Практика ЄСПЛ щодо обшуку без судового рішення

У межах кримінального провадження часто виникають колізії між приватними і публічними інтересами, оскільки і кримінальне провадження, і діяльність органів та службових осіб, які його проводять, нерідко спрямовані на проникнення в сферу приватного життя. Зокрема обшук, як слідча дія примусового характеру, явище не надто приємне, досить стресове, спрямоване на втручання у права осіб, залучених до сфери кримінального судочинства та, відповідно, має вплив на їхнє приватне життя.

Право на повагу до приватного життя гарантується статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі – Конвенція). Для того, щоб вказана стаття була застосовна слід довести втручання в одну із сфер, перерахованих у цій статті [приватне життя, сімейне життя, житло і кореспонденція].

Право на повагу до приватного життя не є абсолютним. Держава може втручатись у реалізацію захищеного права за умов, визначених частиною другою статті 8 Конвенції [в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб]. Втручання виправдані, якщо вони здійснюються «згідно із законом» і є «необхідними у демократичному суспільстві» задля захисту однієї з перерахованих цілей.

Відповідно і обшук має пройти трискладовий тест: відбуватись «згідно із законом», бути «необхідним у демократичному суспільстві», переслідувати одну із законних цілей. Ключовим є дотримання балансу між повагою до приватного життя, гарантованого Конвенцією, та реалізацією зазначеної слідчої дії.

Конститутивним застосовним критерієм для оцінки правомірності обшуку та відсутності порушення статті 8 Конвенції, окрім іншого, є наявність судового рішення про обшук. Водночас, ЄСПЛ, як і національне законодавство, допускає проведення обшуку без судового рішення, але за наявності відповідних обставин та ефективних гарантій від втручання у права особи. Тут пропоную зупинитися на окремих позиціях ЄСПЛ.

ЄСПЛ виявляє особливу увагу, коли національне право дозволяє проведення обшуку без судового рішення. ЄСПЛ погоджується з такими обшуками, якщо відсутність дозволу була компенсована наступним ефективним судовим контролем законності і необхідності цього заходу .

Якщо обставини справи не передбачали нагальності проведення обшуку, а рішення суду про дозвіл на обшук пост-фактум не було обґрунтованим і передбачало формальне схвалення такого обшуку суддею, то це зумовлює порушення статті 8 Конвенції . Обшук помешкання за постановою прокурора без контролю з боку судового органу становить порушення статті 8 Конвенції .

Для ілюстрації зазначеного контексту звертаю увагу на рішення ЄСПЛ у справах проти Болгарії.

У справі Gutsanovi v. Bulgaria заявниками були пан Гуцанов, відомий на місцевому рівні політик, його дружина і двоє малолітніх дочок. Влада підозрювала заявника у корупційних діяннях. Національними правоохоронними органами було прийнято рішення про його арешт і обшук помешкання. В 6:30 ранку загін поліцейських потрапив до будинку родини заявника. Оскільки заявник не відповів на наказ відчинити двері, поліцейські виламали вхідні двері будинку і потрапили до нього. Його дружина і двоє малолітніх дітей на момент вторгнення поліції спали, їх розбудили. Заявника відвели до іншої кімнати. Будинок обшукали і наприкінці операції вилучили певну кількість документів та речей.

Обшук був проведений без попереднього судового дозволу. Складений після завершення обшуку протокол був наданий судді, який його формально схвалив, не навівши мотивів такого схвалення. ЄСПЛ не вважає цей елемент достатнім для підтвердження того, що суддя ефективно контролював законність і необхідність проведення обшуку. Ефективний судовий контроль був вкрай необхідним, з огляду на загальний характер обшуку, оскільки не уточнювалось, які саме документи і предмети, необхідні для слідства, слідчі мали виявити і вилучити у помешканні заявників. Загальний характер цього обшуку був підтверджений значною кількістю і різноманітністю вилучених документів і предметів, а також відсутністю будь-якого видимого зв’язку між деякими з цих предметів і злочинами, щодо яких провадилось слідство.

