Історія справи

Ухвала КАС ВП від 19.07.2020 року у справі №620/2800/19

УХВАЛА

05 листопада 2020 року

Київ

справа №620/2800/19

адміністративне провадження №К/9901/16602/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючої судді- Блажівської Н. Є.,

суддів: Білоуса О. В., Желтобрюх І. Л.,

розглянувши матеріали справи

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління ДПС у Чернігівській області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, рішень про застосування штрафних санкцій, вимоги про сплату боргу, наказу та визнання протиправними дій,

касаційне провадження в якій відкрито за касаційною скаргою Головного управління ДПС у Чернігівській області

на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 12 грудня 2019 року (суддя Ткаченко О. Є.)

та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 10 червня 2020 року (суддя-доповідач: Губська Л. В., судді: Епель О. В., Степанюк А. Г. )

ВСТАНОВИВ

1. ІСТОРІЯ СПРАВИ

1.1.Короткий зміст позовних вимог

ОСОБА_1 (надалі також - Позивач, ОСОБА_1) звернувся до суду з позовом до Головного управління ДПС у Чернігівській області (надалі також - Відповідач; ГУ ДПС у Чернігівській області; скаржник), в якому просив визнати протиправними та скасувати винесені відповідачем 31 травня 2019 року: податкові повідомлення-рішення № 25010011305, № 00007391305, № 00007411305, № 00007421305 та № 00007401305; рішення про застосування штрафних санкцій за неподання, несвоєчасне подання, подання не за встановленою формою звітності, передбаченої Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" № 25010041305; вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-250100213305; рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску № 25010031305, а також, наказ Головного управління Державної податкової служби у Чернігівській області від 25 березня 2019 року № 688 "Про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки" та визнати протиправними дії Головного управління Державної податкової служби у Чернігівській області щодо проведення документальної позапланової невиїзної перевірки, за результатами якої складено акт № 348/13/ НОМЕР_1 від 8 травня 2019 року.

В обґрунтування позовних вимог Позивач зазначав, що за відчужувані ним квартири протягом 2015-2018 років, належних йому особисто на праві приватної власності, сплачено податок з доходів фізичних осіб у встановленому розмірі та за ставкою податку, визначеною у пункті 172.2 статті 172 Податкового кодексу України.

Посилався на відсутність з боку Позивача порушень податкового законодавства, вказуючи на те, що викладені в акті перевірки висновки Відповідача ґрунтуються на невірному тлумаченні норм права щодо визначення діяльності Позивача з продажу належних йому на праві приватної власті об'єктів нерухомості іншим особам як підприємницької діяльності.

Окрім того, Позивач наполягав на тому, що контролюючим органом було порушено процедуру призначення перевірки, оскільки запит, який направлявся Позивачеві і який слугував передумовою її призначення, був складений без дотримання вимог статей 73 та 78 Податкового кодексу України, що має наслідком звільнення платника податків від обов'язку надання відповіді на такий запит. Зауважив, що вимоги запиту були значно вужчими за предмет проведеної документальної невиїзної перевірки, що також свідчить про протиправність дій контролюючого органу.

1.2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 12 грудня 2019 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 10 червня 2020 року, позов задоволено повністю.

Ухвалюючи рішення у даній справі суди виходили з того, що запит контролюючого органу про надання інформації складений з порушеннями, встановленими абзацом 1-5 пункту 73.3 статті 73 Податкового кодексу України, що звільняє платника від обов'язку надання відповіді на вказаний запит та виключає можливість прийняття рішення про проведення перевірки і має наслідком скасування рішень, прийнятих за наслідком такої перевірки.

Необмежившись аналізом підстав для проведення документальної позапланової невиїзної перевірки Позивача суди попередніх інстанцій встановили обставини, що слугували підставою для визначення Позивачу спірних сум податкових зобов'язань та надали правову оцінку відповідності нормам матеріального права оскаржуваних рішень Відповідача.

Висновок суду першої інстанції щодо безпідставності визначення Позивачу суми грошового зобов'язання по податку на доходи фізичних осіб обґрунтований визначенням процедури набуття фізичною особою статусу підприємця, поза якою та без волевиявлення особи встановлення відповідного статусу не передбачено. Суд виходив з того, що Позивач не був зареєстрований підприємцем, а норми Податкового кодексу України розмежовують порядок оподаткування доходів фізичних осіб та фізичних осіб - суб'єктів господарювання.

