Історія справи

Ухвала КАС ВП від 11.12.2018 року у справі №683/2064/17

УХВАЛА

27 лютого 2019 року

Київ

справа №683/2064/17

адміністративне провадження №К/9901/67344/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я. О., суддів Анцупової Т. О. та Гриціва М. І., перевіривши касаційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області

на рішення Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 22 лютого 2018 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 06 листопада 2018 року

за позовом ОСОБА_2

до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області

про визнання рішення протиправним, зобов'язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою Верховного Суду від 10 грудня 2018 року вказану касаційну скаргу залишено без руху з підстав невідповідності вимогам статті 330 КАС України та надано скаржнику десятиденний строк з моменту отримання копії ухвали для усунення недоліків касаційної скарги шляхом подання документа про сплату судового збору.

28 грудня 2018 року до Верховного Суду надійшли додаткові матеріали, з яких вбачається, що скаржником виконано вимоги ухвали суду про залишення касаційної скарги без руху та усунуто зазначені в ній недоліки.

Як вбачається з оскаржуваних судових рішень та матеріалів касаційної скарги, предметом розгляду у даній справі є визнання протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області (далі також - відповідач) щодо відмови позивачеві у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах згідно з пунктом "б" частини 1 статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення"; зобов'язання відповідача призначити пенсію позивачеві за віком на пільгових умовах згідно з пунктом "б" частини 1 статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення".

Згідно пунктом 3 частини 6 статті 12 КАС України для цілей пунктом 3 частини 6 статті 12 КАС України справами незначної складності є справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.

За правилами пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України судові рішення у справах незначної складності не підлягають касаційному оскарженню, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Зазначена норма Кодексу узгоджується з пунктом 8 частини 2 статті 129 Конституції України, згідно з яким до основних засад судочинства відноситься забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках. Аналогічне положення закріплене у пункті 7 частини 3 статті 2 та частині 1 статті 13 КАС України, а також частині 1 статті 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".

Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини 3 статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію "суду права", що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави. Тим самим Верховний Суд за допомогою загальної правозастосовчої діяльності дозволяє досягнути індивідуального блага з урахуванням того, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Згідно з імперативними вимогами статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та статті 242 КАС України висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права; при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду; органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи не можуть приймати рішення, які скасовують судові рішення або зупиняють їх виконання.

Таким чином, призначення Верховного Суду як найвищої судової установи в Україні - це, у першу чергу, сформувати обґрунтовану правову позицію стосовно застосування всіма судами у подальшій роботі конкретної норми матеріального права або дотримання норми процесуального права, що була неправильно використана судом і таким чином спрямувати судову практику в єдине і правильне правозастосування (вказати напрямок у якому слід здійснювати вибір правової норми); на прикладі конкретної справи роз'яснити зміст акта законодавства в аспекті його розуміння та реалізації на практиці в інших справах з вказівкою на обставини, що потрібно враховувати при застосуванні тієї чи іншої правової норми, але не нав'язуючи, при цьому, нижчестоящим судам результат вирішення конкретної судової справи.

Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім того, саме така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх громадян перед законом, який втілюється шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб.

Такий визначений законодавцем підхід до роботи Верховного Суду (формування в окремих справах конкретних правових висновків, що є обов'язковим для всіх судів та суб'єктів владних повноважень) є особливо актуальним у світлі положень частини 5 статті 125 Конституції України, згідно з якою адміністративні суди діють з метою захисту прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин.

Суд також звертає увагу на положення пункту 32 Копенгагенської Декларації, схваленої 12-13 квітня 2018 року у Комітеті міністрів Ради Європи, згідно з яким схвалюється суворе та послідовне застосування критеріїв стосовно прийнятності заяви у судовому процесі та в повному обсязі використання можливості оголосити заяву неприйнятною, якщо заявники не постраждали від значної шкоди.

При цьому Європейський суд з прав людини виходить з того, що право на справедливий судовий розгляд повинно тлумачитися з урахуванням одного з основоположних аспектів верховенства права, а саме принципу правової визначеності та дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна із сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов'язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення; відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (пункти 51,52 рішення у справі "Ryabykh v. Russia" від 24 липня 2003 року № 52854/99, пункти 46,47 рішення у справі "Устименко проти України" від 29 жовтня 2015 року № 32053/13).

Суд також враховує положення, що містяться в Рекомендаціях № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи, згідно з якими державам-членам рекомендовано вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини "с" статті 7 вказаних Рекомендацій скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися щодо тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону; вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу.

Скаржником наведено наступну підставу для прийняття Верховним Судом до розгляду касаційної скарги у справі незначної складності № 683/2064/17: скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки наразі існує велика кількість аналогічних судових справ за позовами до органів Пенсійного фонду України щодо призначення пенсії згідно з пунктом "б" частини 1 статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення", а Верховний Суд зобов'язаний скеровувати судову практику в напрямку виконання вимог Конституції і чинного законодавства, Конвенції про захист прав людини та її основоположних свобод, забезпечуючи при цьому принцип єдності судової практики.

При цьому, скаржником жодним чином не обґрунтовано в чому саме полягає фундаментальне значення саме даної справи для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб'єктів правовідносин.

З урахуванням обставин справи, розгляду її по суті судами першої та апеляційної інстанцій ухваленням рішення про задоволення позовних вимог, а також підходу, згідно з яким "всі колізії на користь особи", суд вважає, що посилання скаржника у касаційній скарзі на правову позицію, викладену у постановах Верховного Суду України від 10 вересня 2013 року у справі № 21-183а13, від 25 листопада 2014 року у справі № 21-519а14 та від 19 травня 2015 року у справі № 21-175а15, не дозволяють зробити висновок про те, що справа № 683/2064/17 має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки вказані судові рішення були прийняті за інших фактичних обставин справ і заявник (суб'єкт владних повноважень) не довів у касаційній скарзі про їх тотожність (винесення рішень за подібних правовідносин).

На підставі вищенаведеного та з урахуванням того, що оскаржувані судові рішення прийнято у справі незначної складності, а передбачені пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України виняткові обставини для перегляду Верховним Судом цієї справи в касаційному порядку скаржником не обґрунтовані у касаційній скарзі та не підтверджені належними доказами, у відкритті касаційного провадження слід відмовити.

Аналогічна правова позиція стосовно віднесення даної категорії справ до справ незначної складності викладена Верховним Судом в ухвалах від 12 липня 2018 року у справі № 686/24555/17 та від 27 серпня 2018 року у справі № 813/1470/18.

Керуючись статтями 248, 328, 333, 355, 359 КАС України,

УХВАЛИВ:

1. Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області на рішення Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 22 лютого 2018 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 06 листопада 2018 року за позовом ОСОБА_2 до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про визнання рішення протиправним, зобов'язання вчинити дії.

2. Копію ухвали разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами направити особі, яка подала касаційну скаргу.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання.

4. Ухвала є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді Я. О. Берназюк

Т. О. Анцупова

М. І. Гриців