Історія справи

Ухвала КАС ВП від 05.11.2019 року у справі №826/2901/17

УХВАЛА

22 липня 2020 року

м. Київ

справа № 826/2901/17

адміністративне провадження № К/9901/15059/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Блажівської Н. Є.,

суддів: Білоуса О. В., Желтобрюх І. Л.,

перевіривши касаційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві (правонаступник Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління ДФС у м. Києві) на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 травня 2019 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 2 жовтня 2019 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "БЮЛІНГ ІНК" до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління ДФС у м. Києві про зобов'язання вчинити дії,

УСТАНОВИЛ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "БЮЛІНГ ІНК" звернулось до суду з позовом, в якому просило визнати протиправними дії Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління ДФС у м. Києві щодо неврахування у картках обліку ТОВ "БЮЛІНГ ІНК" відомостей по податку на додану вартість у розмірі 930 000,00 грн. згідно платіжного доручення від 17 травня 2016 року №1075 ПАТ "Фідобанк", оскільки зазначений платіж не проведений з вини банку.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 травня 2019 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 2 жовтня 2019 року, адміністративний позов задоволено.

19 червня 2020 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга Головного управління ДПС у м. Києві (правонаступник Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління ДФС у м. Києві) на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 травня 2019 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 2 жовтня 2019 року, у якій скаржник просить скасувати оскаржувані рішення та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

Ухвалою Верховного Суду від 2 липня 2020 року касаційну Головного управління ДПС у м. Києві (правонаступник Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління ДФС у м. Києві) залишено без руху та запропоновано скаржнику у десятиденний строк з дня вручення копії цієї ухвали надати заяву про поновлення строку на касаційне оскарження, вказавши підстави та надавши належні докази, що унеможливили своєчасне вчинення процесуальної дії зі звернення до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою у строк визначений законом.

Згідно з рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення ухвала про залишення касаційної скарги без руху отримана скаржником 4 липня 2020 року.

На виконання вимог ухвали скаржником надіслано клопотання про поновлення пропущеного строку на подання касаційної скарги.

У клопотанні відповідач просить поновити строк на касаційне оскарження з посиланням на те, що касаційна скарга на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 травня 2019 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 2 жовтня 2019 року вже подавалась, проте ухвалами Верховного Суду від 31 січня 2020 року, від 2 квітня 2020 року була повернута.

Крім того, скаржник зазначає, що в межах можливостей та без зайвих зволікань останнім вживались всі можливі заходи щодо дотримання процесуальних строків

Оцінюючи доводи, викладені у клопотанні про поновлення строку на касаційне оскарження та усунення недоліків касаційної скарги, суд зазначає таке.

Статтею 129 Конституції України визначено забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Із зазначеною правовою нормою Основного Закону України кореспондуються пункт 7 частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, який відносить до основних засад (принципів) адміністративного судочинства забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у випадках, визначених законом, а також пункт 7 частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, якою закріплено право учасників справи на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках.

Механізм реалізації права на касаційне оскарження судового рішення в адміністративному судочинстві врегульовано главою 2 розділу ІІІ Кодексу адміністративного судочинства України, статтею 329 якого встановлено строк для подання касаційної скарги.

Статтею 44 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено обов'язок учасників справи добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов'язки, зокрема виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки, а також виконувати інші процесуальні обов'язки, визначені законом або судом (пункти шостий, сьомий частини п'ятої цієї статті).

Наведеними положеннями Кодексу адміністративного судочинства України чітко окреслено характер процесуальної поведінки, який зобов'язує учасників справи діяти сумлінно, тобто проявляти добросовісне ставлення до наявних у них прав і здійснювати їх реалізацію таким чином, щоб забезпечити неухильне та своєчасне (без суттєвих затримок та зайвих зволікань) виконання своїх обов'язків, встановлених законом або судом, зокрема щодо дотримання строку касаційного оскарження, а також належного оформлення касаційної скарги.

Для цього учасник справи як особа, зацікавлена у поданні касаційної скарги, повинен вчиняти усі можливі та залежні від нього дії, використовувати у повному обсязі наявні засоби та можливості, передбачені законодавством.

