Історія справи

Ухвала КАС ВП від 14.09.2021 року у справі №340/1856/20

УХВАЛА

13 вересня 2021 року

м. Київ

справа № 340/1856/20

адміністративне провадження № К/9901/31235/21

Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Мартинюк Н. М., перевіривши касаційну скаргу Офісу Генерального прокурора на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 6 січня 2021 року і постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 21 липня 2021 року у справі №340/1856/20 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора та Кіровоградської обласної прокуратури про визнання протиправними та скасування рішень, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

ВСТАНОВИВ:

У червні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Кіровоградського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Офісу Генерального прокурора та Кіровоградської обласної прокуратури про визнання протиправними та скасування рішень, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, в якому просив:

- визнати протиправним та скасувати рішення № 347 від 9 квітня 2020 року "Про неуспішне проходження прокурором атестації за результатами складення іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп'ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора", прийняте кадровою комісією №2;

- визнати протиправним та скасувати наказ прокурора Кіровоградської області № 97к від 29 квітня 2020 року про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора другого відділу процесуального керівництва управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень, підслідних Державному бюро розслідувань, нагляду за додержанням законів його оперативними підрозділами та підтримання публічного обвинувачення у відповідних провадження прокуратури області на підставі пункту 9 частини 1 статті 51 Закону України "Про прокуратуру" з 30 квітня 2020 року;

- поновити ОСОБА_1 в органах прокуратури на посаді прокурора відділу процесуального керівництва управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень, підслідних Державному бюро розслідувань, нагляду за додержанням законів його оперативними підрозділами та підтримання публічного обвинувачення у відповідних провадження прокуратури області або рівнозначній посаді в органах прокуратури України;

- стягнути з Кіровоградської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу до моменту фактичного поновлення на посаді.

Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 6 січня 2021 року, яке залишено без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 21 липня 2021 року, адміністративний позов задоволено:

- визнано протиправним та скасовано рішення Другої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур №347 від 9 квітня 2020 року "Про неуспішне проходження прокурором атестації за результатами складення іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп'ютерної техніки";

- визнано протиправним та скасовано наказ прокурора Кіровоградської області №97-к від 29 квітня 2020 року про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора другого відділу процесуального керівництва управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень, підслідних Державному бюро розслідувань, нагляду за додержанням законів його оперативними підрозділами та підтримання публічного обвинувачення у відповідних провадженнях прокуратури області на підставі пункту 9 частини 1 статті 51 Закону України "Про прокуратуру" з 30 квітня 2020 року;

- поновлено ОСОБА_1 в Кіровоградській обласній прокуратурі на посаді прокурора відділу процесуального керівництва у кримінальних провадженнях слідчих територіального управління Державного бюро розслідувань Кіровоградської обласної прокуратури, з 1 травня 2020 року;

- стягнуто з Кіровоградської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 1 травня 2020 року до 6 січня 2021 року у розмірі: 185095,53 грн.

Рішення суду в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку у межах суми 22731,03 грн звернуто до негайного виконання.

Не погоджуючись із цими судовими рішеннями, Офіс Генерального прокурора звернувся із касаційною скаргою до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до статті 327 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - "КАС України"), надіславши її 20 серпня 2021 року засобами поштового зв'язку.

У своїй касаційній скарзі скаржник просить рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 6 січня 2021 року і постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 21 липня 2021 року у справі №340/1856/20 скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Предметом спору у цій справі є правомірність рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурора та наказу про звільнення прокурора з цих підстав з органів прокуратури.

З 8 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року №460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", яким унесено зміни до розділу 3 Глави 2 "Касаційне провадження", зокрема, щодо визначення підстав касаційного оскарження судових рішень та порядку їхнього розгляду.

Так, відповідно до частини 1 статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених частини 1 статті 328 КАС України.

За правилами частини 4 статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частини 4 статті 328 КАС України.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що перелік підстав для касаційного оскарження судових рішень є вичерпним і касаційна скарга повинна бути обґрунтована виключно такими доводами.

Вимоги до форми та змісту касаційної скарги встановлено статтею 330 КАС України, відповідно до статтею 330 КАС України підстави (підстав).

Перевіркою змісту касаційної скарги встановлено, що скаржник, на виконання вимог статті 330 КАС України, як на підставу звернення до Суду посилається на пункт 1 частини 4 статті 328 КАС України та покликається на неврахування судом апеляційної інстанції під час застосування норми права в оскаржуваному судовому рішенні висновків Верховного Суду прийнятих у подібних правовідносинах.

Разом з тим, перевіряючи доводи заявника щодо неврахування судами попередніх інстанцій висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 26 листопада 2020 року у справі № 200/13482/19-а, Суд зазначає таке.

