Історія справи

Постанова ВСУ від 26.02.2024 року у справі №910/19787/21

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 лютого 2024 року

м. Київ

cправа № 910/19787/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Васьковський О. В. - головуючий, Огороднік К.М., Погребняк В. Я.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Державної казначейської служби України

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 03.04.2023

(колегія суддів у складі: Коробенко Г.П. - головуючий, Козир Т.П., Кравчук Г.А.)

та рішення Господарського суду міста Києва від 26.08.2022 (суддя Полякова К. В.)

у справі № 910/19787/21

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Віма"

до Державної казначейської служби України

про стягнення 129760,66 грн

ВСТАНОВИВ:

1. Стислий виклад позовних вимог

1.1. 23.11.2021 Товариство з обмеженою відповідальністю "Віма" (далі - ТОВ "Віма", позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Державної казначейської служби України (далі - ДКС України, відповідач), в якому з урахуванням заяви про зміну предмету позову просило суд стягнути з відповідача за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь позивача невиплачену вартість втраченого обладнання у розмірі 1863 Євро, що на момент валютування операції становило 60249,42 грн, 3% річних у розмірі 1530,96 Євро, що на дату виплати еквівалентно 49511,24 грн, та 20000 грн немайнової шкоди.

1.2. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що рішенням Господарського суду міста Києва від 18.12.2019 у справі № 910/10399/18, яке залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 18.02.2020, присуджено до стягнення з Державного бюджету України на користь ТОВ "Віма" 56000 євро, що на дату подання позовної заяви еквівалентно 1751121,23 грн. Виданий на виконання вказаного судового рішення наказ Господарського суду міста Києва від 17.03.2020 у справі №910/10399/18 виконаний відповідачем неналежним чином, оскільки казначейство перерахувало позивачу суму, яка не є еквівалентом 56000 Євро на день оплати, а також із значним порушенням встановленого законом строку виконання та без передбаченої у такому випадку компенсації в розмірі 3% річних. Через неналежне виконання відповідачем свого обов`язку позивач не міг в повній мірі скористатися своїми коштами і за весь час затримки позивача жодного разу не було повідомлено про дату виконання наказу у справі №910/10399/18, чим завдано немайнову шкоду.

2. Стислий виклад рішень судів першої та апеляційної інстанцій

2.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 26.08.2022, яке залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 03.04.2023, позов задоволено частково, присуджено до стягнення з Державного бюджету України на користь позивача 1862,65 євро різниці невиплаченої вартості втраченого обладнання, 1521,77 євро 3% річних, а також 2263,62 грн витрат по сплаті судового збору. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

2.2. Судове рішення в частині задоволених вимог мотивоване тим, що у рішенні Господарського суду міста Києва від 18.12.2019 у справі №910/10399/18 визначено суму стягнення саме в іноземній валюті - 56000 євро, тому є обґрунтованими доводи позивача про невиконання відповідачем рішення суду в повному обсязі шляхом виплати еквіваленту вартості втраченого обладнання, внаслідок чого у позивача виникло право на нарахування 3% річних. Відмовляючи у задоволенні вимог позивача про стягнення шкоди, суд зазначив про те, що позивач не довів завдання йому немайнової шкоди та не обґрунтував визначення її розміру.

3. Фактичні обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій

3.1. У серпні 2018 року ТОВ "Віма" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Прокуратури Закарпатської області та Державної казначейської служби України про стягнення 1002116,20 євро збитків, що складаються з реальних збитків та упущеної вигоди, та 1000000 грн моральної шкоди.

3.2. Справа розглядалася судами неодноразово.

3.3. Рішенням Господарського суду міста Києва від 18.12.2019 у справі №910/10399/18, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 18.02.2020, позов ТОВ "Віма" задоволено частково, присуджено до стягнення з ДКС України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь позивача вартість втраченого обладнання у сумі 56000 євро, що на дату подання позовної заяви еквівалентно 1751121,23 грн., в іншій частині у задоволенні позову відмовлено.

