УХВАЛА

03 квітня 2018 року

м. Київ

Справа № 910/14144/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Баранець О.М. - головуючий, Вронська Г.О., Студенець В.І.,

за участю секретаря судового засідання Низенко В.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали касаційної скарги Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк"

на рішення Господарського суду міста Києва

у складі судді Ващенко Т.М.

від 11.10.2017 року

та на постанову Київського апеляційного господарського суду

у складі колегії суддів: Дикунської С.Я., Калатай Н.Ф., Жук Г.А.

від 15.01.2018 року

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Бізнес Пром Інновація"

до 1) Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк", 2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Мілорін ЛТД",

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів: 1) Національний банк України, 2) Міністерство фінансів України,

про визнання відсутнім права вимоги та визнання права

за участю представників:

позивача: не з'явилися

відповідача-1: Романченко Т.В.

відповідача-2: не з'явилися

третьої особи-1: не з'явилися

третьої особи-2: не з'явилися

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Бізнес Пром Інновація" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Мілорін ЛТД" про:

- визнання відсутнім у Публічного акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк" права вимагати від Товариства з обмеженою відповідальністю "Мілорін ЛТД" сплати суми боргу за кредитними договорами № 4М14109Д від 12.02.2014 року, № 4М14110Д від 17.02.2014 року, № 4М14107И від 19.02.2014 року, № 4М14092Д від
25.02.2014 року в розмірі 1 339 320 543,86 грн., який був сплачений відповідачу-1 позивачем за відповідача-2 по договору поруки;

- визнання права позивача вимагати від Товариства з обмеженою відповідальністю "Мілорін ЛТД" сплати суми боргу за кредитними договорами № 4М14109Д від
12.02.2014 року, № 4М14110Д від 17.02.2014 року, № 4М14107И від 19.02.2014 року, № 4М14092Д від 25.02.2014 року в розмірі 1 339 320 543,86 грн., який був сплачений відповідачу-1 позивачем за відповідача-2 по договору поруки.

Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач, як поручитель боржника - Товариства з обмеженою відповідальністю "Мілорін ЛТД" за кредитними договорами № 4М14109Д від
12.02.2014 року, № 4М14110Д від 17.02.2014 року, № 4М14107И від 19.02.2014 року, № 4М14092Д від 25.02.2014 року, виконав зобов'язання боржника перед Публічним акціонерним товариством Комерційний банк "Приватбанк" на загальну суму 1 339 320

543,86 грн., у зв'язку з чим набув права вимагати від боржника виконання грошових зобов'язань, однак відповідачі не визнають факту погашення ним заборгованості та факту переходу до нього прав кредитора.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 11.10.2017 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 15.01.2018 року, у задоволені позовних вимог відмовлено повністю.

Судові рішення мотивовані тим, що позивач не довів обставин невизнання відповідачами його права вимагати виконання грошових зобов'язань Товариства з обмеженою відповідальністю "Мілорін ЛТД" та не довів факту порушення його прав та інтересів чи їх невизнання відповідачами у справі. За висновком суду апеляційної інстанції, підстави для припинення (закриття за правилами нового Господарського процесуального кодексу України в редакції ~law15~ від
03.10.2017 року, чинного з 15.12.2017 року) провадження у даній справі відсутні, оскільки позовні вимоги у даній справі відповідають встановленим в статті 16 Цивільного кодексу України способам захисту цивільних прав та інтересів, є вимогами про визнання права чи визнання відсутнім права та можуть заявлятись в суді, в тому числі і господарському. Суд також дійшов висновку про те, що перехід прав до поручителя, який виконав зобов'язання відбувається в силу прямої ~law16~, тобто презюмується, і звернення особи до суду з позовом про визнання права вимоги, так само як і про визнання відсутнім в іншої особи такого права не є необхідним, проте такі вимоги можуть розглядатися судом за наявності відповідного спору.

