Справа «Рєзнік проти України» (Заява № 31175/14) | від 23.01.2025:

Справа «Рєзнік проти України» (Заява № 31175/14)

У цю версію тексту було внесено зміни 10 березня 2025 року
відповідно до Правила 81 Регламенту Суду

СТРАСБУРГ
23 січня 2025 року

ОСТАТОЧНЕ
23/04/2025

Переклад автентичний

Це рішення набуло статусу остаточного відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції. Його текст може підлягати редакційним виправленням.

У справі «Рєзнік проти України»

Європейський суд з прав людини (п’ята секція), засідаючи палатою, до складу якої увійшли:

з огляду на:

заяву (№ 31175/14), яку 10 квітня 2014 року подали до Суду проти України на підставі додатку (далі — заявники),

рішення повідомити про заяву Уряд України (далі — Уряд), який представляла його Уповноважений, пані М. Сокоренко,

зауваження сторін,

після обговорення за зачиненими дверима 17 грудня 2024 року
постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:

ВСТУП

1. Заява стосується стверджуваного порушення статтею 13 Конвенції, що національна законодавча база не передбачала ефективних засобів юридичного захисту у зв’язку з їхніми скаргами за Конвенцією.

ФАКТИ

2. Перший заявник — п. Михайло Рєзнік — практикуючий юрист, син другої і третього заявників, пані Тамари Рєзнік і п. Олексія Рєзніка, і брат четвертого заявника, п. Миколи Рєзніка.

3. Заявники проживають у м. Бровари. Їхні інтереси в Суді представляли п. М.О. Тарахкало та пані О.Р. Чилутьян — юристи, які практикують у м. Києві.

4. Факти справи можуть бути узагальнені таким чином.

5. 03 липня 2013 року перший заявник уклав договір про надання юридичних послуг з ДП «Інформаційний центр», державним інформаційно-технологічним підприємством. Того ж дня сторони офіційно домовилися про передачу документів. З підписаного договору вбачається, що першому заявнику були передані оригінали 107 фінансово-господарських документів, укладених ДП «Інформаційний центр» з різними підприємствами у період з 2002 року до 2013 року, для вивчення та аналізу в закріплених у цьому договорі межах. З наявних матеріалів не вбачається, що перший заявник будь-коли отримував будь-які інші документи від ДП «Інформаційний центр».

6. 19 вересня 2013 року Міністерство внутрішніх справ України порушило кримінальне провадження за фактами, як стверджувалося, вчинення керівництвом ДП «Інформаційний центр» різних злочинів, у тому числі зловживання службовим становищем і розтрати майна.

7. 25 вересня 2013 року ДП «Інформаційний центр» звернувся до першого заявника з проханням повернути передані йому раніше за договором документи.

8. 27 і 30 вересня 2013 року сторони уклали додаткові офіційні акти прийняття-передачі, з яких випливає, що в ці дати перший заявник повернув 107 фінансово-господарських документів, перелічених в договорі від 03 липня 2013 року.

9. 20 листопада 2013 року Р. А., заступник Генерального прокурора України, звернувся до Печерського районного суду міста Києва з клопотанням про надання дозволу на проведення обшуку у квартирі першого заявника.

10. Того ж дня слідчий суддя цього суду, провівши ex parte засідання у присутності працівника правоохоронного органу, задовольнила це клопотання, зазначивши, зокрема:

«Із клопотання [прокурора] та доданих документів вбачається, що …

... не зважаючи на те, що деякі документи фінансово-господарської діяльності [ДП «Інформаційний центр»] були повернуті адвокатом Рєзніком М.О. до Державного підприємства «Інформаційний центр» … [,] документи на програмне забезпечення, яке встановлене на сервері Державного підприємства «Інформаційний центр» … відсутні …

Дослідивши матеріали клопотання та заслухавши пояснення …, слідчий суддя надходить до висновку, що клопотання … є обґрунтованим, оскільки слідчим доведена наявність достатніх підстав вважати, що відшукувані речі та документи знаходяться у адвоката Рєзніка М.О. за адресою його місця реєстрації та місця проживання. Зокрема, як вбачається з договору від 03.07.2013 р., … адвокату Рєзніку М.О. дійсно було надано ДП «Інформаційний центр» документи для здійснення їх правового аналізу.»

11. Тоді слідчий суддя надала дозвіл «заступнику Генерального прокурора України [Р. А.] на проведення обшуку за місцем реєстрації та проживання [першого заявника]» з метою відшукання «документів, що стосуються фінансово-господарської діяльності» ДП «Інформаційний центр», близько тринадцяти інших підприємств (імовірно, його ділових партнерів), дев’яти осіб (імовірно, керівників, пов’язаних або з ДП «Інформаційний центр», або з його діловими партнерами), і «системного блоку з інвентарними номерами ДП «Інформаційний центр», іншої комп’ютерної техніки, засобів мобільного зв’язку, пристроїв для зберігання даних (жорсткі диски, флеш-накопичувачі), що використовувалися під час виготовлення документів, на підставі яких відбулося заволодіння коштами державного підприємства».

12. Суддя зазначила, що її ухвала була остаточною та оскарженню не підлягала.

13. 21 листопада 2013 року о 08 год. 03 хв. слідчий ГСУ МВС України К.П. у супроводі двох оперуповноважених та експерта з комп’ютерних технологій розпочав проводити обшук у присутності першого заявника. В обшуку також взяли участь троє представників Ради адвокатів та двоє понятих.

14. В офіційному складеному наприкінці протоколі обшуку були згадані п. Олексій і пані Тамара Рєзнік — друга і третій заявники, як мешканці квартири, та було зазначено, що вони разом із першим заявником були присутні під час обшуку. Згідно з твердженнями заявників четвертому заявнику, п. Миколі Рєзніку, який також проживав у цій квартирі та перебував у ній на момент прибуття працівників міліції, було дозволено залишити квартиру, щоб піти на роботу.

15. Під час проведення обшуку до ЧЧ Броварського МВ ГУМВС України зателефонував В.С., один із представників Ради адвокатів, і поскаржився на незаконність обшуку у зв’язку з тим, що працівники, які його проводили, не мали із собою документів, які підтверджували їхні повноваження діяти від імені Р.А., на ім’я якого було постановлено ухвалу про обшук. Згодом (29 листопада 2013 року) оперуповноважений СДСБЕЗ Броварського МВ ГУМВС України М.Ш. дійшов висновку, що працівники міліції діяли на підставі доручення Р.А.