Так, у справі № 200/13482/19-а спірні правовідносини між сторонами склались з приводу правомірності/неправомірності звільнення позивача з посади та з органів прокуратури у зв'язку з поданням заяви про переведення на посаду прокурора в обласній прокуратурі та про намір пройти атестацію за формою, що не відповідає вимогам додатку 2 до Порядку проходження прокурорами атестації, затвердженого наказом Генерального прокурора України від 3 жовтня 2019 року № 221.

Верховний Суд у постанові 26 листопада 2020 року в згаданій справі висловив правову позицію стосовно того, що саме неподання прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури у встановлений строк заяви до Генерального прокурора про переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури та про намір у зв'язку із цим пройти атестацію в силу вимог пункту 19 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" є підставою для звільнення з посади прокурора на підставі пункту 9 частини 1 статті 51 Закону України "Про прокуратуру".

Натомість, зміст оскаржуваних судових рішень у цій справі свідчить про те, предметом спору у ній є питання правомірності звільнення позивача з посади та з органів прокуратури у зв'язку з неуспішним проходження прокурором атестації за результатами складання іспиту у формі анонімного тестування у відповідності до підпункту 2 пункту 19 розділу 2 Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури".

Отже, правовідносини, які виникли у справі № 200/13482/19-а, не є подібними до правовідносин у цій справі, а тому доводи скаржника з приводу неврахування судами попередніх інстанцій висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 26 листопада 2020 року у справі № 200/13482/19-а, Судом до уваги не приймаються.

Відсутня подібність правовідносин і у справах №П/9901/101/18, №826/12916/15, №824/424/16-а, №826/751/16, №826/5732/16, №826/8797/15, №П/811/1672/15, №821/3736/15-а, №816/584/17, №826/5596/17, №9901/226/19, № 811/952/15, що в свою чергу не є належним обґрунтуванням підстав касаційного оскарження передбачених пунктом 1 частини 4 статті 328 КАС України.

Так, відповідно до пункту 1 частини 4 статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках, зокрема, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Варто зауважити, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини 4 статті 328 КАС України недостатньо самого лише зазначення постанови Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права, обов'язковою умовою є те, що правовідносини у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду і у якій подається касаційна скарга) мають бути подібними.

Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб'єктного складу учасників відносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи.

Одночасно, Верховний Суд звертає увагу, що лише загальні посилання на неврахування в оскаржуваному судовому рішенні висновку про застосування норми права у подібних правовідносинах за відсутності посилання на відповідні постанови Верховного Суду не є підставою для відкриття касаційного провадження.

Зі змісту касаційної скарги вбачається, що касаційна скарга подана також на підставі пункту 3 частини 4 статті 328 КАС України, тобто з підстав відсутності висновку Верховного Суду щодо питання застосування пункту 9 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону від 19 вересня 2019 року №113-ІХ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" (далі - "~law35~"), на підставі якого затверджено Порядок 221 та визначено, що атестація прокурорів проводиться згідно з цим порядком, пункту 7 щодо визначеного Законом 113-ІХ імперативу про можливість переведення прокурорів до обласної прокуратури лише у разі успішного проходження атестації, пункту 13 щодо визначення переліку етапів атестації прокурорів, пункту 17 щодо повноважень кадрових комісій на прийняття рішення за результатами проходження прокурорами атестації, підпункту 2 пункту 8 розділу І Порядку №221 щодо дискреції кадрових комісій на прийняття рішення за результатами проходження прокурорами атестації, а також щодо застосування підпункту 2 пункту 19 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" ~law36~ як визначеної ~law37~ підстави для звільнення прокурорів, пункт 6 розділу ІІІ Порядку №221 щодо ухвалення кадровою комісією рішення про неуспішне проходження прокурором атестації у разі набрання меншої кількості балів, ніж було визначено під час складання іспиту на загальні здібності та навички.

Надалі, у касаційній скарзі Офіс Генерального прокурора посилається на необхідність формування єдиної правозастосовчої практики та винятковість цієї справи.

Вирішуючи питання відкриття касаційного оскарження з вказаних підстав, Верховний Суд виходить з наступного.

Так, пунктом 3 частини 4 статті 328 КАС України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадках, зокрема, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Слід зазначити, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини 4 статті 328 КАС України скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися.

Проте, в порушення вимог пункту 3 частини 4 статті 328 КАС України, скаржником не обґрунтовано в чому полягало неправильне застосування цих норм права судом апеляційної інстанції.

У касаційній скарзі заявник лише цитує окремі положення ~law38~ та Порядку №221, без конкретизації норм з посиланням на обставини справи, вказує на запровадження реформування системи органів прокуратури, цитує статті Закону України "Про прокуратуру" та описує процедуру проходження прокурорами атестації, проте не зазначає у чому саме полягає неправильність їхнього застосування судами, обмежившись лише доводами про необхідність формування єдиної правозастосовчої практики та винятковості справи, з посиланням на запровадження заходів щодо перезавантаження органів прокуратури, необхідності створення умов для надання можливості доброчесним кандидатам зайняти посади прокурорів тощо.

