УХВАЛА

31 липня 2019 року

Київ

справа №401/500/17

адміністративне провадження №К/9901/35311/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я. О., судді Чиркіна С. М., судді Шарапи В. М., під час розгляду в письмовому провадженні у касаційному порядку справи № 401/500/17

за позовом Світловодського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Кіровоградської області

до ОСОБА_1,

про стягнення надміру виплачених коштів,

за касаційною скаргою Світловодського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Кіровоградської області

на ухвалу Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 27 березня 2017 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 20 квітня 2017 року,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення надміру виплачених коштів.

Ухвалою Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 27 березня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 20 квітня 2017 року, відмовлено у відкритті провадження, оскільки спір не підлягає розгляду у порядку адміністративного судочинства.

Зокрема, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, закриваючи провадження у справі, посилався на те, що предметом розгляду у даній справі є правомірність набуття відповідачем права власності на виплачену позивачем пенсії, а відтак вказаний спір має приватно-правовий, а не публічний характер, і його вирішення не належить до юрисдикції адміністративного суду.

На ухвалу Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 27 березня 2017 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 20 квітня 2017 року 19 травня 2017 року до суду надійшла касаційна скарга Світловодського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Кіровоградської області, в якій скаржник, посилаючись на неправильне застосування норм процесуального права, просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 23 травня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі № 401/500/17, витребувано адміністративну справу та запропоновано сторонам надати заперечення на касаційну скаргу, однак розгляд справи цим судом не був закінчений.

Згідно з пунктом 4 Перехідних положень КАС України касаційні скарги на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

В обґрунтування касаційної скарги скаржник зазначає, що вказана справа підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки судами було неправильно застосовано норми процесуального права, зокрема статті 3 КАС України (в редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваних судових рішень). Зазначає також, що Постановою від 20 травня 2013 року № 8 "Про окремі питання юрисдикції адміністративних судів" Пленум Вищого адміністративного суду України роз'яснив, що оскільки, відповідно до покладених завдань і функцій, Пенсійний фонд України є суб'єктом владних повноважень у цій сфері правовідносин, то спори, що виникають між учасниками цих правовідносин, є публічно-правовими, а тому їх вирішення належить до юрисдикції адміністративних судів.

Отже, на думку позивача, аналіз суб'єктного складу та характер правовідносин свідчить про те, що справа про стягнення переплати пенсії підлягає розгляду у порядку адміністративного судочинства.

Відповідно до частини 6 статті 346 КАС України справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної юрисдикції.

Враховуючи, що учасник справи оскаржує рішення судів першої та апеляційної інстанцій з підстав порушення правил предметної юрисдикції, то за правилами частини 6 статті 346 КАС України є підстава для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Конституційний Суд України у рішенні від 09 вересня 2010 року № 19-рп/2010 прийшов до наступних висновків. Відповідно до частини 2 статті 3 Конституції України головним обов'язком держави є утвердження і забезпечення прав і свобод людини, за свою діяльність держава відповідає перед людиною.

Забезпечення прав і свобод потребує, зокрема, законодавчого закріплення механізмів (процедур), які створюють реальні можливості для здійснення кожним громадянином прав і свобод (абзац четвертий підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 24 грудня 2004 року № 22-рп/2004). До таких механізмів належить структурована система судів і види судового провадження, встановлені державою. В Україні систему судів утворено згідно з положеннями Конституції України із застосуванням принципу спеціалізації з метою забезпечення найбільш ефективних механізмів захисту прав і свобод людини у відповідних правовідносинах.

Частиною 2 статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Як зазначив Європейський суд з прав людини у пунктах 23,24 та тексті свого рішення у справа "Сокуренко і Стригун проти України" ( № 29458/04 та № 29465/04) відповідно до прецедентної практики Суду термін "встановленим законом" у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод спрямований на гарантування того, "що судова гілка влади у демократичному суспільстві керується законом, що приймається парламентом"; фраза "встановленим законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність; термін "судом, встановленим законом" у пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачає усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів; вимога стосовно того, що суд має бути "встановленим законом" є однією з декількох вимог Конвенції та протоколів до неї і встановлює, що дії національних органів мають базуватись на внутрішньому праві; вся організаційна система судів, включаючи не тільки питання, які підпадають під юрисдикцію певних видів судів, але також встановлення окремих судів та визначення їх місцевої юрисдикції (Coeme and others v. Belgium № 32492/96).

Крім того, Європейський суд з прав людини у Рішенні у справі "Доббертен проти Франції" зазначив, що частина перша статті 6 Конвенції змушує держави-учасниці організувати їхню судову систему в такий спосіб, щоб їхні суди і трибунали виконували кожну зі своїх функцій (пункт 44), притаманну відповідній судовій установі (Dobbertin v. France № 88/1991/340/413).

Керуючись статтями 341, 345, 346, 347, 359 КАС України, суд

УХВАЛИВ:

Передати справу № 401/500/17 за позовом Світловодського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Кіровоградської області до ОСОБА_1 про стягнення надміру виплачених коштів за касаційною скаргою Світловодського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Кіровоградської області на ухвалу Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 27 березня 2017 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 20 квітня 2017 року на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Я. О. Берназюк

Судді: С. М. Чиркін

В. М. Шарапа