Історія справи

Ухвала КАС ВП від 21.04.2021 року у справі №520/12214/2020

ф

УХВАЛА

15 червня 2021 року

м. Київ

справа № 520/12214/2020

адміністративне провадження № К/9901/11262/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я. О., суддів Желєзного І. В. та Чиркіна С. М., перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1

на ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 01 жовтня 2020 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 14 грудня 2020 року

у справі № 520/12214/2020

за позовом ОСОБА_1

до Міністерства економіки України

про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою Верховного Суду від 19 квітня 2021 року касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 01 жовтня 2020 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 14 грудня 2020 року залишено без руху з підстав передбачених статтею 329 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) та надано скаржнику десятиденний строк з моменту отримання копії ухвали для усунення недоліків касаційної скарги шляхом направлення на адресу суду касаційної скарги, викладеної українською мовою та подання заяви про поновлення строку з обґрунтуванням підстав пропуску строку, підтверджених належними доказами.

05 травня 2021 року до Верховного Суду на виконання ухвали про залишення касаційної скарги без руху надійшов лист, в якому позивач наголошує, що вимога суду щодо подання касаційної скарги на українській мові не ґрунтується на нормах закону. Крім того, скаржник також заявив клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження, у якому зазначив, що оскаржувану постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 14 грудня 2020 року отримано ним 24 березня 2021 року. Жодних доказів для підтвердження вказаної дати не надав.

У зв'язку з цим, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до положень частини 1 статті 15 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) судочинство і діловодство в адміністративних судах провадиться державною мовою.

Відповідно до частини 1 статті 10 Конституції України державною мовою в Україні є українська мова.

Згідно з частиною 1 статті 12 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" судочинство і діловодство в судах України провадиться державною мовою.

Крім того, Конституційний Суд України у рішенні від 14 грудня 1999 року у справі №10-рп/99 висловив позицію, згідно з якою, українська мова як державна є обов'язковим засобом спілкування на всій території України при здійсненні повноважень органами державної влади та органами місцевого самоврядування (мова актів, роботи, діловодства, документації тощо), а також в інших публічних сферах суспільного життя, які визначаються законом (частина 5 статті 10 Конституції України).

Відповідно до частин 3 , 4 статті 15 КАС України, суди використовують державну мову в процесі судочинства та гарантують право учасників судового процесу на використання ними в судовому процесі рідної мови або мови, якою вони володіють

Учасники судового процесу, які не володіють або недостатньо володіють державною мовою, мають право робити заяви, надавати пояснення, виступати в суді і заявляти клопотання рідною мовою або мовою, якою вони володіють, користуючись при цьому послугами перекладача, в порядку, встановленому частин 3 , 4 статті 15 КАС України.

Таким чином, учасники судового процесу які не володіють або недостатньо володіють державною мовою, мають право робити заяви, надавати пояснення, виступати в суді і заявляти клопотання рідною мовою або мовою, якою вони володіють, проте процесуальні документи мають бути подані лише державною мовою.

З огляду на вищезазначене, касаційна скарга, яка подається до Верховного Суду повинна бути викладена державною (українською) мовою.

Така позиція щодо питання застосування державної мови у адміністративному судочинстві відповідає правовому висновку Верховного Суду України, викладеному в постанові від 6 липня 2016 року (справа № 21-1092а16), а також висновкам Верховного Суду, викладених в ухвалах від 17 травня 2019 року у справі №826/19129/16, від 28 травня 2019 року у справі №9901/287/19, від 07 червня 2019 року у справі №826/10114/17 та від 29 квітня 2020 року у справі №826/6286/17.

Вимоги щодо викладення документа процесуального характеру (позовної заяви, касаційної скарги) державною мовою висловлені також, зокрема, в ухвалах Великої Палати Верховного Суду від 22 квітня 2019 року та від 18 вересня 2019 року у справі № 9901/98/19, від 12 лютого 2020 року у справі № 9901/12/20.

