УХВАЛА

21 серпня 2019 року

Київ

справа №826/3115/17

провадження №К/9901/13923/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Коваленко Н. В., суддів: Берназюка Я. О., Желєзного І. В., розглянувши в письмовому провадженні справу за позовом Міністерства екології та природних ресурсів України до Державної регуляторної служби України, третя особа - Підприємство "Миротворець" Білоцерківської громадської організації "Громадська єдність", про скасування розпорядження, за касаційною скаргою Міністерства екології та природних ресурсів України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва у складі колегії суддів: головуючого судді Кузьменка В. А., суддів Арсірія Р. О., Огурцова О. П., від 28 листопада 2018 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: головуючого-судді: Кучми А. Ю., суддів: Аліменка В. О., Безименної Н. В., від 11 квітня 2019 року,

УСТАНОВИЛ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1. Міністерство екології та природних ресурсів України звернулось до суду з позовом до Державної регуляторної служби України про скасування розпорядження № 13 від 27.01.2017 про усунення порушень законодавства у сфері ліцензування, видане за результатами скарги Підприємства "Миротворець" Білоцерківської міської громадської організації "Громадська єдність" від 28.11.2016.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що оскаржуване розпорядження, прийняте з порушенням Законів України "Про ліцензування видів господарської діяльності", "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності", Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з провадження з небезпечними заходами, затверджених постановою КМ України № 466 від 13.07.2016 та Положення про Державну регуляторну службу, затвердженого Постановою КМ України № 724 від 24.12.2014.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

2. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 листопада 2018 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 11 квітня 2019 року, у задоволенні адміністративного позову Міністерства екології та природних ресурсів України відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що розпорядження Державної регуляторної служби України від 27 січня 2017 року №13 "Про усунення порушень законодавства у сфері ліцензування" прийняте на підставі, в межах та у спосіб, визначений Законом України "Про ліцензування видів господарської діяльності". Крім того, оскаржуване розпорядження не порушує прав та охоронюваних законом інтересів позивача, оскільки лише зобов'язує позивача усунути порушення вимог законодавства у сфері ліцензування та не скасовує наказ Мінприроди від 11 листопада 2016 року №422 "Про видачу, переоформлення, відмову у видачі та анулювання ліцензій".

Короткий зміст вимог касаційної скарги

3. Не погоджуючись з рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 листопада 2018 року та постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 11 квітня 2019 року, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, Міністерство екології та природних ресурсів України звернулось з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким задовольнити адміністративний позов.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

4. Судами попередніх інстанцій встановлено, що 11.11.2016 наказом Міністерства екології та природних ресурсів України (п.п. 1.1 пункту 1) № 422 "Про видачу, переоформлення, відмову у видачі та анулювання ліцензій" на підставі пункту 7 частини 2 статті 16 Закону України "Про ліцензування видів господарської діяльності" анульовано ліцензію на право провадження господарської діяльності з поводження з небезпечними відходами Підприємству "Миротворець" (в наказі помилково зазначено частини сьомової п. 2).

29.11.2016 Підприємством "Миротворець" Білоцерківської міської громадської організації "Громадська єдність" Голові експертно-апеляційної ради при Державній регуляторній службі України подано скаргу на рішення Міністерства екології та природних ресурсів України щодо анулювання ліцензії на провадження господарської діяльності з провадження з небезпечними відходами, наказ про анулювання № 422 від 11.11.2016 (п. 1.1), ліцензія серії АГ № 581908 від 23.12.2011.

Скарга мотивована тим, що наказ про анулювання ліцензії був прийнятий з порушенням вимог чинного законодавства у сфері ліцензування та контролю з наступних підстав: в акті перевірки вказано наступні недоліки:

- не надано відомостей до Мінприроди: підприємством були надані відомості, згідно переліку, які вказані в ліцензійних умовах 12.09.2016 (через канцелярію міністерства екології та природних ресурсів України, на що є підпис про прийняття документів головного спеціалісту відділу);

- на момент перевірки господарська діяльність не здійснювалась: в зв'язку з тим, що підприємством проводиться господарська діяльність на об'єктах Міністерства оборони України, розпорядженням Міністра оборони України № 8459/с від 16.05.2014 природовідновлювальні роботи були тимчасово призупинені, про що неодноразово було повідомлено Міністерство екології та природних ресурсів України;

- відсутній автономний зливо відвід: в ст. 16 ліцензійних умов визначено: що майданчики для тимчасового зберігання відходів повинні бути покриті неруйнівним та непроникним для небезпечних відходів матеріалом з автономним зливовідводом.