16. Обшук завершився близько 13 год. 00 хв. вилученням десяти чистих аркушів паперу з відтисками печатки ТОВ «Ф.У.»., чотирьох чистих аркушів паперу з відтисками печатки ТОВ «Л.», комп’ютерного жорсткого диска і флеш-накопичувача. Ані ТОВ «Ф.У.», ані ТОВ «Л.» не були зазначені в ухвалі про обшук як співучасники ДП «Інформаційний центр», який перебував під слідством.

17. Перший заявник додав свої зауваження до протоколу обшуку, зазначивши, що обшук був незаконним з таких причин:

(a) працівники міліції не надали на ознайомлення документа з дорученням на проведення ними обшуку замість Р.А., на ім’я якого була постановлена ухвала про обшук;

(b) ухвала не поширювалася на вилучені предмети, вони не стосувалися розслідування; і

(c) К. П. відмовив першому заявнику у задоволенні клопотання представляти в якості захисника другу та третього заявників, а також одного з понятих, які згідно з його твердженнями висловили прохання, щоб він надав їм правову допомогу під час обшуку.

18. Подібні заперечення подав один із представників Ради адвокатів Д.К. З матеріалів не вбачається, що будь-які інші сторони, присутні під час обшуку, подавали зауваження від свого імені.

19. 02 і 19 грудня 2013 року, відповідно, вилучені у квартирі першого заявника жорсткий диск і флеш-накопичувач були передані до Київського НДІ судових експертиз для проведення пошуку за ключовим словом «Інформаційний центр», назвами приблизно двадцяти п’яти інших підприємств (з якими ДП «Інформаційний центр», вочевидь, мав ділові стосунки) та близько тридцятьма іменами посадових осіб, вочевидь, пов’язаних із цими підприємствами. Експертів також попросили визначити будь-які можливі докази здійснення процедур з метою знищення інформації та з’ясувати, чи існувала можливість її відновлення. Стосовно жорсткого диска експертів додатково попросили перевірити, чи зберігалися на ньому «Інтернет листування або скайп переписка», включаючи знищені елементи; і, якщо так, з’ясувати, чи існувала можливість їхнього відновлення.

20. 17 січня 2014 року перший заявник звернувся до органу досудового розслідування з клопотанням про повернення вилученого майна.

21. 24 січня 2014 року слідчий ГСУ МВС України В.Ш. відмовив у задоволенні цього клопотання. Він зауважив, що перший заявник не був учасником кримінального провадження, який міг заявляти клопотання, а запитувані предмети в будь-якому випадку були долучені до кримінального провадження як такі, що були вилучені згідно з ухвалою про обшук.

22. 08 лютого 2014 року перший заявник оскаржив цю відмову до Печерського районного суду міста Києва. Він посилався, зокрема, на частину першу статті 303 Кримінального процесуального кодексу України (далі — КПК України), та доводив, що на вилучені предмети не поширювалася дія ухвали про обшук і вони не стосувалися кримінального провадження.

23. 27 лютого 2014 року перший заявник доповнив свою скаргу. Посилаючись, зокрема, на Конституцію України він стверджував, що ухвала про обшук була складена надто загально і не містила достатніх підстав для обґрунтування обшуку, зокрема з огляду на той факт, що він повернув усі передані йому ДП «Інформаційний центр» документи до 30 вересня 2013 року, і не існувало підстав підозрювати, що він зберігав будь-які інші відповідні документи чи предмети у своїй квартирі. Він також стверджував, що працівники міліції допустили низку процесуальних порушень під час проведення обшуку, зокрема, виконували ухвалу про обшук без необхідних документів про доручення на проведення обшуку; не дозволили членам його родини скористатися їхнім правом на спілкування з їхнім захисником; перевищили обсяг ухвали про обшук шляхом вторгнення в інші кімнати квартири, які не використовувалися заявником як домашній офіс, у тому числі кухню та санвузол; і шляхом вилучення його пристроїв для зберігання особистих даних та документів, на які поширювалися привілеї захисника та клієнта, й які абсолютно не стосувалися кримінального провадження, в межах якого здійснювався обшук. Перший заявник також доводив, що обшук не відповідав вимогам Конвенції, оскільки не був присутнім незалежний представник влади, який би гарантував, що особи, які проводили обшук, діяли законно, оскільки роль представників Ради адвокатів була обмежена можливістю, яка була однаковою у всіх учасників обшуку, висувати зауваження та заперечення, які були безрезультатними.

24. 05 березня 2014 року слідчий суддя ухвалила повернути аркуші паперу з відтисками печаток ТОВ «Ф.У.» та ТОВ «Л.» та відмовила у задоволенні вимог про повернення пристроїв накопичування даних. Інші порушені питання суддя не прокоментувала. Суддя зазначила, що ухвала була остаточною та оскарженню не підлягала.

25. 23 вересня 2014 року прокуратура Київської області закрила кримінальне провадження, порушене за скаргою першого заявника на незаконність постановлення та виконання ухвали про обшук у його приміщенні, у зв’язку з відсутністю будь-яких ознак порушення КПК України.

26. Перший заявник підтвердив, що оскаржувані накопичувачі даних були зрештою повернуті йому у 2016 році.

ВІДПОВІДНІ НОРМАТИВНО-ПРАВОВА БАЗА та ПРАКТИКА

I. ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО

A. Кримінальний процесуальний кодекс України 2012 року

27. Відповідні положення Кримінального процесуального кодексу України (№ 4651-VI, від 13 квітня 2012 року, далі — КПК України) у редакції, чинній на момент подій, передбачали:

Стаття 169 . Припинення тимчасового вилучення майна

«1. Тимчасово вилучене майно повертається особі, у якої воно було вилучено

1) за постановою прокурора, якщо він визнає таке вилучення майна безпідставним;

2) за ухвалою слідчого судді чи суду, у разі відмови у задоволенні клопотання прокурора про арешт цього майна; ...».

Стаття 234 . Обшук

«1. Обшук проводиться з метою виявлення та фіксації відомостей про обставини вчинення кримінального правопорушення, відшукання знаряддя кримінального правопорушення або майна, яке було здобуте у результаті його вчинення, а також встановлення місцезнаходження розшукуваних осіб.

