Історія справи

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 травня 2015 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючогоКривенка В.В.,суддів:Волкова О.Ф., Коротких О.А., Кривенди О.В., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В., Прокопенка О.Б., Самсіна І.Л., Терлецького О.О., -

розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом Охтирської районної лікарні ветеринарної медицини (далі - Лікарня) до Охтирської об'єднаної державної фінансової інспекції (далі - Інспекція) про визнання протиправними та скасування пунктів вимоги,

в с т а н о в и л а:

У серпні 2014 року Лікарня звернулася до суду з позовом, у якому просила визнати протиправними та скасувати пункти 3, 4, 5 листа-вимоги Інспекції від 7 квітня 2014 року № 103-14/1227 «Про усунення порушень» (далі - лист-вимога), на підставі того, що Інспекцією на виконання вимог п.2.12 Плану контрольно-ревізійної роботи Інспекції на І квартал 2014 року проведено планову ревізію окремих питань фінансово-господарської діяльності Лікарні за період з 1 січня 2011 року по 31 березня 2014 року, під час якої встановлено ряд порушень фінансової дисципліни, що відображені в акті ревізії від 5 червня 2014 року № 103-21/77.

На обґрунтування позову Лікарня зазначила, що в ході ревізії встановлено порушення нею вимог частин тридцять другої статті 4 Закону України від 26 січня 1993 року № 2939-ХІІ «Про Державний бюджет України на 2011 рік» (далі - Закон № 2939-ХІІ), частини четвертої статті 29 Бюджетного кодексу України (далі - БК), у зв'язку з чим за період з 24 червня по 31 грудня 2011 року до спеціального фонду Державного бюджету України не були перераховані кошти на загальну суму 57 501 грн 99 коп., що були отримані за надані адміністративні послуги, в результаті чого спеціальному фонду Державного бюджету України завдано матеріальну шкоду на відповідну суму. Вважає, що висновок відповідача про порушення Лікарнею вимог чинного законодавства було зроблено необгрунтовано, оскільки кошти перераховувалися Лікарнею виключно на підставі наказів Головного управління ветеринарної медицини в Сумській області «Про акумулювання, перерозподіл та використання коштів спеціального фонду», а також із врахуванням внесених відповідними довідками змін до запланованих обсягів надходжень коштів до спеціального фонду.

Сумський окружний адміністративний суд постановою від 12 листопада 2014 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 3 лютого 2015 року, позов задовольнив частково виходячи із того, що пункти 3, 4 листа-вимоги Інспекції не ґрунтуються на законі, у зв'язку з чим підлягають скасуванню.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 24 лютого 2015 року відмовив у відкритті касаційного провадження на підставі пункту 5 частини п'ятої статті 214 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС).

Не погоджуючись із ухвалою суду касаційної інстанції, Інспекція звернулась із заявою про її перегляд Верховним Судом України з підстави неоднакового застосування Вищим адміністративним судом України одних і тих самих норм права у подібних правовідносинах, а саме Закону № 2939-ХІІ. На обґрунтування заяви Інспекція додала копію постанови Вищого адміністративного суду України від 3 лютого 2015 року (№ К/800/44872/13), яка, на думку заявника, підтверджує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм права у подібних правовідносинах.

Перевіривши наведені у заяві доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України вважає, що заява Інспекції підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Вищий адміністративний суд України, допускаючи справу до провадження Верховного Суду України, виходив із того, що в доданій до заяви Інспекції постанові Вищого адміністративного суду України

по-іншому, ніж у справі, що розглядається, застосовано Закон № 2939-ХІІ у подібних правовідносинах.

Так, у постанові від 3 лютого 2015 року, яку додано на підтвердження неоднакового застосування норм матеріального права, Вищий адміністративний суд України, скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій про задоволення позову та приймаючи нове - про відмову у його задоволенні, дійшов висновку про наявність в органу державного фінансового контролю права заявляти вимогу про усунення порушень, виявлених у ході перевірки підконтрольних установ, яка обов'язкова до виконання лише в частині усунення допущених порушень законодавства і за допомогою якої неможливо примусово стягнути виявлені в ході перевірки збитки.

У справі, що розглядається, суд касаційної інстанції відмовив у відкритті касаційного провадження на підставі того, що суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що пункти 3, 4 листа-вимоги є протиправним і підлягають скасуванню, оскільки кошти за надані адміністративні послуги з видачі ветеринарних довідок і свідоцтв, отримані за період з 24 червня по 31 грудня 2011 року були правомірно зараховані позивачем як власні надходження. Крім того, Лікарня правомірно у межах перевищення фактичних надходжень над запланованими у відповідності до пункту 2.1 Порядку акумулювання, перерозподілу та використання коштів спеціального фонду за надання платних послуг бюджетними установами, що входять до сфери управління Державного комітету ветеринарної медицини України, затвердженого наказом Державного комітету ветеринарної медицини України від 10 листопада 2010 року № 487, та наказу Головного управління ветеринарної медицини в Сумській області від 8 листопада 2012 року № 208 здійснила акумулювання коштів до Державного комітету ветеринарної медицини України.