3.4. Постановою Верховного Суду від 23.06.2020 вказані рішення місцевого та апеляційного господарських судів у справі №910/10399/18 скасовано в частині відмови у стягненні майнової шкоди у розмірі 17090 євро, упущеної вигоди у розмірі 929026,02 євро та моральної шкоди у розмірі 1000000 грн і передано справу в зазначеній частині на новий розгляд до суду першої інстанції. В іншій частині рішення судів попередніх інстанцій залишено без змін.

3.5. 17.03.2020 Господарський суд міста Києва видав наказ про примусове виконання рішення у справі від 18.12.2019 № 910/10399/18.

3.6. 15.05.2020 позивач подав до Головного управління ДКС України в Закарпатській області заяву про виконання судового рішення у справі № 910/10399/18 про стягнення за рахунків коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ТОВ "Віма" вартості втраченого обладнання у сумі 56 000 євро.

3.7. Головне управління ДКС України в Закарпатській області листом від 05.06.2020 № 4-49-10/2278 повідомило позивача про те, що направило наказ Господарського суду міста Києва від 17.03.2020 у справі № 910/10399/18 до ДКС України для виконання.

3.8. 13.07.2021 ДКС України перерахувала на рахунок ТОВ "Віма" на виконання наказу Господарського суду міста Києва від 17.03.2020 у справі №910/10399/18 грошові кошти в розмірі 1751121,23 грн, тобто суму, визначену в резолютивній частині вищезгаданого судового рішення у справі № 910/10399/18, як еквівалент вартості втраченого обладнання у сумі 56000 євро в національній валюті України станом на дату подання позовної заяви.

3.9. Оскільки виплата еквіваленту присудженої до стягнення у справі № 910/10399/18 суми 56 000 євро здійснена відповідачем не за курсом євро до гривні станом на дату виконання рішення, позивач звернувся до відповідача з претензію від 29.07.2021.

3.10. У відповідь на претензію відповідач листом від 13.08.2021 № 5-06-06/16953 повідомив позивача про те, що в резолютивній частині рішення суду від 18.12.2019 у справі №910/10399/18 зазначено про стягнення вартості втраченого обладнання у сумі 56000 євро, що станом на дату подання позовної заяви становить 1751121,23 грн, а відтак рішення суду є виконаним у повному обсязі.

3.11. Рішенням Господарського суду міста Києва від 18.12.2019 у справі № 910/10399/18 визначено суму стягнення в іноземній валюті з її відображенням в еквіваленті у гривні за офіційним курсом НБУ станом на день подання позовної заяви. Тобто, визначаючи характер грошового зобов`язання, судом визначено стягнення суми саме в іноземній валюті, що на момент ухвалення рішення суду становило визначений за офіційним курсом НБУ еквівалент у національній валюті України, тому суди першої та апеляційної інстанцій погодилися з доводами позивача про невиконання відповідачем рішення суду в повному обсязі шляхом виплати еквіваленту вартості втраченого обладнання станом на день подання позовної заяви.

3.12. Курс євро до гривні станом на 13.07.2021 становив 32,3459 грн, у зв`язку з чим з відповідача підлягає стягненню 1862,65 євро (60249,17 грн), а саме за розрахунком: 56000 євро х 32,3459 грн = 1811370,40 грн, з якої має бути вирахувано сплачену ДКС України суму в розмірі 1751121,23 грн.

3.13. Зважаючи на те, що відповідачем прострочено грошове зобов`язання по виплаті позивачу присудженого за рішенням суду відшкодування вартості втраченого обладнання, суди дійшли висновку про те, що у позивача виникло право на застосування наслідків такого порушення у вигляді стягнення 3% річних.

