УХВАЛА

07 червня 2019 року

Київ

справа №509/1350/17

адміністративне провадження №К/9901/5529/19, К/9901/4622/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я. О., судді Желєзного І. В., судді Коваленко Н. В., під час розгляду в письмовому провадженні у касаційному порядку справи № 509/1350/17

за позовом ОСОБА_1

до Овдіопольської селищної ради

про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,

за касаційними скаргами адвоката Карташова Артема Геннадійовича в інтересах ОСОБА_1 та Овдіопольської селищної ради

на рішення Овдіопольського районного суду Одеської області від 22 серпня 2018 року та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 22 січня 2019 року,

ВСТАНОВИВ:

В квітні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до Овідіопольського районного суду Одеської області з адміністративним позовом до Овідіопольської селищної ради Овідіопольського району Одеської області, в якому просив:

- визнати протиправним та скасувати рішення Овідіопольської селищної ради від 01 лютого 2017 року №360-VII "Про розгляд заяв громадян щодо надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства" в частині відмови позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства;

- зобов'язати Овідіопольську селищну раду надати ОСОБА_1 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо безоплатного відведення у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2,000 га згідно його клопотання від 19 січня 2017 року за № В-020-42.

Позов обґрунтовував тим, що при зверненні в січні 2017 року до відповідача із клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою на підставі статті 118 Земельного кодексу України щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, рішенням від 01 лютого 2017 року №360-VII Овідіопольська селищна рада відмовила у наданні відповідного дозволу з посиланням на статтю 24 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", рішення Овідіопольської селищної ради народних депутатів Овідіопольського району Одеської області від 17 жовтня 1996 року №57 "Про затвердження генерального плану розміщення будівництва в смт. Овідіополь", рішення XXVI сесії V скликання Овідіопольської селищної Овідіопольського району Одеської області від 25 липня 2008 року №968-V "Про затвердження містобудівного обґрунтування розміщення котеджної забудови в смт. Овідіополь по вул. Суворова, житловий масив "Козацьке поле", рішення XXX сесії VI скликання Овідіопольської селищної ради Овідіопольського району Одеської області від 19 березня 2013 року №801-VI "Про актуалізацію існуючої містобудівної документації" та рекомендації постійної комісії з питань земельних відносин, адміністративно-територіального устрою та охорони навколишнього природного середовища. Таку відмову позивач вважає незаконною, оскільки вичерпний перелік підстав у наданні відповідного дозволу визначено частиною 7 статті 118 Земельного кодексу України, однак відповідач на наявність жодної з вказаних підстав у рішенні від 01 лютого 2017 року №360-VII не посилається.

Рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 22 серпня 2018 року позов задоволено повністю.

Задовольняючи позов ОСОБА_1 суд першої інстанції виходив з того, що так як в рішенні відповідача від 01 лютого 2017 року №360-VII відсутнє посилання на визначені частиною 7 статті 118 Земельного кодексу України підстави для відмови у задоволенні клопотання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою, тому вказане рішення не може бути визнано законним в судовому порядку. Чинним законодавством не передбачено права суб'єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 Земельного кодексу України.

Постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 22 січня 2019 року апеляційну скаргу Овідіопольської селищної ради Овідіопольського району Одеської області задоволено частково.

Рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 22 серпня 2018 року в частині задоволення вимоги ОСОБА_1 про зобов'язання Овідіопольську селищну раду надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо безоплатного відведення у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2,000 га згідно клопотання від 19 січня 2017 року за № В-020-42 скасовано.

В цій частині прийнято нову постанову, якою зобов'язати Овідіопольську селищну раду Овідіопольського району Одеської області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 19 січня 2017 року за № В-020-42 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,0000 га. за рахунок земель сільськогосподарського призначення комунальної власності на території Овідіопольської селищної ради Овідіопольського району Одеської області. В іншій частині рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 22 серпня 2018 року залишено без змін.

На рішення Овдіопольського районного суду Одеської області від 22 серпня 2018 року та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 22 січня 2019 року адвокатом Карташова Артема Геннадійовича в інтересах ОСОБА_1 та Овдіопольською селищною радою подані касаційні скарги.

