Історія справи

Ухвала КАС ВП від 21.01.2021 року у справі №280/413/20

УХВАЛА

22 квітня 2021 року

Київ

справа №280/413/20

адміністративне провадження №К/9901/510/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Мельник-Томенко Ж. М.,

суддів - Мартинюк Н. М., Соколова В. М.,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини 3066 Національної гвардії України, Головного управління Національної гвардії України, Командира військової частини 3066 Національної гвардії України полковника Леоновича Романа Дмитровича, Командувача Національної гвардії України генерал-лейтенанта Балана Миколи Івановича про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, провадження в якій відкрито

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 27.08.2020 (суддя - Татаринов Д. В. ) і постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 01.12.2020 (колегія суддів у складі: Малиш Н. І., Прокопчук Т. С., Щербака А. А.),

УСТАНОВИЛ:

У січні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Військової частини 3066 Національної гвардії України, Головного управління Національної гвардії України, Командира військової частини 3066 Національної гвардії України полковника Леоновича Р. Д., Командувача Національної гвардії України генерал-лейтенанта Балана М. І., в якому, з урахуванням заяви про зменшення позовних, просив:

- визнати протиправними дії Головного управління Національної гвардії України, Військової частини 3066 Національної гвардії України (м. Київ), Командира військової частини 3066 Національної гвардії України (м. Київ) полковника Леоновича Р. Д., Командувача Національної гвардії України генерал-лейтенанта Балана М. І. щодо невизнання з 13.08.2014 ОСОБА_1 військовослужбовцем військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, відповідно до Указу Президента України "Про часткову мобілізацію" № 607 від 21.07.2014;

- визнати протиправними дії Військової частини 3066 Національної гвардії України (м. Київ), Головного управління Національної гвардії України щодо одностороннього припинення з 19.08.2015 правовідносин з проходження військової служби, які існували з 13.08.2014 між ОСОБА_1 та Національною гвардією України, після видання наказу командира військової частини 3066 Національної гвардії України (м. Київ) полковника Леоновича Р. Д. № 167 від 19.08.2015 про припинення контракту з ОСОБА_1 на службу у військовому резерві;

- зобов'язати Головне управління Національної гвардії України, Військову частину 3066 Національної гвардії України (м. Київ) поновити ОСОБА_1 на військовій службі на посаді старшого кулеметника 2-го відділення 3-го взводу оперативного призначення 3-ї роти оперативного призначення батальйону оперативного призначення (1 резервний батальйон) військової частини 3066 Національної гвардії України або на іншій не нижчій посаді.

На обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що позивач включений до списків особового складу Національної гвардії України, мав статус учасника бойових дій, отримані поранення, нагороди, і як підтверджено постановою Верховного Суду від
07.11.2019 по справі № 808/1427/17, виконував обов'язки військової служби та належав до категорії військовослужбовців. Отже, на його думку, дії відповідача не ґрунтуються на нормах законодавства та є протиправними.

Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 27.08.2020, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 01.12.2020, у задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.

При прийнятті рішення суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив з того, що позивачем укладено контракт про проходження служби у військовому резерві. На підставі такого контракту, позивач і був зарахований до особового складу частини. Будь-якого наказу (рішення) щодо зарахування позивача до списків військовослужбовців військової частини 3066 Національної гвардії України не приймалось, а висновок військово-лікарської комісії та рапорт позивача стали підставою, у відповідності до норм чинного законодавства, для прийняття наказу від 19.08.2015 № 167 про звільнення позивача зі служби у військовому резерві.

05.01.2021 до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1, у якій скаржник просить скасувати рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 27.08.2020 і постанову Третього апеляційного адміністративного суду від
01.12.2020 та прийняти нове, яким позови задовольнити повністю.

На обґрунтування наявності підстав касаційного оскарження ОСОБА_1 посилається на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від
07.11.2019 у справі № 808/1427/17.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.01.2021 визначено склад колегії суддів: головуючого суддю (суддю-доповідача) Мельник-Томенко Ж. М., суддів Жука А. В., Мартинюк Н. М.

Розпорядженням заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду від 20.01.2021 № 104/0/78-21 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи № 280/413/20 у зв'язку з відпусткою судді Жука А. В., який входить до складу постійної колегії суддів, з метою дотримання строків розгляду справи.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від
20.01.2021 визначено склад колегії суддів, а саме: головуючого суддю (суддю-доповідача) Мельник-Томенко Ж. М., суддів Мартинюк Н. М., Соколова В. М. для розгляду судової справи № 280/413/20.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 21.01.2021 відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою. Зі змісту даної ухвали слідує, що провадження у справі відкрито з підстав, визначених пунктом 1 частини 4 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України). Даною нормою передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

02.02.2021 на адресу Верховного Суду від Головного управління Національної гвардії України надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому відповідач просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

09.02.2021 на адресу Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від Військової частини 3066 Національної гвардії України, в якому відповідач просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

Від командира військової частини 3066 Національної гвардії України полковника Леоновича Р. Д., командувача Національної гвардії України генерал-лейтенанта Балана М. І. відзиви на касаційну скаргу не надходили.