2. Обшук проводиться на підставі ухвали слідчого судді.

...

4. Клопотання про обшук розглядається у суді в день його надходження за участю слідчого або прокурора.

5. Слідчий суддя відмовляє у задоволенні клопотання про обшук, якщо прокурор, слідчий не доведе наявність достатніх підстав вважати, що:

1) було вчинено кримінальне правопорушення;

2) відшукувані речі і документи мають значення для досудового розслідування;

3) відомості, які містяться у відшукуваних речах і документах, можуть бути доказами під час судового розгляду;

4) відшукувані речі, документи або особи знаходяться у зазначеному в клопотанні житлі чи іншому володінні особи». - 1

- 1 03 жовтня 2017 року було прийнято зміни до цього положення, згідно з якими суддя, окрім зазначених вимог, повинен був перевірити, що «обшук є найбільш доцільним та ефективним способом відшукання та вилучення речей і документів, які мають значення для досудового розслідування,... а також заходом, пропорційним втручанню в особисте і сімейне життя особи».

Стаття 235 . Ухвала про дозвіл на обшук житла чи іншого володіння особи

«...

2. Ухвала слідчого судді про дозвіл на обшук житла чи іншого володіння особи повинна відповідати загальним вимогам до судових рішень, передбачених цим Кодексом, а також містити відомості про:

...

6) речі, документи або осіб, для виявлення яких проводиться обшук».

Стаття 236 . Виконання ухвали про дозвіл на обшук житла чи іншого володіння особи

«1. Ухвала про дозвіл на обшук житла чи іншого володіння особи може бути виконана слідчим чи прокурором. ... Слідчий, прокурор вживає належних заходів для забезпечення присутності під час проведення обшуку осіб, чиї права та законні інтереси можуть бути обмежені або порушені.

...

3. Перед початком виконання … особі, яка володіє житлом чи іншим володінням, а за її відсутності — іншій присутній особі повинна бути пред’явлена ухвала і надана її копія. ...

...

5. Обшук на підставі ухвали слідчого судді повинен проводитися в обсязі, необхідному для досягнення мети обшуку. ...

...

8. Особи, у присутності яких здійснюється обшук, … мають право робити заяви, що підлягають занесенню до протоколу обшуку».

Стаття 303 . Рішення, дії чи бездіяльність слідчого або прокурора, які можуть бути оскаржені під час досудового розслідування, та право на оскарження

«1. На досудовому провадженні можуть бути оскаржені такі рішення, дії чи бездіяльність слідчого або прокурора:

1) бездіяльність … яка полягає … у неповерненні тимчасово вилученого майна згідно з вимогами статті 169 цього Кодексу … володільцем [такого] тимчасово вилученого майна; …

2. Скарги на інші рішення, дії чи бездіяльність слідчого або прокурора не розглядаються під час досудового розслідування і можуть бути предметом розгляду під час підготовчого провадження у суді згідно з правилами статей 314–316 цього Кодексу».

Стаття 309 . Ухвали слідчого судді, які підлягають оскарженню під час досудового розслідування

«3. Скарги на інші ухвали слідчого судді оскарженню не підлягають і заперечення проти них можуть бути подані під час підготовчого провадження в суді».

B. Закон України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» 2012 року

28. Відповідні положення Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (№ 5076-VI від 05 липня 2012 року) у редакції, чинній на момент подій, передбачали:

Стаття 22 . Адвокатська таємниця

«1. Адвокатською таємницею є будь-яка інформація, що стала відома адвокату … про клієнта, а також питання, з яких клієнт … звертався до адвоката … зміст порад, консультацій, роз’яснень адвоката, складені ним документи, інформація, що зберігається на електронних носіях, та інші документи і відомості, одержані адвокатом під час здійснення адвокатської діяльності».

Стаття 23 . Гарантії адвокатської діяльності

«1. Професійні права, честь і гідність адвоката гарантуються та охороняються Конституцією України, цим Законом та іншими законами, зокрема:

1) забороняються будь-які втручання і перешкоди здійсненню адвокатської діяльності;

2) забороняється вимагати від адвоката … надання відомостей, що є адвокатською таємницею …;

3) проведення стосовно адвоката оперативно-розшукових заходів чи слідчих дій, що можуть проводитися виключно з дозволу суду, здійснюється на підставі судового рішення, ухваленого за клопотанням Генерального прокурора України, його заступників, прокурора Автономної Республіки Крим, області, міста Києва та міста Севастополя;

4) забороняється проведення огляду, розголошення, витребування чи вилучення документів, пов’язаних із здійсненням адвокатської діяльності; …

9) забороняється втручання у приватне спілкування адвоката з клієнтом;

...».

2. У разі проведення обшуку чи огляду житла, іншого володіння адвоката, приміщень, де він здійснює адвокатську діяльність, тимчасового доступу до речей і документів адвоката слідчий суддя, суд у своєму рішенні … зазначає перелік речей, документів, що планується відшукати, виявити чи вилучити під час проведення слідчої дії, … а також враховує вимоги пунктів 2–4 частини першої цієї статті.

Під час проведення обшуку чи огляду житла, іншого володіння адвоката, приміщень, де він здійснює адвокатську діяльність, тимчасового доступу до речей і документів адвоката має бути присутній представник ради адвокатів регіону …

З метою забезпечення дотримання вимог цього Закону щодо адвокатської таємниці під час проведення зазначених процесуальних дій представнику ради адвокатів регіону надається право ставити запитання, подавати свої зауваження та заперечення щодо порядку проведення процесуальних дій, що зазначаються у протоколі [стосовно порядку проведення обшуку]. …»

С. Інші відповідні нормативно-правові акти

29. Положення Кодексу адміністративного судочинства України (2005 року) щодо предметної юрисдикції адміністративних судів наведено в рішенні Суду у справі «Кузьменко проти України» (Kuzmenko v. Ukraine), заява № 49526/07, пункт 16, від 09 березня 2017 року.

30. Посилання на відповідні положення («Нечай проти України» (Nechay v. Ukraine), заява № 15360/10, пункти 36 і 37, від 01 липня 2021 року.

