Історія справи

Ухвала КАС ВП від 19.07.2021 року у справі №640/2594/20

УХВАЛА

про відмову у відкритті касаційного провадження

15 липня 2021 року

м. Київ

справа № 640/2594/20

адміністративне провадження № К/9901/24208/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Н. В. Коваленко,

суддів: Я. О. Берназюка, О. П. Стародуба

перевіривши касаційну скаргу Міністерства оборони України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 січня 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 28 травня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору - Київський міський військовий комісаріат, Державна прикордонна служба України, про визнання протиправними дій, стягнення одноразової грошової допомоги, зобов'язання вчинити дії,

УСТАНОВИЛ:

ОСОБА_1 звернувся з позовом до суду, в якому просив:

- визнати протиправними дії Міністерства оборони України щодо нерозгляду заяви, непризначення позивачу (ненарахування та невиплати) одноразової грошової допомоги у разі настання інвалідності ІІ групи (станом на 15.09.2016 року), яка настала внаслідок поранення, заподіяного під час виконання ним обов'язків військової служби, відповідно постанови Кабінету Міністрів України від
25.12.2013 №975 "Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві" та статей 16, 16-3 Закону України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей";

- стягнути з Міністерства оборони України на користь позивача одноразову грошову допомогу у разі настання інвалідності ІІ групи (станом на 15.09.2016 року), яка настала внаслідок поранення, заподіяного під час виконання ним обов'язків військової служби, відповідно статей 16, 16-3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та постанови Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 №975 у розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, у сумі 505,2 тис. гривень;

- зобов'язати Міністерство оборони України призначити (нарахувати та виплатити) позивачу одноразову грошову допомогу у разі настання інвалідності ІІ групи (станом на 15.09.2016 року), яка настала внаслідок контузії, поранення, захворювання, заподіяних під час виконання ним обов'язків військової служби, відповідно постанови Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 №975 "Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві" та статей 16, 16-3 Закону України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" у розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, а саме 505,2 тис. гривень.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 січня 2021 року, залишеного без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 28 травня 2021 року, позов задоволено частково.

Зобов'язано Міністерство оборони України повторно розглянути заяву та подані документи позивача щодо призначення та виплати одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням інвалідності відповідно до статті 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від
20.12.1991 № 2011-XII та Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 №
975. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Міністерство оборони України звернулось до Верховного Суду з касаційною скаргою.

В касаційній скарзі скаржником заявлено клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 січня 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 28 травня 2021 року. Поважність причин пропуску строку на касаційне оскарження скаржник обґрунтовує тим, що постанова суду апеляційної інстанції прийнята без участі сторін 28 травня 2021 року в порядку письмового провадження. Відповідно до копії поштового конверта із штрихкодовим ідентифікатором 0102933219183 повний текст оскаржуваної постанови отримано Міністерством оборони України 08 червня 2021 року.

Касаційна скарга направлена до Верховного Суду 30 червня 2021 року, що підтверджується відтиском поштового штемпеля на конверті.

Відповідно до частини 2 статті 329 Кодексу адміністративного судочинства України учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.

Розглянувши вказане клопотання, колегія суддів дійшла висновку про поважність причин пропуску строку на касаційне оскарження та наявність підстав для його поновлення.

За правилами частини 1 статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.

Вирішуючи питання щодо відкриття касаційного провадження, Верховний Суд виходить із такого.

Спірні правовідносини у цій справі виникли у зв'язку із відмовою Київським міським військовим комісаріатом Міністерства оборони України виплатити позивачу одноразову грошову допомогу, оскільки Міністерство оборони України не здійснювало розрахунок позивача під час звільнення з Прикордонних військ КДБ СРСР.

Встановлено, що судом першої інстанції призначено та розглянуто справу за правилами спрощеного позовного провадження.

Пунктом 8 частини 2 статті 129 Конституції України передбачено, що серед основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Згідно із частиною 1 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених частиною 1 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.

Відповідно до пункту 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до пункту 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України розглядаються за правилами загального позовного провадження) не підлягають касаційному оскарженню, крім випадків, якщо:

а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;

б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до пункту 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;

в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;

г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.

