Стаття 1. Основні положення

Прожитковий мінімум - вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я набору продуктів харчування (далі - набір продуктів харчування), а також мінімального набору непродовольчих товарів (далі - набір непродовольчих товарів) та мінімального набору послуг (далі - набір послуг), необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.

Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення:

дітей віком до 6 років;

дітей віком від 6 до 18 років;

працездатних осіб;

осіб, які втратили працездатність.

До працездатних осіб відносяться особи, які не досягли встановленого законом пенсійного віку.

{Статтю 1 доповнено частиною згідно із Законом № 2661-IV від 16.06.2005 }

До осіб, які втратили працездатність, відносяться особи, які досягли встановленого законом пенсійного віку, особи, які досягли пенсійного віку, що дає право на призначення пенсії на пільгових умовах, та непрацюючі особи, визнані особами з інвалідністю в установленому порядку.

{Статтю 1 доповнено частиною згідно із Законом № 2661-IV від 16.06.2005 ; із змінами, внесеними згідно із Законом № 2249-VIII від 19.12.2017 }

Прожитковий мінімум, визначений для осіб, які відповідно до законодавства підлягають обов'язковому державному соціальному страхуванню, збільшується на суму обов'язкових платежів.

{Частина п'ята статті 1 із змінами, внесеними згідно із Законами № 2661-IV від 16.06.2005 , № 107-VI від 28.12.2007 - зміну визнано неконституційною згідно з Рішенням Конституційного Суду № 10-рп/2008 від 22.05.2008 }

{Щодо дії частини п'ятої статті 1 додатково див. Закони № 3235-IV від 20.12.2005 , № 489-V від 19.12.2006 , Рішення Конституційного Суду № 6-рп/2007 від 09.07.2007 }