Автономний зливо відвід в складському приміщенні обладнаний, при проведенні перевірки питання щодо його наявності не виникало;

- відсутня припливна витяжна вентиляція: припливна витяжна вентиляція складу є природна, що забезпечує вентиляцію складу, на що є висновок санітарно-епідеміологічної експертизи;

- відсутня промаркована тара з чітким позначенням виду відходів та їх класу небезпеки: так як діяльність підприємства тимчасово не проводиться, на момент перевірки в складі були відсутні небезпечні відходи, тому на тарі (металеві бочки та пластикові куби) вид відходів не позначався;

- відсутня частина обладнання: частина обладнання, про відсутність якої вказано в акті знаходилась на території, яке планувалось для здійснення операцій обробки відходів, про яке було заявлено в документах, що подавались 12.09.2016, яке пропонувалось перевірити, на що скаржнику було відмовлено складом комісії;

- немає дозволу на викиди: згідно з Законом України "Про охорону атмосферного повітря" дозволи на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря видаються на стаціонарні джерела, які на підприємстві відсутні, дозвіл на здійснення господарської діяльності від місцевих органів влади;

- немає дозволу на спеціальне водокористування: дозвіл на спеціальне водокористування отримують фізичні та юридичні особи, які є первинними водокористувачами (які здійснюють самостійний забір води з підземних або поверхневих джерел води), орендарями водних об'єктів, а також ті, хто здійснює скидання забруднюючих речовин із зворотними водами у водні об'єкти, зобов'язані отримати дозвіл на спецводокористування. Підприємство забір води не здійснює взагалі. На території джерела води;

- немає дозволу на роботи підвищеної небезпеки: при перевірці були представлені документи, що склад підприємства не відноситься до об'єктів підвищеної небезпеки. На обладнання, яке мається на підприємстві дозволи не потрібні;

- представлений старий штатний розпис підприємства. Штатний розпис підприємства з 04.01.2012 не змінювався і є дійсним;

- немає документів підтверджуючих право власності на обладнання. Для підтвердження права власності на матеріально-технічну базу була надана виписка з балансової відомості підприємства;

- немає технологічного регламенту. Технологічний регламент підприємства розробляється у випадку проведення операцій, які змінюють фізичні та хімічні властивості відходів. Такі операції підприємством не проводяться, на підприємстві мається постійно діючий регламент цеху;

- немає приміщення для персоналу: приміщення для персоналу є в наявності.

За результатом розгляду скарги Підприємства "Миротворець" від 28.11.2016 щодо прийняття наказу Мінприроди № 422 від 11.11.2016 в частині анулювання ліцензії, на підставі рішення Експертно-апеляційної ради з питань ліцензування при ДРС №
4.5 від 26.01.2017 (протокол № 01-17) встановлено порушення органом ліцензування вимог Закону України "Про ліцензування видів господарської діяльності", а саме: - абзацу 3 частини чотирнадцятої статті 19: не складання органом ліцензування акту про виявлення недостовірності даних у документах, поданих суб'єктом господарювання разом із заявою про отримання ліцензії, як окремого документу; - пункту 7 частини другої, частини третьої статті 16: органом ліцензування неправомірно та необґрунтовано застосовано підставу для анулювання ліцензії, оскільки в акті перевірки не зазначено детальних фактів, їх обґрунтування, з посиланням на порушення вимог законодавства щодо виявлення недостовірних даних у документах, поданих суб'єктом господарювання разом із заявою про отримання ліцензії, на момент подання суб'єктом господарювання заяви про отримання ліцензії (не є виявленням недостовірних даних у документах, поданих суб'єктом господарювання разом із заявою про отримання ліцензії, зазначення у акті перевірки про неподання відомостей щодо приведення діяльності підприємства у відповідність до вимог Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з поводження з небезпечними відходами, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 13 липня 2016 року №466, та зазначення порушення вимог вказаних Ліцензійних умов); - частини шостої статті 16: щодо оформлення рішення про анулювання ліцензії: в наказі Мінприроди від 11 листопада 2016 року №422 не вказано: реквізити рішення про видачу ліцензії; вид господарської діяльності, на провадження якого анулюється ліцензія; підстави анулювання ліцензії (зазначено лише пункт 7 частини другої статті 16, але не вказано підставу: акт про виявлення недостовірних даних, у документах, поданих суб'єктом господарювання разом із заявою про отримання ліцензії з реквізитами); вимог абзаців 2,6 частини 2 статті 8 Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" в частині обов'язку органу контролю повно, об'єктивно та неупереджено здійснювати державний нагляд (контроль), у межах повноважень, передбачених законом та ознайомлення керівника суб'єкта господарювання - юридичної особи, її відокремленого підрозділу або уповноважену ним особу (фізичну особу-підприємця або уповноважену ним особу) з результатами державного нагляду (контролю) в строки, передбачені законом.

