Історія справи

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 березня 2016 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючогоКривенди О.В.,суддів:Волкова О.Ф., Гриціва М.І., Коротких О.А., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В., Прокопенка О.Б., Самсіна І.Л., Терлецького О.О.,

при секретарі судового засідання Ключник А.Ю.,

за участю представника Державної фіскальної служби України (далі - ДФС) та державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління ДФС у м. Києві (далі - ДПІ) - Петричук І.М., -

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом приватного підприємства «ЛПТ ТОРГ» (далі - ПП) до ДФС, третя особа - ДПІ, про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії,

в с т а н о в и л а:

У жовтні 2014 року ПП звернулося до окружного адміністративного суду

міста Києва з позовом, у якому просило:

- визнати протиправними дії (бездіяльність) ДФС щодо відмови прийняти на реєстрацію податкову накладну від 16 вересня 2014 року № 90 (далі - Податкова накладна), яку ПП направило як електронний документ для внесення до Єдиного реєстру податкових накладних (далі - Реєстр);

- зобов'язати ДФС розблокувати для ПП подачу звітності в електронному вигляді;

- зобов'язати ДФС зареєструвати у Реєстрі Податкову накладну, видану ПП, датою (операційним днем) направлення її як електронного документа для реєстрації у Реєстрі.

На обґрунтування позову ПП послалося на те, що відповідач неправомірно відмовив позивачу у прийнятті Податкової накладної, оскільки договір про визнання електронних документів від 19 червня 2014 року № 190620141 (далі - Договір) є чинним, а тому підстав для відмови у прийнятті податкової звітності немає.

Суди встановили, що ПП є юридичною особою, яка зареєстрована

6 червня 2014 року за № 10711020000032149 відділом державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців Подільського району реєстраційної служби Головного управління юстиції в м. Києві.

З 10 червня 2014 року ПП перебуває на обліку у ДПІ як платник податків, про що зроблено відповідний запис під № 265614070448.

На виконання вимог пункту 49.4 статті 49 Податкового кодексу України (далі - ПК) між ПП та ДПІ було укладено Договір, предметом якого є визнання податкових документів (податкової звітності, реєстрів отриманих та виданих податкових накладних з податку на додану вартість (далі - ПДВ) та інших звітних податкових документів), поданих платником податків в електронному вигляді із застосуванням електронного цифрового підпису до податкових органів засобами телекомунікаційного зв'язку або на електронних носіях як оригіналу.

Відповідно до пункту 1.1 Договору позивач зобов'язується надсилати до органу державної податкової служби податкові документи в електронному вигляді у форматі (стандарті), затвердженому Державною податковою адміністрацією України.

Згідно з пунктом 3.1 Договору відповідач взяв на себе обов'язки забезпечити приймання документів в електронному вигляді позивача у терміни, визначені законодавством для податкових документів в паперовому вигляді, та їх комп'ютерну обробку.

ПП засобами електронного зв'язку направило до ДФС Податкову накладну.

Згідно з квитанцією від 17 вересня 2014 року № 1 відповідач Податкову накладну не прийняв, як на підставу для неприйняття послався на розірвання Договору у зв'язку з порушенням позивачем його істотних умов.

Разом з тим постановою окружного адміністративного суду міста Києва від

27 листопада 2014 року у справі № 826/16724/14, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 17 березня 2015 року, позовні вимоги ПП до ДПІ задоволені частково: дії контролюючого органу щодо розірвання в односторонньому порядку Договору визнані протиправними.

Суди вказали, що у ДПІ не було підстав для розірвання договору з позивачем в односторонньому порядку з підстав, передбачених умовами Договору. Належних та допустимих доказів, які б підтверджували внесення змін до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців щодо місцезнаходження позивача, ДПІ не надала, а тому відомості про місцезнаходження ПП, які містяться в зазначеному реєстрі, є достовірними, а посилання відповідача на відсутність підприємства за місцезнаходженням - необґрунтованими.

