Історія справи

Ухвала КАС ВП від 03.05.2020 року у справі №826/6286/17

УХВАЛА

03 вересня 2020 року

м. Київ

справа № 826/6286/17

провадження № К/9901/11775/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Н. В. Коваленко,

суддів: Я. О. Берназюка, В. М. Шарапи,

перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 14 квітня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Міністерства економічного розвитку України про визнання протиправним та скасування рішення,

УСТАНОВИЛ:

Касаційна скарга 27 квітня 2020 року надійшла до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до статті 327 Кодексу адміністративного судочинства України, який набрав чинності 15 грудня 2017 року на підставі Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів".

Згідно з відтиском поштового штемпеля на конверті касаційна скарга направлена до суду 24 квітня 2020 року.

Ухвалою від 29 квітня 2020 року Верховний Суд залишив без руху касаційну скаргу ОСОБА_1, оскільки її було подано на російській мові. Надав строк десять днів з дня вручення копії ухвали, в перебіг якого не враховується строк дії карантину, пов'язаного із запобіганням поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), для усунення цього недоліку шляхом направлення касаційної скарги, викладеної на українській мові.

Копію ухвали Верховного Суду про залишення касаційної скарги без руху скаржник отримав 08 травня 2020 року року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.

На виконання вимоги ухвали 15 травня 2020 року від ОСОБА_1 надійшов до Верховного Суду лист, в якому вказує, що вимога суду щодо подання касаційної скарги на українській мові не ґрунтуються на нормах закону.

17 липня 2020 року набрав чинності Закон України від 18 червня 2020 року №731-ІХ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)" у зв'язку з чим Верховний Суд ухвалою від 06 серпня 2020 року продовжив скаржнику строк для усунення недоліку касаційної скарги до 31 серпня 2020 року.

Копію вказаної ухвали ОСОБА_1 отримав 13 серпня 2020 року.

19 серпня 2020 року до суду від скаржника надійшов лист, в якому повторно вказує на те, що вимога суду щодо подання касаційної скарги на українській мові не ґрунтуються на нормах закону.

За правилами частини 1 статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.

Вирішуючи питання щодо відкриття касаційного провадження, суд виходить із такого.

Відповідно до частини 1 статті 10 Конституції України державною мовою в Україні є українська мова.

Згідно з частиною 1 статті 15 Кодексу адміністративного судочинства України судочинство і діловодство в адміністративних судах провадиться державною мовою.

У рішенні Конституційного Суду України від 14 грудня 1999 року (справа №10-рп/99) зазначено, що українська мова як державна є обов'язковим засобом спілкування на всій території України при здійсненні повноважень органами державної влади та органами місцевого самоврядування (мова актів, роботи, діловодства, документації тощо), а також в інших публічних сферах суспільного життя, які визначаються законом (частина 5 статті 10 Конституції України).

Суди використовують державну мову в процесі судочинства та гарантують право учасників судового процесу на використання ними в судовому процесі рідної мови або мови, якою вони володіють (частина 3 статті 15 Кодексу адміністративного судочинства України).

Відповідно до частини 4 статті 15 Кодексу адміністративного судочинства України учасники судового процесу, які не володіють або недостатньо володіють державною мовою, мають право робити заяви, надавати пояснення, виступати в суді і заявляти клопотання рідною мовою або мовою, якою вони володіють, користуючись при цьому послугами перекладача, в порядку, встановленому частини 4 статті 15 Кодексу адміністративного судочинства України.

Отже, учасники судового процесу, які не володіють або недостатньо володіють державною мовою, мають право робити заяви, надавати пояснення, виступати в суді і заявляти клопотання рідною мовою або мовою, якою вони володіють, проте процесуальні документи мають бути подані лише державною мовою.

З огляду на зазначене, позовна заява повинна бути викладена державною (українською) мовою.