II. ВІДПОВІДНА СУДОВА ПРАКТИКА

A. Постанова Верховного Суду (Третя судова палата) від 09 жовтня 2019 року у справі № 646/1591/18

31. У своїй постанові від 09 жовтня 2019 року у справі № 646/1591/18 Верховний Суд залишив без змін рішення судів нижчих інстанцій щодо відшкодування шкоди згідно із статті 23 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».

32. У зазначеній справі офіс адвоката був розміщений у кімнаті в приміщенні, яке займав його корпоративний клієнт, щодо якого було порушено кримінальне провадження у зв’язку з його стверджуваним ухиленням від сплати податків. Було отримано ухвалу суду про обшук в офісі клієнта. Під час обшуку було проведено обшук робочого місця адвоката, вилучено документи та носії інформації без дотримання особливого порядку з огляду на те, що робоче місце було офісом адвоката. Згодом адвокат звернувся до суду із заявою про повернення вилучених у його офісі речей у порядку, передбаченому статтею 303-1 КПК України. 10 квітня 2017 року Апеляційний суд Харківської області встановив, що оскаржуваний обшук був проведений з порушенням порядку, передбаченого Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність». Крім того, він зобов’язав орган досудового розслідування повернути вилучені з офісу адвоката речі.

33. Посилаючись на цю ухвалу, у березні 2018 року захисник подав окремий цивільний позов про відшкодування шкоди згідно з Законом України «Про відшкодування шкоди», які були частково задоволені цивільними судами.

34. Підтримавши висновки судів нижчих інстанцій, Верховний Суд, зокрема, зазначив:

«Звертаючись до суду з цим позовом, [позивач] посилався на те, що при проведенні обшуку на його робочому місці … був порушений порядок проведення обшуку, передбачений статтею 23 [Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»].

За таких обставин, з урахуванням висновків, викладених в ухвалі Апеляційного суду Харківської області від 10 квітня 2017 року … та зважаючи … що … офіс (кімната № 607) …, де було проведено обшук та вилучення майна, є робочим місцем адвоката …, висновки місцевого суду про порушення прав [позивача] … та наявність підстав для відшкодування моральної (немайнової) шкоди … є обґрунтованими.» - 2

- 2 Повний текст розміщено за посиланням: https://reyestr.court.gov.ua/Review/84941549

В. Постанова Верховного Суду (колегія судів Касаційного адміністративного суду) від 29 квітня 2020 року у справі № 817/1323/17

35. У своїй постанові від 29 квітня 2020 року у справі № 817/1323/17, Верховний Суд (колегія судів Касаційного адміністративного суду) залишив без змін рішення, ухвалені адміністративними судами нижчих інстанцій, якими вони задовольнили позов адвоката про незаконність проведення обшуку у її житлі, і присудили їй відшкодування завданої її майну шкоди. У ній, зокрема, зазначено:

«60. … враховуючи, те що на день звернення позивача з цим позовом, було вже закінчено розгляд кримінальної справи відносно [Х] (… вирок набрав законної сили …) з метою ефективного відновлення порушених прав позивача Справа підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства - 3. »

- 3 Повний текст розміщено за посиланням: https://reyestr.court.gov.ua/Review/88986933

C. Інші постанови

36. У своїй постанові від 30 березня 2021 року у справі № 804/5946/17 Верховний Суд (колегія судів Касаційного адміністративного суду) залишив без змін рішення адміністративних судів нижчих інстанцій про відмову від юрисдикції щодо скарги на стверджувану незаконність обшуку в офісі адвоката, встановивши, що кримінальне провадження, в межах якого було постановлено ухвалу про обшук ще тривало, а тому скарги мала подаватися згідно з КПК України.

37. Подібних висновків Верховний Суд (Велика Палата) дійшов, зокрема, у своїх постановах у справах № 802/1335/17-а (постанова від 23 січня 2019 року) - 4 , № 420/516/19 (постанова від 13 листопада 2019 року) - 5 і № 520/1820/19 (постанова від 26 лютого 2020 року) - 6 .

- 4 Повний текст розміщено за посиланням: https://reyestr.court.gov.ua/Review/79988780
- 5 Повний текст розміщено за посиланням: https://reyestr.court.gov.ua/Review/86036734
- 6 Повний текст розміщено за посиланням: https://reyestr.court.gov.ua/Review/88138169

III. МІЖНАРОДНО-ПРАВОВІ ДОКУМЕНТИ

38. Узагальнення відповідних міжнародних документів наведено в рішенні Суду у справі «Круглов та інші проти Росії» (Kruglov and Others v. Russia), заява № 11264/04 та 15 інших заяв, пункти 102–105, від 04 лютого 2020 року.

ПРАВО

I. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ 13 КОНВЕНЦІЇ ЩОДО ПЕРШОГО ЗАЯВНИКА

39. Перший заявник (також для спрощення з цього пункту до пункту 91 посилання на нього здійснюватиметься як на «заявника») скаржився, що обшук його житла та вилучення з нього предметів були незаконними та необґрунтованими, і у нього не було ефективних національних засобів юридичного захисту, щоб його скарги розглянули на національному рівні. Він посилався на статті 8 і 13 Конвенції, які передбачають:

Стаття 8 Конвенції

«1. Кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.

2. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров’я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб».

Стаття 13 Конвенції

«Кожен, чиї права та свободи, визнані в [цій] Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб правового захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження».

A. Прийнятність

40. Уряд стверджував, що заявник не вичерпав доступні національні засоби юридичного захисту. Посилаючись на постанови Верховного Суду у справах № 646/1591/18, № 817/1323/17 і № 804/5946/17, узагальнені у пунктах 31–37, він доводив, що національне законодавство передбачало ефективні способи отримання відшкодування у зв’язку зі скаргами щодо обшуку та вилучення. Зокрема, ці скарги могли бути висунуті в межах кримінального провадження, яке призвело до оскаржуваного обшуку та вилучення, а також шляхом подання окремих цивільних й адміністративних позовів.