Аналіз наведених рішень суду касаційної інстанції дає підстави вважати, що цей суд неоднаково застосував норми матеріального права, а саме Закон № 2939-ХІІ.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні касаційним судом цих норм матеріального права у подібних відносинах, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України виходить із такого.

Згідно з Положенням про Державну фінансову інспекцію України, затвердженого Указом Президента України від 23 квітня 2011 року № 499/2011 (далі - Положення) Інспекція є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів України, входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики у сфері державного фінансового контролю.

Інспекція відповідно до покладених на неї завдань вживає в установленому порядку заходів до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства та притягнення до відповідальності винних осіб, а саме: вимагає від керівників та інших службових осіб підконтрольних установ усунення виявлених порушень законодавства; звертається до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів <…> (підпункт 4 пункту 4 Положення).

Відповідно до пункту 6 Положення Інспекція для виконання покладених на неї завдань має право в установленому порядку, зокрема, пред'являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства; при виявленні збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, визначати їх розмір згідно з методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України.

Також Положенням установлено, що у разі, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів, Інспекція має право звернутися до суду в інтересах держави.

Зазначені норми кореспондуються з положеннями пункту 7 статті 10 Закону № 2939-ХІІ, згідно з якими державній контрольно-ревізійній службі надано право пред'являти керівникам та іншим службовим особам підконтрольних установ, що ревізуються, вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства з питань збереження і використання державної власності та фінансів, вилучати в судовому порядку до бюджету виявлені ревізіями приховані і занижені валютні та інші платежі, ставити перед відповідними органами питання про припинення бюджетного фінансування і кредитування, якщо отримані підприємствами, установами та організаціями кошти і позички використовуються з порушенням чинного законодавства.

Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що органу державного фінансового контролю надано можливість здійснювати контроль за використанням коштів державного і місцевого бюджетів та у разі виявлення порушень законодавства пред'являти обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення таких правопорушень.

При виявленні збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, орган державного фінансового контролю має право визначати їх розмір згідно з методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України, та звернутися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.

Вимога органу державного фінансового контролю спрямована на корегування роботи підконтрольної організації та приведення її у відповідність із вимогами законодавства і у цій частині вона є обов'язковою до виконання. Що стосується відшкодування виявлених збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, то про їх наявність може бути зазначено у вимозі, але вони не можуть бути примусово стягнуті шляхом вимоги. Такі збитки відшкодовуються у добровільному порядку або шляхом звернення до суду з відповідним позовом.

На підставі наведеного колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку про наявність у органу державного фінансового контролю права заявляти вимогу про усунення порушень, виявлених у ході перевірки підконтрольних установ, яка обов'язкова до виконання лише в частині усунення допущених порушень законодавства і за допомогою якої неможливо примусово стягнути виявлені в ході перевірки збитки.

У порядку адміністративного судочинства може бути оскаржене лише таке рішення, яке породжує безпосередньо права чи обов'язки для позивача.

У справі, що розглядається, Інспекція пред'явила вимоги, які вказують на виявлені збитки, їхній розмір.

Зважаючи на те, що збитки відшкодовуються у судовому порядку за позовом органу державного фінансового контролю, правильність їх обчислення перевіряє суд, який розглядає цей позов, а не адміністративний позов підконтрольної установи про визнання вимоги протиправною.

Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм матеріального права вже була висловлена колегією суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у постановах від 15 квітня та 13 травня 2014 року (№№ 21-40а14, 89а14 відповідно).

Оскільки при вирішенні цієї справи суд касаційної інстанції допустив неоднакове та неправильне застосування норм матеріального права, то ухвала Вищого адміністративного суду України від 24 лютого 2015 року підлягає скасуванню з направленням справи на новий касаційний розгляд.

Заява Інспекції в частині вимог щодо прийняття Верховним Судом України нового рішення задоволенню не підлягає. Установивши помилковість висновків суду касаційної інстанції, які викладені в оскаржуваній ухвалі, колегія суддів позбавлена можливості прийняти нове судове рішення, оскільки відповідно до частини другої статті 243 КАС Верховний Суд України не наділений повноваженнями щодо скасування чи зміни рішень судів першої та апеляційної інстанцій у справі, що переглядається з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 цього Кодексу.

Керуючись підпунктом 2 пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 12 лютого 2015 року № 192-VIII «Про забезпечення права на справедливий суд» та статтями 241-243 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

Заяву Охтирської об'єднаної державної фінансової інспекції задовольнити частково.

Ухвалу Вищого адміністративного суду України від 24 лютого 2015 року скасувати, а справу направити на новий касаційний розгляд.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий В.В. КривенкоСудді:О.Ф. ВолковО.А. КороткихО.В. КривендаВ.Л. МаринченкоП.В. ПанталієнкоО.Б. ПрокопенкоІ.Л. СамсінО.О. Терлецький