Історія справи

Ухвала КАС ВП від 03.08.2020 року у справі №340/411/20

УХВАЛА

про відмову у відкритті касаційного провадження

31 липня 2020 року

м. Київ

справа № 340/411/20

провадження № К/9901/17403/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Єзерова А. А.,

суддів: Берназюка Я. О., Кравчука В. М.,

перевіривши касаційну скаргу Головного управління Держпраці у Кіровоградській області на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від
12.03.2020 та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від
17.06.2020 у справі № 340/411/20 за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління Держпраці у Кіровоградській області про визнання протиправною та скасування постанови,

установив:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернулась до Кіровоградського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Держпраці у Кіровоградській області, в якому просить визнати протиправною та скасувати постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами № КР3432/390/АВ/ТД-ФС від 12.11.2019.

Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 12.03.2020, яке було залишене без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 17.06.2020, позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 було задоволено, внаслідок чого визнано протиправною та скасовано постанову № КР3432/390/АВ/ТД-ФС від 12.11.2019 про накладення штрафу в розмірі 125 190 грн.

Не погодившись з такими судовими рішеннями, Головне управління Держпраці у Кіровоградській області подало касаційну скаргу до Верховного Суду, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції й ухвалити нове судове рішення про відмову фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 в позові.

Дослідивши зміст касаційної скарги Головного управління Держпраці у Кіровоградській області, колегія суддів дійшла висновку про те, що у відкритті касаційного провадження треба відмовити з таких мотивів.

Приписами пункту 8 частини 2 статті 129 Конституції України передбачено, що однією із основних засад судочинства визначено забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Згідно з частиною 1 статті 13 Кодексу адміністративного судочинства України (далі за текстом - КАС України, у редакції, чинній з 08.02.2020) учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Відповідно до частини 1 статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених частини 1 статті 328 КАС України.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їхнього перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом на їхнє оскарження у касаційному порядку тільки у визначених законом випадках.

Тому розв'язуючи питання про прийнятність касаційної скарги, Верховний Суд, насамперед, має з'ясувати, чи належить справа, що в ній подається касаційна скарга, за своїми ознаками до тих справ, судові рішення в яких можуть оскаржуватися у касаційному порядку.

Законодавець у КАС України встановив диференційований підхід до визначення категорій справ, які належить розглядати за правилами адміністративного судочинства, за критерієм їхньої складності, виокремивши з-поміж них справи незначної складності, для яких з огляду на їхні змістовні ознаки встановлений особливий порядок судового розгляду, зокрема й щодо можливості касаційного оскарження судових рішень, ухвалених в таких справах.

За приписами пункту 20 частини 1 статті 4 КАС України адміністративною справою незначної складності (малозначна справа) вважається адміністративна справа, у якій характер спірних правовідносин, предмет доказування та склад учасників тощо не вимагають проведення підготовчого провадження та (або) судового засідання для повного та всебічного встановлення її обставин.

У частині 6 статті 12 КАС України закріплений перелік справ, які для мети КАС України слід вважати справами незначної складності. Зокрема, положеннями пункту 6 частини 6 статті 12 КАС України передбачено, що для цілей пункту 6 частини 6 статті 12 КАС України справами незначної складності є справи щодо оскарження рішення суб'єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Спір в цій справі виник через ухвалення Головним управлінням Держпраці у Кіровоградській області постанови № КР3432/390/АВ/ТД-ФС від 12.11.2019 про накладення уповноваженими посадовими особами на фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 штрафу в розмірі 125 190 грн. І тому з огляду на те, що предметом спору є рішення суб'єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, ця справа є справою незначної складності відповідно до пункту 6 частини 6 статті 12 КАС України.

Водночас за правилами пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.

Буквальне тлумачення положень зазначеної норми дає підстави для висновку про те, що процесуальний закон пов'язує можливість касаційного перегляду у справах незначної складності тільки з тими юридичними фактами, вичерпний перелік яких викладений у підпунктах "а ", "б ", "в " та "г" пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України. Водночас обов'язок доведення наявності таких виняткових обставин покладається на особу, яка звертається до суду з касаційною скаргою.

Означені критерії прийнятності касаційної скарги встановлені задля можливості забезпечення Верховним Судом ключової мети касаційного перегляду - виправлення судових помилок та усунення недоліків судочинства, що призвели до порушення прав учасників справи. Тому касаційний перегляд за своєю сутністю має екстраординарний характер і спрямований на забезпечення основоположних гарантій справедливого судового розгляду, які становлять зміст конституційного принципу верховенства права.

Аналіз аргументів касаційної скарги у їхньому логічному взаємозв'язку з обставинами справи, встановленими в судових рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій, не дають підстав для висновку про наявність фактів, наведених у підпунктах "а ", "б ", "в " та "г" пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України, які б могли слугувати підставою для відкриття касаційного провадження у справі незначної складності.

Отже, заявник не довів і колегія суддів також не встановила виняткових обставин, зазначених у пункті 2 частини 5 статті 328 КАС України.

