Історія справи

Ухвала КАС ВП від 09.08.2021 року у справі №380/1513/21

УХВАЛА

09 серпня 2021 року

м. Київ

справа № 380/1513/21

адміністративне провадження № К/9901/26491/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Мацедонської В. Е.,

суддів - Данилевич Н. А., Шевцової Н. В.,

перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1

на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2021 року

та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 09 червня 2021 року

у справі № 380/1513/21 за позовом ОСОБА_1 до Управління Служби безпеки України у Львівській області про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, -

УСТАНОВИЛ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Управління Служби безпеки України у Львівській області, у якому просив стягнути середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 31.07.2019 року по 30.10.2020 року в розмірі 241578,63 грн. з урахуванням податків та інших обов'язкових платежів із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб.

Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 09 лютого 2021 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження.

15 квітня 2021 року ухвалою Львівського окружного адміністративного суду визнано неповажними підстави пропуску ОСОБА_1 строку звернення з позовом до адміністративного суду.

Клопотання Управління Служби безпеки України у Львівській області про залишення позовної заяви ОСОБА_1 без розгляду задоволено.

Позов ОСОБА_1 до Управління Служби безпеки України у Львівській області про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку залишено без розгляду.

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 09 червня 2021 року ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2021 року залишено без змін.

Не погоджуючись із такими судовими рішеннями попередніх інстанцій, позивачем подано касаційну скаргу до Верховного Суду.

Перевіряючи доводи касаційної скарги, колегія суддів виходить з наступного.

У силу пункту 8 частини 2 статті 129 Конституції України, однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Вищезазначеному конституційному положенню щодо забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках кореспондують стаття 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та стаття 13 КАС України.

Згідно з частиною 2 статті 328 КАС України у касаційному порядку можуть бути оскаржені ухвали суду першої інстанції про забезпечення позову, заміну заходу забезпечення позову, ухвали, зазначені у частиною 2 статті 328 КАС України, після їх перегляду в апеляційному порядку.

Разом з тим, згідно з пунктом 5 частини 1 статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо суд у порядку, передбаченому частинами другою, третьою цієї статті, дійшов висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою.

Відповідно до частини 2 статті 333 КАС України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.

Перевіривши матеріали справи, суд зазначає наступне.

Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2021 року, залишеною без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 09 червня 2021 року, даний адміністративний позов залишено без розгляду відповідно до частини 3 статті 123 КАС України у зв'язку із пропуском позивачем строку звернення до суду.

Суди виходили з того, що до позовних вимог ОСОБА_1 необхідно застосовувати місячний строк звернення до суду, початком перебігу якого є день остаточного розрахунку - 30.10.2020 року.

Невжиття позивачем активних дій протягом значного строку (від часу розрахунку
30.10.2020 року до моменту подачі позову 26.01.2021 року) свідчить про пасивність поведінки у здійсненні права на пред'явлення позову. Звернення ОСОБА_1 до відповідача із зверненнями, в той час, коли остаточний розрахунок з позивачем проведений, не свідчить про поважність причин пропуску звернення до суду.

Позивачем у заяві не наведено обставин, які б перешкоджали ОСОБА_1 звернутися після 30.10.2020 року чи навіть після 27.11.2020 року - отримання відповіді на запит щодо проведення остаточного розрахунку.

Не погодившись із зазначеними судовими рішеннями, ОСОБА_1 звернувся із касаційною скаргою. Вважає, що судом першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, прийнято ухвалу із порушенням норм процесуального права.

Просить скасувати ухвалу та постанову судів попередніх інстанцій, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

В обґрунтування касаційної скарги посилається на те, що остаточна виплата була проведена позивачу 30.10.2020 року, однак можливість звернутися до суду із позовною заявою про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з'явилася лише 20.01.2021 року, оскільки саме з отриманої
20.01.2021 року відповіді на адвокатський запит позивач дізнався інформацію, що з ним проведено повний розрахунок всіх належних виплат, в тому числі виплат відповідно до рішення Львівського окружного адміністративного суду від
30.09.2021 року по справі №380/5921/20, тому вважає, що саме 20.01.2021 року слід вважати днем, з якого розпочався перебіг строку звернення до суду.

Проаналізувавши матеріали касаційного провадження, суд зазначає наступне.

Судами встановлено та підтверджено матеріалами справи, що рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 30 вересня 2020 року у справі №380/5921/20 позов ОСОБА_1 до Управління Служби безпеки України у Львівській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії було задоволено повністю: визнано протиправною бездіяльність Управління Служби безпеки України у Львівській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 31 липня 2019 року; зобов'язано Управління Служби безпеки України у Львівській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 31 липня 2019 року.

02 листопада 2020 року вищевказане рішення набрало законної сили.