Окрім цього, пунктом 2 частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом віднесено до основних засад (принципів) адміністративного судочинства, зміст якого розкриває пунктом 2 частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, й визначає, що усі учасники судового процесу є рівними перед законом і судом.

Такі положення наведених правових норм процесуального права знайшли своє відображення і у статті 44 Кодексу адміністративного судочинства України, частина перша якої вказує, що учасники справи мають рівні процесуальні права та обов'язки.

Отже, органи державної влади, маючи однаковий обсяг процесуальних прав та обов'язків поряд з іншими учасниками справи, мають діяти вчасно та в належний спосіб, дотримуватися своїх власних внутрішніх правил та процедур, встановлених в тому числі нормами процесуального закону, не можуть і не повинні отримувати вигоду від їх порушення, уникати або шляхом допущення зайвих затримок та невиправданих зволікань відтерміновувати виконання своїх процесуальних обов'язків.

Законодавче обмеження строку оскарження судового рішення, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених Кодексом адміністративного судочинства України певних процесуальних дій.

Згідно з частиною 1 статті 45 Кодексу адміністративного судочинства України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами. Зловживання процесуальними правами не допускається.

Так, у п. 40 та у п. 41 справи "Пономарьов проти України" Європейський Суд з прав людини зазначив, що ".. якщо строк на ординарне апеляційне оскарження поновлений зі спливом значного періоду часу та з підстав, які видаються непереконливими, як у цій справі, де нібито складне економічне становище перешкоджало відповідачу сплатити державне мито, таке рішення може порушити принцип юридичної визначеності, так як і перегляд в порядку нагляду.. Суд визнає, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Суди повинні обґрунтовувати відповідне рішення. У кожному випадку національні суди повинні встановити, чи виправдовують причини поновлення строку оскарження втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів стосовно часу або підстав для поновлення строків".

В контексті наведеного, зважаючи на положення вказаних правових норм законодавства, невиконання вимог процесуального закону щодо належного оформлення касаційної скарги, та, як наслідок, повернення заявнику касаційної скарги не належать до об'єктивних обставин особливого і непереборного характеру, які можуть зумовити перегляд остаточного і обов'язкового судового рішення після закінчення строку його касаційного оскарження, а відтак не свідчить про наявність поважних підстав для поновлення цього строку.

Скаржник, як на поважність причин пропуску строку на касаційне оскарження посилається на вчасне звернення з первинною касаційною скаргою та повторне звернення без суттєвих затримок і зволікань. Проте слід зазначити, що вчасна подача первинної касаційної скарги не означає, що після її повернення повторне звернення до суду можливе у будь-який довільний строк без дотримання часових рамок, встановлених процесуальним законом, оскільки в такому разі порушуватиметься принцип юридичної визначеності. Разом з тим, проміжок часу, який сплинув після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції до звернення з касаційною скаргою, є досить тривалим, перевищує процесуальний строк, встановлений Кодексом адміністративного судочинства України.

За змістом пункту 4 частини 1 статті 333 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на касаційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку касаційного оскарження, визнані судом неповажними.

Суд вважає за необхідне відмовити у відкритті касаційного провадження, оскільки наведені скаржником підстави для поновлення такого строку є неповажними.

На підставі вищенаведеного та керуючись частиною 3 статті 3, пунктом 4 частини 1 статті 333 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Відмовити в задоволенні клопотання Головного управління ДПС у м. Києві (правонаступник Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління ДФС у м. Києві) про поновлення строку на касаційне оскарження рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 травня 2019 року та постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 2 жовтня 2019 року.

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Головного управління ДПС у м. Києві (правонаступник Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління ДФС у м. Києві) на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 травня 2019 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 2 жовтня 2019 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "БЮЛІНГ ІНК" до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління ДФС у м. Києві про зобов'язання вчинити дії.

Копію ухвали разом з касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити заявникові.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Н. Є. Блажівська

Судді О. В. Білоус

І. Л. Желтобрюх