Крім того, була відсутня нагальність проведення обшуку, оскільки кримінальне розслідування у справі заявника було розпочато за п’ять місяців до проведення обшуку. Тож слідчі мали можливість завчасно клопотати перед судом про отримання судового рішення, яке надавало б дозвіл на проведення обшуку до початку такого обшуку. За відсутності попереднього дозволу судді і відповідного контролю за оскаржуваним заходом, процедура щодо проведення обшуку не мала достатньо гарантій, аби усунути ризик зловживання владою з боку органів слідства. Тому заявники були позбавлені необхідного захисту від протиправності. ЄСПЛ констатував втручання у їхнє право на повагу до помешкання і визнав його таким, що «не передбачено законом».

Окрім наведеного у контексті порушення статті 8 Конвенції ЄСПЛ зауважив про інші недоліки цього обшуку. Також було констатовано порушення статте 3, 5, 6, 13 Конвенції.

У справі Ilieva v. Bulgaria заявниця скаржилася на проведення обшуку та вилучення речей в її будинку та приміщенні керованої нею компанії без попереднього судового дозволу. Заявниця вважала, що відсутність будь-якої терміновості, яка виправдовувала б обшук та вилучення речей без попереднього судового дозволу, зробила заходи проти неї незаконними. На її думку, ретроспективний судовий огляд протоколів обшуку виявився неефективним. Більше того у неї не було ефективних засобів для оскарження таких заходів.

ЄСПЛ засвідчив, що обшук та виїмка в будинку та на місці роботи заявниці здійснювались без попереднього судового дозволу. Крім того, розслідування стосовно заявниці та її партнера стосувалося ймовірного ухилення від сплати податків, що ставило під сумнів терміновість відповідних заходів. На національному рівні та перед ЄСПЛ не було надано жодних аргументів, щоб виправдати таку невідкладність.

ЄСПЛ послуговувався своїми попередніми аналогічними рішеннями у справах проти Болгарії, де заходи з обшуку та виїмки здійснювалися без попереднього судового дозволу. Оскільки стаття 8 Конвенції вимагає достатніх гарантій проти свавілля, ЄСПЛ зазначив, що відсутність попереднього судового дозволу може бути врівноважена наявністю ефективного ретроспективного судового перегляду. Такий перегляд був ще більш необхідним, враховуючи, що владі не вдалося довести, що обставини справді були надзвичайними, виправдовуючи негайний обшук та виїмку без судового дозволу. Жодного ефективного ретроспективного судового перегляду не було здійснено, оскільки суддя, який розглядав протоколи про проведення обшуку та виїмки, просто підписав їх, не наводячи особливих причин для його схвалення. Ці обставини призвели до висновку, що дії з обшуку та вилучення не були проведені «згідно із законом».

Відповідно, ЄСПЛ не бачив підстав для того, щоб дійти іншого висновку у розглядуваній справі, ніж в попередніх свої рішень. Відповідно було констатовано порушення статті 8 Конвенції.

Також у цій справі констатовано порушення статті 13 Конвенції. ЄСПЛ зауважив, що в ряді подібних справ проти Болгарії він уже встановив, що заявникам, які скаржилися на незаконний обшук та виїмку, фактично не були доступні жодні компенсаційні засоби захисту.

Подібні висновки наведені у рішенні ЄСПЛ у справі Prezhdarovi v. Bulgaria.

Наявність судового рішення про проведення обшуку не обов’язково надає гарантії від усіх ризиків зловживання . Але питання про вимоги до судового рішення про обшук, порядку та способу проведення обшуку тощо – сюжети для чергових дописів.

Як висновок, зауважу.

Загальне правило: потрібно рішення суду.

Наявність судового рішення про проведення обшуку не обов’язково надає гарантії від усіх ризиків зловживання.

Виняток: обшук без судового рішення.

Допускається, якщо його компенсовано наступним ефективним судовим контролем законності і невідкладністю цього заходу. Якщо обшук не нагальний, а рішення суду про дозвіл на обшук пост-фактум необґрунтоване та формальне – порушення статті 8 Конвенції. Обшук за постановою прокурора без контролю з боку судового органу – порушення статті 8 Конвенції.

Автор статті: Ольга Саленко

кандидат юридичних наук, доцент, доцент кафедри юстиції ННІ права КНУ імені Тараса Шевченка

Джерело: so.supreme.court.gov.ua