41. Заявник заперечив проти цієї точки зору. Він стверджував, що не існувало ефективних національних засобів юридичного захисту, які дозволили б йому висловити суть його скарг за частиною першою статті 303 КПК України, що дозволило йому повернути проштамповані аркуші паперу, які були безпідставно вилучені. Однак використання цієї процедури не розв’язало питання, пов’язаного з його більш важливою скаргою щодо законності самого обшуку та вилучення пристроїв зберігання даних. Він також спробував виправити ситуацію, ініціювавши кримінальне провадження щодо судді, яка постановила ухвалу про обшук, і працівників міліції, які його проводили. Проте ця спроба була безуспішною. Заявник також доводив, що справи на національному рівні, на які посилався Уряд для наочності стверджуваної ефективності національних засобів юридичного захисту, обмежувалися фактами, які знач но відрізнялися від фактів у його справі.

42. Стосовно посилання заявника на свою заяву про вчинення кримінального правопорушення щодо судді та працівників міліції, то Суд не вважає, що обставини цієї справи вимагали застосування кримінально-правових санкцій для захисту прав першого заявника за «Войкін та інші проти України» (Voykin and Others v. Ukraine), заява № 47889/08, пункт 170, від 27 березня 2018 року).

43. Стосовно інших згаданих Урядом національних засобів юридичного захисту Суд вважає, що твердження заявника про їхню неефективність тісно пов’язані із суттю його скарги за статтею 13 Конвенції. Тому Суд долучає заперечення Уряду до розгляду цієї скарги по суті (див., для порівняння, рішення у справі «Аванесян проти Росії» (Avanesyan v. Russia), заява № 41152/06, пункт 23, від 18 вересня 2014 року).

44. Суд також вважає, що скарги заявника за підпункті «а» пункту 3 статті 35 Конвенції. Отже, вони мають бути визнані прийнятними.

В. Суть

1. Стаття 8 Конвенції

(а) Сторони

(і) Заявник

45. Заявник стверджував, що оскаржувані обшук і вилучення становили втручання в його права за статтею 8 Конвенції, яке не було ані законним, ані обґрунтованим згідно з пунктом 2 цього положення.

46. Він доводив, по-перше, що судовий порядок отримання дозволу на проведення обшуку був неповноцінним і несумісним з принципом верховенства права. Закон дозволяв постановляти ухвали ex parte, не надаючи сторонам, чиї приміщення підлягали обшуку, можливості бути заслуханими або представленими. У справі заявника, зокрема, це призвело до постановлення надто загально складеної ухвали, яка не містила пояснення, чому вважалося, що у заявника, який повернув усі документи, передані йому керівництвом підприємства, щодо якого проводилося розслідування, все ще могли зберігатися будь-які відповідні документи. Ухвала також уповноважила правоохоронні органи відшукувати та вилучати різноманітні електронні пристрої чи носії даних без їхньої належної ідентифікації, а також вилучати конфіденційні документи, які не стосувалися відповідного провадження.

47. По-друге, національна нормативно-правова база мала недоліки та була несумісною з принципом верховенства права, оскільки не передбачала необхідних гарантій для забезпечення захисту адвокатської таємниці під час виконання ухвали про обшук. Зокрема, законодавство не містило заборони на невибіркове вилучення електронних пристроїв, які могли містити конфіденційні документи, і жодної вимоги перевірки їхнього змісту у спосіб, який гарантував би, що жодні конфіденційні документи не могли бути розголошені органам державної влади. Крім того, закон не передбачав присутності незалежних наглядачів із повноваженнями втручатися з метою запобігання свавільним діям органів державної влади під час обшуку в приміщенні, яке належало адвокату. Хоча троє представників Ради адвокатів були присутні під час обшуку житла заявника, їхні повноваження збігалися з повноваженнями будь-яких інших учасників обшуку та обмежувалися, по суті, можливістю ставити запитання та висувати заперечення, які не зобов’язували будь-який орган державної влади вживати подальші заходи. У справі заявника представники Ради адвокатів не змогли перешкодити працівникам міліції, яких не стосувалася ухвала, провести обшук, увійти в особистий простір інших членів сім’ї заявника чи втрутитися у процес вилучення не зазначених в ухвалі предметів. Хоча всі вилучені предмети були врешті повернуті заявнику як такі, що не стосувалися кримінального провадження, він був змушений подати окремий судовий позов, щоб домогтися їхнього повернення, а процес, який призвів до повернення носіїв даних, був надто повільним.

48. По-третє, національна правова система була несумісною з принципом верховенства права, оскільки вона не передбачала процесуальних гарантій, які дозволяли б заявнику негайно висловити свої питання за частина перша статті 303 КПК України). Такий порядок на практиці не дозволив заявнику домогтися повернення його пристроїв зберігання даних або висунути свої ключові аргументи, що сам обшук був несумісним з Конвенцією.

49. Насамкінець заявник скаржився, що обшук у його справі в будь-якому випадку не був необхідним. Він став мішенню як адвокат, а не як підозрюваний, і не існувало вагомих підстав підозрювати, що він приховував будь-які документи щодо кримінального провадження, що виправдовувало б такий серйозний та залякуючий захід втручання, як обшук і вилучення.

(іі) Уряд

50. Уряд визнав, що оскаржувані обшук і вилучення становили втручання в права заявника, захищені статтею 8 Конвенції.

51. Уряд також доводив, що таке втручання було обґрунтованим у розумінні пункту 2 статті 8 Конвенції.

52. По-перше, він стверджував, що оскаржувані обшук і вилучення були проведені згідно зі статтею 23 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», які містили необхідні процесуальні гарантії для забезпечення дотримання принципу верховенства права.

53. У справі заявника були застосовані всі гарантії. Ухвалу постановила суддя на підставі клопотання заступника Генерального прокурора України. Троє членів Ради адвокатів брали активну участь в юридичному аспекті обшуку, в тому числі шляхом подання заперечень, які були внесені до протоколу обшуку. Стосовно тверджень заявника, що працівники міліції вийшли за межі ухвали, вилучивши предмети, що не стосувалися кримінального провадження, він зміг оперативно домогтися судового розгляду дій працівників міліції і успішно повернув собі документи, які, на думку судді, не стосувалися кримінального провадження.

54. Уряд також стверджував, що оскаржуване втручання в права заявника переслідувало низку законних цілей, наведених у пункті 2 статті 8 Конвенції, у тому числі захист національної безпеки та економічного добробуту країни, запобігання злочинам й захист прав і свобод інших осіб.

