Історія справи

Ухвала КАС ВП від 03.12.2020 року у справі №440/994/20

УХВАЛА

про відкриття касаційного провадження

02 грудня 2020 року

м. Київ

справа №440/994/20

провадження №К/9901/30587/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Єзерова А. А.,

суддів: Желєзного І. В., Кравчука В. М.,

перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 01.04.2020 та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 29.10.2020 у справі № 440/994/20 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,

установив:

25.02.2020 до Полтавського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області, в якому просив:

визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області щодо обмеження ОСОБА_1 сум виплати пенсії максимальним розміром та зобов'язати перерахувати і виплачувати без обмеження максимальним розміром пенсію з дня її призначення;

зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області нарахувати та виплатити суму недоотриманої частини пенсії (з урахуванням підвищення та цільової допомоги як учаснику бойових дій, пенсії за особливі заслуги перед Україною та надбавки на непрацюючого члена сім'ї), з урахуванням раніше сплачених сум, з дня призначення пенсії однією сумою.

Полтавський окружний адміністративний суд рішенням від 01.04.2020, яке Другий апеляційний адміністративний суд постановою від 29.10.2020 залишив без змін, відмовив ОСОБА_1 в позові.

Не погодившись з такими судовими рішеннями, ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції й ухвалити нове судове рішення про задоволення його позову.

Дослідивши зміст касаційної скарги ОСОБА_1, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для відкриття касаційного провадження.

Приписи пункту 8 частини 2 статті 129 Конституції України передбачають, що однією із основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Цей принцип конкретизований у положеннях частини 1 статті 13 Кодексу адміністративного судочинства України (далі за текстом - КАС України, у редакції, чинній з 08.02.2020) та частини 1 статті 328 КАС України, згідно з якими учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їхнього перегляду в апеляційному порядку, можуть реалізувати право на їхнє оскарження у касаційному порядку тільки у визначених законом випадках.

Тому розв'язуючи питання про прийнятність касаційної скарги, Верховний Суд має передусім з'ясувати, чи належить справа, що в ній подається касаційна скарга, за своїми ознаками до тих справ, судові рішення в яких можуть оскаржуватися у касаційному порядку.

Законодавець у КАС України встановив диференційований (розрізнений) підхід до визначення категорій справ, які належить розглядати за правилами адміністративного судочинства, за критерієм їхньої складності, виокремивши з-поміж них справи незначної складності, для яких з огляду на їхні змістовні ознаки встановлений особливий порядок судового розгляду, зокрема й щодо можливості касаційного оскарження судових рішень, ухвалених в таких справах.

У частині 6 статті 12 КАС України закріплений перелік справ, які для мети КАС України слід вважати справами незначної складності. Зокрема, положення пункту 3 частини 6 статті 12 КАС України передбачають, що для цілей пункту 3 частини 6 статті 12 КАС України справами незначної складності є справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.

Спір у цій справі виник через дії Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області, які полягають у обмеженні ОСОБА_1 виплати сум пенсії, призначеної 05.10.2018, максимальним розміром відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", до статті 43 якого Законом України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" від 08.07.2011 № 3668-VI були внесені зміни, зокрема щодо обмеження максимального розміру пенсії десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність. І тому з огляду на те, що предметом спору в цій справі є дії суб'єкта владних повноважень щодо обчислення пенсійного забезпечення, ця справа є саме справою незначної складності відповідно до вимог пункту 3 частини 6 статті 12 КАС України.

Але на обґрунтування вимог касаційної скарги заявник покликається на те, що Сьомий апеляційний адміністративний суд під час розгляду справи з подібними за змістом правовідносинами (справа № 120/3950/18-а) сформував практику, яка є протилежною до позиції Другого апеляційного адміністративного суду у цій справі, щодо наявності підстав для обмеження максимальним розміром пенсії, призначеної
05.10.2018 відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб". Скаржник наголошує на тому, що попри незмінність правового регулювання апеляційні суди різних апеляційних адміністративних округів неоднаково тлумачать правові норми, що регламентують спірні відносини.

У цьому контексті колегія суддів зважає на те, що частина 3 статті 125 Конституції України визначає конституційно-правовий статус Верховного Суду як найвищого суду в системі судоустрою України.

Тобто переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію "суду права", що розглядає спори, які мають найважливіше (найбільш принципове) значення для суспільства та держави.

Отже, завдання Верховного Суду як найвищої судової установи в Україні - це насамперед сформувати обґрунтовану правову позицію стосовно застосування всіма судами у їхній процесуальній діяльності конкретної норми матеріального права, або дотримання норми процесуального права, що була неправильно використана судом, і в такий спосіб скерувати судову практику задля єдиного та правильного правозастосування (вказати напрям, у якому слід здійснювати реалізацію матеріальної чи, відповідно, використання процесуальної правової норми).

Навіть більше, забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу юридичної визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім того, саме така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх громадян перед законом, який втілюється способом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб.

Одним з механізмів забезпечення Верховним Судом єдності судової практики є можливість виняткового (екстраординарного) касаційного перегляду судових рішень, ухвалених у справах незначної складності, у тому разі, якщо заявник належно обґрунтує, що його касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики (підпункт "а" пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України).

Суд касаційної інстанції встановив, що наведений заявником аргумент стосовно того, що на сьогодні у практиці апеляційних адміністративних судів різних округів сформовані дві протилежні (відмінні одна від одної) правові позиції щодо наявності підстав для обмеження максимальним розміром пенсії, призначеної особі відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", потребує ретельної перевірки та вивчення матеріалів справи, чого не можна виконати на стадії відкриття касаційного провадження.

Тому колегія суддів дійшла висновку, що подана касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, і Верховний Суд, як виняток, здійснить касаційний перегляд судових рішень, ухвалених у цій справі.

За вимогами частини 3 статті 334 КАС України в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються, з-поміж іншого, підстава (підстави) відкриття касаційного провадження.

Підставою для відкриття касаційного провадження у цій справі є аргументи скаржника щодо неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права й наявність обставини, наведеної у підпункті "а" пункті 2 частини 5 статті 328 КАС України.

Керуючись положеннями підпункту "а" пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України, Верховний Суд

ухвалив:

1. Відкрити касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 01.04.2020 та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 29.10.2020 у справі № 440/994/20.

2. Витребувати з Полтавського окружного адміністративного суду справу № 440/994/20.

3. Надіслати особам, які беруть участь у справі, копії ухвали про відкриття касаційного провадження разом з копією касаційної скарги.

4. Установити для подання відзиву на касаційну скаргу десятиденний строк з дня отримання копії цієї ухвали. Роз'яснити, що до відзиву додаються докази надсилання (надання) його копій та долучених до нього документів іншим учасникам справи.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями та не може бути оскаржена.

Суддя-доповідач А. А. Єзеров

Суддя І. В. Желєзний

Суддя В. М. Кравчук