Історія справи

Постанова ВП ВС від 03.04.2019 року у справі №9901/896/18
Ухвала КАС ВП від 25.11.2018 року у справі №9901/896/18

УХВАЛА

09 січня 2019 року

м. Київ

справа №9901/896/18

адміністративне провадження №П/9901/896/18

Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду Гімона М.М., перевіривши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Вища рада правосуддя, про визнання протиправними та скасування рішень, -

ВСТАНОВИВ:

15 листопада 2018 року ОСОБА_1 (надалі також - позивач) через свого представника ОСОБА_2 звернулася до Верховного Суду як до суду першої інстанції із позовною заявою до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (надалі також - ВККСУ, відповідач), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Вища рада правосуддя про визнання протиправними та скасування рішень ВККС від 2 серпня 2018 року №1453/ко-18 та від 18 вересня 2018 року №1592/ко-18. Позов направлений засобами поштового зв'язку 15 листопада 2018 року та надійшов до Верховного Суду 19 листопада 2018 року.

Ухвалою Верховного Суду від 22 листопада 2018 року адміністративний позов ОСОБА_1 залишено без руху. Надано позивачу десятиденний строк з дня вручення копії цієї ухвали для подання заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду, в якій вказати поважні підстави для поновлення строку.

На виконання вимог вказаної ухвали суду, у встановлений нею строк, позивач через свого представника звернулася до суду із заявою, в якій просить поновити пропущений процесуальний строк, встановлений частиною 5 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України).

В обґрунтування причин пропуску строку, позивач посилається на те, що на офіційному сайті текст Положення про порядок та методологію кваліфікаційного оцінювання, показники відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення, затверджене рішенням ВККСУ від 3 листопада 2016 року №143/зп-16, розміщено без внесених до нього змін, а саме: п.38 Положення передбачає, що саме Комісія має направити рішення протягом п'яти робочих днів з дня складення повного рішення, у зв'язку з чим позивач правомірно розраховувала на те, що вказаний обов'язок Комісія виконає, але не дочекавшись, звернулася самостійно з відповідною заявою до ВККС.

На думку позивача, саме Комісія, як державний орган, не запровадила внутрішні процедури, щодо розміщення на своєму офіційному сайті чинної редакції Положення (із змінами та доповненнями), які б посилювали прозорість і ясність її дій, мінімізували б ризик помилок, якої зокрема допустилась позивач, вважаючи, що на офіційному сайті ВККС розміщена чинна редакція Положення (із змінами та доповненнями), а тому негативні наслідки від таких порушень не можуть перекладатися судом із Комісії на позивача, позаяк в іншому випадку вжиття судом таких заходів буде непропорційним із переслідуваною метою, - завданню адміністративного судочинства, закріпленому в частині 1 статті 2 КАС України.

Також позивач зазначає, що у період часу з 6 серпня 2018 року до 19 жовтня 2018 року вона отримувала соціально-психологічну реабілітацію, та інтенсивно була залучена у цей же період часу до розгляду судових справ. Тому, вважає, що за наведених обставин та введення Комісією, внаслідок порушення принципу належного урядування, в оману відвідувачів офіційного сайту, в тому числі і позивача, щодо змісту чинної редакції Положення, стали об'єктивними чинниками, через які остання пропустила процесуальний строк, встановлений частиною 5 статті 122 КАС України.

Оцінивши наведені підстави для поновлення строку звернення до суду, суд визнає їх неповажними, з наступних підстав.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 122 КАС України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого частин 1 та 2 статті 122 КАС України або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Частиною 5 статті 122 КАС України визначено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними.

Рішенням Конституційного Суду України № 17-рп/2011 від 13 грудня 2011 року визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків, обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.

Відповідно до статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.

Верховний Суд в ухвалі від 22 листопада 2018 року вказав, що звернення до суду з цим позовом відбулось з пропуском встановленого законом місячного строку звернення до суду, оскільки при прийнятті оскаржуваного Рішення №1453/ко-18 позивач була присутня і реалізація нею права на отримання його копії, а так само і копії Рішення від 18 вересня 2018 року №1592/ко-1, яке є похідним від першого рішення, залежала виключно від її власного волевиявлення.

Так, відповідно до п.38 Положення №143/зп-16, зі змінами, внесеними згідно з рішенням Комісії від 16.02.2018 N22/зп-18, вступна та резолютивна частини рішення Комісії оголошуються у засіданні Комісії відразу після його ухвалення.

Копія рішення Комісії за результатами проведення кваліфікаційного оцінювання надається судді (кандидату на посаду судді) за його заявою.

Згідно матеріалів позову, ОСОБА_1 особисто була присутня на засіданні колегії Комісії під час розгляду питання про результати кваліфікаційного оцінювання судді та прийняття оскаржуваного Рішення.

