас Плюс" сплатило вартість земельної ділянки, а також сплачувало земельний податок до місцевого бюджету м. Львова.

Львівська міськрада, знаючи про можливе порушення свого права щодо земельної ділянки, майже 18 років свідомо не вживала жодних заходів для її повернення, натомість приймала рішення, які свідчать про визнання належності спірної земельної ділянки до приватної власності.

3. У відзиві на позовну заяву ПрАТ "Авіас Плюс" також просило застосувати позовну давність та відмовити у задоволенні позову.

4. Рішенням Господарського суду міста Києва від 17.02.2020, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 21.07.2020, у задоволенні позову відмовлено.

Судові рішення аргументовано встановленням порушення прав позивача, однак відмовлено у задоволенні позову у зв'язку із пропуском позовної давності, про застосування якої заявлено відповідачами у справі.

5. Не погоджуючись із судовими рішеннями, Львівська міськрада у касаційній скарзі просить рішення Господарського суду міста Києва від 17.02.2020 і постанову Північного апеляційного господарського суду від 21.07.2020 у справі скасувати та ухвалити нове рішення - про задоволення позову повністю, обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження посиланням на пункт 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

Скаржник зазначає, що у постанові Верховного Суду від 13.06.2018 у справі № 815/332/17 зазначено, що згідно з Положенням про департамент комунальної власності Одеської міської ради, затвердженого рішенням Одеської міської ради від 19.02.2013 № 2752-VІ, Положенням про управління розвитку споживчого ринку та захисту прав споживачів Одеської міської ради, затвердженого рішенням Одеської міської ради від 24.12.2014 № 5990-VІ, Положенням про управління архітектури та містобудування Одеської міської ради, затвердженого рішенням Одеської міської ради від 16.04.2013 № 3295-VІ, зазначені виконавчі органи Одеської міської ради є самостійними юридичними особами. Наявність певної інформації у вищезазначених органах та комунальних підприємствах не свідчить про обізнаність щодо такої інформації Одеської міської ради, яка відповідно до вимог Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" наділена повноваженнями представляти інтереси територіальної громади м. Одеси, у тому числі в судових органах.

Проте суди не врахували правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 13.06.2018 у справі № 815/332/17, при застосуванні норми права, а саме частини 1 статті 261 Цивільного кодексу України.

Львівська міськрада вважає необґрунтованими твердження судів, що позивач погодив продаж спірної земельної ділянки, оскільки ухвала від 25.01.2001 № 925 прийнята після набуття ПрАТ "Авіас плюс" права на земельну ділянку.

Про відчуження спірної земельної ділянки Львівській міськраді стало відомо з часу державної реєстрації права власності на земельну ділянку в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, яке відбулося 19.02.2018 шляхом отримання інформації з реєстру в порядку загального доступу відповідно до статті 32 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Крім того, посилаючись на постанову Верховного Суду України від 12.07.2017 у справі № 6-2458цс16, скаржник зазначив, що стаття 261 Цивільного кодексу України дає підстави для висновку, що початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право у примусовому порядку через суд. З урахуванням особливостей конкретних правовідносин початок перебігу позовної давності може бути пов'язаний з різними юридичними фактами та їх оцінкою уповноваженою особою.

6. У відзиві на касаційну скаргу Львівська облдержадміністрація просить залишити її без задоволення, а судові рішення у справі без змін, наголошуючи на безпідставності доводів скаржника та їх невідповідності фактичним обставинам справи, акцентуючи увагу на правовому висновку, викладеному у постанові Верховного Суду від 26.12.2019 у справі № 914/3224/16 стосовно того, що оскільки право власності територіальної громади м. Львова на спірну земельну ділянку було порушено в момент її вибуття з комунальної власності у володіння іншої особи, то початок перебігу позовної давності для позову, поданого на захист цього порушеного права, пов'язується з моментом, коли Львівська міськрада довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила, а саме про факт вибуття з комунальної власності у володіння іншої особи.

Отже знаючи про факт вибуття земельної ділянки з комунальної власності, Львівська міськрада свідомо більше 18 років не вживала заходів для захисту своїх прав.

