Історія справи

Постанова ВГСУ від 17.03.2015 року у справі №904/8204/14
Ухвала КГС ВП від 05.02.2018 року у справі №904/8204/14
Постанова ВГСУ від 08.09.2015 року у справі №904/8204/14

Верховний

Суд

УХВАЛА

05 лютого 2018 року

м. Київ

справа № 904/8204/14

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Білоуса В.В. - головуючого, Пєскова В.Г., Ткаченко Н.Г.

учасники справи:

боржник - приватне акціонерне товариство "УКРМЕТАЛОТОРГ"

розглянувши матеріали заяви товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕРГА-2012"

про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України

від 03.10.2017

у складі колегії суддів: Погребняка В.Я., (головуючого), Білошкап О.В., Короткевича О.Є.,

за заявою приватного акціонерного товариства "УКРМЕТАЛОТОРГ"

про визнання банкрутом, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Вищого господарського суду України від 03.10.2017 у справі № 904/8204/14 у складі колегії суддів: Погребняк В.Я. - головуючого, Білошкап О.В., Короткевича О.Є., касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕРГА-2012" залишено без задоволення, ухвалу господарського суду Дніпропетровської області від 14.04.2017 року та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 05.07.2017 року у справі № 904/8204/14 (в оскаржуваних частинах) залишено без змін.

Відповідно до накладної органу поштового зв'язку 14.12.2017 до Верховного Суду України було направлено заяву товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕРГА-2012" про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 03.10.2017 у справі № 904/8204/14 з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 1 статті 11116, в порядку Розділу XII-2 Господарського процесуального кодексу України в редакції, чинній до 15.12.2017.

Як доказ неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило до ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, до заяви додано копії постанов Вищого господарського суду України від 28.02.2017 у справі № 915/684/14, від 01.03.2017 у справі № 910/25433/14, від 28.02.2017 у справі № 901/2967/13, від 24.05.2016 у справі № 902/1593/13, від 15.11.2016 у справі № 5019/592/12, від 21.12.2016 у справі № Б-39/125-10, від 15.06.2016 у справі № Б8/183-11, від 10.01.2017 у справі № Б-24/93-10, а саме в яких, на думку заявника, по-іншому застосовано одні й ті самі норми матеріального права.

Відповідно до підпункту 1 пункту 1 Розділу XI Перехідні положення Господарського процесуального кодексу України в редакції ~law8~ від
03.10.2017, чинній з 15.12.2017, заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України у господарських справах, які подані та розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного господарського суду та розглядаються спочатку колегією суддів у складі трьох або більшої непарної кількості суддів за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

На розгляд Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Білоуса В.В. - головуючого, Пєскова В.Г., Ткаченко Н.Г. передано заяву товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕРГА-2012" про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 03.10.2017 у справі № 904/8204/14 в порядку Розділу ХІІ-2 Господарського процесуального кодексу України в редакції, до 15.12.2017.

Перевіривши доводи заявника та дослідивши додані до заяви матеріали, колегія суддів вважає, що ними не підтверджено неоднаковість застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права.

Як зазначено в матеріалах оскаржуваної постанови Вищого господарського суду України від 20.09.2017 предметом перегляду було визнання аукціону від 19.10.2016 з продажу майна банкрута недійсним, оскільки його було проведено з порушенням вимог закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі - Закон про банкрутство).

У постанові Вищого господарського суду України від 03.10.2017 910/25433/14, за результатами розгляду справи, суд касапційної інстанції зазначив, що суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованих висновків, що аукціон з продажу майна банкрута від 19.10.2016 року проведений у відповідності до положень та вимог Закону про банкрутство, а тому відсутні підстави для задоволення заяви ТОВ "ТЕРГА-2012" про визнання недійсними результатів проведеного аукціону з продажу майна банкрута від 19.10.2016 року у справі №904/8204/14 та відсутні підстави для витребування майна боржника, що реалізоване на аукціоні, від третьої особи, як добросовісного набувача спірного майна в порядку статті 388 Цивільного кодексу України.

Звертаючись до Верховного Суду України про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 03.10.2017 у справі 910/25433/14, товариство з обмеженою відповідальністю "ТЕРГА-2012" наводить різні за змістом судові рішення, в яких, на його думку, по-різному застосовано норми матеріального права до спірних правовідносин, а саме частину 3 статті 26, статтю 50, частину 3 статті 58, частини 1,3,5 статті 59, статтю 75 Закону про банкрутство.

