УХВАЛА

24 січня 2019 року

Київ

справа №826/1773/18

адміністративне провадження №К/9901/66873/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Анцупової Т.О. та Гриціва М.І., під час розгляду в письмовому провадженні у касаційному порядку справи № 826/1773/18

за касаційною скаргою Приватного підприємства "ЛЕГАТТО"

на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 07 листопада 2018 року

за позовом Приватного підприємства "ЛЕГАТТО"

до Виконавчого комітету Охтирської міської ради

про визнання протиправним та скасування рішення,

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство "ЛЕГАТТО" (далі - позивач) звернулося до суду з позовом до Виконавчого комітету Охтирської міської ради (далі - відповідач) про визнання протиправним та скасування рішення Виконавчого комітету Охтирської міської ради від 20 грудня 2017 року № 201 в частині затвердження акту з визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам від 15 грудня 2017 року № 02-09/17.

Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 20 липня 2018 року позов було задоволено.

Не погоджуючись з таким рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив його скасувати та ухвалити постанову про відмову в позові.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 07 листопада 2018 року апеляційну скаргу Виконавчого комітету Охтирської міської ради - задоволено частково. Рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 20 липня 2018 року - скасовано. Провадження у справі за позовом приватного підприємства "ЛЕГАТТО" до Виконавчого комітету Охтирської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення - закрито.

Постановляючи зазначене рішення апеляційний суд прийшов до висновку, що спір у цій справі не є публічно-правовим та підлягає вирішенню за правилами Господарського процесуального кодексу України.

На постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 07 листопада 2018 року до суду надійшла касаційна скарга Приватного підприємства "ЛЕГАТТО", в якій скаржник, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та на порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга подана 03 грудня 2018 року.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03 грудня 2018 року для розгляду цієї справи визначено склад колегії суддів, а саме: суддю-доповідача Берназюка Я.О., суддів Анцупову Т.О. та Гриціва М.І.

Ухвалою Верховного Суду від 12 грудня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі № 826/1773/18, витребувано адміністративну справу та запропоновано сторонам надати відзив на касаційну скаргу.

Ухвалою Верховного Суду від 23 січня 2019 року справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження за наявними матеріалами без повідомлення та виклику учасників справи колегією у складі трьох суддів на 24 січня 2019 року.

В обґрунтування касаційної скарги скаржник зазначає, що вказана справа підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки судами було неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права. Зазначає також, що спір по цій справі є публічно-правовим, так як виник з приводу рішення суб'єкта владних розпоряджень при реалізації управлінських функцій у сфері земельних правовідносин.

Відповідно до частини 6 статті 346 КАС України справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної юрисдикції.

Враховуючи, що учасник справи оскаржує рішення судів першої та апеляційної інстанцій з підстав порушення правил предметної юрисдикції, то за правилами частини 6 статті 346 КАС України є підстава для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Конституційний Суд України у рішенні від 09 вересня 2010 року № 19-рп/2010 прийшов до наступних висновків. Відповідно до частини 2 статті 3 Конституції України головним обов'язком держави є утвердження і забезпечення прав і свобод людини, за свою діяльність держава відповідає перед людиною.

Забезпечення прав і свобод потребує, зокрема, законодавчого закріплення механізмів (процедур), які створюють реальні можливості для здійснення кожним громадянином прав і свобод (абзац четвертий підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 24 грудня 2004 року № 22-рп/2004). До таких механізмів належить структурована система судів і види судового провадження, встановлені державою. В Україні систему судів утворено згідно з положеннями Конституції України із застосуванням принципу спеціалізації з метою забезпечення найбільш ефективних механізмів захисту прав і свобод людини у відповідних правовідносинах.

Частиною 2 статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Як зазначив Європейський суд з прав людини у пунктах 23,24 та тексті свого рішення у справа "Сокуренко і Стригун проти України" ( № 29458/04 та № 29465/04) відповідно до прецедентної практики Суду термін "встановленим законом" у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод спрямований на гарантування того, "що судова гілка влади у демократичному суспільстві керується законом, що приймається парламентом" (Zand v. Austria № 7360/76); фраза "встановленим законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність; термін "судом, встановленим законом" у пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачає усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів; вимога стосовно того, що суд має бути "встановленим законом" є однією з декількох вимог Конвенції та протоколів до неї і встановлює, що дії національних органів мають базуватись на внутрішньому праві; вся організаційна система судів, включаючи не тільки питання, які підпадають під юрисдикцію певних видів судів, але також встановлення окремих судів та визначення їх місцевої юрисдикції (Coeme and others v. Belgium № 32492/96).

Крім того, Європейський суд з прав людини у Рішенні від 25 лютого 1993 року у справі "Доббертен проти Франції" зазначив, що частина перша статті 6 Конвенції змушує держави-учасниці організувати їхню судову систему в такий спосіб, щоб їхні суди і трибунали виконували кожну зі своїх функцій (пункт 44), притаманну відповідній судовій установі (Dobbertin v. France № 88/1991/340/413).

Керуючись статтями 341, 345, 346, 347, 359 КАС України,

УХВАЛИВ:

Передати справу № 826/1773/18 за касаційною скаргою Приватного підприємства "ЛЕГАТТО" на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 07 листопада 2018 року за позовом Приватного підприємства "ЛЕГАТТО" до Виконавчого комітету Охтирської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Я.О. Берназюк

Судді: Т.О. Анцупова

М.І. Гриців