7. ПрАТ "Авіас Плюс" у відзиві на касаційну скаргу також заперечив проти її задоволення, зазначаючи, що у справі № 815/332/17, на яку посилався скаржник, предмет і підстави позовів, установлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, а також їх правове регулювання є різними, що виключає подібність спірних правовідносин у зазначених справах.

Товариство також послалося на правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду у справах № 914/3224/16, № 910/23277/16, № 910/3790/19.

8. Відповідно до частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами для касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1,4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання про застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

Отже, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України у ній зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був урахований судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.

9. Дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, а також матеріали справи, Верховний Суд відхиляє ці доводи, а обставини, які стали підставою для відкриття касаційного провадження відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, у наведеному випадку не підтвердилися з огляду на таке.

10. Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пунктом 5 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики з вирішення господарських спорів, що виникають із подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.

За змістом пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України оскарження судових рішень з підстави, зазначеної в пункті 1 частини 2 цієї статті, можливе за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, в якій подано касаційну скаргу, і в справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб'єктного складу учасників відносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи.

11. Суди попередніх інстанцій установили такі обставини:

- 28.12.2000 Львівська облрада прийняла рішення № 408 "Про попереднє погодження місця розташування об'єктів будівництва", згідно з яким погоджено перелік земельних ділянок несільськогосподарського призначення під розміщення свердловини для забору питної води, торгового комплексу та АЗС для продажу у власність згідно з додатком, зокрема земельної ділянки за адресою: м. Львів, вул. Городоцька (біля мосту на Левандівку), площею 0,17 га під розміщення АЗС, доручено Львівській облдержадміністрації здійснити прямий продаж земельних ділянок;

- 25.01.2001 Львівська міськрада прийняла ухвалу № 925 "Про продаж земельних ділянок несільськогосподарського призначення для розміщення АЗС у м. Львові" відповідно до якої вирішено: внести доповнення до ухвали Львівської міськради від 27.05.1999 "Про затвердження "Схеми розміщення в м. Львові автозаправочних і автогазозаправочних станцій загального користування" (згідно з додатком № 1), зокрема земельною ділянкою за адресою: м. Львів, вул. Городоцька (біля мосту на Левандівку), площею 0,17 га; погодити перелік земельних ділянок для продажу під розміщення АЗС у м. Львові (згідно з додатком № 2), зокрема земельної ділянки за адресою: м. Львів, вул. Городоцька (біля мосту на Левандівку) площею 0,17 га під розміщення АЗС - ЗАТ "Авіас Плюс"; погодити місце розташування земельних ділянок, визначених у додатку № 2, і надати покупцям дозвіл на збір матеріалів попереднього погодження (у разі необхідності) та складання проекту відведення земельних ділянок; доручено Департаменту економічної політики та ресурсів провести продаж та укласти договір купівлі-продажу земельних ділянок та нотаріально засвідчені договори купівлі-продажу земельних ділянок зареєструвати в Львівському міському управлінні земельних ресурсів. Контроль за виконанням цієї ухвали покладено на заступника міського голови з питань економічного розвитку;

- 05.02.2001 головою Львівської облдержадміністрації видано розпорядження № 95 "Про продаж земельних ділянок несільськогосподарського призначення для будівництва АЗС у м. Львові", яким доручено продати суб'єктам підприємницької діяльності земельні ділянки несільськогосподарського призначення, що належить до державної власності, загальною площею 0,97 га на території м. Львова згідно з додатком для будівництва АЗС, зокрема земельну ділянку за адресою: м. Львів, вул. Городоцька (біля мосту на Левандівку) площею 0,17 га під розміщення АЗС - ЗАТ "Авіас Плюс" (після зміни назви -ПрАТ "Авіас-плюс"), та доручено начальникові Львівського обласного управління земельних ресурсів у десятиденний термін укласти договори купівлі-продажу земельних ділянок і посвідчити їх нотаріально;

