УХВАЛА

21 червня 2018 року

Київ

справа №826/8273/16

адміністративне провадження №К/9901/6010/18

К/9901/6013/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Берназюка Я.О.,

суддів: Гриціва М.І., Коваленко Н.В.,

під час розгляду заяв Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та Публічного акціонерного товариства "Банк Михайлівський" про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 12 січня 2017 року у справі № 826/8273/16 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Плеяда" до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Уповноваженої особи Фонду на здійснення тимчасової адміністрації в Публічному акціонерному товаристві "Банк Михайлівський" Ірклієнка Юрія Петровича, треті особи - Публічне акціонерне товариство "Банк Михайлівський", ОСОБА_3 про визнання протиправними дій, скасування наказу та розпорядження,

ВСТАНОВИВ:

До Верховного Суду України були подані заяви Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та Публічного акціонерного товариства "Банк Михайлівський" (далі за текстом - Фонд та Товариство, відповідно) про перегляд Верховним Судом України з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 5 частини 1 статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній до 15 грудня 2018 року), ухвали Вищого адміністративного суду України від 12 січня 2017 року, якою залишено без змін постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 10 серпня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 29 вересня 2016 року про задоволення позову.

На обґрунтування заяви додано рішення Вищого господарського суду України від 06 вересня (справа № 914/3494/14), 29 листопада 2016 року (справа № 910/3819/16), 13 лютого (справа № 910/6052/16), 14 лютого (справа № 910/10163/16), 14 березня 2017 року (справа № 910/10365/16) та Вищого адміністративного суду України від 30 листопада (справа № 0870/12198/12), 07 грудня (справа № 2а-3616/11/0170/3), 13 грудня 2017 року (справа № 804/11146/15), які, на думку заявників, підтверджують неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, та копії постанов Верховного Суду України від 16 лютого (справа № 826/20410/14), 15 червня 2016 року (справа № 21-4846а15) - на підтвердження невідповідності оскаржуваного судового рішення викладеному у цій постанові висновку.

Верховний Суд України ухвалою від 19 квітня 2017 року відкрив провадження у цій справі.

Згідно з підпунктом 1 пункту 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів"; далі за текстом - КАС України) заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України в адміністративних справах, які подані та розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку колегією у складі трьох або більшої непарної кількості суддів за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. Такі заяви розглядаються без повідомлення та виклику учасників справи, за винятком випадку, коли суд з огляду на обставини справи ухвалить рішення про інше.

Відповідно до підпункту 7 пункту 1 Перехідних положень КАС України заяви і скарги, зазначені в підпунктах 1,3-6 цього пункту, передаються відповідно до Касаційного адміністративного суду, Великої Палати Верховного Суду за розпорядженням керівника апарату суду, до якого подані такі заяви і скарги, протягом тридцяти днів з дня набрання чинності цією редакцією Кодексу.

На підставі наведених вище вимог підпунктів 1,7 пункту 1 Перехідних положень КАС України керівник апарату Верховного Суду України розпорядженням від 12 січня 2018 року № 20/0/19-18 передав, з-поміж інших, заяви Фонду та Товариства до Касаційного адміністративного суду.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18 січня 2018 року для розгляду цих заяв визначено колегію суддів у складі: судді-доповідача Берназюка Я.О., суддів Гриціва М.І., Коваленко Н.В.

Верховний Суд ухвалою від 06 червня 2018 року прийняв до провадження адміністративну справу № 826/8273/16 та призначив її до розгляду ухвалою від 18 червня 2018 року в порядку письмового провадження за наявними матеріалами без повідомлення та виклику учасників справи колегією у складі трьох суддів на 21 червня 2018 року.