З урахуванням рішення Експертно-апеляційної ради з питань ліцензування при ДРС від 26 січня 2017 року №4.5, відповідачем прийнято розпорядження № 13 від
27.01.2017 "Про усунення порушень законодавства у сфері ліцензування", яким зобов'язано Мінприроди усунути порушення вимог законів України "Про ліцензування видів господарської діяльності" та "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності", скасувавши наказ № 422 від
11.11.2016 в частині анулювання ліцензії Підприємства "Миротворець" серії АГ №581908 від 23.12.2011 на операції у сфері поводження з небезпечними відходами.

5. Вважаючи вищевказане розпорядження Державної регуляторної служби України протиправним, позивач звернувся із вказаним позовом до суду.

ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

6. У касаційній скарзі скаржник вказує на те, що суди першої та апеляційної інстанції не взяли до уваги, що Експертно-апеляційна рада при Державній регуляторній службі України розглянула апеляцію на рішення органу ліцензування з порушенням встановленого Законом строку.

Крім того, висновки судів попередніх інстанцій про те, що позивачем не доведено наявності недостовірних даних у документах - є хибним. Судами надано невірну оцінку питанню щодо визначення норми, яка окреслює межі повноважень Експертно-апеляційної ради, натомість застосовано загальні норми Положення про державну регуляторну службу України в цілому.

У зв'язку з тим, що розпорядження відповідача не містить детального обґрунтування порушень, допущених органом ліцензування під час проведення перевірки, натомість у ньому зазначені лише формальні порушення, останнє фактичне нівелює право Мінприроди щодо реагування на порушення, виявлені у діяльності третьої особи, які стали підставою для анулювання ліценції.

На думку заявника касаційної скарги, висновок судів, що Державною регуляторною службою України не порушено права та охоронюваних законом інтересів Мінприроди у зв'язку з виданням розпорядження № 10, оскільки останнім не скасовано свій наказ, а лише зобов'язано позивача усунути порушення вимог законодавства у сфері ліцензування, не відповідають дійсності, оскільки оскаржуване розпорядження фактично зобов'язує міністерство скасувати свій же наказ.

7. Від Державної регуляторної служби України надійшов відзив на касаційну скаргу Міністерства екології та природних ресурсів України, у якому зазначається, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними та обґрунтованими, прийнятими на підставі правильного застосування норм матеріального права та повному з'ясуванні обставин справи. Просить залишити без змін рішення судів першої та апеляційної інстанцій, а касаційну скаргу - без задоволення.

ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ

8. Закон України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначає правові та організаційні засади, основні принципи і порядок здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, повноваження органів державного нагляду (контролю), їх посадових осіб і права, обов'язки та відповідальність суб'єктів господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю).

Закон України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" визначено, що виключно законами встановлюються: органи, уповноважені здійснювати державний нагляд (контроль) у сфері господарської діяльності; види господарської діяльності, які є предметом державного нагляду (контролю); повноваження органів державного нагляду (контролю) щодо зупинення виробництва (виготовлення) або реалізації продукції, виконання робіт, надання послуг; вичерпний перелік підстав для зупинення господарської діяльності; спосіб та форми здійснення заходів здійснення державного нагляду (контролю); санкції за порушення вимог законодавства і перелік порушень, які є підставою для видачі органом державного нагляду (контролю) припису, розпорядження або іншого розпорядчого документа.

