Історія справи

Ухвала КАС ВП від 29.04.2021 року у справі №520/12787/2020

УХВАЛА

16 червня 2021 року

м. Київ

справа № 520/12787/2020

адміністративне провадження № К/9901/14977/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Желєзного І. В.,

суддів: Берназюка Я. О., Коваленко Н. В.,

перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1

на ухвалу Другого апеляційного адміністративного суду від 15 березня 2021 року

у справі № 520/12787/2020

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, Пенсійного фонду України, Уповноваженного Верховної Ради України з прав людини, Кабінету Міністрів України

про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 10 листопада 2020 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, Пенсійного фонду України, Уповноваженного Верховної Ради України з прав людини, Кабінету Міністрів України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.

Ухвалою Другого апеляційного адміністративного суду від 28 січня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 10 листопада 2020 року у справі № 520/12787/2020 залишено без руху.

Ухвалою Другого апеляційного адміністративного суду від 15 березня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 10 листопада 2020 року у справі № 520/12787/2020 повернуто особі, яка її подала.

18 квітня 2021 року позивачем направлено до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Другого апеляційного адміністративного суду від 15 березня 2021 року у справі № 520/12787/2020.

Ухвалою Верховного Суду від 29 квітня 2021 року касаційну скаргу позивача залишено без руху, з підстав невідповідності її вимогам статті 330 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) та надано скаржнику десятиденний строк з моменту отримання копії ухвали для усунення недоліків касаційної скарги шляхом надання касаційної скарги державною (українською) мовою та документа про сплату судового збору або доказів наявності підстав для звільнення від такої сплати.

На виконання вищезазначеної ухвали скаржником направлено лист (викладений російською мовою), у якому зазначено, що вимога суду щодо подання касаційної скарги на українській мові не ґрунтується на нормах Конституції України, КАС України та Законів України "Про громадські об'єднання" та "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності". Також надано докази наявності підстав для звільнення від сплати судового збору.

У зв'язку з цим, колегія суддів вважає за необхідне зазначити таке.

Відповідно до положень частини 1 статті 15 КАС України судочинство і діловодство в адміністративних судах провадиться державною мовою.

Частиною 4 статті 15 КАС України передбачено, що учасники судового процесу, які не володіють або недостатньо володіють державною мовою, мають право робити заяви, надавати пояснення, виступати в суді і заявляти клопотання рідною мовою або мовою, якою вони володіють, користуючись при цьому послугами перекладача, в порядку, встановленому Частиною 4 статті 15 КАС України.

Відповідно до частини 1 статті 10 Конституції України державною мовою в Україні є українська мова.

Згідно з частиною 1 статті 12 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" судочинство і діловодство в судах України провадиться державною мовою.

Крім того, Конституційний Суд України у рішенні від 14 грудня 1999 року у справі №10-рп/99 висловив позицію, згідно з якою, українська мова як державна є обов'язковим засобом спілкування на всій території України при здійсненні повноважень органами державної влади та органами місцевого самоврядування (мова актів, роботи, діловодства, документації тощо), а також в інших публічних сферах суспільного життя, які визначаються законом (частина 5 статті 10 Конституції України).

Відповідно до частин 3 , 4 статті 15 КАС України, суди використовують державну мову в процесі судочинства та гарантують право учасників судового процесу на використання ними в судовому процесі рідної мови або мови, якою вони володіють

Учасники судового процесу, які не володіють або недостатньо володіють державною мовою, мають право робити заяви, надавати пояснення, виступати в суді і заявляти клопотання рідною мовою або мовою, якою вони володіють, користуючись при цьому послугами перекладача, в порядку, встановленому частин 3 , 4 статті 15 КАС України.

Таким чином, учасники судового процесу які не володіють або недостатньо володіють державною мовою, мають право робити заяви, надавати пояснення, виступати в суді і заявляти клопотання рідною мовою або мовою, якою вони володіють, проте процесуальні документи мають бути подані лише державною мовою.