- 08.02.2001 між Львівською облдержадміністрацією (продавець) та ЗАТ "Аіас Плюс" (покупець) укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Дякович М. М. за реєстровим № 36, згідно з яким сторони погодили такі умови: земельна ділянка продається для будівництва АЗС (автозаправної станції) на умовах дотримання покупцем вимог відповідних служб під час будівництва (пункт 1.2 договору); ціна продажу земельної ділянки за цим договором становить 170 512,00 грн без урахування ПДВ (пункт 2.1 договору); сума, зазначена в пункті 2.1 договору протягом 10 банківських днів з моменту підписання договору перераховується покупцем таким чином: 90 % коштів на рахунок Львівської міськради; 10 % коштів на розподільчий рахунок Львівського обласного управління земельних ресурсів (пункт 2.2 договору); продавець зобов'язаний протягом трьох календарних днів з дня повної сплати покупцем вартості земельної ділянки зареєструвати договір у Львівській міськраді (пункт 5.4 договору); після кінцевих розрахунків продавець бере на себе обов'язок протягом десяти робочих днів видати Державний акт на право власності на землю (пункт 5.6 договору);

- 13.04.2001 Львівською облдержадміністрацією видано ЗАТ "Авіас Плюс" Державний акт на право власності на землю № 028641, зареєстрований Львівським обласним управлінням земельних ресурсів у книзі записів державної реєстрації державних актів на право власності на землю за № 11 кн.5-3, згідно з яким ЗАТ "Авіас Плюс" передано у власність земельну ділянку несільськогосподарського призначення площею 0,17 га в межах, визначених на плані, розташовану на території м. Львова, на вул. Городоцькій, для будівництва АЗС.

12. Суди попередніх інстанцій установили, що, виходячи з положень чинного на час прийняття оскаржуваних рішень та розпорядження законодавства, питання регулювання земельних відносин були віднесені до виключної компетенції сільської, селищної, міської ради як представницьких органів територіальних громад. Вирішення питання щодо передання земельної ділянки, розміщеної на території міста (за виключенням земель, що перебувають під об'єктами загальнодержавної власності), належало саме до компетенції відповідної міської ради, отже, розпорядження шляхом продажу земельної ділянки площею 0,17 га, розміщеної за адресою: м. Львів, вул. Городоцька (біля моста не Левандівку), належало саме позивачеві у справі - Львівській міськраді. З урахуванням зазначених обставин суди визнали договір купівлі-продажу від 08.02.2001 таким, що порушує норми земельного законодавства.

13. Водночас, відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про пропуск позивачем позовної давності, щодо застосування наслідків пропуску якого заявлено відповідачами у справі.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 Цивільного кодексу України), перебіг якої відповідно до частини 1 статті 261 зазначеного Кодексу починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (статті 15, 16, 20 Цивільного кодексу України), за змістом яких особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права.

У розумінні положень статті 261 Цивільного кодексу України початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов.

У пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування позовної давності має декілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів і запобігати несправедливості, яка може статися у разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22.10.1996 за заявами № 22083/93,22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства"; пункт 570 рішення від 20.09.2011 за заявою № 14902/04 у справі "ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії").

Порівняльний аналіз термінів "довідався" та "міг довідатися", наведених у статті 261 Цивільного кодексу України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо (відповідний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від
16.11.2016 у справі № 6-2469цс16).

Позивач повинен також довести, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права. Наведене випливає із загального правила, викладеного у статті 74 Господарського процесуального кодексу України, про обов'язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідач, навпаки, має довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

Суди попередніх інстанцій установили, що Львівська міськрада 25.01.2001 прийняла ухвалу № 925 "Про продаж земельних ділянок несільськогосподарського призначення для розміщення АЗС у м. Львові", якою внесено доповнення до ухвали від
27.05.1999 "Про затвердження "Схеми розміщення в м. Львові автозаправочних і автогазозаправочних станцій загального користування" (згідно з додатком № 1), зокрема земельною ділянкою за адресою: м. Львів, вул. Городоцька (біля мосту на Левандівку), площею 0,17 га, а також, зокрема, погоджено перелік земельних ділянок для продажу під розміщення АЗС у м. Львові (згідно з додатком № 2), зокрема земельної ділянки за адресою: м. Львів, вул. Городоцька (біля мосту на Левандівку), площею 0,17 га під розміщення АЗС - ЗАТ "Авіас Плюс".