55. Насамкінець Уряд доводив, що оскаржуване втручання також було необхідним у демократичному суспільстві, оскільки слідчий суддя навела достатньо підстав для виправдання переконання, що у заявника могли бути важливі для розслідування серйозного злочину документи та матеріали, і зазначила конкретний та вичерпний перелік предметів, які необхідно було відшукати. Стосовно скарги заявника на вилучення його носіїв даних, то ніщо не доводило, що будь-який матеріал з них було скопійовано та збережено правоохоронними органами, або, що у зв’язку з цим будь-який із носіїв взагалі містив конфіденційні документи.

(b) Оцінка Суду

(і) Загальні принципи

57. Як і будь-яке втручання в захищені статтею 8 Конвенції права, щоб обшук і вилучення були виправданими у розумінні пункту 2 цієї статті, вони повинні проводитися «згідно із законом» та з метою досягнення щонайменше однієї із «законних цілей», перелічених у цьому пункті. Вони також мають бути необхідними у демократичному суспільстві, тобто вони мають відповідати нагальній соціальній потребі та уникати покладення непропорційного індивідуального тягаря на особу, яка зазнає втручання (див., серед багатьох інших джерел, рішення у справі «Смірнов проти Росії» (Smirnov v. Russia), заява № 71362/01, пункти 37 і 43, від 07 червня 2007 року).

(іі) Застосування у цій справі

( α ) Чи було втручання

62. Беручи до уваги факти цієї справи та його практику Суд вважає, що обшук житла першого заявника, вилучення його документів і пристроїв зберігання даних й направлення їх на експертизу для визначення, зокрема, чи містили вони будь-які скайп переписку або інтернет листування, становили втручання в права заявника на повагу до його приватного життя, житла та кореспонденції, захищених статтею 8 Конвенції.

( β ) Чи було втручання обґрунтованим

— Чи було втручання здійснено згідно із законом

63. Суд зазначає, що оскаржуваний обшук мав підстави у національному законодавстві, а саме, статті 234–236 КПК України.

64. Оцінюючи аргументи заявника, що національне законодавство було несумісним з принципом верховенства права, оскільки воно не передбачало процесуальних гарантій, Суд зазначає, по-перше, що відповідні нормативно-правові акти передбачали, що — за винятком невідкладних ситуацій — обшук і вилучення мали підлягати судовому контролю (стаття 23 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»). Такі працівники повинні навести аргументи та переконати суддю в існуванні обґрунтованого припущення, що вагомі докази будуть відшукані в особи, чиє приміщення підлягатиме обшуку (статті 234–235 КПК України). Судді, своєю чергою, зобов’язані скласти перелік конкретних предметів і документів, які необхідно відшукати, приділяючи особливу увагу міркуванням щодо адвокатської таємниці (стаття 23 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»; див., для порівняння та в якості протилежного прикладу, згадане рішення у справі «Головань проти України» (Golovan v. Ukraine), пункт 61).

65. Суд також зазначає, що Закон України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» 2012 року передбачав спеціальні гарантії для захисту адвокатів під час виконання ухвал про обшук. Стаття 23 закріплює вимогу про завчасне інформування ради адвокатів про запланований обшук в приміщеннях її членів, з метою відрядження свого представника здійснювати нагляд за діями органів державної влади (див., для порівняння та в якості протилежного прикладу, згадані рішення у справах «Головань проти України» (Golovan v. Ukraine), пункти 62 і 63, та «Круглов та інші проти Росії» (Kruglov and Others v. Russia), пункт 132).

66. Загалом Суд вважає, що Закон України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» того ж року врегулювали низку проблем, які Суд раніше висловив в згаданому рішенні у справі «Головань проти України» (Golovan v. Ukraine) та в інших справах проти України щодо обшуку та вилучення, які передували введенню в дію цих актів.

67. Хоча Суд визнає важливість зусиль, докладених Урядом держави-відповідача для гармонізації застосовної нормативно-правової бази з вимогами статті 22 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність». Тому незрозуміло, зокрема, чи забороняє вона вилучення документів, на які поширюється адвокатська таємниця за усіх обставин (див., для порівняння, згадане рішення у справі «Ілля Стефанов проти Болгарії» (Iliya Stefanov v. Bulgaria), пункт 36).

70. Насамкінець стосовно доводів заявника щодо недоліків національного законодавства, які стосуються відсутності будь-якої процедури для висування його аргументів за статтею 13 Конвенції (див., in fine, згадані рішення у справах «Ілля Стефанов проти Болгарії» (Iliya Stefanov v. Bulgaria), пункт 59, «Зосимов проти України» (Zosymov v. Ukraine), пункти 94–96, та «Круглов та інші проти Росії» (Kruglov and Others v. Russia), пункт 138), Суд вважає за доцільне повернутися до аргументів заявника більш детально під час розгляду його скарги за статтею 13 Конвенції у наступному розділі.

— Чи переслідувало втручання законну мету

72. Заявник не заперечував проти доводів Уряду, що оскаржуване втручання переслідувало законні цілі, зазначені в пункті 2 статті 8 Конвенції, такі як запобігання вчиненню злочинів. Суд також не вбачає підстав вважати інакше та приймає пояснення Уряду.

— Чи було втручання необхідним

74. Враховуючи широкі межі дії ухвали про обшук, Суд розгляне, чи компенсувався такий масштаб впровадженням на практиці достатніх процесуальних гарантій для захисту заявника від зловживань або свавілля під час проведення обшуку (див., для порівняння, згадане рішення у справі «Робатін проти Австрії» (Robathin v. Austria), пункт 47).

77. Суд вважає, що визначені ним у пунктах 73–76 показники є достатніми для встановлення, що оскаржуваний обшук на практиці не супроводжувався достатніми процесуальними гарантіями та не міг бути виправданий як «необхідний в демократичному суспільстві». Цей висновок усуває необхідність розглядати решту аргументів, наведених сторонами.

78. Отже, було порушено статтю 8 Конвенції.

2. Стаття 13 Конвенції

79. Заявник скаржився за статтею 8 Конвенції.

80. Уряд заперечив проти цієї точки зору. Він посилався на свої аргументи, наведені у запереченні щодо невичерпання засобів юридичного захисту (див. пунктах 31–37.

