Історія справи

Ухвала КАС ВП від 28.04.2021 року у справі №560/3684/20

УХВАЛА

26 квітня 2021 року

м. Київ

справа № 560/3684/20

адміністративне провадження № К/9901/12236/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Н. В. Коваленко,

суддів: Я. О. Берназюка, І. В. Желєзного

перевіривши касаційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 14 серпня 2020 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 04 березня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії,

УСТАНОВИЛ:

ОСОБА_1 звернувся до Хмельницького окружного адміністративного суду із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, в якому просив:

визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області щодо обчислення страхового стажу ОСОБА_1 та зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області;

зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди навчання на підготовчих курсах Українського ордена Дружби народів інституту інженерів водного господарства з 15 січня 1988 по 31 серпня 1988 та роботи на посаді техніка науково - дослідного центру "Потенціал" Українського інституту інженерів водного господарства з 11 березня 1991 по 24 лютого 1993 та провести відповідний перерахунок пенсії.

Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 14 серпня 2020 року, яке залишено без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 04 березня 2021 року, позовні вимоги задоволено частково.

Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області щодо не зарахування до страхового стажу ОСОБА_1 періоду роботи на посаді техніка науково - дослідного центру "Потенціал" Українського інституту інженерів водного господарства з 11 березня 1991 року по 24 лютого 1993 року.

Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи на посаді техніка науково - дослідного центру "Потенціал" Українського інституту інженерів водного господарства з 11 березня 1991 року по 24 лютого 1993 року та перерахувати розмір пенсії з урахуванням цього стажу, з дня її призначення.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанції, Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області звернулось до Верховного Суду з касаційною скаргою.

Згідно із відтиском поштового штемпеля на конверті касаційна скарга направлена до Верховного Суду 05 квітня 2021 року, тобто в межах строку на касаційне оскарження.

За правилами частини 1 статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.

Вирішуючи питання щодо відкриття касаційного провадження, Верховний Суд виходить із такого.

Спірні правовідносини виникли у зв'язку із відмовою Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи на посаді техніка науково-дослідного центру "Потенціал" Українського інституту інженерів водного господарства з 11 березня 1991 року по 24 лютого 1993 року.

Пункт 8 частини 2 статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Наведеним конституційним положенням кореспондують положення статті 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" і статті 13 Кодексу адміністративного судочинства України.

Згідно з частиною 1 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи, а також особи, які не брали участь у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених частиною 1 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України обумовлено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до Пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо:

а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;

б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до Пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;

в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;

г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.

Тлумачення положень вказаних норм у їхньому взаємозв'язку дає змогу дійти висновку, що процесуальний закон пов'язує можливість касаційного перегляду у справах незначної складності тільки з тими юридичними фактами, вичерпний перелік яких викладений у підпунктах "а ", "б ", "в " та "г" пункту 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

За визначенням пункту 20 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративною справою незначної складності (малозначною справою) є адміністративна справа, у якій характер спірних правовідносин, предмет доказування та склад учасників тощо не вимагають проведення підготовчого провадження та (або) судового засідання для повного та всебічного встановлення її обставин.

За змістом пункту 3 частини 6 статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України для цілей пункту 3 частини 6 статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України справами незначної складності є справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.

Встановлено, що судом першої інстанції справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження.

Отже, справа в силу пункту 3 частини 6 статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України віднесена до справ незначної складності.

Доведення обставин, передбачених підпунктами "а " - "г" пункту 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України та, відповідно, права на касаційне оскарження судових рішень у справах незначної складності, покладається на особу, яка подає касаційну скаргу.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Зазначена норма Кодексу узгоджується з пунктом 8 частини 2 статті 129 Конституції України, згідно з яким до основних засад судочинства відноситься забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках. Аналогічне положення закріплене у пункті 7 частини 3 статті 2 та частині 1 статті 13 КАС України, а також частині 1 статті 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".

Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини 3 статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію "суду права", що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави. Тим самим Верховний Суд за допомогою загальної правозастосовчої діяльності дозволяє досягнути індивідуального блага з урахуванням того, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Таким чином, призначення Верховного Суду як найвищої судової установи в Україні - це, у першу чергу, сформувати обґрунтовану правову позицію стосовно застосування всіма судами у подальшій роботі конкретної норми матеріального права або дотримання норми процесуального права, що була неправильно використана судом і таким чином спрямувати судову практику в єдине і правильне правозастосування (вказати напрямок у якому слід здійснювати вибір правової норми); на прикладі конкретної справи роз'яснити зміст акта законодавства в аспекті його розуміння та реалізації на практиці в інших справах з вказівкою на обставини, що потрібно враховувати при застосуванні тієї чи іншої правової норми, але не нав'язуючи, при цьому, нижчестоящим судам результат вирішення конкретної судової справи.

Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім того, саме така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх громадян перед законом, який втілюється шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб.

Такий визначений законодавцем підхід до роботи Верховного Суду (формування в окремих справах конкретних правових висновків, що є обов'язковим для всіх судів та суб'єктів владних повноважень) є особливо актуальним у світлі положень частини 5 статті 125 Конституції України, згідно з якою адміністративні суди діють з метою захисту прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин.

Підставами касаційного оскарження Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області зазначає пункт 3 частини 4 та підпункт "а" частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Вказані підстави мотивує відсутністю висновку Верховного Суду щодо застосування норм права в подібних правовідносинах.

Також скаржник вказує на те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.

Оцінивши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що посилання скаржника на існування обставин, визначених підпунктом "а" пункту 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, є необґрунтованими, оскільки на поточний день ухвалені у цій справі судові рішення не впливають на кінцеве формування судової практики та не змінюють її.

Процесуальний закон передбачає умови, за наявності яких справи незначної складності можуть переглядатися в касаційному порядку. Такими умовами можуть бути обставини, які виділяють вимоги скаржника якимись особливими, рідкісними чи унікальними ознаками, завдяки чому вони виокремлюються із загального ряду.

Цих або інших подібних передумов допуску справи незначної складності до касаційного провадження касаційна скарга Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області не містить.

Окрім того, Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, вказуючи на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, не зазначає, який саме висновок має бути сформовано Верховним Судом у спірних правовідносинах щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а Верховним Судом самостійно не встановлено, що у судовій практиці, яка склалася у подібних правовідносинах, існують підстави, які б вказували на наявність проблеми, що може бути вирішена, шляхом формулювання нової правової позиції.

Інші обґрунтовані посилання на існування обставин, передбачених підпунктами "а "- "г" пункту 2 частини п'ятої цієї статті у касаційній скарзі відсутні та такі обставини не вбачаються з поданих матеріалів касаційної скарги.

Скаржник в касаційній скарзі фактично зазначає про необхідність здійснити переоцінку встановлених судом у справі обставин, а також надати перевагу одним доказам над іншими, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції згідно з положеннями частини 2 статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України.

Випадків, які б виключали можливість застосування положень пункту 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, не вбачається.

Таким чином, оскільки оскаржувані судові рішення прийняті за результатами розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, а передбачені пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України виняткові обставини відсутні і обґрунтування щодо їх наявності не наведено, у відкритті касаційного провадження у даній справі слід відмовити.

Керуючись статтями 248 328 333 355 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

1. Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 14 серпня 2020 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 04 березня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії.

2. Надіслати Головному управлінню Пенсійного фонду України в Хмельницькій області копію ухвали про відмову у відкритті касаційного провадження, разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Н. В. Коваленко

Суддя Я. О. Берназюк

Суддя І. В. Желєзний