Відповідно до Закон України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" до повноважень центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну регуляторну політику, політику з питань нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, ліцензування та дозвільної системи у сфері господарської діяльності та дерегуляції господарської діяльності, серед іншого, належить: проведення в установленому Кабінетом Міністрів України порядку перевірок додержання органами державного нагляду (контролю) вимог Закон України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" в частині здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.

Стаття 21 Закон України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" передбачає оскарження рішень органів державного нагляду (контролю). Так, суб'єкт господарювання має право звернутися до відповідного центрального органу виконавчої влади або до суду щодо оскарження рішень органів державного нагляду (контролю). У разі надходження такого звернення суб'єкта господарювання відповідний центральний орган виконавчої влади зобов'язаний розглянути його в установленому законом порядку.

9. Відповідно до частини 1 статті 6 Закону України "Про ліцензування видів господарської діяльності" (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) орган ліцензування видає ліцензії на право здійснення видів господарської діяльності, зазначених у частини 1 статті 6 Закону України "Про ліцензування видів господарської діяльності". Види господарської діяльності, на здійснення яких державний колегіальний орган видає ліцензії, встановлюються частини 1 статті 6 Закону України "Про ліцензування видів господарської діяльності".

10. Постановою Кабінету Міністрів України від 5 серпня 2015 року № 609 затверджено перелік органів ліцензування, відповідно до якого Мінприроди є органом ліцензування у сфері господарської діяльності щодо виробництва особливо небезпечних хімічних речовин, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, поводження з небезпечними відходами.

11. Згідно з пунктами 3, 9 частини 1 статті 6 Закону України "Про ліцензування видів господарської діяльності" орган ліцензування для цілей пунктами 3, 9 частини 1 статті 6 Закону України "Про ліцензування видів господарської діяльності" за відповідним видом господарської діяльності здійснює контроль за додержанням ліцензіатами вимог ліцензійних умов та за результатами перевірки приймає рішення; складає та подає спеціально уповноваженому органу з питань ліцензування щорічний ліцензійний звіт до 30 січня року, наступного за звітним.

Анулюванням ліцензії є позбавлення ліцензіата права на провадження виду господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню, шляхом прийняття органом ліцензування рішення про анулювання його ліцензії (Частина 1 статті 16 Закону України "Про ліцензування видів господарської діяльності").

Частина 1 статті 16 Закону України "Про ліцензування видів господарської діяльності" визначає вичерпний перелік підстав для прийняття рішення про анулювання ліцензії, серед яких зазначено: набрання чинності рішенням органу ліцензування про анулювання ліцензії або скасування такого рішення спеціально уповноваженим органом з питань ліцензування; акт про невиконання розпорядження про усунення порушень ліцензійних умов, встановлених для виду господарської діяльності; акт про відмову ліцензіата у проведенні перевірки органом ліцензування.

Частиною 11 статті 16 Закону України "Про ліцензування видів господарської діяльності" визначено, що рішення про анулювання ліцензії може бути оскаржено до суду.

Відповідно до частини 1 статті 19 Закону України "Про ліцензування видів господарської діяльності" державний нагляд за додержанням органами державної влади чи державними колегіальними органами вимог законодавства у сфері ліцензування здійснює спеціально уповноважений орган з питань ліцензування шляхом проведення планових та позапланових перевірок у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України за поданням спеціально уповноваженого органу з питань ліцензування.

Закон України "Про ліцензування видів господарської діяльності" у частині першій статті 4 визначає, що спеціально уповноважений орган з питань ліцензування, крім іншого, здійснює нагляд за додержанням органами державної влади, державними колегіальними органами законодавства у сфері ліцензування; видає розпорядження про усунення порушення законодавства у сфері ліцензування та розпорядження про відхилення або задовільнення апеляцій чи скарг з урахуванням рішення Експертно-апеляційної ради з питань ліцензування; порушує питання щодо відповідальності посадових осіб органів ліцензування, які прийняли рішення, скасоване на підставі рішення Експертно-апеляційної ради з питань ліцензування.