81. Суд нагадує, що правило, яке вимагає вичерпання національних засобів юридичного захисту, зазначене у «Зосимов проти України» (Zosymov v. Ukraine), пункт 93, та «Головань проти України» (Golovan v. Ukraine), пункт 67). Суд також зазначає, що після проведення обшуку, або коли відповідній особі іншим чином стало відомо про існування ухвали про обшук, повинна існувати процедура, за допомогою якої особа може оскаржити юридичні та фактичні підстави для постановлення ухвали про обшук і отримати відшкодування у випадку, якщо обшук було санкціоновано чи проведено незаконно (див., зокрема, згадані рішення у справах «Ілля Стефанов проти Болгарії» (Iliya Stefanov v. Bulgaria), пункт 59, та «Аванесян проти Росії» (Avanesyan v. Russia), пункт 29).

82. Повертаючись до фактів справи, Суд повторює, що чинний Кримінально-процесуальний кодекс 1960 року — не передбачає можливості оскарження ухвали про обшук (див., для порівняння, згадане рішення у справі «Головань проти України» (Golovan v. Ukraine), пункт 32).

83. Оцінюючи потенційну ефективність інших запропонованих Урядом національних засобів юридичного захисту, Суд зазначає, по-перше, що на момент подання цієї заяви кримінальне провадження, у межах якого було постановлено оскаржувану ухвалу про обшук, перебувало на стадії досудового розслідування. Уряд не повідомив Суд про будь-який подальший розвиток подій, остаточний результат або поточний статус цієї справи. Отже, Суд не має підстав для висновку, що наведені в пункти 35–37). Таким чином, Суд вважає необґрунтованим у контексті цієї справи розглядати потенційну ефективність цього засобу юридичного захисту.

84. З тієї ж причини він вважає необґрунтованим розгляд засобів юридичного захисту, передбачених пункт 27), оскільки їхня доступність обумовлювалася направленням згаданого кримінального провадження до суду.

85. Стосовно посилання Уряду на процедуру, передбачену пункти 31–34), визнання порушення прав власника за допомогою цієї процедури також могло надати йому підставу для отримання відшкодування шляхом ініціювання окремого цивільного провадження.

87. Суд також зазначає, що заявник у цій справі скористався цією процедурою та зміг повернути деякі вилучені предмети. Однак його ширші та важливіші скарги, які становили основу цієї заяви, зокрема обґрунтування постановлення ухвали про обшук і законність дій працівників міліції (включаючи привілеї захисника та клієнта), окрім пов’язаних із вилученням його речей, були залишені без розгляду (див. 24).

88. Насамкінець, оскільки Уряд посилався на можливість ініціювання окремого цивільного провадження щодо відшкодування шкоди, у низці попередніх справ проти України, поданих особами, які не мали процесуального статусу у відповідних кримінальних провадженнях, Суд встановив, що ця процедура була неефективною, оскільки вона була недостатньо чіткою на практиці (див., зокрема, рішення у справах Кодекс 2012 року змінив цю ситуацію. Зокрема, Уряд не навів жодних прикладів практики чи будь-яких інших доказів, які б доводили, що заявник міг отримати відшкодування у зв’язку з його скаргами шляхом ініціювання окремого цивільно-правового провадження (інакше, аніж у контексті вимагання відшкодування за порушення, яке вже було встановлене під час викладеної в частині першій статті 303 процедури, як зазначено раніше). Не вбачається, що у справі заявника суддя цивільного суду міг перевірити підстави, на яких ґрунтувалася чинна ухвала про обшук, або оцінити законність чи обґрунтованість дій працівників міліції під час обшуку, проведеного в контексті поточного кримінального провадження (див., для порівняння, згадане рішення у справі «Аванесян проти Росії» (Avanesyan v. Russia), пункт 33).

89. Беручи до уваги все зазначене, з наявних матеріалів не вбачається, що будь-який із наведених Урядом засобів юридичного захисту міг би забезпечити заявнику у цій справі відповідний майданчик для оскарження підстав, наведених в оскаржуваній ухвалі про обшук, навіть ретроспективно, після завершення відповідного обшуку (див., для порівняння, згадане рішення у справі «Аванесян проти Росії» (Avanesyan v. Russia), пункт 29, і в якості протилежних прикладів згадані рішення у справах «Бак проти Німеччини» (Buck v. Germany), пункт 46, «Волланд проти Норвегії» (Wolland v. Norway), пункти 37 і 46, та «Круглов та інші проти Росії» (Kruglov and Others v. Russia), пункти 113 і 114). Також не вбачається, що якийсь із цих засобів юридичного захисту дозволив би йому оскаржити стверджувану неправомірну поведінку працівників міліції, у тому числі стверджуване порушення привілеїв захисника та клієнта, окрім тих аспектів, які безпосередньо стосувалися вилучення його речей і які могли бути розглянуті за частиною першою статті 303 КПК України.

90. Отже, Суд доходить висновку, що заперечення Уряду про невичерпання засобів юридичного захисту має бути відхилено.

91. Суд також вважає, що у цій справі було порушено статтю 13 Конвенції.

II. СТВЕРДЖУВАНІ ПОРУШЕННЯ 13 КОНВЕНЦІЇ ЩОДО ДРУГОЇ, ТРЕТЬОГО ТА ЧЕТВЕРТОГО ЗАЯВНИКІВ

92. Друга, третій і четвертий заявники (на яких спільно посилаються як на «заявників» з цього пункту і до пункту 97) стверджували, що як співвласники та співмешканці квартири, яку займав перший заявник, вони були потерпілими від незаконного та необґрунтованого обшуку в їхньому житлі усупереч статті 8 Конвенції.

93. Вони зазначили, що замість того, щоб обмежити проведення обшуку приміщенням, яке займав перший заявник, працівники міліції провели обшук у всій квартирі та оглянули особисті речі заявників. Третій заявник — лікар, також скаржився, що працівники міліції, нібито, наказали йому показати документи його пацієнтів, порушивши його законне зобов’язання зберігати їхню конфіденційність. Разом із другою заявницею він також скаржився, що працівники міліції відмовилися визнати призначення першого заявника їхнім захисником під час обшуку. Четвертий заявник, своєю чергою, скаржився, що його спальню безпідставно обшукали за його відсутності. Він зазначив, що був вдома, коли прибули працівники міліції, але потім пішов на роботу з їхнього дозволу. Заявники також стверджували, що не мали ефективних національних засобів юридичного захисту, які вони могли б використати, і тому їм не можна дорікнути за невиконання обов’язку подати свої скарги до національних органів влади.