Такі доводи є формальними, оскільки оцінка законності будь-яких рішень, у першу чергу, залежить від дотримання суб'єктом владних повноважень усіх критеріїв, визначених статтею 2 КАС України, що є гарантією правомірності цього рішення.

Зазначені скаржником норми права, щодо правильного застосування яких відсутній висновок Верховного Суду, повинні врегульовувати спірні правовідносини, а питання щодо їх застосування ставитись перед судами попередніх інстанції в межах підстав позову.

Разом з тим, задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з рішенням якого погодився суд апеляційної інстанції виходив із того, що спірне рішення № 347 від 9 квітня 2020 року про неуспішне проходження позивачем атестації є протиправним, оскільки воно ухвалене Другою Кадровою комісією з атестації прокурорів регіональних прокуратур, як неуповноваженим органом, без врахування всіх обставин, що мали значення для його прийняття, нерозсудливо, формально, та без врахування права особи на участь у процесі його прийняття. Крім того, наказ № 97к від 29 квітня 2020 року, яким звільнено ОСОБА_1, прийнятий за відсутності реорганізації/ліквідації органу прокуратури чи скорочення штатів прокуратури Кіровоградської області, а тому є протиправним, як похідний від протиправного рішення Другої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур № 347 від 9 квітня 2020 року.

Водночас, суд апеляційної інстанції зазначив, що висновки, викладені в протоколі №5 від 9 квітня 2020 року, є необґрунтованими, оскільки у протоколі комісії відсутня оцінка наявності або відсутності обставин, на що посилався позивач та які вплинули, на його думку, на можливість проходження ним атестації, а саме, обставин в спростуванні доводів позивача про те, що під час складання іспиту відбувалося неодноразове зависання комп'ютера, а також його незадовільний стан здоров'я, та, як наслідок, не набрання достатньої кількості балів.

Верховний Суд зазначає, що саме конкретні обставини, що вплинули на прийняття рішення, визначають межі дискреції адміністративного органу та його посадових осіб.

Наявність або відсутність обставин, вказаних у рішенні, у разі його оскарження, має бути перевірена судами під час розгляду справи з метою надання оцінки спірному рішенню на відповідність критеріям, визначеним статтею 2 КАС України.

Однак, у касаційній скарзі не наведено достатніх аргументів на спростування мотивів, з яких виходили суди попередніх інстанцій вирішуючи цей спір.

Суд наголошує, що за приписами частини 2 статті 341 КАС України оцінка доказів, установлення обставин, що не були встановлені або відхилені судом та вирішення питання щодо переваги одних доказів над іншими, не є повноваженнями суду касаційної інстанції, а відповідач обґрунтовує свої доводи саме посиланням на обставини справи, що мають оціночний характер у сукупності з іншими обставинами, що не є підставою для відкриття касаційного провадження у справі.

Отже, правильно пославшись у касаційній скарзі на положення частини 4 статті 328 КАС України, Офіс Генерального прокурора не виклав передбачені статтею 328 КАС України підстави, за яких оскаржуване судове рішення може бути переглянуте судом касаційної інстанції відповідно до пунктів 1, 3 частини 4 статті 328 КАС України.

Частиною 1 статті 341 КАС України встановлено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення, зокрема, в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Проста констатація самого факту наявності або відсутності постанови Верховного Суду у справі з подібними правовідносинами не є достатньою підставою для обґрунтування касаційної скарги, оскільки вимагає визначення норми права, щодо якої наявний або відсутній висновок Верховного Суду та викладення обґрунтувань неправильного застосування/ не застосування цієї норми права.

Лише загальні посилання на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, або незастосування такого висновку, за відсутності вмотивованих аргументів, не є підставою для відкриття касаційного провадження. Тому касаційну скаргу необхідно повернути особі, яка її подала, на підставі пункту 4 частини 5 статті 332 КАС України.

Керуючись статтею 248, пунктом 4 частини 5 статті 332 КАС України,

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Офісу Генерального прокурора на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 6 січня 2021 року і постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 21 липня 2021 року у справі №340/1856/20 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора та Кіровоградської обласної прокуратури про визнання протиправними та скасування рішень, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу повернути особі, яка її подала.

Копію цієї ухвали надіслати учасникам справи у порядку, визначеному статтею 251 КАС України.

Роз'яснити скаржнику, що повернення касаційної скарги не позбавляє його права повторного звернення до Верховного Суду.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і не може бути оскаржена................

Н. М. Мартинюк,

Суддя Верховного Суду