Історія справи

Ухвала КАС ВП від 17.01.2018 року у справі №800/566/17

ВЕРХОВНИЙ СУД

УХВАЛА

14.03.2018 Київ П/9901/223/18 800/566/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого Коваленко Н.В.,

суддів Анцупової Т.О., Гімона М.М., Стародуба О.П., Кравчука В.М.,

розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом cекретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про визнання дій незаконними та зобов'язання вчинити певні дії,

УСТАНОВИЛ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1. Секретаріат Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини звернувся до Верховного Суду як суду першої інстанції з позовом до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, в якому просить:

1) визнати відмову (в листі від 27.07.2017 №19-4214/17) у виконанні вимог, вказаних у листі представника Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини з питань дотримання права на інформацію та представництва в Конституційному Суді України до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від
17.07.2017 №11/15-Н262267.16-5/20/107 щодо надання ОСОБА_1 копій рішень Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 17.11.2015 №3254/дп-15 та від
22.12.2015 №3919/дп-15 про відмову у відкритті дисциплінарних справ стосовно суддів, незаконною;

2) зобов'язати Вищу кваліфікаційну комісію суддів України виконати вимоги, викладені у листі представника Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини з питань дотримання права на інформацію та представництва в Конституційному Суді України до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від
17.07.2017 №11/15-Н262267.16-5/20/107, а саме - надати ОСОБА_1 копії рішень Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 17.11.2015 №3254/дп-15 та від
22.12.2015 №3919/дп-15.

2. Позовна заява мотивована тим, що відповідачем відмовлено у виконанні вимоги представника Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо надання заявнику ОСОБА_1 запитуваної інформації. Позивач вважає зазначену відмову незаконною та у зв'язку з законодавчо визначеними повноваженнями щодо парламентського контролю за дотриманням права на інформацію просить надати ОСОБА_1 копії рішень Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 17.11.2015 №3254/дп-15 та від 22.12.2015 №3919/дп-15.

3. Ухвалою Верховного Суду від 15.01.2018 провадження в зазначеній справі відкрито, справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження. Крім того, позивачу запропоновано надати докази порушення його особистих прав та інтересів зі сторони відповідача, або надати суду докази, що позивач діє в інтересах іншої особи.

4.06.02.2018 відповідачем подано відзив на позовну заяву секретаріату Уповноваженої Верховної Ради з прав людини, в якому зазначив, що відповідно до частини 2 статті 6 Закону України "Про доступ до публічної інформації" та пункту 9 Переліку відомостей, що становлять службову інформацію у Вищій кваліфікаційній комісії суддів України, затвердженого наказом Голови Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 24.06.2015 № 37, інформація, що міститься в матеріалах дисциплінарних проваджень щодо суддів (крім рішень про притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності), обґрунтовано та законно належала та належить у Вищій кваліфікаційній комісії суддів України до службової. Відповідно до ~law31~, розпорядники інформації, визначені ~law32~, які володіють конфіденційною інформацією, можуть поширювати її лише за згодою осіб, які обмежили доступ до інформації, а за відсутності такої згоди - лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини (~law33~).

Доступ до матеріалів дисциплінарних проваджень стосовно суддів (крім рішень про притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності) обмежено з метою захисту репутації та прав цих осіб, для запобігання розголошенню інформації, отриманої конфіденційно, оскільки розголошення такої інформації може завдати істотної шкоди не лише особистим інтересам суддів, а й репутації системи правосуддя в цілому. З огляду на зазначене, негативні наслідки від оприлюднення вказаної інформації значно перевищують суспільний інтерес в її отриманні. Крім того, позивачем, не надано жодних доказів на підтвердження того, що Вища кваліфікаційна комісія суддів України діяла протиправно, внаслідок цього відбулось порушення права чи охоронюваного законом інтересу позивача, не доведено незаконності дій чи бездіяльності відповідача та не надано належних і допустимих доказів на підтвердження своїх вимог. У задоволенні позовних вимог просив відмовити.

5. Ухвалою Верховного Суду від 15.02.2018 справу призначено до розгляду в судовому засіданні на 01.03.2018 у зв'язку з заявленим клопотанням ОСОБА_1 щодо допуску позивача до захисту його прав та заперечення секретаріату Уповноваженої Верховної Ради з прав людини щодо представництва ОСОБА_1 з метою повного та всебічного розгляду обставин справи.