Зокрема, у постанові Вищого господарського суду України від 01.03.2017 у справі 910/25433/14, у межах справи про визнання банкрутом, предметом розгляду була скарга кредитора на дії ліквідатора, зокрема, невиконання ліквідатором своїх обов'язків щодо скликання зборів кредиторів за заявою кредитора, вимоги якого становлять більшість кредиторської заборгованості банкрута. Мотивуючи свою постанову суд касаційної інстанції дійшов висновку, що за наявності обґрунтованого клопотання кредитора або кредиторів, сума вимог яких становить не менше ніж третину всіх вимог, внесених до реєстру вимог кредиторів, арбітражний керуючий (розпорядник майна, керуючий санацією, ліквідатор) забезпечує скликання та проведення зборів кредиторів протягом двох тижнів з дня надходження письмової вимоги про їх скликання. Крім того, законом не встановлені конкретні критерії визначення обґрунтованості такого клопотання, а лише передбачено право його заявлення відповідним суб'єктом цих правовідносин, що є обов'язковим до розгляду. Таким чином, кредитори банкрута після підтвердження обґрунтованості судом їх вимог мають право звернутись до ліквідатора про скликання зборів кредиторів з метою формування їх представницьких органів.

Отже, у вказаній постанові, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що невиконання ліквідатором своїх обов'язків щодо скликання зборів кредиторів за вимогою кредитора (які становлять не менше ніж третину всіх вимог, внесених до реєстру вимог кредиторів) не відповідає вимогам частини 3 статті 26 Закону про банкрутство та призводить до порушення прав одного з найбільших кредиторів боржника, у зв'язку з чим повноваження ліквідатора підлягають припиненню.

Тоді як у постанові, яку оскаржує заявник, за іншого предмету спору, де порушувалося питання повноважень ліквідатора щодо реалізації майна боржника частинами (лотами) за відсутності погодження з комітетом кредиторів боржника, Вищий господарський суд України погодився з висновками судів попередніх інстанцій щодо відсутності порушень зі сторони ліквідатора щодо продажу майна частинами, зазначивши, що умовами договору від 12.11.2015, укладеного між ліквідатором і Південно-Західною універсальною товарною біржею передбачено, що продаж майна боржника організатор здійснює у вигляді цілісного майнового комплексу, а у разі якщо продати майно у вигляді цілісного майнового комплексу не вдалося, ліквідатор здійснює продаж майна частинами - окремими лотами.

Крім того, вказано, що провадження у даній справі про банкрутство здійснюється за спеціальною процедурою у відповідності до статті 95 Закону про банкрутство, яка не передбачає створення комітету кредиторів.

Також у постанові вказано, що нормами частини 3 статті 26 Закону про банкрутство передбачено, що збори кредиторів у провадженні у справі про банкрутство скликаються арбітражним керуючим за його ініціативою, за ініціативою комітету кредиторів чи інших кредиторів, сума вимог яких становить не менше ніж третину всіх вимог, внесених до реєстру вимог кредиторів, або за ініціативою однієї третини кількості голосів кредиторів. Однак, як вбачається зі змісту постанови суду касаційної інстанції, такі вимоги кредиторів, сума яких становить не менше ніж третину всіх вимог, внесених до реєстру вимог кредиторів не були предметом перегляду у справі, що вказує на відмінні від постанови, на яку посилається заявник, фактичні обставини справи.

Отже, підстави позову та фактичні обставини справи у постанові Вищого господарського суду України від 01.03.2017 у справі 910/25433/14 є відмінними від постанови, яку оскаржує заявник.

У постанові Вищого господарського суду України від 15.06.2016 у справі № Б8/183-11 в якій, на думку заявника, судом касаційної інстанції по-іншому застосовано норми частини 3 статті 59 Закону про банкрутство, Вищий господарський суд України, зазначає, що в матеріалах справи відсутні належні докази розміщення на нерухомому майні, яке є об'єктом спірного аукціону, оголошення про його продаж на аукціоні, оскільки фотографічне зображення частини будинку з розміщеним у вікні оголошенням наступного змісту: "Продаж НОМЕР_1", не містить достовірних даних про об'єкт, дату й час проведення фотозйомки, а в змісті цього оголошення (яке не містить характеристику об'єкту продажу) відсутні відомості про те, що продаж відбудеться шляхом проведення аукціону.

Натомість у постанові, яку оскаржує заявник, касаційний суд зазначив, що ліквідатором та організатором аукціону виконано вимоги частини 3 статті 58 Закону про банкрутство щодо розміщення оголошення на об'єкті продажу, а в матеріалах справи судами попередніх інстанцій встановлено, що на об'єктах нерухомого майна розміщено оголошення про продаж майна, а в оголошенні вказано контактний номер телефону, за яким потенційні покупці могли отримати додаткову інформацію про об'єкти продажу. Оцінка щодо змісту самого оголошення судом касаційної інстанції не надавалася, тому висновок касаційного суду про те, що розміщення оголошення на об'єкті продажу відповідає вимогам пункту 3 статті 58 Закону, не можна вважати таким, що вказує на різне застосування судом касаційної інстанції норми матеріального права за подібного предмету позову, змісту позовних вимог та матеріально правового регулювання.