29 жовтня 2020 року відповідно до платіжного доручення № 1632 ОСОБА_1 було виплачено компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій в сумі 36262 грн. 27 коп.

Для з'ясування інформації, чи був проведений з позивачем повний розрахунок, що за сума була йому нарахована та інформації про порядок її обчислення і нарахування, ОСОБА_1 звернувся за правничою допомогою до адвоката Кульматицької Г. Я., яка 13 листопада 2020 року на адресу відповідача надіслала адвокатський запит.

27 листопада 2020 року адвокат Кульматицька Г. Я. отримала відповідь від
24.11.2020 року наступного змісту: "грошова компенсація за невикористані дні відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2019 рр. в сумі 36262,27
грн. згідно з рішенням Львівського окружного адміністративного суду від
30.09.2020 була перерахована на картковий рахунок ОСОБА_1 згідно з платіжним дорученням №1632 від 29.10.2020 року".

Вважаючи відповідь на адвокатський запит неповною, адвокат Кульматицька Г. Я. повторно скерувала на адресу відповідача адвокатський запит.

30 грудня 2020 року відповідач надіслав на адресу адвоката Кульматицької Г. Я. відповідь від 21.12.2020 року щодо необхідності продовження строку надання відповіді на адвокатський запит до 20 календарних днів (повідомлення відділення зв'язку 13.01.2021 року, вручено одержувачу 20.01.2021 року).

12 січня 2021 року - відповідач надіслав на адресу адвоката Кульматицької Г. Я. відповідь від 05.01.2021 року із інформацією щодо проведених нарахувань та виплат майора ОСОБА_1 (повідомлення відділення зв'язку 18.01.2021 року, вручено одержувачу 20.01.2021 року).

Спірні правовідносини виникли у зв'язку з невиплатою позивачу у день звільнення з військової служби грошової компенсації за невикористані в період служби календарні дні додаткової відпустки учаснику бойових дій за період 2015-2019 роки в сумі 36262,27 грн.

Таким чином, за характером спірних правовідносин і їх суб'єктним складом цей спір є публічно-правовим спором з приводу проходження і звільнення з публічної служби, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів.

Нормами статті 116 КЗпП України передбачено, що на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

За змістом частини 1 статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Відповідно до частини 1 статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого частини 1 статті 122 КАС України або іншими законами.

Частиною другою цієї статті передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Згідно з частиною 3 статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи частиною 3 статті 122 КАС України та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Отже, КАС України передбачає можливість встановлення КАС України та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у КАС України.

Таким спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений частиною 5 статті 122 КАС України.

Водночас частиною 1 статті 233 КЗпП України, яка регулює строки звернення до суду за вирішенням трудових спорів, встановлено норму про те, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Про необхідність застосування тримісячного строку позовної давності для звернення працівника до суду із заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався, офіційно розтлумачено і в рішенні Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року №4-рп/2012 у справі за конституційним зверненням громадянина щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв'язку з положеннями статті 233 КЗпП України.

Проте слід мати на увазі, що відповідно до статей 3 та 221 КЗпП України в порядку, передбаченому главою XV статей 3 та 221 КЗпП України, підлягають розгляду індивідуальні трудові спори працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої приналежності.

За приписами частини 1 статті 19 Цивільного процесуального кодексу України справи, що виникають з трудових правовідносин, суди розглядають у порядку цивільного судочинства. При цьому норми Цивільного кодексу України визначають загальну позовну давність тривалістю у три роки (стаття 257) та передбачають можливість установлення законом для окремих видів вимог спеціальної позовної давності (стаття 258), яка може бути скороченою або більш тривалою за загальну позовну давність.

Виходячи з цього, встановлений у частині 1 статті 233 КЗпП України тримісячний строк є скороченим строком позовної давності, в межах якого працівник може звернутися до суду в порядку цивільного судочинства з вимогою про вирішення трудового спору.

Натомість строки звернення до суду в порядку адміністративного судочинства визначені у статті 122 КАС України, частина п'ята цієї статті, яка передбачає місячний строк звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, є спеціальною нормою щодо частини другої цієї статті з установленим у ній загальним строком у шість місяців.

Усталеною є позиція Верховного Суду щодо застосування приписів КЗпП України у разі неврегульованості нормами спеціального законодавства правовідносин, щодо яких виник спір.

Отже, з огляду на те, що строк звернення до суду за вирішенням цього публічно-правового спору щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні охоплюється спеціальною нормою частини 5 статті 122 КАС України, відсутні підстави для застосування у спірних правовідносинах частини 1 статті 233 КЗпП України.