Отже, позивач з 2 серпня 2018 року була обізнана про прийняте Рішення №1453/ко-18, проте активних дій (подання заяви) задля отримання копії повного тексту рішення у період з 2 серпня 2018 року по 19 жовтня 2018 року (більше двох місяців) не вчиняла.

Вирішальним для визначення додержання особою строків звернення до суду є встановлення часу, коли особа фактично дізналася або повинна була дізнатися про зміст оскарженого рішення, а не дотримання суб'єктом владних повноважень строків та способу оприлюднення Положення №143/зп-16.

Саме такий критерій закріплений статтею 122 КАС України, а передбачена можливість поновлення таких строків не має автоматичного характеру у разі зазначення особою про його пропуск, як на її думку, з поважних причин або доведення наявності підстав для задоволення позову.

При цьому, поважними причинами пропуску такого строку можуть бути визнані лише ті обставини, які були об'єктивно непереборними, тобто не залежали від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.

У будь-якому випадку строки звернення до суду встановлені для особи, яка звертається із позовом, і питання його дотримання має першочергове значення, тобто передує встановленню обставин, від яких залежить кінцевий результат вирішення спору.

З огляду на те, що прийняте відносно позивача Рішення є актом індивідуальної дії та безпосередньо стосується проходження позивачем публічної служби, оскільки визначає результати кваліфікаційного оцінювання судді, саме позивач є особою, яка зацікавлена як в отриманні Рішення так і його оскарженні, у разі незгоди, у визначені законом строки. При цьому, реалізація позивачем права на отримання копій оскаржуваних у цій справі Рішень залежала виключно від її власного волевиявлення, і навіть попередня редакція Положення №143/зп-16 не передбачала обов'язку ВККС направляти повний текст рішення особі, а встановлювала строк його виготовлення і видачі.

Доводи, що на офіційному сайті не розміщено зміни до Положення №143/зп-16 є безпідставними, оскільки спростовуються наявним на офіційному сайті оголошенням від 13 лютого 2018 року та від 15 лютого 2018 року про те, що рішенням Комісії від 13 лютого 2018 року внесено зміни до Положення про порядок та методологію кваліфікаційного оцінювання, показники відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення, затвердженого рішенням Комісії від
03.11.2016 №143/зп-16 (https://vkksu.gov.ua/ua/news/warto-uwagi/, https://vkksu.gov.ua/userfiles/doc/polozhennia.pdf).

Доводи, що позивач була залучена до розгляду судових справ у період часу з 6 серпня 2018 року до 19 жовтня 2018 року, а так само отримання нею соціально-психологічної допомоги, не дають підстав вважати, що ці обставини об'єктивно перешкоджали зверненню позивача як за отриманням копій оскаржуваних рішень, які стосувалися безпосередньо її результатів кваліфікаційного оцінювання судді, так і до суду у визначені законом строки.

Обставин, що саме з вини відповідача позивачем вчасно не отримано копій рішень, що об'єктивно позбавляло б позивача можливості звернутися до суду з цим позовом, судом не встановлено, а позивачем не наведено.

Отже, судом не встановлено поважних причин пропуску строку, тобто об'єктивно непереборних обставин, які позбавляли позивача можливості звернутися до суду із дотриманням вимог частини 5 статті 122 КАС України, у зв'язку з чим суд дійшов висновку про необхідність застосування положень частини 2 статті 123 КАС України.

Відповідно до частини 2 статті 123 КАС України, якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.

Відповідно до пункту 9 частини 4 статті 169 КАС України, позовна заява повертається позивачеві у випадках, передбачених пункту 9 частини 4 статті 169 КАС України.

Частиною п'ятою наведеної статті встановлено, що суддя повертає позовну заяву і додані до неї документи без розгляду не пізніше п'яти днів з дня її надходження або з дня закінчення строку на усунення недоліків.

Керуючись статтями 122 123 169 241 243 248 256 295 КАС України,

УХВАЛИВ:

1. Визнати неповажними причини пропуску строку, зазначені у заяві про поновлення ОСОБА_1 пропущеного строку звернення до суду з цим позовом.

2. Повернути позовну заяву ОСОБА_1 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Вища рада правосуддя, про визнання протиправними та скасування рішень, без розгляду.

3. Роз'яснити позивачеві, що повернення позовної заяви не позбавляє її права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.

4. Копію цієї ухвали надіслати особі, яка подала позовну заяву.

5. Апеляційна скарга на ухвалу Верховного Суду може бути подана до Великої Палати Верховного Суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її підписання.

6. Ухвала набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 256 КАС України..............

М.М. Гімон,

Суддя Верховного Суду