З огляду на вищезазначене, касаційна скарга, яка подається до Верховного Суду повинна бути викладена державною (українською) мовою.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалах Великої Палати Верховного Суду у справах від 22 квітня 2019 року та від 18 вересня 2019 року у справі № 826/7716/17, від 19 вересня 2019 року у справі №11-955зі19 (9901/98/19) та від 12 лютого 2020 року у справі № 9901/12/20.

При цьому, аналогічна правова позиція щодо питання застосування державної мови у адміністративному судочинстві відповідає правовому висновку Верховного Суду України, викладеному в постанові від 6 липня 2016 року (справа № 21-1092а16), висновкам Верховного Суду, викладених в ухвалах від 17 травня 2019 року у справі №826/19129/16, від 28 травня 2019 року у справі №9901/287/19, від 07 червня 2019 року у справі №826/10114/17 та від 29 квітня 2020 року у справі №826/6286/17, а також висновкам Верховного Суду, викладених в постановах Верховного Суду від 14 травня 2020 року у справі №826/7282/17, від 19 грудня 2019 року у справі №520/6952/19, від 06 березня 2019 року у справі № 357/7501/16, від 15 лютого 2019 року в справі № 569/5083/16, від 10 травня 2018 року у справі №823/2164/17 та від 06 лютого 2018 року у справі № 826/24325/15.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів не вбачає підстав для відступу від вищевказаних правових висновків.

У постанові від 08 жовтня 2020 року у справі № 9901/393/19 Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що українська мова як засіб спілкування й інтелектуального вираження відображає самобутність багатомільйонного українського народу і є основою його духовності й історичної пам'яті. Повноцінне функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території держави є гарантією збереження ідентичності української нації та єдності України. У такому сенсі державна мова є складовою конституційного ладу та конституційною цінністю.

Державною мовою в Україні є українська мова. Держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України (частини 1 та 2 статті 10 Конституції України).

Публічними сферами, в яких застосовується державна мова, охоплюються насамперед сфери здійснення повноважень органами законодавчої, виконавчої та судової влади, іншими державними органами та органами місцевого самоврядування (абзаци третій та четвертий пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 14 грудня 1999 року № 10-рп/99).

Передбачена чинним законодавством України вимога щодо подання процесуальних документів (у тому числі позовних заяв) державною мовою не є звуженням прав позивача чи дискримінацією останнього за мовною ознакою, оскільки крім послуг перекладача, на законодавчому рівні закріплені серед іншого державні гарантії щодо надання безоплатної правової допомоги.

Як вбачається зі статті 59 Конституції України, кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про безоплатну правову допомогу" безоплатна правова допомога - правова допомога, що гарантується державою та повністю або частково надається за рахунок коштів Державного бюджету України, місцевих бюджетів та інших джерел. Правова допомога - надання правових послуг, спрямованих на забезпечення реалізації прав і свобод людини і громадянина, захисту цих прав і свобод, їх відновлення у разі порушення. Правові послуги - надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; здійснення представництва інтересів особи в судах, інших державних органах, органах місцевого самоврядування, перед іншими особами; забезпечення захисту особи від обвинувачення; надання особі допомоги в забезпеченні доступу особи до вторинної правової допомоги та медіації.

Згідно зі статтею 3 Закону України "Про безоплатну правову допомогу" право на безоплатну правову допомогу - гарантована Конституцією України можливість громадянина України, іноземця, особи без громадянства, у тому числі біженця чи особи, яка потребує додаткового захисту, отримати в повному обсязі безоплатну первинну правову допомогу, а також можливість певної категорії осіб отримати безоплатну вторинну правову допомогу у випадках, передбачених статтею 3 Закону України "Про безоплатну правову допомогу".

Нормами статті 8 Закону України "Про безоплатну правову допомогу" передбачено, що право на безоплатну первинну правову допомогу згідно з Конституцією України та статті 8 Закону України "Про безоплатну правову допомогу" мають усі особи, які перебувають під юрисдикцією України.

