Історія справи

Ухвала КАС ВП від 25.11.2020 року у справі №400/1255/20

УХВАЛА

про відмову у відкритті касаційного провадження

23 листопада 2020 року

м. Київ

справа № 400/1255/20

провадження № К/9901/28641/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Єзерова А. А.,

суддів: Желєзного І. В., Кравчука В. М.,

перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 15.09.2020 у справі № 400/1255/20 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області про визнання протиправним рішення від 17.12.2018 р. № 7394/02, зобов'язання вчинити певні дії,

установив:

ОСОБА_1 звернулась до Миколаївського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області, в якому просила:

(і) визнати протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області про відмову в призначенні дострокової пенсії за віком як матері особи з інвалідністю з дитинства;

(іі) зобов'язати Головне управлінню Пенсійного фонду України в Миколаївській області призначити ОСОБА_1 дострокову пенсію за віком, здійснити нарахування та виплату пенсії з 04.12.2018 р.

Миколаївський окружний адміністративний суд рішенням від 01.06.2020 позов ОСОБА_1 задовольнив частково, внаслідок чого суд:

А) Визнав протиправним рішення Южноукраїнського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Миколаївської області, оформлене листом від 17.12.2018 р. № 7394/02, про відмову в призначенні позивачу дострокової пенсії за віком як матері особи з інвалідністю з дитинства.

Б) Зобов'язав Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області призначити позивачу дострокову пенсію за віком як матері особи з інвалідністю з дитинства, здійснити нарахування та виплату пенсії з 05.12.2018 р.

В) У задоволенні решти позовних вимог відмовив.

П'ятий апеляційний адміністративний суд постановою від 15.09.2020 апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області задовольнив, відповідно до чого:

А) Скасував рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від
01.06.2020 у справі № 400/1255/20.

Б) Ухвалив нове судове рішення, яким відмовив у задоволенні позову ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області про визнання протиправним рішення від 17.12.2018 р. № 7394/02, про зобов'язання вчинити певні дії.

Не погодившись таким судовим рішенням, ОСОБА_1 звернулась до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції про часткове задоволення її позову.

Дослідивши зміст касаційної скарги ОСОБА_1, колегія суддів дійшла висновку про те, що у відкритті касаційного провадження у цій справі належить відмовити з огляду на таке.

Приписи пункту 8 частини 2 статті 129 Конституції України передбачають, що однією із основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Цей принцип конкретизований у положеннях частини 1 статті 13 Кодексу адміністративного судочинства України (далі за текстом - КАС України, у редакції, чинній з 08.02.2020) й частини 1 статті 328 КАС України, згідно з якими учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їхнього перегляду в апеляційному порядку, можуть реалізувати право на їхнє оскарження у касаційному порядку тільки у визначених законом випадках.

Тому розв'язуючи питання про прийнятність касаційної скарги, Верховний Суд насамперед має з'ясувати, чи належить справа, що в ній подається касаційна скарга, за своїми ознаками до тих справ, судові рішення в яких можуть оскаржуватися у касаційному порядку.

Законодавець у КАС України встановив диференційований (розрізнений) підхід до визначення категорій справ, які належить розглядати за правилами адміністративного судочинства, за критерієм їхньої складності, виокремивши з-поміж них справи незначної складності, для яких з огляду на їхні змістовні ознаки встановлений особливий порядок судового розгляду, зокрема й щодо можливості касаційного оскарження судових рішень, ухвалених в таких справах.

За приписами пункту 20 частини 1 статті 4 КАС України адміністративною справою незначної складності (малозначна справа) вважається адміністративна справа, у якій характер спірних правовідносин, предмет доказування та склад учасників тощо не вимагають проведення підготовчого провадження та (або) судового засідання для повного та всебічного встановлення її обставин.

У частині 6 статті 12 КАС України закріплений перелік справ, які для мети КАС України слід вважати справами незначної складності. Зокрема, положення пункту 3 частини 6 статті 12 КАС України передбачають, що для цілей пункту 3 частини 6 статті 12 КАС України справами незначної складності є справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.

Спір у цій справі виник через ухвалення Южноукраїнським об'єднаним управлінням Пенсійного фонду України Миколаївської області рішення, оформленого листом від
17.12.2018 р. № 7394/02, про відмову в призначенні позивачці дострокової пенсії за віком як матері особи з інвалідністю з дитинства. І тому з огляду на те, що предметом спору є рішення суб'єкта владних повноважень стосовно відмови в призначенні особі пенсії, ця справа є справою незначної складності відповідно до вимог пункту 3 частини 6 статті 12 КАС України.

Водночас за правилами пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.