Тлумачення вказаних норм у їхньому логічному взаємозв'язку передбачає, що процесуальний закон пов'язує можливість касаційного перегляду у справах розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження тільки з тими юридичними фактами, вичерпний перелік яких викладений у підпунктах "а ", "б ", "в" та "г" пункту 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Доведення обставин, передбачених підпунктами "а " - "г" пункту 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України та, відповідно, права на касаційне оскарження судових рішень у справах розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження, покладається на особу, яка подає касаційну скаргу.

Зі змісту касаційної скарги вбачається, що підставою для касаційного оскарження скаржник зазначає підпункти "а ", "б" пункту 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України та вказує, що ця касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.

Суд критично оцінює наведену підставу касаційного оскарження, оскільки вказане обґрунтування не дає підстав вважати, що ця справа має фундаментальне значення на формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб'єктів правовідносин.

Необґрунтованим є посилання скаржника на те, що Міністерство оборони України позбавлено можливості в інший спосіб спростувати обставини справи та неправильне застосування судами норм матеріального права судами попередніх інстанцій, оскільки вони носять суб'єктивний та загальний характер.

Кодекс адміністративного судочинства України передбачає умови за наявності яких справи розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження можуть переглядатися у касаційному порядку. Такими умовами можуть бути обставини, які виділяють вимоги скаржника якимись особливими, рідкісними чи унікальними ознаками, завдяки чому вони виокремлюються із загальних випадків.

Інші доводи скаржника в касаційній скарзі стосуються встановлення фактичних обставин справи та переоцінки доказів у ній, між тим як відповідно до частини 2 статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Враховуючи викладені вимоги Кодексу адміністративного судочинства України, для можливості відкриття провадження у справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження, у касаційній скарзі скаржник має обґрунтовано зазначити підстави, вказані у підпунктах "а "- "г" пункту 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суд звертає увагу на те, що можливість відкриття касаційного провадження у справах розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження залежить виключно від обставин конкретної справи: її значення для формування єдиної правозастосовчої практики; неможливості спростування особою, яка подає касаційну скаргу, обставин, встановлених оскаржуваним судовим рішенням, при розгляді іншої справи; значного суспільного інтересу справи чи її виняткового значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; помилкового віднесення судом справи до категорії справ незначної складності.

Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію "суду права", що розглядає справи, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави, та не є "судом фактів".

Зазначене узгоджується з Рекомендаціями № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07.02.1995, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини "с" статті 7 цієї Рекомендації скарги в суд третьої інстанції повинні подаватися в першу чергу у рамках таких справ, які заслуговують третього судового розгляду, наприклад справи, які будуть розвивати право або які будуть сприяти однаковості тлумачення закону. Їх коло може бути також обмежене скаргами по тих справах, які стосуються питань права, які мають значення для всього суспільства в цілому. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування того, чому її справа буде сприяти досягненню таких цілей.

Мотиви судів першої та апеляційної інстанції, якими вони керувалися під час прийняття оскаржуваних рішень, відповідають правовим висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах від 26 вересня 2018 року у справі №760/9113/17, від 02 листопада 2018 року у справі №825/1558/18, від 18 лютого 2020 року у справі №820/3000/18, і колегія суддів не вбачає підстав для відступлення від вказаних висновків.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 333 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

З огляду на наведене, Суд вважає, що у відкритті касаційного провадження за поданою касаційною скаргою слід відмовити.

Керуючись статтями 248, 328, 333, 355, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

1. Визнати поважними підстави пропуску строку на касаційне оскарження та поновити Міністерству оборони України строк на касаційне оскарження постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 28 травня 2021 року.

2. Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Міністерства оборони України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 січня 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 28 травня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору - Київський міський військовий комісаріат, Державна прикордонна служба України, про визнання протиправними дій, стягнення одноразової грошової допомоги, зобов'язання вчинити дії,

3. Надіслати Міністерству оборони України копію ухвали про відмову у відкритті касаційного провадження, разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Н. В. Коваленко

Суддя Я. О. Берназюк

Суддя О. П. Стародуб