6. В судовому засіданні 01.03.2018 суд перейшов до розгляду зазначеної справи в порядку письмового провадження.

7. Відповідно до частини 8 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їхні усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДОМ

8. ОСОБА_1 звернувся до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України із заявою від 19.01.2016 щодо надання копій рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 22.12.2015 № 3919/дп-15 про відмову у відкритті дисциплінарної справи стосовно поведінки суддів Жовтневого районного суду міста Харкова Єрмоленко В.Б. та Чижиченка Д.В.

9. Листом від 10.02.2016 № Н-1298/16 за підписом керівника секретаріату Вищої кваліфікаційної комісії суддів України ОСОБА_2 заявнику було відмовлено у наданні запитуваної інформації з посиланням на пункт 9 Переліку відомостей, що становлять службову інформацію у Вищій кваліфікаційній комісії суддів України, затвердженого наказом Голови ВККСУ від 24.06.2015 року №37. Крім того, відмова у наданні запитуваної інформації обґрунтовувалась тим, що надання такої інформації не передбачено Законом України "Про судоустрій і статус суддів".

10. ОСОБА_1 звернувся до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України із заявою від 04.02.2016 щодо надання копії рішення ВККСУ від 17.11.2015 №3254/дп-15 про відмову у відкритті справи стосовно суддів апеляційного суду Харківської області Бурлаки І.В., Карімової Л.В. та Яцини В.Б. за скаргою від 24.04.2014 №8вк-3329/14.

11. Листом від 15.02.2016 № Н-1361/16 за підписом заступника Голови Вищої кваліфікаційної комісії суддів України ОСОБА_4 заявнику було відмовлено у наданні запитуваної інформації з посиланням на пункт 9 Переліку відомостей, що становлять службову інформацію у Вищій кваліфікаційній комісії суддів України, затвердженого наказом Голови ВККСУ від 24.06.2015 № 37, і на те, що відповідно до Закону України "Про доступ до публічної інформації" така інформація є конфіденційною.

12. До Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини надійшло звернення ОСОБА_1 від 14.03.2016 щодо порушення Вищою кваліфікаційною комісією суддів України його права на доступ до публічної інформації, а саме: заява про адміністративне правопорушення, в якому заявник просив скласти протокол про адміністративне правопорушення щодо заступника Голови Вищої кваліфікаційної комісії суддів України ОСОБА_4 та керівника секретаріату ОСОБА_2 та письмово повідомити про проведені заходи.

13. Листом від 29.03.2016 №1-15-Н262267.16/20-107 Уповноважений Верховної Ради України з прав людини звернувся до Голови Вищої кваліфікаційної комісії суддів України Козьякова С.Ю. з поданням щодо повторного розгляду заяв ОСОБА_1 від
19.01.2016 та 04.02.2016.

14. Листом від 15.04.2016 №19-2821/16 Вища кваліфікаційна комісія суддів України повідомила позивача, що подання від 29.03.2016 № 1-581/Н262267.16-107 щодо надання громадянину ОСОБА_1 копій рішень Комісії від 22.12.2015 та 17.11.201 про відмову у відкритті дисциплінарної справи перебуває на розгляді. Заяви ОСОБА_6 від 19.01.2016 та 04.02.2016 будуть повторно розглянуті після прийняття рішення Радою суддів України щодо доцільності віднесення інформації, що міститься в матеріалах дисциплінарних проваджень стосовно суддів (крім рішень про притягнення до дисциплінарної відповідальності), до службової інформації.

15.08.06.2017 представником Уповноваженого Верховної Ради з прав людини з питань дотримання права на інформацію та представництва в Конституційному суді України Кушнір І.В. складено адміністративний протокол відносно керівника секретаріату Вищої кваліфікаційної комісії суддів України ОСОБА_2 про порушення нею вимог ч.2 с.212-3 КУпАП, а саме: необґрунтоване віднесення інформації до інформації з обмеженим доступом.

16. Постановою Солом'янського районного суду м. Києва від 06 липня 2017 року провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_2 за ч.2 ст.212-3 КУпАП закрито у зв'язку з закінченням строків притягнення її до адміністративної відповідальності.

17. Листом від 05.10.2016 №11/15-Н262267.16-3/20-107 до відповідача представник Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини просив повідомити про прийняте рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України щодо питань, які були порушені у поданні Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини від
29.03.2016 № 1/15-Н262267.16/20-107.