Ухвалою Верховного Суду від 19.04.2021 закінчено підготовку даної справи до касаційного розгляду та призначено її касаційний розгляд в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перегляд судових рішень здійснюється в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевірка правильності застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права - на підставі встановлених фактичних обставин справи (частина 1 статті 341 КАС України).

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина 2 статті 341 КАС України).

Верховний Суд нагадує, що касаційне провадження у справі відкрите на підставі пункту 1 частини 4 статті 328 КАС України, а саме якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

Щодо визначення подібності правовідносин Верховний Суд звертається до правових висновків, викладених у судових рішеннях Великої Палати Верховного Суду.

Так, Велика Палата Верховного Суду виходить з того, що подібність правовідносин означає тотожність суб'єктного складу учасників відносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). При цьому, зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи (пункт 32 постанови від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16; пункт 38 постанови від 25.04.2018 у справі № 925/3/7, пункт 40 постанов від 25.04.2018 у справі № 910/24257/16). Такі ж висновки були викладені і в постановах Верховного Суду України від 21.12.2016 у справі № 910/8956/15 та від 13.09.2017 у справі № 923/682/16.

Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах необхідно розуміти такі рішення, де подібними (тотожними, аналогічними) є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (пункт
6.30 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 910/719/19, пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16; пункт 8.2 постанови Великої Палати Верховного Суду від
16.05.2018 у справі № 910/5394/15-г; постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 у справі № 2-3007/11; постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 757/31606/15-ц).

На обґрунтування наявності підстав касаційного оскарження ОСОБА_1 посилається на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від
07.11.2019 у справі № 808/1427/17.

Варто зауважити, що у справі № 808/1427/17 спірні правовідносини стосуються незарахування позивачу строку проходження військової служби з дня його включення до списків особового складу до вислуги років військової служби, та відповідне не внесення змін до документів позивача, якими відображено факт проходження військової служби. Крім того, предметом позову є допущення позивача до проходження військової служби на займаній посаді старшого кулеметника другого відділення третього взводу оперативного призначення третьої роти оперативного призначення батальйону оперативного призначення (перший резервний батальйон) Військової частини 3066 Національної гвардії України (м. Київ) або на іншій посаді, що відповідає його військовому званню. Також предметом позову є зобов'язання Головного управління Національної гвардії України здійснити перерахунок позивачу матеріального та грошового забезпечення, виходячи із порядку та розмірів, установлених для осіб, які проходять військову службу за контрактом, з урахуванням премій, доплат, винагород за безпосередню участь в антитерористичній операції та інших щомісячних та одноразових видів грошового забезпечення за період з 13.08.2014 по 18.12.2014 - за займаною посадою командира відділення радіозв'язку взводу бойового та матеріально-технічного забезпечення батальйону оперативного призначення відповідача 1, та з 19.12.2014 до 19.08.2015 - за посадою старшого кулеметника другого відділення третього взводу оперативного призначення третьої роти оперативного призначення батальйону оперативного призначення (перший резервний батальйон) Військової частини 3066 Національної гвардії України (м. Київ), та відповідно зобов'язання Головного управління Національної гвардії України виплатити позивачу відповідну різницю між фактично отриманим та перерахованим матеріальним та грошовим забезпеченням.

Під час розгляду справи № 808/1427/17 судами встановлено факт проходження позивачем військової служби і віднесення його до категорії військовослужбовців.

