[herb.gif]

ВЕРХОВНИЙ СУД

УХВАЛА

09.01.2018

м. Київ

К/9901/4618/17

804/11336/15

Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду Бившевої Л.І., перевірив матеріали касаційної скарги Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Дніпропетровська Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області на ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01.02.2017 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 24.10.2017 у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Елвас" до Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Дніпропетровська Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області про скасування рішень та зобов'язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

Державна податкова інспекція у Жовтневому районі м. Дніпропетровська Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області подала до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу на ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01.02.2017 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 24.10.2017.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 21.11.2017 касаційну скаргу відповідача залишив без руху як таку, що подана без дотримання вимог частини 5 статті 213 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги), а саме: до скарги не додано документа про сплату судового збору. Цією ж ухвалою скаржнику встановлено строк для усунення недоліків касаційної скарги до 15.12.2017.

У строк, встановлений судом, відповідач заявив клопотання про продовження процесуального строку для усунення зазначених в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 21.11.2017 недоліків касаційної скарги.

Законом України "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)" від
02.06.2016 № 1401-VIII, який набрав чинності з 30.09.2016, статтю 125 Конституції України викладено в редакції, згідно з якою Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України.

Згідно з пунктом 7 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 № 1402-VIII, який набрав чинності з
30.09.2016, з дня початку роботи Верховного Суду у складі, визначеному Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 № 1402-VIII, Верховний Суд України, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищий господарський суд України, Вищий адміністративний суд України припиняють свою діяльність та ліквідуються у встановленому законом порядку.

Відповідно до пункту 8 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 № 1402-VIII, який набрав чинності з
30.09.2016, постановою Пленуму Верховного Суду від 30.11.2017 № 2 "Про визначення дня початку роботи Верховного Суду" днем початку роботи Верховного Суду визначено 15.12.2017.

Законом України від 03.10.2017 № 2147-VIII, який набрав чинності з 15.12.2017, Кодекс адміністративного судочинства викладено в новій редакції.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від
28.12.2017 суддею-доповідачем у справі визначено суддю Верховного Суду Бившеву Л.І.

Відповідно до підпункту 12 пункту 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VIII, який набрав чинності з 15.12.2017) заяви і скарги, подані до набрання чинності цією редакцією Кодексу, провадження за якими не відкрито на момент набрання ним чинності, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. Такі заяви чи скарги не можуть бути залишені без руху, повернуті або передані за підсудністю, щодо них не може бути прийнято рішення про відмову у прийнятті чи відмову у відкритті провадження за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу, якщо вони подані з додержанням відповідних вимог процесуального закону, які діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Касаційна скарга Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м.

Дніпропетровська Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області подана без додержання вимог Кодексу адміністративного судочинства України, які діяли до набрання чинності новою редакцією Кодексу адміністративного судочинства України; недоліки касаційної скарги скаржник не усунув, а заявлене клопотання про продовження процесуального строку, встановленого судом для усунення недоліків касаційної скарги, не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Обґрунтовуючи заяву про продовження процесуального строку, встановленого судом для усунення недоліків касаційної скарги, скаржник посилається на положення статті 88 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній до
15.12.2017) та незадовільний майновий стан (недостатність коштів на рахунку для сплати судового збору), не надаючи докази на підтвердження цих доводів.

Згідно з частиною 3 статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній з 15.12.2017) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Порядок поновлення та продовження процесуальних строків врегульовано статтею 121 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до частини другої статті 121 Кодексу встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.

Продовження строку є надання нового строку на вчинення процесуальної дії, яка не була з поважної причини вчинена у заздалегідь встановлений судом строк.

Відповідно до статтею 121 Кодексу адміністративного судочинства України одним із принципів адміністративного судочинства є рівність усіх учасників адміністративного процесу перед законом і судом.

Частина 2 статті 49 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній до 15.12.2017) покладає учасників справи обов'язок добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов'язки.

Вказані обов'язки закріплені і у статті 44 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній з 15.12.2017).