94. Уряд стверджував, що скарги заявників були нечіткими, загальними та недостатніми, аби довести, що їхні права за Конвенцією були порушені. Він також стверджував, що доступні національні засоби юридичного захисту вичерпані не були.

95. Насамперед Суд зазначає, що на відміну від першого заявника, друга, третій і четвертий заявники не були суб’єктами обшуку, і нічого з їхніх речей вилучено не було. Беручи до уваги обсяг, характер і рівень деталізації скарг цих заявників, вбачається, що вони насамперед були засмучені тим фактом, що працівники міліції провели обшук у їхніх приватних приміщеннях. У зв’язку з цим Суд повторює, що Конвенція не забороняє проведення обшуків, як таких, у приміщеннях третіх осіб (див., наприклад, згадані рішення у справах «Бак проти Німеччини» (Buck v. Germany), пункт 48, та пункт 18) і не домагались офіційної відповіді національних органів влади на будь-який стверджуваний прояв неналежної поведінки працівниками міліції, який, ймовірно спричинив їм незвичні труднощі (див. рішення у справі «Світлана Атаманюк та інші проти України» (Svitlana Atamanyuk and Others v. Ukraine), заява № 36314/06 та 3 інших заяви, пункт 162, in fine, від 01 вересня 2016 року). Вони також не надали Суду детальний опис будь-якого такого прояву чи інші докази наявності будь-яких таких труднощів. Розглянувши доводи заявників у контексті наявних матеріалів, Суд вважає, що вони не свідчать про наявність prima facie проявів того, що заявники зазнали страждань або незручностей такого масштабу та характеру, які відрізняються від тих, яких зазвичай зазнають під час проведення обшуку члени сім’ї особи, щодо якої постановлюється ухвала про обшук.

96. У контексті наведеного Суд вважає, що скарги другої, третього та четвертого заявників за пунктом 4 статті 35 Конвенції. Цей висновок усуває необхідність розглядати будь-які висунуті Урядом інші аргументи щодо неприйнятності.

97. Отже, скарги заявників за статтею 8 Конвенції (див., серед інших, згадані рішення у справах «Тамосіус проти Сполученого Королівства» (Tamosius v. the United Kingdom), та «Головань проти України» (Golovan v. Ukraine), пункт 44).

III. ІНШІ СТВЕРДЖУВАНІ ПОРУШЕННЯ ЗА КОНВЕНЦІЄЮ

98. Перший заявник також скаржився за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, що його документи та пристрої зберігання даних були незаконно та безпідставно вилучені під час оскаржуваного обшуку, і органи досудового розслідування невиправдано тривалий час зберігали їх у себе.

99. Насамкінець він скаржився за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.

IV. ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ

101. Стаття 41 Конвенції передбачає:

«Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію».

A. Шкода

102. Перший заявник вимагав 20 000 євро в якості відшкодування моральної шкоди.

103. Уряд стверджував, що ця вимога була повністю необґрунтованою та надмірною.

104. Суд, ухвалюючи рішення на засадах справедливості, присуджує першому заявнику 6 000 євро в якості відшкодування моральної шкоди та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватися.

B. Судові та інші витрати

105. Перший заявник також вимагав 3 450 євро в якості компенсації витрат на правову допомогу, понесених під час провадження у Суді, які мали бути сплачені безпосередньо на банківський рахунок його захисника - 7 . Він подав копію договору про надання правової допомоги, укладеного з його захисником, п. М.О. Тарахкалом, та акт виконаних робіт, з якого вбачається, що захисник витратив двадцять три години на підготовку зауважень у його справі з погодинною ставкою у розмірі 150 євро.

- 7 Виправлено 10 березня 2025 року: було додано фразу: «… які мали бути сплачені безпосередньо на банківський рахунок його захисника».

106. Уряд закликав Суд відхилити цю вимогу.

107. Відповідно до практики Суду заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір — обґрунтованим. У цій справі з огляду на наявні в нього документи та зазначені критерії Суд вважає за розумне присудити 3 450 євро в якості компенсації витрат на правову допомогу, як вимагав перший заявник, та додатково суму будь-якого податку, що може йому нараховуватися. Ця сума має бути сплачена безпосередньо на банківський рахунок його захисника, п. М. Тарахкала - 8 .

- 8 Виправлено 10 березня 2025 року: було додано фразу: «Ця сума має бути сплачена безпосередньо на банківський рахунок його захисника, п. М. Тарахкала».

ЗА ЦИХ ПІДСТАВ СУД ОДНОГОЛОСНО

1. Оголошує прийнятними скарги першого заявника, подані за 13 Конвенції, а також оголошує скарги трьох інших заявників — неприйнятними.

2. Постановляє , що немає потреби ухвалювати окреме рішення щодо прийнятності та суті скарг, поданих першим заявником за статтею 13 Конвенції у поєднанні з нею.

3. Постановляє , що було порушено статтю 8 Конвенції у зв’язку з поданою першим заявником скаргою.

4. Постановляє , що було порушено статтею 8 Конвенції у зв’язку поданою першим заявником скаргою.

5. Постановляє , що:

(а) упродовж трьох місяців з дати, коли це рішення набуде статусу остаточного відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції, держава-відповідач повинна сплатити першому заявнику такі суми, які мають бути конвертовані в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу:

(і) 6 000 (шість тисяч) євро та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватися, в якості відшкодування моральної шкоди;

(іі) 3 450 (три тисячі чотириста п’ятдесят) євро та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватися першому заявнику, в якості компенсації судових та інших витрат, які мають бути сплачені безпосередньо на банківський рахунок захисника заявника, п. М. Тарахкала - 9 ;

(b) із закінченням зазначеного тримісячного строку до остаточного розрахунку на зазначені суми нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти.

- 9 Виправлено 10 березня 2025 року: було додано фразу: «… які мають бути сплачені безпосередньо на банківський рахунок захисника заявника, п. М. Тарахкала».

6. Відхиляє решту вимог першого заявника щодо справедливої сатисфакції.

Учинено англійською мовою та повідомлено письмово 23 січня 2025 року відповідно до пунктів 2 і 3 правила 77 Регламенту Суду.

Перелік заявників
Заява № 31175/14