Разом з тим, визначаючи кінцевий строк проходження позивачем військової служби і віднесення останнього до категорії військовослужбовців, суди виходили із того, що оскільки початком проходження військової служби у розумінні статті 24 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25.03.1992 № 2232-XII є день зарахування особи до списків особового складу військової частини, то відповідно, припиненням проходження військової служби є день звільнення такої особи зі служби у військовому резерві. Також судами було встановлено, що на підставі наказу командира Військової частини 3066 Національної гвардії України (м. Київ) від 19.08.2015 № 167 було припинено контракт від 13.08.2014 № б/н та звільнено позивача зі служби у військовому резерві за станом здоров'я. Відтак, Верховний Суд вважав правильним висновок судів попередніх інстанцій що саме з
19.08.2015 (день звільнення позивача зі служби у військовому резерві за станом здоров'я) позивач припинив виконувати завдання по військовій службі у статусі старшого кулеметника другого відділення третього взводу оперативного призначення третьої роти оперативного призначення батальйону оперативного призначення (перший резервний батальйон) Військової частини 3066 Національної гвардії України (м. Київ) як військовослужбовець. Також, враховуючи викладене, Верховний Суд вважав правомірним задоволення позовних вимог в частині зобов'язання відповідачів зарахувати позивачу строк проходження військової служби з дня його включення до списків особового складу до вислуги років військової служби, та відповідне внесення змін до документів позивача, якими відображено факт проходження військової служби. Крім того, Верховний Суд погодився із висновками судів попередніх інстанцій щодо зобов'язання Головного управління Національної гвардії України здійснити перерахунок позивачу матеріального та грошового забезпечення, виходячи із порядку та розмірів, установлених для осіб, які проходять військову службу за контрактом, з урахуванням премій, доплат, винагород за безпосередню участь в антитерористичній операції та інших щомісячних та одноразових видів грошового забезпечення за період з 13.08.2014 по
18.12.2014 - за займаною посадою командира відділення радіозв'язку взводу бойового та матеріально-технічного забезпечення батальйону оперативного призначення відповідача 1, та з 19.12.2014 до 19.08.2015 - за посадою старшого кулеметника другого відділення третього взводу оперативного призначення третьої роти оперативного призначення батальйону оперативного призначення (перший резервний батальйон) Військової частини 3066 Національної гвардії України (м.

Київ). Враховуючи встановлення наведених обставин, Верховний Суд також вважав обґрунтованою задоволення вимоги щодо зобов'язання Головного управління Національної гвардії України виплатити позивачу відповідну різницю між фактично отриманим та перерахованим матеріальним та грошовим забезпеченням. Щодо допущення позивача до проходження військової служби, Верховний Суд зазначив, що оскільки правовідносини між відповідачами та позивачем припинені після звільнення останнього зі служби у військовому резерві за станом здоров'я, тому подальше допущення позивача до проходження служби є виключним повноваженням Військової частини 3066 Національної гвардії України (м. Київ).

Повертаючись до обставин справи № 280/413/20, Верховний Суд зауважує, що спірні правовідносини у цій справі стосуються припинення контракту та звільнення позивача зі служби у військовому резерві відповідно до пункту 2 частини тридцять п'ятої Положення про проходження громадянами України служби у військовому резерві Національної гвардії України (за станом здоров'я). Крім того, предметом оскарження у цій справі є дії Головного управління Національної гвардії України, Військової частини 3066 Національної гвардії України (м. Київ), Командира військової частини 3066 Національної гвардії України (м. Київ) полковника Леоновича Р. Д., Командувача Національної гвардії України генерал-лейтенанта Балана М. І. щодо невизнання з 13.08.2014 ОСОБА_1 військовослужбовцем військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, відповідно до Указу Президента України "Про часткову мобілізацію" № 607 від 21.07.2014 та дії Військової частини 3066 Національної гвардії України (м. Київ), Головного управління Національної гвардії України щодо одностороннього припинення з
19.08.2015 правовідносин з проходження військової служби, які існували з
13.08.2014 між ОСОБА_1 та Національною гвардією України, після видання наказу командира військової частини 3066 Національної гвардії України (м. Київ) полковника Леоновича Р. Д. № 167 від 19.08.2015 про припинення контракту з ОСОБА_1 на службу у військовому резерві.

При цьому, суди попередніх інстанцій у цій справі виходили з того, що позивачем укладено контракт про проходження служби у військовому резерві. На підставі такого контракту, позивач і був зарахований до особового складу частини.

Будь-якого наказу (рішення) щодо зарахування позивача до списків військовослужбовців військової частини 3066 Національної гвардії України не приймалось, а підставою для прийняття наказу від 19.08.2015 № 167, відповідно до норм чинного законодавства, стали висновок військово-лікарської комісії та рапорт позивача.

Таким чином, з аналізу справи № 808/1427/17 та справи № 3280/413/20, колегією суддів Верховного Суду встановлено, що правовідносини, які вирішувалися у цих справах не є подібними.

За правилами пункту 5 частини 1 статті 339 КАС України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 5 частини 1 статті 339 КАС України судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Відповідно до частини 2 статті 339 КАС України про закриття касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку про закриття касаційного провадження у справі на підставі пункту 5 частини 1 статті 339 КАС України.

Керуючись статтями 327, 341, 343, 339, 355 КАС України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Закрити касаційне провадження № К/9901/510/21 у справі № 280/413/20 за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 27.08.2020 і постанову Третього апеляційного адміністративного суду від
01.12.2020 у справі за позовом ОСОБА_1 до Військової частини 3066 Національної гвардії України, Головного управління Національної гвардії України, Командира військової частини 3066 Національної гвардії України полковника Леоновича Романа Дмитровича, Командувача Національної гвардії України генерал-лейтенанта Балана Миколи Івановича про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.........................................

Ж. М. Мельник-Томенко Н. М. Мартинюк

В. М. Соколов,

Судді Верховного Суду