Історія справи

Ухвала КАС ВП від 22.01.2019 року у справі №814/1506/18

УХВАЛА

21 січня 2019 року

Київ

справа №814/1506/18

адміністративне провадження №К/9901/1705/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

Білоуса О.В., Желтобрюх І.Л., Стрелець Т.Г., перевіривши касаційну скаргу Доманівського районного відділу державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 27 липня 2018 року та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 13 грудня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_4 до Доманівського районного відділу державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області, за участю третьої особи Головне управління Державної міграційної служби України в Миколаївській області про зобов'язання вчинити певні дії,

УСТАНОВИЛ:

У червні 2018 року ОСОБА_4 звернувся з позовом до Доманівського районного відділу державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області, за участю третьої особи - Головного управління Державної міграційної служби України в Миколаївській області, про зобов'язання повторно видати свідоцтво про народження.

Ухвалою Миколаївського окружного адміністративного суду від 27 червня 2018 року відкрито провадження у справі та визначено, що її належить розглядати за правилами позовного спрощеного провадження відповідно до статті 260 КАС України.

Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 27 липня 2018 року, залишеним без змін постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 13 грудня 2018 року, позов задоволено.

Зобов'язано Доманівський районний відділ державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області повторно видати свідоцтво про народження ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 на підставі актового запису в Книзі реєстрації народжень від 5 лютого 1993 року №6.

Вважаючи такі судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухваленими із порушенням вимог норм матеріального та процесуального права, відповідач оскаржив їх в касаційному порядку.

За правилами частини 1 статті 334 КАС України за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.

У відкритті касаційного провадження у цій справі належить відмовити з огляду на таке.

Судами встановлено, що ОСОБА_4 народився 17 грудня 1992 року, про що в Книзі реєстрації народжень 5 лютого 1993 року зроблено відповідний актовий запис за №6. Позивач паспорт громадянина України не отримував.

Розпорядженням Доманівської районної державної адміністрації Миколаївської області від 6 серпня 2009 року №334 ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, надано статус дитини, позбавленої батьківського піклування.

Як зазначає позивач, він втратив оригінал повторного свідоцтва про народження, потрапивши в полон до невстановлених осіб, від яких утік, залишивши оригінал документа. Ксерокопію повторного свідоцтва про народження серії 1-ФП № 095630 позивач отримав від Департаменту освіти і науки Миколаївської обласної державної адміністрації, так як вказаний документ зберігався в Миколаївському професійному будівному ліцеї, де позивач навчався.

12 квітня 2018 року позивач звернувся до відповідача із заявою про видачу повторного свідоцтва про народження для отримання паспорта громадянина України.

19 квітня 2018 року відповідач надав відповідь, якою фактично відмовлено позивачу у повторному наданні свідоцтва про народження та роз'яснено обов'язок пред'явити паспорт для отримання повторного свідоцтва про народження, яке також можуть отримати батьки позивача. Крім того, позивачу рекомендовано звернутися до Доманівського районного сектору управління Державної міграційної служби України для отримання паспорта.

Однак, як встановлено судами, розпорядженням Доманівської районної державної адміністрації Миколаївської області від 6 серпня 2009 року №334 ОСОБА_4 надано статус дитини, позбавленої батьківського піклування, а тому батьки позивача не мають можливості звернутися до відповідача для повторної видачі свідоцтва про його народження. Зважаючи на досягнення позивачем повноліття, звернення від закладу охорони здоров'я, навчального або іншого дитячого закладу чи органу опіки та піклування також є неможливим.

Враховуючи викладене, суди зазначили, що фактично у даному випадку в національному законодавстві наявна правова колізія, відповідно до якої, за відсутності свідоцтва про народження позивач не може отримати паспорт громадянина України, без якого, в свою чергу, не може отримати повторне свідоцтво про народження.

Згідно положень статті 6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.

Стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує кожному право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

У справі "Гарнага проти України" Європейський суд з прав людини дійшов висновку, що хоча мета статті 8 Конвенції головним чином стосується захисту особи від свавільного втручання державних органів, вона не лише зобов'язує державу утриматися від такого втручання, але й покладає на неї позитивні зобов'язання, властиві дієвій повазі до приватного та сімейного життя.

Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що у цій справі, невиконання державою в особі відповідача своїх позитивних зобов'язань в частині забезпечення права позивача на отримання повторного свідоцтва про народження, на підставі якого він би отримав паспорт громадянина України, є втручанням у права, гарантовані ст. 8 Конвенції. При цьому таке втручання базується на законі, оскільки відповідач діяв у точній відповідності до Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 18 жовтня 2000 року №52/5.

У рішенні Європейського суду з прав людини в справі "Волохи проти України" вказано, що Суд завжди дотримувався думки, що словосполучення "згідно із законом" не просто відсилає до національного законодавства, а й пов'язане з вимогою якості "закону", тобто вимогою дотримання принципу " верховенства права", про що прямо говориться у преамбулі Конвенції. Суд дійшов висновку, що втручання в права, гарантовані Конвенцією, не може розглядатися як таке, що було здійснене "згідно із законом", якщо законодавство не визначає з достатньою чіткістю межі та умови здійснення органами влади своїх дискреційних повноважень та не передбачає достатніх гарантій захисту від свавілля.

Суди встановили, що позивач фактично позбавлений будь-яких способів отримати і свідоцтво про народження, і паспорт громадянина України. Викладене перешкоджає позивачу вести нормальне життя, влаштуватися на офіційну роботу, зареєструвати шлюб тощо, що є очевидним порушенням ст. 3 Конституції України, відповідно до якої людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

Статтею 13 Конвенції встановлено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено має право на ефективний засіб правового захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. У рішенні від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" ЄСПЛ вказав, що норма статті 13 Конвенції гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Сутність цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органу розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечать при цьому виконання своїх зобов'язань. Суд визнав, що вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачені національним законодавством (пункт 145 рішення).

Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції - гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати "вирішення" спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі - провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення від 10 липня 2003 року у справах "Мултіплекс проти Хорватії" (Multiplex v. Croatia), заява № 58112/00, пункт 45 та "Кутіч проти Хорватії" (Kutic v. Croatia), заява № 48778/99, пункт 25, ECHR 2002 II).

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що зобов'язання відповідача повторно видати свідоцтво про народження позивача не виступає в якості втручання у дискреційні повноваження відповідача та забезпечує ефективний захист його прав, передбачених нормами Конституції України, а також нормами міжнародних конвенцій, ратифікованих Україною.

Отже, Верховний Суд констатує, що суди першої та апеляційної інстанцій вірно встановили фактичні обставини справи, дослідили наявні докази, дали їм належну оцінку та прийняли законні та обґрунтовані рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, норм Конституції України, практики Європейського суду з прав людини та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, при цьому доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо суд у порядку, передбаченому частинами другою, третьою цієї статті, дійшов висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою.

За змістом пункту 2 частини 2 статті 333 КАС України у справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до пункту 2 частини 2 статті 333 КАС України розглядаються за правилами загального позовного провадження), а також у випадку оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи), суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосовування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.

За такого правового регулювання та обставин справи Верховний Суд дійшов висновку про необґрунтованість касаційної скарги та необхідність відмови у відкритті касаційного провадження.

Керуючись статтями 3 333 КАС України,

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за скаргою Доманівського районного відділу державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 27 липня 2018 року та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 13 грудня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_4 до Доманівського районного відділу державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області, за участю третьої особи Головне управління Державної міграційної служби України в Миколаївській області про зобов'язання вчинити певні дії.

Копію ухвали про відмову у відкритті касаційного провадження разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами направити скаржнику.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О.В.Білоус

Судді І.Л.Желтобрюх

Т.Г.Стрелець