Касаційна скарга адвоката Карташова Артема Геннадійовича в інтересах ОСОБА_1 мотивована тим, що постанова П'ятого апеляційного адміністративного суду від 22 січня 2019 року в частині скасування рішення суду першої інстанції є необґрунтованою та такою, що підлягає скасуванню, а судове рішення першої інстанції в скасованій частині таким, що є законним та обґрунтованим, винесеним внаслідок правильного застосування норм матеріального права та при дотриманні норм процесуального права. Також зазначає, що в цьому спорі суд апеляційної інстанції погодився із висновком суду першої інстанції про очевидну протиправність рішення відповідача, однак прийшов до помилкового висновку про дискреційний характер повноважень відповідача у спірних правовідносинах.

Касаційна скарга Овдіопольської селищної ради мотивована тим, що відповідачем в судах попередніх інстанцій заявлялося клопотання про закриття провадження у цій справі, зокрема, було зазначено, що справа повинна розглядатися за правилами цивільного судочинства, у зв'язку із наступним.

Відповідно до частини 2 статті 4 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлено інший порядок судового вирішення.

Згідно з частиною першою статті 19 Цивільно процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Також, у касаційні скарзі відповідач посилається на постанову Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ" від 16 квітня 2004 року №7 та постанову Пленуму Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ "Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ" від 01 березня 2013 року №3, які, на його думку, свідчать про те, що земельний спір по цій справі повинен розглядатися в порядку цивільного судочинства.

Відповідач зазначає, що у відносинах з громадянами, які виникають при наданні земельних ділянок, орган місцевого самоврядування діє, як власник земельних ділянок і права учасників цих відносин є рівними впродовж усього процесу, пов'язаного з передачею земельної ділянки у власність.

Тому, відповідач вважає, що якщо існує спір про право, то розглядатися такий спір повинен в порядку цивільного судочинства, про що відповідач і зазначав в процесі розгляду справи судами попередніх інстанцій.

Відповідно до частини 6 статті 346 КАС України справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної юрисдикції.

Враховуючи, що учасник справи оскаржує рішення судів першої та апеляційної інстанцій з підстав порушення правил предметної юрисдикції, то за правилами частини 6 статті 346 КАС України є підстава для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Конституційний Суд України у рішенні від 09 вересня 2010 року № 19-рп/2010 прийшов до наступних висновків. Відповідно до частини 2 статті 3 Конституції України головним обов'язком держави є утвердження і забезпечення прав і свобод людини, за свою діяльність держава відповідає перед людиною.

Забезпечення прав і свобод потребує, зокрема, законодавчого закріплення механізмів (процедур), які створюють реальні можливості для здійснення кожним громадянином прав і свобод (абзац четвертий підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 24 грудня 2004 року № 22-рп/2004). До таких механізмів належить структурована система судів і види судового провадження, встановлені державою. В Україні систему судів утворено згідно з положеннями Конституції України із застосуванням принципу спеціалізації з метою забезпечення найбільш ефективних механізмів захисту прав і свобод людини у відповідних правовідносинах.

Частиною 2 статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Як зазначив Європейський суд з прав людини у пунктах 23,24 та тексті свого рішення у справа "Сокуренко і Стригун проти України" ( № 29458/04 та № 29465/04) відповідно до прецедентної практики Суду термін "встановленим законом" у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод спрямований на гарантування того, "що судова гілка влади у демократичному суспільстві керується законом, що приймається парламентом"; фраза "встановленим законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність; термін "судом, встановленим законом" у пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачає усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів; вимога стосовно того, що суд має бути "встановленим законом" є однією з декількох вимог Конвенції та протоколів до неї і встановлює, що дії національних органів мають базуватись на внутрішньому праві; вся організаційна система судів, включаючи не тільки питання, які підпадають під юрисдикцію певних видів судів, але також встановлення окремих судів та визначення їх місцевої юрисдикції (Coeme and others v. Belgium № 32492/96).

Крім того, Європейський суд з прав людини у Рішенні у справі "Доббертен проти Франції" зазначив, що частина перша статті 6 Конвенції змушує держави-учасниці організувати їхню судову систему в такий спосіб, щоб їхні суди і трибунали виконували кожну зі своїх функцій (пункт 44), притаманну відповідній судовій установі (Dobbertin v. France № 88/1991/340/413).

Керуючись статтями 341, 345, 346, 347, 359 КАС України,

УХВАЛИВ:

Передати справу № 509/1350/17 за позовом ОСОБА_1 до Овдіопольської селищної ради про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії за касаційними скаргами адвоката Карташова Артема Геннадійовича в інтересах ОСОБА_1 та Овдіопольської селищної ради на рішення Овдіопольського районного суду Одеської області від 22 серпня 2018 року та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 22 січня 2019 року на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Я. О. Берназюк

Судді: І. В. Желєзний

Н. В. Коваленко