Крім того, у постанові від 08 жовтня 2020 року у справі № 9901/393/19, Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що українська мова як засіб спілкування й інтелектуального вираження відображає самобутність багатомільйонного українського народу і є основою його духовності й історичної пам'яті. Повноцінне функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території держави є гарантією збереження ідентичності української нації та єдності України. У такому сенсі державна мова є складовою конституційного ладу та конституційною цінністю.

Державною мовою в Україні є українська мова. Держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України (частини 1 та 2 статті 10 Конституції України).

Публічними сферами, в яких застосовується державна мова, охоплюються насамперед сфери здійснення повноважень органами законодавчої, виконавчої та судової влади, іншими державними органами та органами місцевого самоврядування (абзаци третій та четвертий пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 14 грудня 1999 року № 10-рп/99).

Колегія не вбачає підстав для відступу від вищевказаних правових висновків.

Суд зауважує, що передбачена чинним законодавством України вимога щодо подання процесуальних документів (у тому числі позовних заяв) державною мовою не є звуженням прав позивача чи дискримінацією останнього за мовною ознакою, оскільки крім послуг перекладача, на законодавчому рівні закріплені серед іншого державні гарантії щодо надання безоплатної правової допомоги.

Як вбачається зі статті 59 Конституції України, кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про безоплатну правову допомогу" безоплатна правова допомога - правова допомога, що гарантується державою та повністю або частково надається за рахунок коштів Державного бюджету України, місцевих бюджетів та інших джерел. Правова допомога - надання правових послуг, спрямованих на забезпечення реалізації прав і свобод людини і громадянина, захисту цих прав і свобод, їх відновлення у разі порушення. Правові послуги - надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; здійснення представництва інтересів особи в судах, інших державних органах, органах місцевого самоврядування, перед іншими особами; забезпечення захисту особи від обвинувачення; надання особі допомоги в забезпеченні доступу особи до вторинної правової допомоги та медіації.

Згідно зі статтею 3 Закону України "Про безоплатну правову допомогу" право на безоплатну правову допомогу - гарантована Конституцією України можливість громадянина України, іноземця, особи без громадянства, у тому числі біженця чи особи, яка потребує додаткового захисту, отримати в повному обсязі безоплатну первинну правову допомогу, а також можливість певної категорії осіб отримати безоплатну вторинну правову допомогу у випадках, передбачених статтею 3 Закону України "Про безоплатну правову допомогу".

Нормами статті 8 Закону України "Про безоплатну правову допомогу" передбачено, що право на безоплатну первинну правову допомогу згідно з Конституцією України та статті 8 Закону України "Про безоплатну правову допомогу" мають усі особи, які перебувають під юрисдикцією України.

Колегія суддів також зауважує, що рішенням Конституційного Суду України від 22 квітня 2008 року № 8-рп/2008 у справі № 1-18/2008 встановлено, що відповідно до статті 124 Конституції України Конституційний Суд України та суди загальної юрисдикції здійснюють правосуддя, яке стосується конституційного, адміністративного, господарського, кримінального та цивільного судочинства. Ці види судочинства є процесуальними формами правосуддя та охоплюють порядок звернення до суду, процедуру розгляду судом справи та ухвалення судового рішення. Суди реалізують державну мову в процесі судочинства та гарантують право громадян щодо використання ними в судовому процесі рідної мови або мови, якою вони володіють, відповідно до Конституції і законів України. Таким чином, Основним Законом України закладено конституційні основи для використання української мови як мови судочинства та одночасно гарантовано рівність прав громадян у судовому процесі за мовною ознакою.

Гарантування у судочинстві використання російської та інших мов національних меншин України цілком узгоджується з Європейською хартією регіональних мов або мов меншин, ратифікованою Законом України "Про ратифікацію Європейської хартії регіональних мов або мов меншин" від 15 травня 2003 року N 802-IV.