18. Листом від 20.10.2016 № 19-9902/16 Вища кваліфікаційна комісія суддів України повідомила позивача, що відповіді Ради суддів України щодо доцільності віднесення інформації, що міститься в матеріалах дисциплінарних проваджень стосовно суддів (крім рішень про притягнення до дисциплінарної відповідальності), до службової інформації не надходило, тому позиція Комісії з порушеного питання залишається незмінною.

19. Листом від 17.07.2017 № 11/15-Н262267.16-5/20-107 представник Уповноваженого Верховної Ради з прав людини вимагав у Вищої кваліфікаційної комісії суддів України повторно розглянути запити заявника від 19.01.2016 та 04.02.2016 і надати відповідь на них відповідно до вимог Закону України "Про доступ до публічної інформації". Копію повторної відповіді, витяг з журналу реєстрації вихідної кореспонденції з відповідним записом та підтверджуючі документи про направлення цієї відповіді заявнику надати Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради з прав людини. Проінформувати про результати розгляду цього листа, додавши копії відповідних документів, до 31 липня 2017 року.

20. Вища кваліфікаційна комісія суддів України листом від 27.07.2017 №19-4214/17 повідомила позивача, що відмова у наданні копій рішень Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 17.11.2015 № 3254/дп-15 та від 22.12.2015 № 3919/дп-15 про відмову у відкритті дисциплінарних справ стосовно певних суддів за запитами ОСОБА_1 були повними та законними, оскільки ґрунтувалися на нормах Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (у редакції від 02.03.2015), частини 2 статті 6 Закону України "Про доступ до публічної інформації", пункту 9 Переліку відомостей, що становлять службову інформацію у Вищій кваліфікаційній комісії суддів України, затвердженого наказом Голови Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 24.06.2015 № 37 (чинному на дату звернень). Крім того, Законом України "Про доступ до публічної інформації" не передбачено порядку повторного розгляду запитів громадян, на які раніше були надані повні та ґрунтовні відповіді згідно з чинним законодавством.

21.05 грудня 2017 року секретаріат Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини звернувся до Верховного Суду з позовом до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України щодо визнання відмови щодо надання ОСОБА_1 копій зазначених рішень, зобов'язання видати ОСОБА_1 копії зазначених рішень.

22.13.02.3018 від ОСОБА_1 надійшла заява з проханням допустити секретаріат Уповноваженої Верховної Ради з прав людини його представником у цій справі у зв'язку з тим, що він є малозабезпеченою особою з інвалідністю, не має юридичної освіти і не має можливості звернутися до адвоката.

23.01.02.2018 секретаріат Уповноваженої Верховної Ради з прав людини надав заперечення щодо заміни позивача та в судовому засіданні 01.03.2018 зазначив, що в даному позові позивач діє як посадова особа, якою з метою здійснення парламентського контролю за дотриманням права на інформацію делегуються визначені повноваження Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини та на якого розповсюджуються гарантії забезпечення діяльності Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. Позивачем зазначено, що цей адміністративний спір є компетенційним і відноситься до спорів між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень. Адміністративний позов подано з метою захисту та відновлення інтересів позивача, а не з метою безпосереднього захисту прав ОСОБА_1.

ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ

24. Стаття 101 Конституції України встановлює, що парламентський контроль за додержанням конституційних прав і свобод людини і громадянина здійснює Уповноважений Верховної Ради України з прав людини.

25. Мета парламентського контролю за додержанням конституційних прав і свобод людини і громадянина визначається статтею 3 Закону України "Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини". Так, відповідно до пункту 3 частини першої цієї статті метою парламентського контролю, який здійснює Уповноважений, є, зокрема, захист прав і свобод людини і громадянина, проголошених Конституцією України, законами України та міжнародними договорами України; додержання та повага до прав і свобод людини і громадянина суб'єктами, зазначеними у статтею 3 Закону України "Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини"; запобігання порушенням прав і свобод людини і громадянина або сприяння їх поновленню.

Згідно із частиною 5 статті 14 Закону України "Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини" Уповноважений здійснює парламентський контроль за дотриманням права на доступ до публічної інформації.

Відповідно до частин 1 і 2 статті 10 Закону України "Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини" для забезпечення діяльності Уповноваженого утворюється секретаріат, який є юридичною особою, має свій рахунок у банку та печатку встановленого зразка.