При цьому суди установили, що згідно з пунктом 2.2 оспорюваного договору купівлі-продажу земельної ділянки від 08.02.2001 погоджено, що кошти з продажу земельної ділянки протягом 10 банківських днів з моменту підписання договору, перераховується покупцем таким чином: 90 % коштів на рахунок Львівської міськради; 10 % коштів на розподільчий рахунок Львівського обласного управління земельних ресурсів.

Суди установили, що позивач не заперечує факту отримання 90 % коштів від продажу земельної ділянки, а також отримання у подальшому грошових коштів від ПрАТ "Авіас Плюс" земельного податку за спірну земельну ділянку.

Зазначені обставини суд визнав такими, що свідчать про обізнаність позивача про відчуження спірної земельної ділянки до моменту отримання Львівською міськрадою
19.02.2018 (як стверджує позивач) інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

При цьому суди також установили, що з преамбули оспорюваного договору вбачається, що цей договір підписаний зокрема в. о. директора Департаменту економічної політики та ресурсів Львівської міськради - Цюником В. К., що з урахування пункту 13.5 договору, яким передбачено, що один примірник зберігається в Львівському міському управлінні земельних ресурсів, свідчить про обізнаність позивача про відчуження спірної земельної ділянки.

14. Як уже зазначалося, скаржник обґрунтував наявність підстави для касаційного оскарження, передбаченої у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, і таке обґрунтування полягає у неврахуванні судом апеляційної інстанції під час ухвалення оскаржуваної постанови висновку щодо застосування норми права (статті 261 Цивільного кодексу України) у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 13.06.2018 у справі № 815/332/17, з приводу чого колегія суддів зазначає таке.

У справі № 815/332/17, на яку посилається скаржник у касаційній скарзі, предметом адміністративного позову було скасування реєстрації декларації про готовність об'єктів до експлуатації, скасування рішень державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень у зв'язку із виявленням факту внесення недостовірних даних у декларації, що, в свою чергу, виключає наявність правових підстав для їх реєстрації уповноваженим органом владних повноважень.

Згідно з постановою Верховного Суду від 13.06.2018 у справі № 815/332/17 скасовано ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 21.08.2017 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 11.12.2017, справу направлено до Одеського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.

Суд касаційної інстанції визнав помилковими висновки судів першої та апеляційної інстанцій про те, що право на пред'явлення позову виникло безпосередньо з дати реєстрації відповідних декларацій (21.04.2016) та дати винесення рішень державного реєстратора (08.07.2016), дійшовши висновку, що строк звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів з адміністративним позовом слід обчислювати з дня, коли Одеська міська рада дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Крім того, суд касаційної інстанції зазначив, що відповідно до пункту 1.4 Положення про департамент комунальної власності Одеської міської ради, затвердженого рішенням Одеської міської ради від 19.02.2013 року № 2752-VІ, пункту 1.3 Положення про управління розвитку споживчого ринку та захисту прав споживачів Одеської міської ради, затвердженого рішенням Одеської міської ради від 24.12.2014 № 5990-VІ, пункту 1.2 Положення про управління архітектури та містобудування Одеської міської ради, затвердженого рішенням Одеської міської ради від 16.04.2013 № 3295-УІ, зазначені виконавчі органи Одеської міської ради є самостійними юридичними особами. Отже, наявність певної інформації у вищезазначених органах та комунальних підприємствах не свідчить про обізнаність про таку інформацію Одеської міської ради, яка відповідно до вимог Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" наділена повноваженнями представляти інтереси територіальної громади м. Одеси, у тому числі в судових органах.

При цьому під час нового розгляду справи № 815/332/17 постановою Верховного Суду від 30.03.2020 залишено без змін судові рішення, якими закрито провадження у справі у зв'язку із непідвідомчістю спору судам адміністративної юрисдикції.