3.14. Позивачем заявлено до стягнення 1 530,96 євро 3% річних за період з 15.08.2020 по 13.07.2021. Однак при здійсненні розрахунку позивачем не враховано, що за правилами статті 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. Крім того, день фактичної оплати боргу не включається в період часу, за який здійснюється стягнення.

3.15. За розрахунком суду першої інстанції, з яким погодився апеляційний господарський суд, з відповідача підлягають стягненню 3% річних за період з 16.08.2020 по 12.07.2021 у розмірі 1 521,77 євро.

3.16. В обґрунтування заявленої вимоги про стягнення 20 000 немайнової шкоди, позивач зазначав про те, що внаслідок неналежного виконання відповідачем свого обов`язку позивач не міг в повній мірі скористатися своїми коштами та використати їх як активи, вкласти їх у бізнес або виплачувати заробітну плату робітникам.

3.17. Водночас, до матеріалів справи позивачем не надано жодних доказів на підтвердження вимоги про стягнення немайнової шкоди, тому вона не підлягає задоволенню.

4. Стислий виклад вимог та узагальнених доводів касаційної скарги

4.1. 20.04.2023 відповідач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просив скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 03.04.2023 та рішення Господарського міста Києва від 26.08.2022, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

4.2. ДКС України в обґрунтування підставу касаційного оскарження ухвалених у цій справі судових рішень посилається на пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

4.3. ДКС України вважає, що суди попередніх інстанцій не врахували висновки Верховного Суду щодо застосування положень Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", Цивільного та Бюджетного кодексів України, а також Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 № 845, у подібних правовідносинах, викладені у постановах від 12.02.2020 у справі №826/17656/16, від 12.02.2020 у справі №804/2076/17, від 16.05.2018 у справі №686/21962/15-ц.

4.4. Скаржник вважає, що суди попередніх інстанцій помилково застосували до спірних правовідносин частину четверту статті 3 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" та статтю 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

5. Узагальнений виклад позицій інших учасників справи

5.1. Відзив на касаційну скаргу не надійшов, що відповідно до частини третьої статті 295 ГПК України не перешкоджає перегляду оскаржуваних судових рішень.

6. Касаційне провадження

6.1. Ухвалою Верховного Суду від 10.05.2023 відмовлено ДКС України у задоволенні клопотання про звільнення чи відстрочення сплати судового збору за подання касаційної скарги на постанову Північного апеляційного господарського суду від 03.04.2023 та рішення Господарського міста Києва від 26.08.2022 у справі № 910/19787/21. Вказану касаційну скаргу залишено без руху та надано строк для усунення недоліків шляхом надання доказів сплати судового збору у визначеному законодавством розмірі.

6.2. 19.05.2023 до Верховного Суду надійшла заява про усунення недоліків касаційної скарги, до якої додано документ про доплату (зарахування) судового збору у розмірі 4540 грн.

6.3. Ухвалою Верховного Суду від 23.05.2023 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ДКС України на постанову Північного апеляційного господарського суду від 03.04.2023 та рішення Господарського суду міста Києва від 26.08.2022 у справі № 910/19787/21 в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Крім того, зупинено касаційне провадження у справі №910/19787/21 до закінчення перегляду у касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду судових рішень у справі №420/2411/19.

6.4. 30.05.2023 до Верховного Суду надійшло клопотання ДКС України про зупинення виконання оскаржуваних у справі № 910/19787/21 судових рішень до закінчення їх перегляду у касаційному порядку.

6.5. Ухвалою Верховного Суду від 12.06.2023 відмовлено в задоволенні вищевказаного клопотання ДКС України.

6.6. Ухвалою Верховного Суду від 11.01.2024 поновлено касаційне провадження у справі №910/19787/21 за касаційною скаргою ДКС України на постанову Північного апеляційного господарського суду від 03.04.2023 та рішення Господарського суду міста Києва від 26.08.2022 в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

7. Позиція Верховного Суду

7.1. Як вбачається з матеріалів справи, ТОВ "Віма" заявлено позов до ДКС України про стягнення за рахунок коштів Державного бюджету України невиплаченої вартості втраченого обладнання у сумі 1863 Євро (еквівалентно 60249,42 грн), 3% річних у сумі 1530,96 євро (еквівалентно 49511,24 грн) та 20000 грн немайнової шкоди.