Висновки ж суду апеляційної інстанції в частині безпідставності визначення податку на доходи фізичних осіб за спірним податковим повідомленням-рішенням ґрунтуються на тому, що всупереч приписам пункту 177.2 статті 177 ПК України Відповідач не вчинив жодних дій для визначення витрат Позивача на придбання (створення) нерухомого майна, від реалізації якого за період з 1 січня 2015 року по 31 грудня 2018 року останній отримав дохід. Крім того суд врахував, що відповідальність за провадження господарської діяльності без державної реєстрації як суб'єкта господарювання передбачена статтею 164 КУпАП, провадження за якою відносно Позивача було закрито за відсутністю складу адміністративного правопорушення.

Суди також зазначили, що безпідставність збільшення Позивачу суми податкового доходу зумовило протиправне донарахування суми єдиного внеску, грошового зобов'язання по військовому збору, та утворює підстави для скасування спірних рішень Відповідача.

Роблячи висновки про безпідставність визначення контролюючим органом Позивачу грошового зобов'язання по податку на додану вартість суди виходили з того, що відповідні операції з відчуження об'єктів нерухомості фізичним особам в розумінні підпункту 197.1.14 пункту 197.1 статті 197 Податкового кодексу України не є першим постачанням житла, відтак не є об'єктом оподаткування податком на додану вартість. Оскільки Позивач здійснював реалізацію нерухомого майна, тобто операції, що не підлягали оподаткуванню податком на додану вартість, суди першої та апеляційної інстанції дійшли переконання, що Позивач не мав обов'язку реєструватись платником податку на додану вартість та, відповідно, подавати і реєструвати податкові декларації з податку на додану вартість.

1.3. Короткий зміст касаційної скарги та відзиву на неї

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій Відповідач звернувся з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, зазначив про неврахування судами висновків Верховного Суду у постанові від 13 березня 2018 року у справі № 826/13138/15 щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, тому просив скасувати оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції.

Позивач у відзиві на касаційну скаргу просив залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, вказуючи, що судами першої та апеляційної інстанцій при ухваленні судових рішень не допущено порушень норм матеріального та процесуального права. Посилання Відповідача на неврахування правового висновку Верховного Суду у постанові від 13 березня 2018 року у справі № 826/13138/15 вважає безпідставним за відмінністю обставин спірних правовідносин сторін у даній справі, що проаналізовано і враховано судом апеляційної інстанції при розгляді апеляційної скарги.

2. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПОПЕРЕДНІХ ІНСТАНЦІЙ

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що в період з 22 квітня 2019 року по 26 квітня 2019 року посадовими особами Відповідача було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку платника податків - фізичної особи ОСОБА_1 з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати належних податків і зборів при отриманні доходу від здійснення діяльності, пов'язаної з будівництвом та продажем об'єктів нерухомого майна, за період з 1 січня 2015 року по 31 грудня 2018 року, за результатом якої складено акт від 8 травня 2019 року № 348/13/ НОМЕР_1.

Проведеною перевіркою встановлено порушення:

статті 58, частини 6 статті 128 Господарського кодексу України в частині здійснення господарської діяльності без державної реєстрації фізичної особи-підприємця та не забезпечення ведення обліку результатів своєї підприємницької діяльності відповідно до вимог законодавства;

пункту 44.1 статті 44. , пункту 177.10 статті 177 Податкового кодексу України в частині ненадання до перевірки Книги обліку доходів і витрат, яку ведуть фізичні особи - підприємці, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування, і фізичні особи, які провадять незалежну професійну діяльність;

пункту 177.5. , пункту 177.11 статті 177 Податкового кодексу України в частині неподання декларацій про майновий стан і доходи за 2015,2016 та 2017 роки;

підпункту 168.2.1 пункту 168.2 статті 168, пункту 177.1., пункту 177.2 статті 177 Податковою кодексу України в частині заниження податку на доходи фізичних осіб за 2015-2017 роки, що підлягає сплаті до бюджету всього в сумі 1646742,52
грн, у тому числі в 2015 році - 875449,09 грн, 2016 році - 718775,73 грн, 2017 році - 52517,70 грн;