Згідно із статтею 11Закону України "Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини" Уповноважений має право призначати своїх представників у межах виділених коштів, затверджених Верховною Радою України. Організація діяльності та межі повноважень представників Уповноваженого регулюються Положенням про представників Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, яке затверджується Уповноваженим.

Відповідно до пункту 5 статті 13 Закону України "Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини" Уповноважений має право на ознайомлення з документами, у тому числі тими, що містять інформацію з обмеженим доступом, та отримання їх копій в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, об'єднаннях громадян, на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форми власності, органах прокуратури, включаючи справи, які знаходяться в судах.

Доступ до інформації з обмеженим доступом здійснюється в порядку, встановленому законом.

Пунктом 10 статті 13 Закону України "Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини" передбачено, що Уповноважений має право з метою захисту прав і свобод людини і громадянина особисто або через свого представника в установленому законом порядку звертатися до суду про захист прав і свобод осіб, які через фізичний стан, недосягнення повноліття, похилий вік, недієздатність або обмежену дієздатність неспроможні самостійно захистити свої права і свободи; брати участь у судовому розгляді справ, провадження в яких відкрито за його позовами (заявами, клопотаннями (поданнями).

Відповідно до пункту 11 статті 13 Закону України "Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини" Уповноважений має право направляти у відповідні органи акти реагування Уповноваженого у разі виявлення порушень прав і свобод людини і громадянина для вжиття цими органами заходів.

Подання Уповноваженого - акт, який вноситься Уповноваженим до органів державної влади, органів місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, їх посадовим і службовим особам для вжиття відповідних заходів у місячний строк щодо усунення виявлених порушень прав і свобод людини і громадянина (стаття 15 Закону України "Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини").

Органи державної влади, органи місцевого самоврядування, об'єднання громадян, підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, посадові та службові особи, до яких звернувся Уповноважений, зобов'язані співпрацювати з ним і подавати йому необхідну допомогу, зокрема: забезпечувати доступ до матеріалів і документів, у тому числі на засадах, визначених законодавчими актами щодо захисту інформації з обмеженим доступом (пункт 1 абзацу 1 статті 22 Закону України "Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини").

Згідно з абзацом другим статті 22 Закону України "Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини" відмова органів державної влади, органів місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, їх посадових і службових осіб від співпраці, а також умисне приховування або надання неправдивих даних, будь-яке незаконне втручання в діяльність Уповноваженого з метою протидії тягнуть за собою відповідальність згідно з чинним законодавством.

26. Відповідно до статті 188-40 Кодексу України про адміністративні правопорушення невиконання законних вимог Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини або представників Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини - тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб, громадян - суб'єктів підприємницької діяльності від ста до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Статтею 23 Кодексу України про адміністративні правопорушення визначено, що адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами.

Згідно із статтею 221 Кодексу України про адміністративні правопорушення судді районних, районних у місті, міських чи міськрайонних судів розглядають справи про адміністративні правопорушення, передбачені, крім іншого, статтею 221 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

27. Частиною 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Відповідно до частини 1 статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема:

1) спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження;

2) спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби;

3) спорах між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень;

4) спорах, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів;

5) за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, коли право звернення до суду для вирішення публічно-правового спору надано такому суб'єкту законом;

6) спорах щодо правовідносин, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму;

7) спорах фізичних чи юридичних осіб із розпорядником публічної інформації щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності у частині доступу до публічної інформації;

8) спорах щодо вилучення або примусового відчуження майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності;

9) спорах щодо оскарження рішень атестаційних, конкурсних, медико-соціальних експертних комісій та інших подібних органів, рішення яких є обов'язковими для органів державної влади, органів місцевого самоврядування, інших осіб;

10) спорах щодо формування складу державних органів, органів місцевого самоврядування, обрання, призначення, звільнення їх посадових осіб;

11) спорах фізичних чи юридичних осіб щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності замовника у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про особливості здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для гарантованого забезпечення потреб оборони", за винятком спорів, пов'язаних із укладенням договору з переможцем переговорної процедури закупівлі, а також зміною, розірванням і виконанням договорів про закупівлю;

12) спорах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів охорони державного кордону у справах про правопорушення, передбачені Законом України "Про відповідальність перевізників під час здійснення міжнародних пасажирських перевезень".

