Історія справи

Ухвала КАС ВП від 23.05.2021 року у справі №240/6389/20

УХВАЛА

20 травня 2021 року

м. Київ

справа № 240/6389/20

адміністративне провадження № К/9901/17913/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Мартинюк Н. М.,

суддів - Єресько Л. О., Мельник-Томенко Ж. М.,

перевіривши касаційну скаргу Офісу Генерального прокурора на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 14 грудня 2020 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 14 квітня 2021 року у справі №240/6389/20 за адміністративним позовом ОСОБА_1, третя особа - громадська організація "Проти придурків і ідіотів", до Офісу Генерального прокурора про визнання протиправною відмови та зобов'язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Офісу Генерального прокурора, в якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність Офісу Генерального прокурора щодо розгляду його звернення від 10 лютого 2020 року;

- зобов'язати Офіс Генерального прокурора розглянути його звернення від 10 лютого 2020 року в установленому законом порядку.

Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 14 грудня 2020 року, яке залишено без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 14 квітня 2021 року, позов задоволено:

- визнано протиправною бездіяльність Офісу Генерального прокурора (вул. Різницька, 13/15, м. Київ, 01011; код ЄДРПОУ 00034051) щодо не розгляду заяви ОСОБА_1 від 10 лютого 2020 року;

- зобов'язано Офіс Генерального прокурора (вул. Різницька, 13/15, м. Київ, 01011; код ЄДРПОУ 00034051) розглянути заяву ОСОБА_1 від 10 лютого 2020 року в установленому Законом України "Про звернення громадян" порядку.

Не погоджуючись із цими судовими рішеннями, Офіс Генерального прокурора звернувся із касаційною скаргою до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до статті 327 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - "КАС України"), надіславши її засобами поштового зв'язку 13 травня 2021 року.

У своїй касаційній скарзі скаржник просить рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 14 грудня 2020 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 14 квітня 2021 року у справі №240/6389/20 скасувати та закрити провадження у справі.

На підставі аналізу доводів касаційної скарги та доданих до неї матеріалів, Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження з таких підстав.

Статтею 129 Конституції України однією із основних засад судочинства визначено забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Відповідно до частини 1 статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених частини 1 статті 328 КАС України.

Аналіз наведеного законодавства дозволяє дійти висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.

Водночас, пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України передбачено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо:

а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;

б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;

в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;

г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.

Отже, законодавець обмежив можливість касаційного оскарження судових рішень у названій категорії адміністративних справ, поставивши можливість такого оскарження в залежність від імовірності значення ухваленого за наслідком касаційного провадження судового рішення для формування практики застосування відповідних правових норм або ж становить значний суспільний інтерес чи має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу.

Як вбачається з Єдиного державного реєстру судових рішень, справа №240/6389/20 була розглянута судом першої інстанції за правилами спрощеного позовного провадження, а відтак вона може бути оскаржена до Верховного Суду лише за наявності обставин, наведених у підпунктах "а "- "г" пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України.

Враховуючи зазначене, скаржник вказує, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики та становить значний суспільний інтерес, оскільки розгляд цієї справи розвиватиме право, сприятиме однаковому тлумаченню закону, а також має значення для широкого загалу у питанні правильного застосування нормативно-правових актів, які регулюють порядок розгляду звернень органами прокуратури. Однак, таке обґрунтування не є достатнім у розумінні пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України.

Разом з тим, скаржником не наведено обставин, які б свідчили про наявність у справі ознак її суспільної важливості або виняткового значення, а також не виділено особливо рідкісних, унікальних вимог, що дають підстави вважати, що вона має значення для уніфікованого розуміння та застосування права для сторін спору. Допустимість відкриття касаційного провадження, якщо справа становить значний суспільний інтерес чи має виняткове значення для скаржника, зумовлена потребою забезпечення єдності судової практики. Йдеться про реалізацію принципів верховенства права та правової визначеності, рівності перед законом і судом з метою гарантування розумної передбачуваності судового рішення.

Суд наголошує, що з огляду на те, що поняття суспільного інтересу та фундаментального значення є оціночним, вони потребують належного обґрунтування з боку скаржника. Сама по собі вказівка про це у касаційній скарзі, без відповідного підкріплення прикладами/доказами, не дає підстав для відкриття касаційного провадження.

Водночас, скаржником не зазначено в чому саме полягає фундаментальне значення цієї справи для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права, розгляд яких надав би нового, уніфікованого розуміння застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного кола осіб.

Питання права, які мають фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, можуть охоплювати правові явища, що є найбільш суттєвими для такої практики та формування її однаковості. До таких явищ можна віднести систематичне порушення державою норм матеріального та процесуального права, які зачіпають інтереси великого кола осіб, що супроводжуються чималою кількістю оскарження таких рішень у подібних справах тощо.

Отже, скаржник у касаційній скарзі належним чином не обґрунтував підстав, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України, за яких оскаржувані рішення суду першої та апеляційної інстанцій підлягають перегляду в касаційному порядку.

Оцінивши доводи касаційної скарги та правове значення цієї справи для формування єдиної правозастосовної практики, колегія суддів констатує, що скаржником не наведено обґрунтованих посилань на існування обставин, передбачених підпунктами "а "- "г" пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України та такі обставини не встановлені судом з поданих матеріалів касаційної скарги.

На підставі викладеного Суд зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем "розумних обмежень" в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.

Одночасно, Суд також враховує позицію висловлену Європейським Судом з прав людини в ухвалі від 9 жовтня 2018 року щодо неприйнятності у справі "Азюковська проти України" (Azyukovska v. Ukraine, заява № 26293/18). Суд визнав, що заява є неприйнятною ratione materiae у сенсі п. 3 (а) ст. 35 Конвенції і має бути відхилена відповідно до п. 4 цієї статті. ЄСПЛ зазначив, що застосування критерію малозначності справи в цій справі було передбачуваним, справу розглянули суди двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, заявниця не продемонструвала наявності інших виключних обставин, які за положеннями Кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи. В ухвалі також ідеться, що в контексті аналізу застосування критерію ratione valoris щодо доступу до вищих судових інстанцій ЄСПЛ також брав до уваги наявність або відсутність питання щодо справедливості провадження, яке здійснювалося судами нижчих інстанцій.

Однак у цій справі тією мірою, в якій заявниця ставила питання щодо справедливості провадження в судах першої і другої інстанцій, ЄСПЛ не визнав, що мали місце порушення процесуальних гарантій пункту 1 статті 6 Конвенції.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

На підставі викладеного, керуючись статтями 12, 328, 333 КАС України,

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Офісу Генерального прокурора на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 14 грудня 2020 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 14 квітня 2021 року у справі №240/6389/20 за адміністративним позовом ОСОБА_1, третя особа - громадська організація "Проти придурків і ідіотів", до Офісу Генерального прокурора про визнання протиправною відмови та зобов'язання вчинити дії.

Копію цієї ухвали разом із касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити особі, яка її подала.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не може бути оскаржена..................................................

Н. М. Мартинюк

Л. О. Єресько

Ж. М. Мельник-Томенко,

Судді Верховного Суду