Разом з тим Суд зазначає, що забезпечення рівності прав громадян у судовому процесі за мовною ознакою, гарантування права громадян на використання ними в судовому процесі рідної мови або мови, якою вони володіють, не означають абсолютного права сторони (учасника справи) подавати відповідні процесуальні документи мовою, якою вона володіє, якому кореспондує безумовний обов'язок суду приймати такі документи до розгляду. Законом України "Про ратифікацію Європейської хартії регіональних мов або мов меншин" передбачено, що при застосуванні положень Хартії заходи, спрямовані на утвердження української мови як державної, її розвиток і функціонування в усіх сферах суспільного життя на всій території України, не вважаються такими, що перешкоджають чи створюють загрозу збереженню або розвитку мов, на які відповідно до Законом України "Про ратифікацію Європейської хартії регіональних мов або мов меншин" поширюються положення Хартії.

Враховуючи викладене, а також беручи до уваги положення частини 4 статті 15 КАС України та частини 1 статті 12 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Суд доходить висновку, що касаційну скаргу необхідно викладати державною (українською) мовою.

Такий підхід також повною мірою гарантує дотримання в Україні пункту 1 частини 2 статті 129 Конституції України, а також статті 8 КАС України, згідно з якими до основних засад судочинства відноситься, зокрема, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

За таких обставин, доводи ОСОБА_1 є необґрунтованими, а вимоги ухвали Верховного Суду від 20 жовтня 2020 року скаржником не виконані.

Крім того, таких самих висновків щодо визнання необґрунтованими аналогічних доводів ОСОБА_1 (які надані з метою усунення недоліків касаційної скарги) та повернення касаційної скарги дійшов Верховний Суд в ухвалах від 20 серпня 2019 року у справі №520/4508/19, від 23 грудня 2019 року у справі №520/3742/19, від 13 лютого 2020 року у справі №520/10201/19, від 03 вересня 2020 року у справі № 826/6286/17.

Крім того, щодо клопотання скаржника про поновлення строку на касаційне оскарження варто зазначити наступне.

Відповідно до статті 329 КАС України касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.

Строк на подання касаційної скарги також може бути поновлений у разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених статті 329 КАС України.

Згідно з частиною 1 статті 121 КАС України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли частиною 1 статті 121 КАС України встановлено неможливість такого поновлення.

У відповідності до частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Наведені скаржником підстави та доводи пропуску строку на касаційне оскарження є аналогічними тим підставам та доводам, які були зазначені скаржником у касаційній скарзі поданій 31 березня 2021 року, та які ухвалою Верховного Суду від 19 квітня 2021 року вже були визнані неповажними. Жодних належних доказів, які могли б достовірно свідчити про дату отримання оскаржуваного судового рішення не надано.

Таким чином, поновлення судом строку на касаційне оскарження з урахуванням вищезазначеного не відповідатиме принципу правової визначеності як одного з основних елементів принципу верховенства права.

Верховний Суд звертає увагу на те, що стаття 44 Кодексу адміністративного судочинства України (далі за текстом - КАС України) передбачає обов'язок учасників справи добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов'язки, зокрема, виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки, а також виконувати інші процесуальні обов'язки, визначені законом або судом (пункти 6,7 частини п'ятої цієї статті).

Тобто особа, яка зацікавлена у поданні касаційної скарги, мусить вчиняти усі можливі та залежні від неї дії, цілком використовувати наявні засоби та можливості, передбачені законодавством. Отже, учасники процесу мають діяти вчасно та в належний спосіб, вони не мають допускати затримки та невиправданого зволікання під час виконання своїх процесуальних обов'язків.

Також згідно з частиною 1 статті 45 КАС України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами.

Зловживання процесуальними правами не допускається.