Згідно з частиною 2 статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів не поширюється на справи:

1) що віднесені до юрисдикції Конституційного Суду України;

2) що мають вирішуватися в порядку кримінального судочинства;

3) про накладення адміністративних стягнень, крім випадків, визначених частиною 2 статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України;

4) щодо відносин, які відповідно до закону, статуту (положення) громадського об'єднання, саморегулівної організації віднесені до його (її) внутрішньої діяльності або виключної компетенції, крім справ у спорах, визначених пунктами 9,10 частини першої цієї статті.

Згідно з частиною 2 статті 53 Кодексу адміністративного судочинства України з метою захисту прав і свобод людини і громадянина у випадках, встановлених законом, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини може особисто або через свого представника звертатися до адміністративного суду з позовом, брати участь у розгляді справ за його позовом (заявою), а також на будь-якій стадії розгляду вступати у справу, провадження в якій відкрито за позовами (заявами) інших осіб, подавати апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, у тому числі у справі, провадження в якій відкрито за позовом (заявою) іншої особи. При цьому Уповноважений Верховної Ради України з прав людини повинен обґрунтувати адміністративному суду неможливість особи самостійно здійснювати захист своїх інтересів.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

28. Вирішуючи питання про наявність між сторонами публічно-правового спору та підсудність даної справи Касаційному адміністративному суду, суд виходить з наступного.

29. В судовому засіданні 01.03.2018 представником секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини на запитання суду про категорію публічно-правового спору за цим позовом надано відповідь, що зазначений спір відноситься до спорів між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень, відповідно до пункту 3 частини 1 статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України.

30. Суд зазначає, що під компетенційним спором вважається спір між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління (публічної адміністрації), у тому числі - делегованих повноважень. Їхня особливість: сторони у них - як позивач, так і відповідач - є суб'єктами владних повноважень. Завдання суду в таких спорах - встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень.

31. Компетенційні спори виникають виключно в межах реалізації функцій публічно-правового характеру суб'єктами владних повноважень. Особливість судового розгляду компетенційних спорів зумовлена необхідністю вирішення питання про те, чи належним чином реалізована компетенція відповідача та чи не порушена при реалізації повноважень відповідача компетенція позивача. Сталою судовою практикою є визначення спірної компетенції між двома суб'єктами владних повноважень (ухвала Вищого адміністративного суду України 289/568/16-а).

Розмежування компетенції різних органів має ґрунтуватися зокрема на положенні щодо недопущення дублювання їхніх повноважень.

32. Однак категорія "реалізація компетенції" визначає, що можуть мати місце не лише спори про її розмежування. Такі спори можуть виникати на підставі прийняття рішення, вчинення дій суб'єктом владних повноважень, які, з позиції іншого суб'єкта владних повноважень, не відповідають закону, виходять за межі компетенції відповідача або прийняті з порушенням встановленої процедури тощо.

При цьому, Кодекс адміністративного судочинства України регламентує порядок розгляду не всіх публічно-правових спорів. Не поширюють свою дію ці положення на правові ситуації, що вимагають інших форм захисту від стверджуваних порушень прав чи інтересів. Відповідно до частини 4 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України суб'єкти владних повноважень мають право звернутися до адміністративного суду виключно у випадках, визначених Конституцією та законами України.

33. Зазначений обмежувальний принцип щодо можливості звернення суб'єкта владних повноважень з позовом до суду адміністративної юрисдикції продубльований в пункті 5 частини 1 статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України, яким передбачено, що за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, коли право звернення до суду для вирішення публічно-правового спору надано такому суб'єкту законом.

34. Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

35. Отже, можливість звернення суб'єкта владних повноважень до суду адміністративної юрисдикції має бути пов'язана з виконанням ним владних управлінських функцій, в межах повноважень та за умови, що право на таке звернення прямо передбачене законом.

36. Відповідно до пункту 8 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України позивачем в адміністративних справах може бути або особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано позов до адміністративного суду, або суб'єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подано позов до адміністративного суду.

37. Згідно з частиною 2 статті 53 Кодексу адміністративного судочинства України з метою захисту прав і свобод людини і громадянина у випадках, встановлених законом, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини може особисто або через свого представника звертатися до адміністративного суду з позовом, брати участь у розгляді справ за його позовом (заявою), а також на будь-якій стадії розгляду вступати у справу, провадження в якій відкрито за позовами (заявами) інших осіб, подавати апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, у тому числі у справі, провадження в якій відкрито за позовом (заявою) іншої особи. При цьому Уповноважений Верховної Ради України з прав людини повинен обґрунтувати адміністративному суду неможливість особи самостійно здійснювати захист своїх інтересів.