Розпорядження спеціально уповноваженого органу з питань ліцензування, прийняті в межах його повноважень, є обов'язковими до виконання органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, юридичними особами всіх форм власності, а також фізичними особами - підприємцями (частина 2 статті 4 Закону України "Про ліцензування видів господарської діяльності").

12. Відповідно до пункту першого Положення про Державну регуляторну службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 серпня 2014 року № 371, Державна регуляторна служба України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України і який реалізує державну регуляторну політику та політику у сфері нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, є спеціально уповноваженим органом з питань ліцензування та дозвільної системи у сфері господарської діяльності і координує дії з питань спрощення регуляторної бази та дерегуляції господарської діяльності.

13. Відповідальність за порушення законодавства у сфері ліцензування під час провадження господарської діяльності визначена статтею 20 Закону України "Про ліцензування видів господарської діяльності".

Водночас, відповідно до статті 19 Закону України "Про ліцензування видів господарської діяльності" державний нагляд за додержанням Міністерством екології та природних ресурсів України як органу ліцензування вимог законодавства у сфері ліцензування здійснює спеціально уповноважений орган з питань ліцензування, а саме - Державна регуляторна служба України.

Відповідно до частини 5 статті 19 Закону України "Про ліцензування видів господарської діяльності" орган ліцензування, який одержав розпорядження про усунення порушень законодавства у сфері ліцензування, зобов'язаний в установлений у розпорядженні строк подати спеціально уповноваженому органу з питань ліцензування інформацію про виконання вимог такого розпорядження.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

14. Зважаючи на завдання та юрисдикцію адміністративних судів, при розгляді справи суду необхідно вирішити питання: чи має право у спірних правовідносинах суб'єкт владних повноважень звертатись до суду з позовом до іншого, контролюючого його, суб'єкта владних повноважень.

В рамках цієї адміністративної справи суд з'ясовує право Міністерства екології та природних ресурсів щодо звернення до суду з позовними вимогами про скасування розпорядження Державної регуляторної служби України.

Відповідно до частини 1 статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема:

1) спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження;

2) спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби;

3) спорах між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень;

4) спорах, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів;

5) за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, коли право звернення до суду для вирішення публічно-правового спору надано такому суб'єкту законом;

6) спорах щодо правовідносин, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму;

7) спорах фізичних чи юридичних осіб із розпорядником публічної інформації щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності у частині доступу до публічної інформації;

8) спорах щодо вилучення або примусового відчуження майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності;

9) спорах щодо оскарження рішень атестаційних, конкурсних, медико-соціальних експертних комісій та інших подібних органів, рішення яких є обов'язковими для органів державної влади, органів місцевого самоврядування, інших осіб;

10) спорах щодо формування складу державних органів, органів місцевого самоврядування, обрання, призначення, звільнення їх посадових осіб;

11) спорах фізичних чи юридичних осіб щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності замовника у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про особливості здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для гарантованого забезпечення потреб оборони", за винятком спорів, пов'язаних із укладенням договору з переможцем переговорної процедури закупівлі, а також зміною, розірванням і виконанням договорів про закупівлю;

12) спорах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів охорони державного кордону у справах про правопорушення, передбачені Законом України "Про відповідальність перевізників під час здійснення міжнародних пасажирських перевезень";

13) спорах щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років".

Суд зазначає, що під компетенційним спором вважається спір між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління (публічної адміністрації), у тому числі - делегованих повноважень. Їхня особливість: сторони у них - як позивач, так і відповідач - є суб'єктами владних повноважень. Завдання суду в таких спорах - встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень.

Компетенційні спори виникають виключно в межах реалізації функцій публічно-правового характеру суб'єктами владних повноважень. Особливість судового розгляду компетенційних спорів зумовлена необхідністю вирішення питання про те, чи належним чином реалізована компетенція відповідача та чи не порушена при реалізації повноважень відповідача компетенція позивача. Сталою судовою практикою є визначення спірної компетенції між двома суб'єктами владних повноважень (ухвала Вищого адміністративного суду України 289/568/16-а).

Розмежування компетенції різних органів має ґрунтуватися зокрема на положенні щодо недопущення дублювання їхніх повноважень.