Наведеними положеннями КАС України чітко окреслений характер процесуальної поведінки учасників справи, відповідно до якого особа, яка зацікавлена у поданні касаційної скарги, мусить діяти сумлінно, тобто виявляти добросовісне ставлення до наявних у неї прав і здійснювати їхню реалізацію в такий спосіб, щоб забезпечити неухильне та своєчасне (без невиправданих зволікань) виконання своїх обов'язків, встановлених законом або судом, передусім щодо дотримання строку на касаційне оскарження. Для цього учасник справи повинен вчиняти усі можливі та залежні від нього дії, використовувати цілком наявні засоби та можливості, передбачені законодавством.

Водночас тлумачення приписів частини 3 статті 329 КАС України дає підстави для висновку, що поновлення встановленого процесуальним законом строку для подання касаційної скарги здійснюється судом у особливих, екстраординарних випадках й тільки за наявності обставин об'єктивного та непереборного характеру (підтверджених належними доказами), які істотно ускладнили або унеможливили своєчасну реалізацію права на касаційне оскарження судового рішення.

Важливість дотримання строків звернення з касаційною скаргою також зумовлена й тим, що у контексті концепції справедливого судового розгляду особливу цінність має принцип правової визначеності, який передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов'язкового судового рішення тільки з метою повторного слухання справи та ухвалення нового рішення. Відступ від цього принципу можливий, тільки коли він зумовлений особливими й непереборними обставинами.

Колегія суддів підкреслює, що особливими та непереборними визнаються обставини, які не залежать від волевиявлення сторони і пов'язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій. Такими обставинами є ті, які не залежать від волі особи та об'єктивно унеможливлюють вчасне, тобто у встановлений законом процесуальний строк, звернення до суду з касаційною скаргою.

Отже, тільки наявність об'єктивних перешкод для своєчасної реалізації права на оскарження судового рішення в касаційному порядку в строк, встановлений процесуальним законом, може бути підставою для висновку про пропуск такого строку з поважних причин.

Утім обставини, якими скаржник обґрунтовує поважність причин пропуску ним строку на касаційне оскарження, не дають підстав для того, щоб вважати їх об'єктивними та непереборними.

З огляду на наведене колегія суддів вважає, що в контексті обставин цієї справи заявник не продемонстрував достатньої зацікавленості щодо належного захисту своїх прав в судовому порядку, оскільки касаційна скарга була подана більше ніж через 3 місяці після оприлюднення у Єдиному державному реєстрі судових рішень постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 14 грудня 2020 року.

Верховний Суд наголошує, що пропуск строку на касаційне оскарження судових рішень через байдужість до своїх прав та небажання скористатися цим правом не є поважною причиною пропуску строку та, відповідно, підставою для поновлення строку звернення до суду з касаційною скаргою, оскільки значний період зволікання з поданням касаційної скарги безпосередньо був зумовлений суб'єктивною поведінкою скаржника, а не об'єктивними обставинами, що перебували поза його волею.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом в ухвалі від 22 березня 2021 року у справі № 160/1170/20.

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на касаційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку касаційного оскарження, визнані судом неповажними.

З урахуванням вищенаведеного суд касаційної інстанції дійшов висновку, що у відкритті касаційного провадження у даній справі слід відмовити.

Керуючись статтями 169, 248, 332, 355, 359 КАС України,

УХВАЛИВ:

1. Визнати неповажними підстави пропуску строку на касаційне оскарження ухвали Харківського окружного адміністративного суду від 01 жовтня 2020 року та постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 14 грудня 2020 року, викладені у клопотанні ОСОБА_1.

2. Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 01 жовтня 2020 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 14 грудня 2020 року у справі № 520/12214/2020 за позовом ОСОБА_1 до Міністерства економіки України про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії.

3. Копію ухвали разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами направити особі, яка подала касаційну скаргу.

4. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та оскарженню не підлягає

Суддя-доповідач: Я. О. Берназюк

Судді І. В. Желєзний

С. М. Чиркін