Зазначене дає підстави вважати, що за поданою касаційною скаргою оскаржується судове рішення, яке не належить оскаржувати в касаційному порядку.

Водночас безпідставними є покликання заявника на невідповідність позиції судів першої та апеляційної інстанцій в цій справі правовому висновку, який викладений в постанові Верховного Суду від 17.04.2018 у справі № 822/1468/17.

У зазначеній постанові суд касаційної інстанції сформулював такий правовий висновок:

"..передбачене частиною 1 статті 72 КАС України (у редакції, чинній на момент винесення рішення суду першої інстанції) та частиною 4 статті 78 КАС України (у редакції, чинній на момент прийняття рішення апеляційним судом) звільнення від доказування не має абсолютного характеру і не може сприйматися судами як неможливість спростування під час судового розгляду обставин, які зазначені в іншому судовому рішенні. Адміністративні суди не повинні сприймати як обов'язкові висновки щодо фактичних обставин справи, наведені у чинних судових рішеннях за інших адміністративних, цивільних чи господарських справ.

Для спростування преюдиційних обставин учасник адміністративного процесу, який ці обставини заперечує, повинен подати суду належні та допустимі докази. Ці докази повинні бути оцінені судом, що розглядає справу, у загальному порядку за правилами статті 86 КАС України (у редакції, чинній на момент винесення рішення суду першої інстанції) та статті 90 КАС України (у редакції, чинній на момент прийняття рішення апеляційним судом).

Якщо суд дійде висновку про те, що обставини у справі, що розглядається, є інакшими, ніж установлені під час розгляду іншої адміністративної, цивільної чи господарської справи, то справу належить вирішити відповідно до тих обставин, які встановлені безпосередньо судом, який розглядає справу.

Таким чином, обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ лише в тому разі, коли в них беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, чи їх правонаступники, але в інших випадках - ці обставини встановлюються на загальних підставах.".

Натомість суди першої та апеляційної інстанцій в цій справі встановили, що "..30.09.2019 відповідачем відносно позивача було складено протокол про адміністративне правопорушення № КР3432/390/АВ/П/ПТ, яким було встановлено факт використання останньою найманої праці ОСОБА_2 без укладення трудового договору.

Наведений протокол було передано до суду.

Постановою Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 27.11.2019 в справі № 383/1281/19 провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 41 КУпАП закрито на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП, у зв'язку з відсутністю в діях останньої події і складу адміністративного правопорушення.

Також, судом у наведеній постанові було встановлено, що з урахуванням пояснень ОСОБА_1, які підтверджені доданими до матеріалів справи доказами, зокрема, актом інспекційного відвідування № 3432/390/АВ від 24.09.2019 року, трудовим договором між працівником і фізичною особою яка використовує найману працю від 19.09.2019 року, наказом № 9 від 19.09.2019 року про прийняття ОСОБА_2 на посаду продавця, повідомленням ДПІ про прийняття працівника на роботу, письмовими поясненнями ФОП ОСОБА_1 та ОСОБА_2 від 23.09.2019 року, табелем використання робочого часу по ФОП ОСОБА_1, за вересень 2019 року, які в сукупності з поясненнями спростовують викладені в протоколі про адміністративне правопорушення факти щодо допуску до роботи працівника ОСОБА_2 без укладення трудового договору, а відтак і недоведеність фактичного допуску останньої до роботи без оформлення трудового договору, в діях ОСОБА_1 відсутні ознаки адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 41 КУпАП.".

Отже, для спростування преюдиційних обставин, встановлених у постанові Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 27.11.2019 в справі № 383/1281/19, особа, яка ці обставини заперечує - Головне управління Держпраці у Кіровоградській області, повинне було подати судам попередніх інстанцій належні та допустимі докази. Натомість суди мали оцінити такі докази у загальному порядку за правилами статті 90 КАС України.

Своєю чергою зміст оскаржених судових рішень дає підстави вважати, що заявник під час розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій не надавав доказів на спростувавання обставин, встановлених постановою Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 27.11.2019 в справі № 383/1281/19.

Тому суд касаційної інстанції вважає, що незастосування судами попередніх інстанцій правового висновку, викладеного в постанові Верховного Суду від
17.04.2018 у справі № 822/1468/17, не могло вплинути на правильність розв'язання цього спору та/або на кінцеве формування практики у відповідній категорії справ чи її зміну.

Відповідно до вимог пункту 1 частини 1 статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

З огляду на наведене колегія суддів дійшла висновку, що у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Головного управління Держпраці у Кіровоградській області треба відмовити.

Керуючись положеннями статей 12, 257, 328, 333, 359 КАС України, Верховний Суд

ухвалив:

1. Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Головного управління Держпраці у Кіровоградській області на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 12.03.2020 та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 17.06.2020 у справі № 340/411/20.

2. Копію ухвали про відмову у відкритті касаційного провадження разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами надіслати скаржнику.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не може бути оскаржена.

Суддя-доповідач А. А. Єзеров

Суддя Я. О. Берназюк

Суддя В. М. Кравчук