пункту 4 частини 2 статті 6 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" зі змінами та доповненнями, в частині не подання звітів про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску за 2015,2016 та 2017 роки;

абзацу 3 частини 8 статті 9 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" зі змінами та доповненнями. в частині не нарахування, не обчислення та не сплати єдиного внеску всього на загальну суму 272119,96 грн, у тому числі за 2015 рік - 89995,12 грн, 2016 рік - 94941,00 грн, 2017 рік - 87183,84 грн;

пункту 187.1 статті 187, пункту 200.1 та пункту 200.2 статті 200 Податкового кодексу України занижено суму податку на додану вартість, яка підлягає нарахуванню та сплачується до державного бюджету в сумі 2169246 грн за 2015 рік в сумі 984179 грн, за 2016 рік в сумі 1105809 грн за 2017 рік у сумі 79258 грн;

пункту 16-1 підрозділу 10 розділу XX Перехідних положень Податкового кодексу України в частині заниження військового збору від здійснення підприємницької діяльності, що підлягав декларуванню та сплаті до бюджету за 2015-2017 роки на суму 177693,43 грн, у тому числі за 2015 рік в сумі 88813,41 грн, 2016 рік в сумі 82935,67 грн, 2017 рік в сумі 5944,35 грн.

Виявлені порушення базуються на висновках контролюючого органу про фактичне провадження ОСОБА_1 підприємницької діяльності, що полягає у будівництві об'єктів житлового фонду з наступною їх реалізацією, без статусу фізичної особи-підприємця та державної реєстрації суб'єкта господарювання. За висновками податкового органу доходи від такої діяльності повинні оподатковуватись за правилами, встановленими для фізичних осіб-підприємців, а не для фізичних осіб, які реалізують власну нерухомість, що слугувало підставою для винесення ГУ ДФС у Чернігівській області спірних податкових повідомлень-рішень від 31 травня 2019 року: № 25010011305, № 00007391305, № 00007411305, № 00007421305, № 00007401305; атакож:

рішення про застосування штрафних санкцій за неподання, несвоєчасне подання, подання не за встановленою формою звітності, передбаченої Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" від 31 травня 2019 року № 25010041305;

вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 31 травня 2019 року № Ф-250100213305;

рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 31 травня 2019 року № 25010031305.

Позивач скористався правом на адміністративне оскарження прийнятих контролюючим органом податкових повідомлень-рішень, проте останні рішенням Державної фіскальної служби України від 16 серпня 2019 року № У/99-99-11-05-01-25 залишені без змін, а скарга без задоволення.

3. ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

3.1. Доводи Відповідача (особи, яка подала касаційну скаргу)

У касаційній скарзі Відповідач стверджує про необґрунтованість висновків судів першої та апеляційної інстанцій про безпідставне нарахування Позивачу податкових зобов'язань, оскільки проведеною перевіркою встановлено отримання Позивачем доходу від провадження підприємницької діяльності з огляду на систематичність та послідовність операцій продажу об'єктів житлової нерухомості з метою отримання прибутку. При цьому Відповідач звертав увагу, що суди винесли рішення у даній справі без урахування висновку Верховного Суду у постанові від 13 березня 2018 року у справі № 826/13138/15 зазначаючи про те, що за аналогічних обставин Верховний Суд зробив правовий висновок, що систематичний продаж фізичними особами нерухомого майна, у тому числі власного, з метою одержання прибутку є підприємницькою діяльністю. Внаслідок заниження загального оподатковуваного доходу податковим органом обґрунтовано за наслідком проведеного заходу контролю донараховано Позивачу податкові зобов'язання по податку на доходи фізичних осіб, податку на додану вартість, військового збору та визначено до сплати суму за єдиним внеском на загальнообов'язкове державне соціальне страхування відповідно до визначеного порядку та у встановленому розмірі.

3.2. Доводи Позивача (особи, яка подала відзив на касаційну скаргу)

У відзиві на касаційну скаргу Позивач зазначає про безпідставність посилання скаржника щодо застосування правового висновку Верховного Суду у постанові від 13 березня 2018 року у справі № 826/13138/15, правовідносини у якій не є аналогічними зі спірними. Формуючи правовий висновок у тій справі Верховний Суд виходив з того, що позивач зареєстрований фізичною особою-підприємцем, який перебував на спрощеній системі оподаткування, який провадив діяльність щодо організації будівництва об'єктів нерухомості для продажу чи здавання в оренду.