38. Відповідно до пункту 10 статті 13 Закону України "Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини" Уповноважений має право з метою захисту прав і свобод людини і громадянина особисто або через свого представника в установленому законом порядку звертатися до суду про захист прав і свобод осіб, які через фізичний стан, недосягнення повноліття, похилий вік, недієздатність або обмежену дієздатність неспроможні самостійно захистити свої права і свободи; брати участь у судовому розгляді справ, провадження в яких відкрито за його позовами (заявами, клопотаннями (поданнями).

39. Предметом даного позову є відмова Вищої кваліфікаційної комісії суддів України щодо виконання вимоги представника Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини надати ОСОБА_1 копії рішень Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 17.11.2015 №3254/дп-15 та від 22.12.2015 №3919/дп-15 про відмову у відкритті дисциплінарних справ стосовно суддів.

40.13.02.3018 від ОСОБА_1 надійшла заява з проханням допустити секретаріат Уповноваженої Верховної Ради з прав людини його представником у цій справі у зв'язку з тим, що він є малозабезпеченою особою з інвалідністю, не має юридичної освіти і не має можливості звернутися до адвоката.

41. Разом з тим, в судовому засіданні 01.03.2018 та в запереченнях щодо заміни позивача від 01.02.2018 представник секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини наголошував, що позов подано з приводу невиконання вимог саме представника Уповноваженого Верховної Ради з прав людини, а не безпосередньо захисту прав та інтересів ОСОБА_1 Позивачем зазначено, що метою Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини є поновлення порушеного права людини, і для цього йому надані повноваження направляти у відповідні органи вимоги для вжиття заходів реагування. Невиконання законних вимог Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини передбачає адміністративну відповідальність, передбачену статтею 188-40 Кодексу України про адміністративні правопорушення, оскільки невиконання законних вимог позивача призводить до неможливості реалізації основної функції Уповноваженого зокрема щодо забезпечення поновлення права.

42. Згідно із статтею 221 Кодексу України про адміністративні правопорушення судді районних, районних у місті, міських чи міськрайонних судів розглядають справи про адміністративні правопорушення, передбачені, крім іншого, статтею 221 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

43. Пунктом 3 частини 2 статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що юрисдикція адміністративних судів не поширюється на справи про накладення адміністративних стягнень, крім випадків, визначених Пунктом 3 частини 2 статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України.

44. З огляду на викладені норми чинного законодавства, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, реалізуючи свої повноваження у сфері парламентського контролю за дотриманням прав людини, може складати протокол про адміністративне правопорушення стосовно осіб, які відмовляються виконувати законні вимоги Уповноваженого, на підставі якого суд накладає адміністративне стягнення у вигляді штрафу. Юрисдикція адміністративних судів на зазначені справи про накладення адміністративних стягнень не поширюється.

45. Позивач не наділений повноваженнями щодо звернення в порядку адміністративного судочинства як суб'єкт владних повноважень у випадках інших, ніж передбачені законом (в інтересах іншої особи згідно статті 53 Кодексу адміністративного судочинства України або з метою захисту прав і свобод людини і громадянина як представник особи, яка не може самостійно здійснювати захист своїх прав відповідно до пункту 10 статті 13 Закону України "Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини"), з позовами до суду щодо зобов'язання суб'єктів владних повноважень виконати вимоги Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини.

46. Суд доходить висновку, що на підставі статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративного суду не поширюється на зазначену справу за позовом cекретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про визнання дій незаконними та зобов'язання вчинити певні дії та зазначену справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Висновки за результатами розгляду справи

47. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

48. У зв'язку з викладеним, суд приходить до висновку про наявність підстав для закриття провадження у справі за позовом секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про визнання дій незаконними та зобов'язання вчинити певні дії.

Керуючись статтями 238, 241, 242, 243, 262, 266 Кодексу адміністративного судочинства України,

УХВАЛИВ:

Закрити провадження по справі № 800/566/17 за позовом cекретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про визнання дій незаконними та зобов'язання вчинити певні дії.

Ухвала може бути оскаржена до Великої Палати Верховного Суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її прийняття та набирає законної сили після її перегляду в апеляційному порядку або після закінчення строку на апеляційне оскарження.

Головуючий суддя Н.В.Коваленко

Судді Т.О.Анцупова

М.М. Гімон

О.П. Стародуб

В.М. Кравчук