Разом з цим, зі змісту зазначеної постанови суду касаційної інстанції вбачається, що на обґрунтування адміністративного позову Одеська міська рада зазначала, що аналіз відомостей, зазначених в оспорюваних деклараціях про готовність об'єкта до експлуатації, свідчить про те, що вони мають недостовірний характер, декларації подані та оформлені з порушенням установлених вимог, що, в свою чергу, виключає наявність правових підстав для їх реєстрації уповноваженим органом владних повноважень. Одеська міська рада не передавала у власність чи у користування відповідачеві земельні ділянки, які були забудовані, позивачем не вирішувалося питання щодо відведення земельної ділянки для реконструкції нежитлових приміщень магазину. Тобто реконструкція проведена на земельній ділянці, яка не була відведена в установленому законодавством порядку для цієї мети.

15. Водночас у справі 910/15123/19 предметом позову була вимога Львівської міськради про визнання недійсними рішення Львівської облради від 28.12.2000 № 408, розпорядження голови Львівської облдержадміністрації від 05.02.2001 № 95, договору купівлі-продажу земельної ділянки від 08.02.2001 та державного акта на право власності на землю з підстав перевищення відповідачами повноважень щодо розпорядження земельною ділянкою та неприйняття позивачем рішення щодо такого розпорядження земельною ділянкою.

У кожній із зазначених справ суди оцінювали та досліджували різні докази, які сторони подавали на обґрунтування своїх вимог, і на підставі встановлених обставин суди приймали відповідні судові рішення, що, у свою чергу, унеможливлює висновок про подібність правовідносин у справі № 815/332/17 та у справі № 910/15123/19.

При цьому під час розгляду справи суди № 910/15123/19 суди установили обставини прийняття Львівською міськрадою ухвали від 25.01.2001 № 925 "Про продаж земельних ділянок несільськогосподарського призначення для розміщення АЗС у м.

Львові" відповідно до якої вирішено, зокрема, внести доповнення до ухвали Львівської міськради від 27.05.1999 "Про затвердження "Схеми розміщення в м.

Львові автозаправочних і автогазозаправочних станцій загального користування" (згідно з додатком № 1), зокрема земельною ділянкою за адресою: м. Львів, вул.

Городоцька (біля мосту на Левандівку), площею 0,17 га та вирішено погодити перелік земельних ділянок для продажу під розміщення АЗС у м. Львові (згідно з додатком № 2), зокрема земельної ділянки за адресою: м. Львів, вул. Городоцька (біля мосту на Левандівку) площею 0,17 га під розміщення АЗС - ЗАТ "Авіас Плюс", а також установили обставини отримання саме Львівською міською радою 90 % вартості спірної земельної ділянки, зазначивши, що доводи Львівської міськради про наявність у неї права на отримання 100 % вартості земельної ділянки не нівелює обставини щодо отримання 90 % вартості земельної ділянки у порядку, встановленому договором ще у 2001 році та, відповідно, обізнаність позивача про продаж земельної ділянки.

16. Посилання Львівської міськради у касаційній скарзі на постанову Верховного Суду України від 12.07.2017 у справі № 6-2458цс16, в якій суд касаційної інстанції зазначив, що аналіз статті 261 Цивільного кодексу України дає підстави для висновку, що початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд, з урахуванням особливостей конкретних правовідносин початок перебігу позовної давності може бути пов'язаний з різними юридичними фактами та їх оцінкою управомоченою особою не свідчить про незастосування судами під час розгляду справи № 910/15123/19 положень статті 216 Цивільного кодексу України у подібних правовідносинах з огляду на встановлені судами обставинами щодо постановлення Львівською міськрадою ухвали від
25.01.2001 № 925, отримання 90 % вартості земельної ділянки у 2001 році та подальшу сплату ПрАТ "Авіас Плюс" податку на землю.

17. Зважаючи на те, що наведена скаржником підстава для касаційного оскарження, передбачена у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження, колегія суддів відповідно до пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою Львівської міськради на постанову Північного апеляційного господарського суду від 21.07.2020 і рішення Господарського суду міста Києва від
17.02.2020 у справі № 910/15123/19.

Керуючись статтями 234, 235, 296 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Касаційне провадження за касаційною скаргою Львівської міської ради на постанову Північного апеляційного господарського суду від 21.07.2020 і рішення Господарського суду міста Києва від 17.02.2020 у справі № 910/15123/19, відкрите на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, закрити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Головуючий Т. Б. Дроботова

Судді К. М. Пільков

Ю. Я. Чумак