Частиною 1 статті 133 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VII) передбачено, що суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою зменшити розмір належних до оплати судових витрат чи звільнити від їх оплати повністю або частково, чи відстрочити або розстрочити сплату судових витрат на визначений строк.

Аналогічні положення містила стаття 88 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги).

Разом з тим, положення наведених статей процесуального закону надають суду певні можливості для зменшення тягаря судових витрат за своїм розсудом у кожній конкретній ситуації, тоді як Закон України "Про судовий збір" від 08.07.2011 № 3674-VI (у редакції, чинній як на час подання касаційної скарги, так і на час розгляду клопотання) у певних категоріях справ/певної категорії населення безальтернативно звільняє від обов'язку сплачувати судовий збір, серед яких органи доходів і зборів відсутні (Закон України "Про судовий збір").

Крім того, відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 19.06.2001 у справі "Креуз проти Польщі" "право на суд" не є абсолютним, воно може обмежуватися державою різноманітними засобами, в тому числі фінансовими.

ДФС та її територіальні органи (органи доходів і зборів) є державними органами, що здійснюють адміністрування податків, зборів, платежів.

Фінансування витрат на оплату судового збору для державних органів із державного бюджету передбачено за кодом економічної класифікації 2800 "Інші поточні платежі", розмір яких щорічно затверджується відповідним кошторисом.

Після прийняття Закону про Державний бюджет України на поточний бюджетний період до затвердження в установлений законодавством термін бюджетного розпису на поточний рік в обов'язковому порядку складається тимчасовий розпис бюджету на відповідний період. Бюджетні установи складають на цей період тимчасові індивідуальні кошториси (з довідками про зміни до них у разі їх внесення).

У пункті 45 Порядку складання, розгляду, затвердження та основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ (далі - Порядок), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2002 № 228, зазначено, що під час складання на наступний рік розписів відповідних бюджетів, кошторисів, планів асигнувань загального фонду бюджету, планів надання кредитів із загального фонду бюджету та планів спеціального фонду, планів використання бюджетних коштів (крім планів використання бюджетних коштів одержувачів) і помісячних планів використання бюджетних коштів враховуються обсяги здійснених видатків і наданих кредитів з бюджету згідно з тимчасовими розписами відповідних бюджетів та тимчасовими кошторисами, тимчасовими планами використання бюджетних коштів і тимчасовими помісячними планами використання бюджетних коштів.

З урахуванням наведеного та беручи до уваги, що особа, яка утримується за рахунок державного бюджету, має право в межах бюджетних асигнувань здійснити розподіл коштів з метою забезпечення сплати судового збору, суд вважає, що обставини, пов'язані з фінансуванням установ чи організацій з державного бюджету, відсутністю в ньому коштів, призначених для сплати судового збору тощо, не є поважною причиною при вирішенні питання про поновлення чи продовження строку, встановленого законом або судом.

У зв'язку з цим доводи скаржника, наведені на обґрунтування підстав для продовження процесуального строку для усунення недоліків касаційної скарги, не можуть бути оцінені як об'єктивна перешкода для вчинення процесуальної дії у заздалегідь встановлений судом строк, та відповідно, підставою для продовження зазначеного строку.

Відповідно до частини 2 статті 332 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VII) до касаційної скарги, яка не оформлена відповідно до вимог, встановлених частини 2 статті 332 Кодексу адміністративного судочинства України, застосовуються положення частини 2 статті 332 Кодексу адміністративного судочинства України.

Згідно з пунктом 1 частини 4 статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.

Керуючись статтею 332, підпунктом 12 пункту 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України,

УХВАЛИВ:

У задоволенні заяви Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м.

Дніпропетровська Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області про продовження процесуального строку для усунення недоліків касаційної скарги відмовити.

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м.

Дніпропетровська Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області повернути.

Копію ухвали про повернення касаційної скарги надіслати учасникам справи, скаржнику - копію ухвали про повернення касаційної скарги разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами, а копію касаційної скарги залишити в суді касаційної інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею і оскарженню не підлягає.

Суддя Л.І. Бившева