Окружний адміністративний суд міста Києва постановою від 2 червня

2015 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 13 липня 2015 року, позов задовольнив частково: визнав протиправними дії ДФС щодо відмови у реєстрації Податкової накладної; зобов'язав ДФС зареєструвати у Реєстрі Податкову накладну; в іншій частині позовних вимог відмовив.

Вищий адміністративний суд України ухвалами від 5 та 6 серпня

2015 року на підставі пункту 5 частини п'ятої статті 214 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) відмовив у відкритті касаційного провадження за скаргами ДПІ та ДФС на ці судові рішення.

Не погоджуючись із ухвалою суду касаційної інстанції від 5 серпня

2015 року, ДПІ звернулась із заявою про її перегляд Верховним Судом України з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 КАС. Просить скасувати всі судові рішення у цій справі та відмовити у задоволенні позову.

На обґрунтування заяви ДПІ надала копію ухвали Вищого адміністративного суду України від 27 листопада 2013 року (справа

№ К/9991/75134/12) на підтвердження неоднакового застосування судом касаційної інстанції підпункту 14.1.60 пункту 14.1 статті 14, пункту 192.1

статті 192, пункту 201.1 статті 201 ПК.

Не погоджуючись із ухвалою суду касаційної інстанції від 6 серпня

2015 року, ДФС подала заяву про її перегляд Верховним Судом України з підстави, передбаченої пунктом 3 частини першої статті 237 КАС, - встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні цієї справи судом. Просить ухвалу касаційного суду скасувати, а справу направити на новий розгляд.

На обґрунтування заяви ДФС додала копії рішень Європейського суду з прав людини від 21 грудня 2010 року у справі «Перетяка та Шереметьев проти України» та від 1 грудня 2011 року у справі «Андрієвська проти України».

Перевіривши наведені у заяві доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України вважає, що заяви ДПІ та ДФС не підлягають задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частини першої статті 237 КАС судові рішення в адміністративних справах можуть бути переглянуті Верховним Судом України з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Проте аналіз рішення суду касаційної інстанції у справі, що розглядається, та рішення касаційного суду від 27 листопада 2013 року, копію якого надано для порівняння, не дає підстав вважати, що суд неоднаково застосував зазначені вище норми права.

Так, у справі, що розглядається, позовні вимоги стосуються визнання протиправними дій (бездіяльності) податкового органу щодо відмови в прийнятті податкової накладної до реєстрації у зв'язку з розірванням в односторонньому порядку договору про визнання електронних документів.

Водночас у справі, ухвалу Вищого адміністративного суду України від

27 листопада 2013 року в якій надано для порівняння, йдеться про правомірність віднесення до складу податкового кредиту суми ПДВ за податковими накладними.

Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи, перевірка правильності встановлення яких не належить до компетенції Верховного Суду України.

Колегія суддів дійшла висновку, що обставини, встановлені у справі, що розглядається, не є подібними до обставин, встановлених у справі, копію судового рішення в якій додано до заяви.

Що стосується перегляду ухвали Вищого адміністративного суду від

6 серпня 2015 року з підстави, встановленої пунктом 3 частини першої статті 237 КАС, то з аналізу оскаржуваної ухвали суду касаційної інстанції та наданих на порівняння копій рішень міжнародної судової установи, юрисдикція якої визнана Україною, - Європейського суду з прав людини - вбачається, що вони постановлені в інших справах, а не у справі, рішення в якій просить переглянути заявник.

Враховуючи те, що обставини, які стали підставою для перегляду справи Верховним Судом України, не підтвердилися, у задоволенні заяв ДПІ та ДФС слід відмовити.

Керуючись статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

У задоволенні заяв державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління ДФС у м. Києві та Державної фіскальної служби України відмовити.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий О.В. Кривенда Судді:О.Ф. ВолковМ.І. Гриців О.А. Коротких В.Л. МаринченкоП.В. ПанталієнкоО.Б. Прокопенко І.Л. СамсінО.О. Терлецький