Натомість у даній справі Позивач не зареєстрований підприємцем та не займався незареєстрованою підприємницькою діяльністю, що встановлено постановою Києво-Святошинського суду у справі про адміністративне правопорушення.

Позивач стверджує про обґрунтованість висновків судів попередніх інстанцій щодо безпідставності проведення перевірки, оскільки порушення контролюючим органом положень статті 73 Податкового кодексу України в частині належного оформлення запиту про надання відповідної інформації звільняє платника податку від обов'язку надання відповіді. Вказане спростовує висновки податкового органу про утворення підстав для призначення перевірки платника та нівелює обґрунтованість призначення перевірки Позивача. Також вважає необґрунтованим посилання податкового органу на те, що незгода з підставами проведення перевірки та подальше оскарження її наслідків обумовлені недопуском до перевірки, позаяк документальною невиїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться в приміщенні контролюючого органу, що фактично виключає питання допуску до її проведення.

4. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

4.1. Оцінка доводів учасників справи і висновків суду апеляційної інстанції

Відповідно до частини 1 статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі також - КАС України) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Вирішуючи питання щодо можливості касаційного перегляду за цією касаційною скаргою, Верховний Суд виходить із такого.

Ухвалою від 5 серпня 2020 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження у цій справі на підставі пункту 1 частини 4 статті 328 КАС України з підстав неправильного застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

У касаційній скарзі Відповідач наполягає на неправильному застосуванні судами попередніх інстанцій норм матеріального права всупереч правовій позиції Верховного Суду у постанові від 13 березня 2018 року у справі № 826/13138/15 за аналогічних правовідносин.

Аналізуючи фактичні обставини вказаної справи та визначаючись щодо їх подібності зі спірними правовідносинами у цій справі суд враховує, що у справі № 826/13138/15 суди встановили, що контролюючим органом було проведено позапланову невиїзну перевірку позивача як фізичної особи-підприємця, видами діяльності якого були, серед іншого, організація будівництва об'єктів нерухомості для продажу чи здавання в оренду, операції з нерухомим майном.

У вказаній скаржником справі № 826/13138/15 Верховний Суд погодився із висновками суду апеляційної інстанції, що комплекс послідовних цілеспрямованих дій позивача з продажу нерухомого майна є систематичною (52 рази) діяльністю, метою якої є саме отримання прибутку, оскільки зазначені дії з продажу не можна кваліфікувати як такі, що мали на меті задоволення власних (особистих) потреб фізичної особи, а отже вказане є свідченням того, що відповідна діяльність для цілей оподаткування має кваліфікуватися як підприємницька.

Верховний Суд звертає увагу, що в силу частини 1 статті 341 КАС України, перегляд рішення суду у порядку касаційного провадження в силу положень статті 341 КАС України окреслено певними межами, встановленими у статті 328 КАС України. Зокрема, пунктом 1 частини четвертої цієї статті межа касаційного перегляду обумовлена наявністю висновку Верховного Суду щодо застосування певної норми права, якою керувався суд надаючи оцінку спірним правовідносинам, та надання оцінки спірним правовідносинам без урахування висновку Верховного Суду щодо застосування такої норми права у подібних правовідносинах.

Варто врахувати, що подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб'єктного складу учасників відносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи.

При цьому, обставини, які формують зміст правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права, та оцінка судами їх сукупності не можна визнати як подібність правовідносин.

Суд апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції виходив з того, що Відповідач визначив Позивачу податкове зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб за період з 1 січня 2015 рок по 31 грудня 2018 року на загальну суму 1646742,52 грн вирахувавши від цієї суми сплачений Позивачем податок в розмірі 5 відсотків, що становить 596688,39 грн, проте не врахувавши понесених Позивачем витрат. Такі дії контролюючого органу суд апеляційної інстанції визнав протиправними, оскільки всупереч приписам пункту 177.2 статті 177 ПК України Відповідач не вчинив жодних дій для визначення витрат, понесених Позивачем на придбання (створення) нерухомого майна, від реалізації якого за період з 1 січня 2015 рок по 31 грудня 2018 року останній отримав дохід на загальну суму 11846228,01 грн.