Враховуючи нормативне регулювання правовідносин між Позивачем та Відповідачем, суд зазначає, що Міністерство екології та природних ресурсів України є органом ліцензування у сфері господарської діяльності щодо поводження з небезпечними відходами. До повноважень Позивача, передбачених статтею 6 Закону України "Про ліцензування видів господарської діяльності", відноситься здійснення контролю за додержанням ліцензіатами вимог ліцензійних умов. Міністерство екології та природних ресурсів України, як орган ліцензування, підзвітний і підконтрольний Державній регуляторній службі України стосовно державного нагляду (контролю) у сфері ліцензування щодо провадження господарської діяльності з поводженням з небезпечними відходами.

Суд вважає, що зазначений спір не відноситься до компетенційних, оскільки у даному випадку не йдеться мова про спір про розмежування компетенції між Міністерством екології та природних ресурсів України та Державною регуляторною службою України. Позивач звертається з вимогою скасувати рішення суб'єкта владних повноважень, якому відповідно до Закону України "Про ліцензування видів господарської діяльності" він підзвітний і підконтрольний, і який (Державна регуляторна служба України) у свою чергу, реалізуючи компетенцію у сфері нагляду за органами ліцензування, скасував рішення Позивача як підконтрольного органу.

При цьому, Кодекс адміністративного судочинства України регламентує порядок розгляду не всіх публічно-правових спорів. Не поширюють свою дію ці положення на правові ситуації, що вимагають інших форм захисту від стверджуваних порушень прав чи інтересів.

Відповідно до частини 4 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України суб'єкти владних повноважень мають право звернутися до адміністративного суду виключно у випадках, визначених Конституцією та законами України.

Зазначений обмежувальний принцип щодо можливості звернення суб'єкта владних повноважень з позовом до суду адміністративної юрисдикції продубльований в пункті 5 частини 1 статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України, яким передбачено, що за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, коли право звернення до суду для вирішення публічно-правового спору надано такому суб'єкту законом.

Отже, можливість звернення суб'єкта владних повноважень до суду адміністративної юрисдикції має бути пов'язана з виконанням ним владних управлінських функцій, в межах повноважень та за умови, що право на таке звернення прямо передбачене законом.

Відповідно до пункту 8 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України позивачем в адміністративних справах може бути або особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано позов до адміністративного суду, або суб'єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подано позов до адміністративного суду.

Статтею 16 Закону України від 17 березня 2011 року № 3166-VI "Про центральні органи виконавчої влади" передбачено, що центральні органи виконавчої влади утворюються для виконання окремих функцій з реалізації державної політики як служби, агентства, інспекції.

Статтею 28 Закону України "Про центральні органи виконавчої влади" закріплено право міністерств, інших центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів звертатися до суду, якщо це необхідно для здійснення їхніх повноважень у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.

Відповідно до пункту 1 Положення про Міністерство екології та природних ресурсів України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 січня 2015 року № 32 (далі - Положення № 32), Міністерство екології та природних ресурсів України (Мінприроди) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.

Так, одним із повноважень Міністерства екології та природних ресурсів України, визначених підпунктом 7 пункту 4 Положення № 32 є проведення ліцензування на провадження господарської діяльності з поводження з небезпечними відходами, виробництва особливо небезпечних хімічних речовин, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, та здійснення контролю за додержанням суб'єктами господарювання ліцензійних умов.

Звертаючись з цим позовом до суду, Міністерство екології та природних ресурсів України обґрунтувало своє право звернення реалізацією позивачем зазначеного повноваження та захисту публічного інтересу у сфері охорони навколишнього природного середовища та екологічної безпеки.

Водночас, колегія суддів вважає, що право Міністерства екології та природних ресурсів України на звернення до адміністративного суду з позовними вимогами про скасування розпорядження Державної регуляторної служби України не закріплені у жодному нормативно-правовому акті - законі чи підзаконному нормативно-правовому акті.

При цьому, право судового оскарження рішень органів державного нагляду (контролю) надано лише суб'єкту господарювання відповідно до статті 21 Закон України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності".

З огляду на викладене, суд доходить висновку, що Міністерство екології та природних ресурсів України у даній справі не має право на звернення до суду.