Відповідно до підпункту 2 пункту 1 Перехідних положень КАС України якщо адміністративна справа за заявою про перегляд судових рішень Верховним Судом України відповідно до правил, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу, повинна розглядатися на спільному засіданні відповідних судових палат Верховного Суду України, - така справа після її отримання Касаційним адміністративним судом передається на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

За правилами абзацу другого частини 2 статті 241 КАС (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) якщо судове рішення в адміністративній справі оскаржується з підстав неоднакового застосування однієї і тієї самої норми права судами касаційної інстанції різної юрисдикції, справа розглядається на спільному засіданні відповідних судових палат Верховного Суду України. За частиною третьою цієї статті, у разі якщо під час розгляду справи Верховний Суд України встановить, що існує необхідність відійти від висновку про застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду України, яка була прийнята іншим складом суду (іншою палатою чи палатами, які брали участь у спільному засіданні), справа передається на розгляд спільного засідання судових палат Верховного Суду України, яке проводиться за участю палати (палат), яка розглядала справу до моменту її передання, та палати (палат), яка приймала відповідну постанову Верховного Суду України.

З огляду на те, що Фонд та Товариство просить переглянути ухвалу Вищого адміністративного суду України з тієї підстави, що суди касаційних інстанцій (адміністративної і господарської) по-різному застосовують одній й ті ж норми права, а також з посиланням на те, що висновок Вищого адміністративного суду України у цій справі не відповідає висновкам Верховного Суду України про застосування цієї ж норми права, викладеним в постановах Судової палати в адміністративних справах і Судової палати у господарських справах Верховного Суду України, і те, що така адміністративна справа, відповідно до підпункту 2 пункту 1 Перехідних положень КАС України має бути передана на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Конституційний Суд України у рішенні від 09 вересня 2010 року № 19-рп/2010 прийшов до наступних висновків. Відповідно до частини 2 статті 3 Конституції України головним обов'язком держави є утвердження і забезпечення прав і свобод людини, за свою діяльність держава відповідає перед людиною.

Забезпечення прав і свобод потребує, зокрема, законодавчого закріплення механізмів (процедур), які створюють реальні можливості для здійснення кожним громадянином прав і свобод (абзац четвертий підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 24 грудня 2004 року № 22-рп/2004). До таких механізмів належить структурована система судів і види судового провадження, встановлені державою. В Україні систему судів утворено згідно з положеннями Конституції України із застосуванням принципу спеціалізації з метою забезпечення найбільш ефективних механізмів захисту прав і свобод людини у відповідних правовідносинах.

Частиною 2 статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Як зазначив Європейський суд з прав людини у пунктах 23,24 та тексті свого рішення у справа "Сокуренко і Стригун проти України" ( № 29458/04 та № 29465/04) відповідно до прецедентної практики Суду термін "встановленим законом" у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод спрямований на гарантування того, "що судова гілка влади у демократичному суспільстві керується законом, що приймається парламентом" (Zand v. Austria № 7360/76); фраза "встановленим законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність; термін "судом, встановленим законом" у пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачає усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів; вимога стосовно того, що суд має бути "встановленим законом" є однією з декількох вимог Конвенції та протоколів до неї і встановлює, що дії національних органів мають базуватись на внутрішньому праві; вся організаційна система судів, включаючи не тільки питання, які підпадають під юрисдикцію певних видів судів, але також встановлення окремих судів та визначення їх місцевої юрисдикції (Coeme and others v. Belgium № 32492/96).

Крім того, Європейський суд з прав людини у Рішенні від 25 лютого 1993 року у справі "Доббертен проти Франції" зазначив, що частина перша статті 6 Конвенції змушує держави-учасниці організувати їхню судову систему в такий спосіб, щоб їхні суди і трибунали виконували кожну зі своїх функцій (пункт 44), притаманну відповідній судовій установі (Dobbertin v. France № 88/1991/340/413).

Керуючись підпунктами 1,2 пункту 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній з 15 грудня 2017 року), статтею 241 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року),

УХВАЛИВ:

Заяви Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та Публічного акціонерного товариства "Банк Михайлівський" про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 12 січня 2017 року у справі № 826/8273/16 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Плеяда" до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Уповноваженої особи Фонду на здійснення тимчасової адміністрації в Публічному акціонерному товаристві "Банк Михайлівський" Ірклієнка Юрія Петровича, треті особи - Публічне акціонерне товариство "Банк Михайлівський", ОСОБА_3 про визнання протиправними дій, скасування наказу та розпорядження передати на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Я.О. Берназюк

Судді М.І. Гриців

Н.В. Коваленко