Колегія суддів також зазначає, що рішенням Конституційного Суду України від 22 квітня 2008 року № 8-рп/2008 у справі № 1-18/2008 встановлено, що відповідно до статті 124 Конституції України Конституційний Суд України та суди загальної юрисдикції здійснюють правосуддя, яке стосується конституційного, адміністративного, господарського, кримінального та цивільного судочинства. Ці види судочинства є процесуальними формами правосуддя та охоплюють порядок звернення до суду, процедуру розгляду судом справи та ухвалення судового рішення. Суди реалізують державну мову в процесі судочинства та гарантують право громадян щодо використання ними в судовому процесі рідної мови або мови, якою вони володіють, відповідно до Конституції і законів України. Таким чином, Основним Законом України закладено конституційні основи для використання української мови як мови судочинства та одночасно гарантовано рівність прав громадян у судовому процесі за мовною ознакою.

Гарантування у судочинстві використання російської та інших мов національних меншин України цілком узгоджується з Європейською хартією регіональних мов або мов меншин, ратифікованою Законом України "Про ратифікацію Європейської хартії регіональних мов або мов меншин" від 15 травня 2003 року N 802-IV.

Разом з тим Суд зазначає, що забезпечення рівності прав громадян у судовому процесі за мовною ознакою, гарантування права громадян на використання ними в судовому процесі рідної мови або мови, якою вони володіють, не означають абсолютного права сторони (учасника справи) подавати відповідні процесуальні документи мовою, якою вона володіє, якому кореспондує безумовний обов'язок суду приймати такі документи до розгляду. Законом України "Про ратифікацію Європейської хартії регіональних мов або мов меншин" передбачено, що при застосуванні положень Хартії заходи, спрямовані на утвердження української мови як державної, її розвиток і функціонування в усіх сферах суспільного життя на всій території України, не вважаються такими, що перешкоджають чи створюють загрозу збереженню або розвитку мов, на які відповідно до Законом України "Про ратифікацію Європейської хартії регіональних мов або мов меншин" поширюються положення Хартії.

Враховуючи викладене, а також беручи до уваги положення частини 4 статті 15 КАС України та частини 1 статті 12 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" колегія суддів доходить висновку, що касаційну скаргу необхідно викладати державною (українською) мовою.

Такий підхід також повною мірою гарантує дотримання в Україні пункту 1 частини 2 статті 129 Конституції України, а також статті 8 КАС України, згідно з якими до основних засад судочинства відноситься, зокрема, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Враховуючи вищенаведене, доводи ОСОБА_1 є необґрунтованими, а вимоги ухвали Верховного Суду від 29 квітня 2021 року у цій справі є не виконаними.

Згідно з пунктом 1 часини 4 статті 169 та частини 2 статті 332 КАС України касаційна скарга повертається особі, яка її подала, якщо зазначеною особою не усунуто недоліки касаційної скарги, залишеної без руху, у встановлений судом строк.

За таких обставин, касаційна скарга не приймається до розгляду і підлягає поверненню скаржнику.

Аналогічна позиція була висловлена Верховним Судом в ухвалі від 15 березня 2021 року у справі № 420/4108/20, від 08 квітня 2021 року у справі № 826/15202/17, від 11 січня 2021 року у справі № 372/49/20, від 20 серпня 2019 року у справі №520/4508/19, від 23 грудня 2019 року у справі №520/3742/19, від 13 лютого 2020 року у справі №520/10201/19, від 03 вересня 2020 року у справі № 826/6286/17.

Керуючись статтями 328, 330, 332 КАС України,

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Другого апеляційного адміністративного суду від 15 березня 2021 року у справі № 520/12787/2020 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, Пенсійного фонду України, Уповноваженного Верховної Ради України з прав людини, Кабінету Міністрів України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - повернути особі, яка її подала.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями та не може бути оскаржена.

Судді І. В. Желєзний Я. О. Берназюк Н. В. Коваленко