Крім того, постанову Вищого господарського суду України від 10.01.2017 року № Б-24/93-10, в якій, на думку заявника також по-іншому застосовано частину 3 статті 59 Закону Про банкрутство, було прийнято за іншого предмету спору, та встановлено, що окрім посилань ліквідатора та представника боржника на те, що на нерухомому майні містилось оголошення про продаж майна на аукціоні, такий факт не підтверджений іншими належними та допустимими доказами, в розумінні вимог статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, що не дає підстав для висновку про подібність предмету спору, фактичних обставин та матеріально-правового регулювання правовідносин зазначених в постанові Вищого господарського суду України від 03.10.2017.

Також заявник наводить постанову Вищого господарського суду України від
24.05.2016 року у справі № 902/1593/13, в якій на думку заявника по-іншому застосовано частину 3 статті 58, частину 9 статті 59 Закону про банкрутство. А саме, судами було встановлено, що безпосередньо на нерухомому майні банкрута взагалі не було розміщено відповідного оголошення про продаж майна на аукціоні, а в повідомленні на веб-сайті не було розміщено фотографій майна, яке належить до цілісного майнового комплексу. Враховуючи викладене та в сукупності з іншими встановленими обставинами справи Вищий господарський суд України погодився з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про визнання результатів другого повторного аукціону, договору купівлі-продажу цілісного майнового комплексу та свідоцтва про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів недійсними.

Однак у постанові, яку оскаржує заявник, судами встановлено, що текст оголошення відповідає вимогам статті 59 Закону про банкрутство та зазначає, що в оголошенні наведено в тому числі фотографії майна (матеріальні цінності знаходяться на зображеннях нерухомості (в приміщеннях) - лотів No23-1, No23-2, No23-3, No23-4, No23-5, No23-6, технічну документацію по нерухомому майну. Також зазначає, що відомості про земельну ділянку, розташовану за адресою: м. Дніпро, вул. Шевченка, буд. 30, відсутні, оскільки відсутній проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки по фактичному розміщенню нежитлової будівлі, а недотримання вимог щодо змісту оголошення про прилюдні торги (відсутність додаткових відомостей, передбачених пунктом 3.10 Тимчасового положення), що не вплинуло на результат торгів, не може бути підставою для визнання таких торгів недійсними (постанова Верховного Суду України від 06.07.2016 року № 6-3174цс15).

Відтак, зазначене дає підстави для висновку про різні фактичні обставини у справах та різне матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.

У постанові Вищого господарського суду України від 15.11.2016 у справі № 5019/592/12, про визнання недійсними результатів другого повторного аукціону з продажу майна банкрута та договору купівлі-продажу, було встановлено, що на момент підписання сторонами передавального акта цілісного майнового комплексу переможець аукціону не в повному обсязі розрахувався за придбане нерухоме майно банкрута, що не узгоджується з вимогами статті 71 Закону про банкрутство щодо порядку сплати ціни за результатами аукціону з виявленням переможця. Крім того, положеннями закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" визначено порядок сплати ціни та оформлення результатів продажу майна боржника з аукціону шляхом укладення договору купівлі-продажу. Укладення договору купівлі-продажу майна банкрута на другому повторному аукціоні від 19.06.2015 року відбулося без його нотаріального посвідчення, що свідчить про нікчемність такого правочину відповідно до статті 657 Цивільного кодексу України та виключає можливість завершення його з подальшою видачею Свідоцтва про придбання нерухомого майна з публічних торгів (аукціону) згідно вимог статті 75 Закону про банкрутство.

Проте, у постанові яку оскаржує заявник, за однакового змісту позовних вимог, суд касаційної інстанції погодивстя з висновками судів попередніх інстанцій, які встановили, що відповідно до вимог статті 75 Закону про банкрутсвто для вчинення нотаріальних дій щодо оформлення купівлі майна банкрута, ліквідатором банкрута передано нотаріусу акт про передання права власності на придбане нерухоме майно разом із протоколом про проведення аукціону, зразок договору купівлі-продажу, що і було підставою для видачі покупцю свідоцтва про придбання майна на аукціоні.