Відповідач-1 - Публічне акціонерне товариство Комерційний банк "Приватбанк" подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 11.10.2017 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 15.01.2018 року та закрити провадження у справі. В обґрунтування вимог касаційної скарги відповідач-1 посилається на порушення господарськими судами попередніх інстанцій норм процесуального права, зокрема пункту 1 частини 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України в редакції, чинній станом на дату прийняття судом першої інстанції оскаржуваного рішення, пунктів 1, 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України в редакції, чинній станом на дату прийняття судом апеляційної інстанції оскаржуваної постанови, щодо припинення (закриття) провадження у справі у зв'язку з тим, що спір у справі не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства, а також статей 20 та 4 Господарського процесуального кодексу України. Скаржник зазначає про те, що суди попередніх інстанцій в порушення зазначених норм не припинили (не закрили) провадження у справі, а здійснили розгляд позовних вимог, які фактично є вимогами про встановлення певних юридичних фактів, позовні вимоги не відповідають способам захисту, встановленим чинним законодавством, їх задоволення не призводить до поновлення порушеного права позивача та такі вимоги не підвідомчі господарським судам і не можуть бути самостійним предметом розгляду в господарському суді. За твердженням скаржника, встановлення господарськими судами таких фактів можливе лише при існуванні та розгляді між сторонами спору про право цивільне, їх встановлення є елементом оцінки фактичних обставин справи та обґрунтованості вимог з огляду на що, за відсутності спору про право встановлення таких фактів виходить за межі завдань господарського судочинства. Як зазначає скаржник, суди попередніх інстанцій під час розгляду справи встановили факти та обставини, які не підтверджені належними, допустимими та достатніми доказами, надали оцінку обставинам, які фактично не мають значення для вирішення справи, внаслідок чого вийшли за межі предмету доказування, предмету розгляду у даній справі та за межі повноважень господарських судів, висновки судів не відповідають вимогам предметної та суб'єктної юрисдикції справ та завданням господарського судочинства, визначеним статтями 20 та 4 Господарського процесуального кодексу України.

28.03.2018 року до Касаційного господарського суду від позивача надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому позивач зазначає про те, що позивач довів порушення його прав та інтересів відповідачами у справі, що полягало саме у невизнанні відповідачами прав позивача, надав до матеріалів справи письмові звернення до відповідачів, докази їх направлення, які залишились без відповіді та задоволення і не вчинили жодних дій, які б свідчили про визнання прав позивача. За твердженням позивача, спір у даній справі є підвідомчим господарським судам на підставі статті 20 Господарського процесуального кодексу України, обраний позивачем спосіб захисту своїх прав відповідає способам, визначеним чинним законодавством, а вимоги касаційної скарги є необґрунтованими.

Відповідно до положень статті 124 Конституцій України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

У рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Президента України щодо офіційного тлумачення положень частини 2 , 3 статті 124 Конституції України (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) від 07.05.2002 року № 8-рп/2002 Конституційний Суд України зазначив, що юрисдикція судів - це повноваження судів вирішувати спори про право та інші правові питання.

Серед загальних критеріїв визначення судової юрисдикції виділяють предметний (характер спірних матеріальних правовідносин) і суб'єктний (суб'єктний склад цих правовідносин) критерії. Критерії розмежування видів судової юрисдикції - це передбачені законом підстави, з якими пов'язується можливість віднесення справи до того чи іншого виду судової юрисдикції.

Відповідно до статті 125 Конституцій України та статті 17 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

Згідно з частиною 3 статті 22 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" місцеві господарські суди розглядають справи, що виникають із господарських правовідносин, а також інші справи, віднесені законом до їх юрисдикції.

Як вбачається в касаційній скарзі позивач оскаржує рішення Господарського суду міста Києва від 11.10.2017 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 15.01.2018 року у даній справі в тому числі з підстав порушення господарськими судами попередніх інстанцій пункту 1 частини 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України в редакції, чинній станом на дату прийняття судом першої інстанції оскаржуваного рішення, пунктів 1, 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України в редакції, чинній станом на дату прийняття судом апеляційної інстанції оскаржуваної постанови, а також статей 20 та 4 Господарського процесуального кодексу України щодо визначення підвідомчості спору у даній справі господарському суду.

Відповідно до частин 5 та 6 статті 302 Господарського процесуального кодексу України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики. Справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду у всіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної та суб'єктної юрисдикції.

Згідно з частинами 1, 2, 3 статті 303 Господарського процесуального кодексу України питання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи, більшістю від складу суду, що розглядає справу, та може бути вирішене до прийняття постанови судом касаційної інстанції.

З огляду на те, що рішення Господарського суду міста Києва від 11.10.2017 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 15.01.2018 року у даній справі оскаржується відповідачем саме з підстав порушення правил предметної та суб'єктної юрисдикції, то відповідно до зазначених вимог Господарського процесуального кодексу України справа № 910/14144/17 підлягає передачі Касаційним господарським судом на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Керуючись статтями 234, 235, 302, 303 Господарського процесуального кодексу України, Суд

УХВАЛИВ:

1. Передати справу № 910/14144/17 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Бізнес Пром Інновація" до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Мілорін ЛТД", треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів: Національний банк України та Міністерство фінансів України, про визнання відсутнім права вимоги та визнання права на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

2. Надіслати копію ухвали особам, які беруть участь у справі.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не підлягає оскарженню.

Головуючий О. Баранець

Судді Г. Вронська

В. Студенець