15. Водночас, суд зазначає, що цей висновок не узгоджується з правовою позицією, викладеною у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі №826/2793/18, від 13 лютого 2019 року у справі №810/2763/17 у подібних правовідносинах.

Так, у зазначених постановах Велика Палата Верховного Суду зробила висновки, що у подібних правовідносинах обраний позивачем спосіб захисту порушеного права/інтересу є вірним, оскільки ураховуючи публічний інтерес цього спору, Державіаслужба є центральним органом виконавчої влади, який реалізує державну політику у сфері цивільної авіації та використання повітряного простору України, та в силу приписів ~law41~ наділена правом звертатися до суду з метою реалізації своїх повноважень, у даному випадку припинення діяльності, передбаченої частиною 2 статті 69 ПК України.

При цьому, висновки Великої Палати Верховного Суду стосуються правовідносин між іншими суб'єктами владних повноважень, ніж у цій адміністративній справі.

Так, у справі № 826/2793/18 Державна авіаційна служба України звернулась до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Орандж Буд", Державної архітектурно-будівельної інспекції України, Крюківщинської сільської ради, Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області, в якому просила: зобов'язати ТОВ "Орандж Буд" виконати рішення Державіаслужби від 8 грудня 2017 року № 65; визнати протиправною бездіяльність Сільради, РДА в частині погодження об'єкта будівництва за адресою: Києво-Святошинський р-н, с.

Крюківщина, вул. Одеська, 23, з Державіаслужбою та зобов'язати вчинити дії щодо погодження зазначеного будівництва; визнати протиправними дії Інспекції щодо видачі документів, які дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт, та скасувати їх; визнати протиправними дії Сільради, РДА щодо видачі містобудівних умов і обмежень забудови земельної ділянки на об'єкт будівництва за адресою: Києво-Святошинський р-н, с. Крюківщина, вул. Одеська, 23, та скасувати їх.

У справі № 810/2763/17 Державна авіаційна служба України звернулась до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Будгенконтракт", Державної архітектурно-будівельної інспекції України, Бучанської міської ради Київської області, треті особи: Служба безпеки України, Державне підприємство обслуговування повітряного руху України, Міністерство оборони України, регіональний структурний підрозділ "Київцентраеро", Державне підприємство "Антонов ", у якому просила: зобов'язати ТОВ "Будгенконтракт" виконати рішення Державіаслужби від 18 липня 2017 року № 10 "Про припинення будівництва (діяльності, передбаченої ч. 2 ст. 69 Повітряного кодексу України) на приаеродромній території"; зобов'язати ТОВ "Будгенконтракт" знести самочинне будівництво та привести ділянки в попередній стан за адресою: Київська обл., м.

Буча, вул. І. Кожедуба, 3; визнати незаконними та скасувати декларації про початок виконання будівельних робіт від 05 листопада 2015 року № КС 083153091451, КС 083153091477 та інші дозволи на виконання будівельних робіт та містобудівні умови і обмеження забудови земельної ділянки по об'єктам будівництва за адресою: Київська обл., м. Буча, вул. І. Кожедуба, 3.

Водночас, суд встановив, що правовідносини у цих справах та у справі № 826/3111/17 є подібними, а норми права щодо звернення суб'єктів владних повноважень до адміністративного суду застосовано по-різному. При цьому, частина 4 статті 346 Кодексу адміністративного судочинства України зобов'язує суд передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду у разі відступу від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати.

Згідно з частинами 1 , 4 статті 347 Кодексу адміністративного судочинства України питання про передачу справи на розгляд палати, об'єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи.

16. З огляду на викладене, є підстави при розгляді цієї справи відступити від правової позиції, викладеної в постановах Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі №826/2793/18, від 13 лютого 2019 року у справі №810/2763/17, про те, що позивач наділений правом звернення із зазначеним позовом до суду.

Керуючись статтями 346, 347 Кодексу адміністративного судочинства України,

УХВАЛИВ:

Справу № 826/3115/17 за позовом Міністерства екології та природних ресурсів України до Державної регуляторної служби України, третя особа - Підприємство "Миротворець" Білоцерківської громадської організації "Громадська єдність", про скасування розпорядження, передати на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Ухвала набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Н. В. Коваленко

Судді: Я. О. Берназюк

І. В. Желєзний