Буквальне тлумачення положень зазначеної норми дає підстави для висновку про те, що процесуальний закон пов'язує можливість касаційного перегляду у справах незначної складності тільки з тими юридичними фактами, вичерпний перелік яких викладений у підпунктах "а ", "б ", "в " та "г" пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України. Водночас обов'язок доведення наявності таких виняткових обставин покладається на особу, яка звертається до суду з касаційною скаргою.

Означені критерії прийнятності касаційної скарги встановлені задля можливості забезпечення Верховним Судом ключової мети касаційного перегляду - виправлення судових помилок та усунення недоліків судочинства, що призвели до порушення прав учасників справи. Тобто касаційний перегляд за своєю сутністю має екстраординарний характер і спрямований на забезпечення основоположних гарантій справедливого судового розгляду, які становлять зміст конституційного принципу верховенства права.

У касаційній скарзі заявник зазначає про обставини, на підставі яких Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області мусило, на думку позивачки, призначити їй дострокову пенсію за віком як матері особи з інвалідністю з дитинства, а також надає правове обґрунтування наведеним ним обставинам.

Натомість ці обставини та аргументи не є підставою для касаційного перегляду справи незначної складності. Заявниця не обґрунтувала у касаційній скарзі того, чи стосується касаційна скарга питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; чи була скаржниця позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, під час розгляду іншої справи; чи справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; чи суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.

Колегія суддів також не встановила випадків, зазначених у пункті 2 частини 5 статті 328 КАС України, які могли б слугувати підставою для відкриття касаційного провадження у справі незначної складності.

Одночасно суд касаційної інстанції зауважує, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15.05.2019 у справі № 330/2181/16-а (2-а/330/36/2016) виклала такий правовий висновок щодо застосування норм права в аналогічних за змістом правовідносинах:

"..для призначення пенсії на підставі ~law19~ має значення не факт установлення інвалідності, а термін (момент) настання інвалідності у дитини, що повинен мати місце протягом періоду життя дитини з моменту народження і до інвалідності у дитини до досягнення шестирічного віку, оскільки виховання дитини-інваліда у віці до 6 років створює для жінки більше перешкод для участі у суспільно-корисній діяльності, наслідком якої є отримання заробітної плати і страхового стажу, що зумовлюється сплатою страхувальником єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.

Непрямим підтвердженням цього є встановлена ч. 6 ст. 179 Кодексу законів про працю України можливість надання жінці в обов'язковому порядку відпустки без збереження заробітної плати у разі, якщо дитина потребує домашнього догляду, тривалістю, визначеною у медичному висновку, але не більш як до досягнення дитиною шестирічного віку. Натомість, за відсутності медичних показань до догляду за дитиною жінка не матиме можливості перебувати у такій відпустці і має прийняти рішення про вихід на роботу або припинення трудових відносин з роботодавцем.

Відповідно до ~law20~ положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності медико-соціальними експертними комісіями та лікарсько-консультативними комісіями лікувально-профілактичних закладів затверджується Кабінетом Міністрів України. Серед повноважень лікарсько-консультативних комісій, визначених Положенням про лікарсько-консультативну комісію, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21 листопада 2013 року № 917, визначено надання висновку, що дитина мала медичні показання для визнання її дитиною-інвалідом до досягнення шестирічного віку.

Згідно з п. 2.18 Порядку № 22-1 (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) визнання особи інвалідом з дитинства або дитиною-інвалідом засвідчується випискою з акта огляду в МСЕК, медичним висновком закладів охорони здоров'я, посвідченням одержувача допомоги, довідкою органу, що призначає допомогу, про період призначення допомоги. У разі, якщо дитина визнана дитиною-інвалідом після досягнення шестирічного віку або інвалідом з дитинства після досягнення вісімнадцятирічного віку, надається відповідно висновок лікарсько-консультаційної комісії, що така дитина мала медичні показання для визнання її дитиною-інвалідом до досягнення шестирічного віку, та/або висновок МСЕК про можливість настання інвалідності до досягнення особою вісімнадцяти років (висновок про час настання інвалідності).

Тобто такий висновок дає можливість опосередковано підтвердити факт догляду матері за дитиною, яка мала право на отримання статусу дитини-інваліда до досягнення шестирічного віку, як це передбачено положеннями ~law21~.

Таким чином, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що п. 2.18 Порядку № 22-1 не суперечить положенням ~law22~ та ст. 26, абз. 4 п. 3 розд. VIII "Прикінцеві положення" ~law23~, оскільки не встановлює та/або не змінює механізм призначення такого виду пенсії.

Отже, Верховний Суд України у постанові від 27 травня 2014 року у справі № 21-133а14 висловив обґрунтовану позицію, що мати дитини-інваліда має право на призначення дострокової пенсії за віком, але не раніше ніж за 5 років до досягнення пенсійного віку, передбаченого ~law24~, у тому разі, якщо дитина, яку вона виховує, визнана дитиною-інвалідом до досягнення шестирічного віку. Якщо дитина визнана дитиною-інвалідом після досягнення нею шестирічного віку, або інвалідом з дитинства після досягнення вісімнадцятирічного віку, мати цієї дитини має право на отримання зазначеної пенсії лише у разі наявності висновку лікарсько-консультативної комісії, що дитина мала медичні показання для визнання її дитиною-інвалідом до досягнення шестирічного віку.