Така позиція Верховного Суду щодо питання застосування мови адміністративного судочинства відповідає правовому висновку Верховного Суду України, викладеному в постанові від 06 липня 2016 року (справа № 21-1092а16) та ухвалах Верховного Суду від 28 травня 2019 року у справі №9901/287/19, від 15 квітня 2019 року у справі №826/18524/16, від 05 квітня 2019 року у справі № 0840/3564/18, від 21 січня 2019 року у справі № 9901/32/19. Вимоги щодо викладення документа процесуального характеру (позовної заяви, касаційної скарги) державною мовою викладені також, зокрема, в ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 19 вересня 2019 року у справі № 11-955зі19 (9901/98/19). Підстав для відступлення від цього правового висновку немає.

Суд зауважує, що передбачена чинним законодавством України вимога щодо подання процесуальних документів (у тому числі позовних заяв) державною мовою не є звуженням прав позивача чи дискримінацією останнього за мовною ознакою, оскільки крім послуг перекладача, на законодавчому рівні закріплені серед іншого державні гарантії щодо надання безоплатної правової допомоги.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про безоплатну правову допомогу" безоплатна правова допомога - правова допомога, що гарантується державою та повністю або частково надається за рахунок коштів Державного бюджету України, місцевих бюджетів та інших джерел. Правова допомога - надання правових послуг, спрямованих на забезпечення реалізації прав і свобод людини і громадянина, захисту цих прав і свобод, їх відновлення у разі порушення. Правові послуги - надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; здійснення представництва інтересів особи в судах, інших державних органах, органах місцевого самоврядування, перед іншими особами; забезпечення захисту особи від обвинувачення; надання особі допомоги в забезпеченні доступу особи до вторинної правової допомоги та медіації.

Згідно зі статтею 3 Закону України "Про безоплатну правову допомогу" право на безоплатну правову допомогу - гарантована Конституцією України можливість громадянина України, іноземця, особи без громадянства, у тому числі біженця чи особи, яка потребує додаткового захисту, отримати в повному обсязі безоплатну первинну правову допомогу, а також можливість певної категорії осіб отримати безоплатну вторинну правову допомогу у випадках, передбачених статтею 3 Закону України "Про безоплатну правову допомогу".

Нормами статті 8 Закону України "Про безоплатну правову допомогу" передбачено, що право на безоплатну первинну правову допомогу згідно з Конституцією України та статті 8 Закону України "Про безоплатну правову допомогу" мають усі особи, які перебувають під юрисдикцією України.

Статтею 13 Закону України "Про безоплатну правову допомогу" визначено, що безоплатна вторинна правова допомога - вид державної гарантії, що полягає у створенні рівних можливостей для доступу осіб до правосуддя. Безоплатна вторинна правова допомога включає такі види правових послуг: захист; здійснення представництва інтересів осіб, що мають право на безоплатну вторинну правову допомогу, в судах, інших державних органах, органах місцевого самоврядування, перед іншими особами; складення документів процесуального характеру.

За таких обставин, доводи ОСОБА_1 є необґрунтованими, оскільки касаційна скарга повинна бути викладена державною (українською) мовою.

Враховуючи, що вимога ухвали Верховного Суду від 29 квітня 2020 року скаржником не виконана у встановлений судом строк, касаційна скарга підлягає поверненню.

Відповідно до частини 2 статті 332 та частини 8 статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.

Керуючись статтями 169, 330, 332 Кодексу адміністративного судочинства України,

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 14 квітня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Міністерства економічного розвитку України про визнання протиправним та скасування рішення - повернути особі, яка її подала.

2. Копію ухвали про повернення касаційної скарги надіслати учасникам справи у порядку, визначеному статтями 169, 330, 332 Кодексу адміністративного судочинства України. Скаржнику надіслати копію ухвали про повернення касаційної скарги разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Н. В. Коваленко

Суддя Я. О. Берназюк

Суддя В. М. Шарапа