На підставі системного аналізу положень статті 197 ПК України суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що оскільки у межах спірних правовідносин правовстановлюючі документи на новозбудоване житло та землю під ним оформлені на замовника - Позивача, подальше переоформлення права власності на фізичних осіб, що підтверджується наявними в матеріалах справи договорами купівлі-продажу, не вважається операцією з першого постачання житла, тому, відповідно, такі операції звільнені від оподаткування податком на додану вартість.

Такі висновки суду апеляційної інстанції обґрунтовані правовою позицією Верховного Суду у постанові від 27 лютого 2018 року у справі № 826/1513/17.

Також суд апеляційної інстанції акцентував на відсутності підстав для проведення перевірки Позивача, що виключає можливість прийняття рішення про її проведення та має наслідком скасування рішень, прийнятих за наслідком такої перевірки. Суд зауважив, що єдиним правовим наслідком складання та направлення податковим органом на адресу Позивача письмового запиту про подання інформації є виникнення обов'язку в останнього подати інформацію, визначену у запиті контролюючого органу, та її документальне підтвердження. Водночас, у випадку, якщо запит складено з порушенням вимог чинного законодавства, відповідний обов'язок у платника податків не виникає.

Суд апеляційної інстанції при цьому слушно звернув увагу на те, що запит ГУ ДФС у Чернігівській області від 14 лютого 2019 рок № 423/25-01-13-01-09 складений з порушеннями, встановленими абзацом 1-5 пункту 73.3 статті 73 ПК України, адже він не містить посилання на підстави для надіслання запиту та на ньому відсутня печатка контролюючого органу.

За таких обставин, колегія суддів апеляційної інстанції вказала на обґрунтованість висновку суду першої інстанції про те, що ненадання відповіді на запит ГУ ДФС у Чернігівській області від 14 лютого 2019 року № 423/25-01-13-01-09 не може бути підставою для проведення позапланової перевірки платника податків, а у разі прийняття рішення, оформленого наказом, про призначення перевірки за вказаних обставин такий наказ може бути визнано протиправним та скасовано.

В основу таких висновків суду апеляційної інстанцій покладено правову позицію Верховного Суду у постанові від 20 лютого 2018 року у справі № 826/12244/14.

Таким чином, оскаржувані Відповідачем рішення судів першої та апеляційної інстанцій мотивовані тим, що рішення органів податкового контролю не можуть ґрунтуватися на матеріалах перевірок, проведених з порушенням встановлених законом підстав, а прийняті на підставі таких перевірок рішення органів податкового контролю підлягають скасуванню.

У касаційній скарзі Відповідач наполягав, що відповідно до правової позиції Верховного Суду платник податків, який вважає порушеним порядок та підстави призначення податкової перевірки щодо нього, має захищати свої права шляхом не допуску посадових осіб контролюючого органу до такої перевірки. Якщо ж допуск до проведення перевірки відбувся, в подальшому предметом розгляду в суді має бути лише суть виявлених порушень податкового та іншого законодавства, дотримання якого контролюється контролюючими органами.

Верховний Суд враховує, що такої правової позиції дотримувався Верховний Суд у постанові від 13 березня 2018 року у справі № 804/1113/16, відповідно до якої позови платників податків, спрямовані на оскарження рішень (у тому числі наказів про призначення перевірки), дій або бездіяльності контролюючих органів щодо призначення та/або проведення перевірок можуть бути задоволені лише в тому разі, якщо до моменту винесення судового рішення не відбулося допуску посадових осіб контролюючого органу до спірної перевірки. В іншому разі в задоволенні відповідних позовів має бути відмовлено, оскільки правові наслідки оскаржуваних дій за таких обставин є вичерпаними, а отже, задоволення позову не може призвести до відновлення порушених прав платників податків, оскільки після проведення перевірки права платника податків порушують лише наслідки проведення відповідної перевірки.