Велика Палата Верховного Суду вважає недоцільним висновок Касаційного адміністративного суду про тлумачення поняття "інвалід з дитинства" як статус дитини-інваліда, який ця дитина набуває по досягненню нею 18 років, оскільки визначальною умовою для призначення дострокової пенсії за віком як матері інваліда з дитинства є виховання до шестирічного віку саме дитини - інваліда з дитинства, а не дитини без такого роду медичних показань. Тобто при вирішенні питання про наявність права на призначення такого виду пенсії враховується не тлумачення поняття "інваліда з дитинства", а момент настання медичних показань для встановлення інвалідності.

Підсумовуючи зазначене вище, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в постанові Верховного Суду України від 27 травня 2014 року у справі № 21-133а14.

За таких обставин ОСОБА_3 не має права на призначення дострокової пенсії за віком як матері інваліда з дитинства, оскільки вона не надала Управлінню ПФУ висновку лікарсько-консультативної комісії, що дитина мала медичні показання для визнання її дитиною-інвалідом до досягнення шестирічного віку.

Ураховуючи наведене, рішення суду апеляційної інстанції про відмову в задоволенні позову ОСОБА_3 до УПФУ в Якимівському районі про визнання незаконною відмови в призначенні пенсії за віком як матері інваліда з дитинства та зобов'язання відповідача призначити їй пенсію за віком як матері інваліда з дитинства починаючи з 08 листопада 2016 року, є обґрунтованим і законним.".

Наведене свідчить про те, що Велика Палата Верховного Суду уже викладала у своїй постанові від 15.09.2019 у справі № 330/2181/16-а (2-а/330/36/2016) висновок щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, яке (таке питання) порушене в касаційній скарзі на постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 15.09.2020 у справі № 400/1255/20, а правова позиція суду апеляційної інстанції у цій справі про відсутність станом на 04.12.2018 у позивачки правових підстав на призначення пенсії за віком як матері особи з інвалідністю з дитинства узгоджується з відповідним висновком касаційного суду.

Верховний Суд від зазначеного висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах не відступав й колегія суддів також не вважає за потрібне відступати від цього висновку.

Також колегія суддів вважає неаргументованими покликання заявниці на правовий висновок, викладений в постанові Верховного Суду від 31.07.2018 у справі № 501/2838/16-а, оскільки відповідний висновок був сформульований за інших фактичних обставин, ніж ті, що наявні у справі, у якій позивачка подала цю касаційну скаргу.

У справі № 501/2838/16-а орган Пенсійного фонду України відмовив позивачці у призначенні пенсії за віком як матері інваліда з дитинства з тих підстав, що її дитині на момент оформлення інвалідності було 24 роки. Натомість у справі № 400/1255/20 уповноважений суб'єкт владних повноважень листом від 17.12.2018 за вих. № 7394/02 повідомив позивачці про відсутність підстав для призначення пенсії, оскільки серед наданих документів відсутній висновок ЛКК про те, що син позивача мав медичні показання для визнання його особою з інвалідністю до досягнення шестирічного віку.

З огляду на це позовні вимоги у обох згаданих справах також ґрунтувалися на різних фактичних обставинах. Якщо у справі № 501/2838/16-а фактичною підставою позову був той факт, що донька позивачки була визнана інвалідом з дитинства та мала медичні показання для визнання її інвалідом дитинства до 18-річного віку, то у справі № 400/1255/20 позивачка на обґрунтування своїх вимог посилалась на те, що вона є матір'ю дитини-інваліда з дитинства.

Отже, підстави позовних вимог у обох названих справах є відмінними, а їхні фактичні обставини істотно різняться, тому покликання заявниці на потребу застосування під час розв'язання цього спору висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 31.07.2018 у справі № 501/2838/16-а, не можна вважати обґрунтованими.

Відповідно до вимог пункту 1 частини 1 статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

З огляду на те, що касаційна скарга ОСОБА_1 подана на судове рішення, яке за законом не належить оскаржувати у касаційному порядку, у відкритті провадження за цією скаргою треба відмовити.

Керуючись приписами статей 12, 328, 333 КАС України, Верховний Суд

ухвалив:

1. Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 15.09.2020 у справі № 400/1255/20.

2. Копію ухвали про відмову у відкритті касаційного провадження разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами надіслати скаржнику.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не може бути оскаржена.

Суддя-доповідач А. А. Єзеров

Суддя І. В. Желєзний

Суддя В. М. Кравчук