Тобто, ліквідатором банкрута та покупцем майна банкрута дотримано порядок реєстрації права власності на майно, реалізоване на аукціоні. Також зазначено, що судом першої інстанції не встановлено факту порушення прав та інтересів ТОВ "ТЕРГА-2012" (заявника) здійсненням покупцем оплати гарантійного внеску по лотам, початкова вартість яких менше десяти прожиткових мінімумів, адже фактично покупцем здійснено авансування та гарантування у подальшому здійснити оплату у повному обсязі вартості лоту.

Відтак, фактичні обставини в оскаржуваній постанові є відмінними від фактичних обставин в наведеній постанові для порівняння.

Крім того, надано постанову Вищого господарського суду України від 24.05.2016 у справі № 902/1593/13, в якій, на думку заявника, судом касаційної інстанції по-різному застосовано норми статей 50,75 Закону про банкрутство до спірних правовідносин. Судами встановлено, що згідно з пунком 12.6 договору купівлі-продажу майна банкрута, зазначений договір вважається укладеним з моменту його нотаріального посвідчення та державної реєстрації. Однак оскаржуваний договір купівлі-продажу майна банкрута, було укладено за результатами проведення другого повторного аукціону, в порушення вимог частини 4 статті 50 Закону про банкрутство було укладено у простій письмовій формі та нотаріально не посвідчено. Крім того, судами втановлено недотримання вимог частини 3 статті 58, частини 9 Закону про банкрутство, та порушення у зв'язку з повідомленням на веб-сайті про скасування призначеного другого повторного аукціону з продажу майна боржника, який все ж таки було проведено, про що повідомлено ліквідатором.

Таким чином, Вищий господарський суд України на підставі всебічного та повного розгляду всіх обставин справи в їх сукупності, погодився з висновками судів попередніх інстанці, що проведення другого повторного аукціону з продажу майна боржника, відбулось з обмеженням кола осіб, які могли прийняти в ньому участь та погоджується із правомірними та обґрунтованими висновками судів першої та апеляційної інстанцій про визнання результатів другого повторного аукціону, договору купівлі-продажу цілісного майнового комплексу боржника та свідоцтва про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів недійсними.

Однак, у постанові Вищого господарського суду України від 03.10.2017 у справі 904/8204/14, за аналогічного предмету розгляду, зазначено, що ліквідатором банкрута та покупцем майна банкрута дотримано порядок реєстрації права власності на майно, реалізоване на аукціоні. Враховуючи зазначене, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що Законом про банкрутство передбачено два способу оформлення права власності на придбане майно: договір купівлі-продажу (нотаріальний у випадку продажу нерухомого майна) та нотаріальне свідоцтво про придбання майна на аукціоні. Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, відповідно до вимог статті 75 Закону про банкрутсвто для вчинення нотаріальних дій щодо оформлення купівлі майна банкрута, ліквідатором боржника передано нотаріусу акт про передання права власності на нерухоме майно разом із протоколом про проведення аукціону, зразок договору купівлі-продажу, що і було підставою для видачі покупцю - переможцю ацкціону свідоцтва про придбання майна на аукціоні. Відтак, фактичні обставини у зазначених постановах є відмінними, а постанови прийняті за іншого матеріально-правового регулювання спірних правовідносин.

Крім того, зі змісту постанови Вищого господарського суду України від 21.12.2016 у справі № Б-39/125-10, в якій, на думку заявника, судом касаційної інстанції по-різному застосовано норми статей 50,75 Закону про банкрутство, вбачається, що пердметом перегляду даної справи була вимога про заміну кредитора у справі про банкрутство на його правонаступника, яке обґрунтовано укладенням договору купівлі-продажу права вимоги, отже за предметом перегляду та змістом позовних вимог зазначена постанова є відмінною від оскаржуваної, та прийнята за іншого матеріально-правового регулювання спірних правовідносин, аніж у справі, що переглядається.

Також, колегія суддів не може взяти до уваги посилання заявника на постанови від
28.02.2017 у справі № 901/2967/13, від 28.02.2017 у справі № 910/684/14, оскільки у даних постановах спір не було вирішено остаточно.

Враховуючи, що факт подібності правовідносин у наведених заявником постановах не підтвердився, підстави для висновку про різне застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права відсутні.

На підставі викладеного та керуючись підпунктом 1 пункту 1 Розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VIII, пунктом 6 розділу XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від
02.06.2016 № 1402-VII, статтями 11116, 11117, 11118, 11119, 11120, 11121 Господарського процесуального кодексу України у редакції до 15.12.2017, Верховний Суд, -

УХВАЛИВ:

1. Відмовити у допуску справи № 904/8204/14 до провадження Верховного Суду.

2. Копію ухвали разом із копією заяви надіслати особам, які беруть участь у справі.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В.В. Білоус

Судді В.Г. Пєсков

Н.Г. Ткаченко