Дана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 11 лютого 2021 року у справі № 240/532/20. Судова палата відступила від висновку щодо застосування частини 1 статті 233 КЗпП України для обчислення строку звернення до адміністративного суду з вимогами про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, викладеному в постановах Верховного Суду від 30 січня 2019 року (справа №806/2164/16), від 11 лютого 2020 (справа №420/2934/19), від 13 березня 2019 року (справа №813/1001/17), одночасно погоджуючись з висновком щодо застосування частини 5 статті 122 КАС України подібних правовідносинах, викладеному в постановах Верховного Суду від 04 грудня 2019 року (справа №815/2681/17) і від 22 січня 2020 року (справа №620/1982/19).

Відступаючи у цій справі від висновку Верховного Суду, який викладено у постановах Верховного Суду від 30 січня 2019 року (справа №806/2164/16), від 11 лютого 2020 (справа №420/2934/19), від 13 березня 2019 року (справа №813/1001/17), колегія суддів судової палати зазначила, що відповідно до сформованої практики такий перелік судових рішень не є вичерпним.

Як вбачається із матеріалів справи, за рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 30 вересня 2020 року у справі №380/5921/20 судом зобов'язано Управління Служби безпеки України у Львівській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 31 липня 2019 року, яке було виконане 30 жовтня 2020 року, відтак, саме з цього часу слід відраховувати місячний строк звернення до суду.

Однак, позивач звернувся до адміністративного суду з позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, який скерував до суду засобами поштового зв'язку 26.01.2021 року, тобто з пропуском місячного строку з дня проведення з ним остаточного розрахунку.

З приводу посилання скаржника на те, що про фактичне порушення своїх прав позивач дізнався із відповіді на адвокатський запит 20.01.2021 року, відтак місячний строк слід відраховувати саме з цієї дати, суд зазначає наступне.

Із відповіді від 24.11.2020 року №62/16/К-1060/14, наданої Управлінням СБУ у Львівській області на адвокатський запит від 13.11.2020 року (вручено одержувачу
27.11.2020 року) вбачається, що грошова компенсація за невикористані дні відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2019 роки в сумі 36262,27

грн. згідно рішення Львівського окружного адміністративного суду від 30.09.2020 року була перерахована на картковий рахунок ОСОБА_1 згідно платіжного доручення №1632 від 29.10.2020 року.

Отже, наданої інформації було достатньо для звернення до суду із даним позовом, враховуючи те, що з позивачем проведено остаточний розрахунок.

Подання повторного адвокатського запиту з метою отримання більш повної відповіді не перешкоджало позивачу звернутися до суду у строк, встановлений процесуальним законодавством. Крім того, позивач звільнений від сплати судового збору, у зв'язку із чим останній не поніс би жодного надмірного тягаря.

Доводи скаржника щодо порушення судом першої інстанції норм процесуального права, а саме щодо помилкового зазначення в оскаржуваній ухвалі в останньому абзаці резолютивної частини ухвали, що остання набирає законної сили з моменту її підписання та окремо не оскаржується, а також, що заперечення на цю ухвалу може бути включено до апеляційної скарги на рішення суду, що позбавило позивача можливості повно та належно підготувати апеляційну скаргу в силу обмеження часу, не є належним обгрунтуванням касаційної скарги.

Скаржник зазначає, що у нього було мало часу на підготовку апеляційної скарги у зв'язку із опискою суду першої інстанції. Суд вважає безпідставним таке посилання скаржника, оскільки Восьмим апеляційним адміністративним судом було прийнято та розглянуто апеляційну скаргу позивача, та за результатами її розгляду прийнято рішення, а отже, доступ до правосуддя обмежено не було.

З врахуванням наведеного, суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що оскільки позивачем було пропущено місячний строк на подання позовної заяви, цей факт було виявлено після відкриття провадження в адміністративній справі і підстави, вказані позивачем у заяві, визнані судом неповажними, тому позовна заява підлягала залишенню без розгляду відповідно до пункту 8 частини 1 статті 240 КАС України.

Ураховуючи, що зміст оскаржуваного судового рішення та обставини, на які посилається скаржник в обґрунтування касаційної скарги, свідчать про правильне застосування судом норм процесуального права (ч. 3 ст. 123, п. 8 ч. 1 ст. 240 КАС України) та не викликає сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення, суд дійшов до висновку про наявність підстав для визнання касаційної скарги необґрунтованою та відмови у відкритті касаційного провадження.

Керуючись статтями 240, 296, 298, 333 Кодексу адміністративного судочинства України, -

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2021 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 09 червня 2021 року у справі № 380/1513/21 за позовом ОСОБА_1 до Управління Служби безпеки України у Львівській області про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку.

Копію даної ухвали разом із касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами направити скаржнику.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач В. Е. Мацедонська

Судді Н. А. Данилевич

Н. В. Шевцова