При цьому варто зауважити, що Верховним Судом у постанові від 21 лютого 2020 року у справі № 826/17123/18 судова палата з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов'язкових платежів Касаційного адміністративного суду відступила від висновків Верховного Суду, які викладено в постановах Верховного Суду від 13 березня 2018 року (справа № 804/1113/16), від 24 травня 2019 року (справа № 826/16221/15), від 3 жовтня 2019 року (справа № 820/850/16), від 16 жовтня 2019 року (справа № 820/11291/15), від 22 листопада 2019 року (справа № 815/4392/15) та сформулювала правовий висновок, відповідно до якого незалежно від прийнятого платником податків рішення про допуск (недопуск) посадових осіб до перевірки, оскаржуючи в подальшому наслідки проведеної контролюючим органом перевірки у вигляді податкових повідомлень-рішень та інших рішень, платник податків не позбавлений можливості посилатись на порушення контролюючим органом вимог законодавства щодо проведення такої перевірки, якщо вважає, що вони зумовлюють протиправність таких податкових повідомлень-рішень. При цьому, таким підставам позову, за їх наявності, суди повинні надавати правову оцінку в першу чергу, а у разі, якщо вони не визнані судом такими, що тягнуть протиправність рішень, прийнятих за наслідками такої перевірки, - переходити до перевірки підстав позову щодо наявності порушень податкового та/або іншого законодавства.

Тому, питання дотримання відповідачем процедури призначення перевірки є істотним для правильного вирішення справи.

Враховуючи висловлену правову позицію Верховний Суд зазначає про обґрунтованість висновків судів попередніх інстанцій про наявність підстав для визнання протиправним та скасування наказу ГУ ДФС у Чернігівській області від 25 березня 2019 року № 688 "Про проведення документальної позапланової перевірки".

Отже, висновки судів попередніх інстанцій щодо протиправності прийнятих спірних рішень на підставі результатів проведеної з порушенням законних підстав перевірки та їх скасування разом з наданою правовою оцінкою спірних актів індивідуальної дії щодо їх відповідності нормам матеріального права слугували підставами для задоволення позову у даній справі.

Аналізуючи спірні правовідносини Верховний Суд зауважує, що встановлені судами попередніх інстанцій обставини даної справи не вказують на те, що судами не дотримано висловленої Верховним Судом правової позиції у постанові від 13 березня 2018 року у справі № 826/13138/15, посилання до якої наведені скаржником, оскільки предметом судового контролю у цій справі не були процедурні порушення порядку призначення та проведення податкової перевірки. Натомість у справі, що переглядається, спростування законності призначення перевірки Позивача та надана судом оцінка наказу про її проведення слугували, поряд з іншим, підставою для визнання протиправними та скасування спірних актів індивідуальної дії, прийнятих за наслідком такої перевірки.

За результатом розгляду цієї справи суди попередніх інстанцій встановили порушення контролюючим органом визначеного ПК України порядку обчислення податку на доходи, що полягало у не врахуванні суми понесених Позивачем витрат для цілей оподаткування податком на доходи фізичних осіб. Натомість за встановлених обставин у справі № 826/13138/15 порядок визначення податкових зобов'язань не становив предмет доказування у цій справі. Наведене також свідчить про те, що правовідносини у цій справі не є подібними зі спірними.

Крім того, судом апеляційної інстанції взято до уваги, що постановою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 9 грудня 2019 року закрито провадження у справі № 369/10712/19 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за частиною 1 статті 164 КУпАП ("Порушення порядку провадження господарської діяльності", зокрема провадження господарської діяльності без державної реєстрації як суб'єкта господарювання) у зв'язку з відсутністю в його діях складу зазначеного правопорушення, що також вказує на відмінність обставин даної справи зі встановленими обставинами справи № 826/13138/15 та спростовує доводи скаржника щодо подібності правовідносин сторін у цих справах.

Отже, вказані скаржником висновки Верховного Суду у постанові від 13 березня 2018 року у справі № 826/13138/15 не доводять ухвалення рішення судом апеляційної інстанції у справі, що переглядається, всупереч таким висновкам Верховного Суду, оскільки обставини у даних справах не є аналогічними, а висновки не є релевантними до спірних правовідносин.

Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 339 КАС України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 5 частини 1 статті 339 КАС України судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними. Про закриття касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу.

У зв'язку з викладеним, у цій справі наявні підстави для закриття касаційного провадження.

Керуючись пунктом 5 частини 1 статті 339 КАС України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Закрити касаційне провадження за касаційною скаргою Головного управління ДПС у Чернігівській області на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 12 грудня 2019 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 10 червня 2020 року.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями та не оскаржується.

Суддя-доповідач Н. Є. Блажівська

Судді О. В. Білоус

І. Л. Желтобрюх