7.2. Заявлені вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем неналежним чином виконано судове рішення у справі № 910/10399/18, згідно з яким на користь позивача присуджено до стягнення з Державного бюджету України вартість втраченого обладнання у сумі 56000 євро (еквівалентно на дату подання позову у вказаній справі 1751121,23 грн), оскільки перерахована відповідачем сума на дату здійснення зарахування (оплати) не була еквівалентна 56000 Євро, а також виконання рішення здійснено із порушенням встановленого законом строку та без компенсації в розмірі 3% річних.

7.3. Місцевий господарський суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, частково задовольнив позов, визнавши обґрунтованими заявлені вимоги лише щодо стягнення з відповідача 1862,65 євро різниці невиплаченої вартості втраченого обладнання, 1521,77 євро 3% річних. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

7.4. В касаційній скарзі відповідач просить Суд скасувати ухвалені у цій справі рішення про часткове задоволення позову та постановити нове рішення, яким відмовити ТОВ "Віма" у позові у повному обсязі. Водночас, зі змісту наведеного в касаційній скарзі обґрунтування вбачається, що відповідачем заперечуються висновки судів попередніх інстанцій в частині застосування до правовідносин сторін положень частини другої статті 625 ЦК України та частини четвертої статті 3 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень".

7.5. Надаючи оцінку доводам касаційної скарги, перевіряючи правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд, враховуючи приписи статті 300 ГПК України та на підставі встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи, зазначає наступне.

7.6. Згідно з встановленими судами попередніх інстанцій обставинами спір у справі виник внаслідок тривалого періоду виконання судового рішення у справі №910/10399/18 про стягнення на користь ТОВ "Віма" коштів з Державного бюджету України шляхом списання з єдиного казначейського рахунку вартості втраченого обладнання у сумі 56 000 євро.

7.7. Відповідно до частини третьої статті 11, частини першої статті 13 ЦК України цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. Цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.

7.8. Згідно з наведеним у статті 509 ЦК України визначенням, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплати гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

7.9. Цивільне зобов`язання передбачає наявність обов`язку боржника відносно кредитора, якому кореспондується право кредитора вимагати від боржника виконання відповідного обов`язку, і таке зобов`язання в силу частини другої та третьої статті 11 ЦК України може виникати на підставі договорів та інших правочинів, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, інших юридичних фактів, безпосередньо з актів цивільного законодавства тощо.

7.10. Загальні підходи до визначення змісту порушення зобов`язань наведені в статті 610 ЦК України, відповідно до якої порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

7.11. За змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати.

7.12. Згідно з частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

7.13. Гарантії держави щодо виконання судових рішень та виконавчих документів, визначених Законом України "Про виконавче провадження" (далі - рішення суду), та особливості їх виконання встановлює Закон України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень".

7.14. Відповідно до статті 2 названого Закону держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов`язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є: державний орган; державні підприємство, установа, організація; юридична особа, примусова реалізація майна якої забороняється відповідно до законодавства.

7.15. В частині другій статті 6 Закону України "Про виконавче провадження" (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів.

7.16. Стаття 3 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" визначає особливості виконання рішень суду про стягнення коштів з державного органу. В частині четвертій названої статті передбачено, що перерахування коштів стягувачу здійснюється у тримісячний строк з дня надходження до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, необхідних для цього документів та відомостей.

7.17. Згідно з частиною першою статті 5 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" у разі, якщо центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, протягом трьох місяців не перерахував кошти за рішенням суду про стягнення коштів, крім випадку, зазначеного в частині четвертій статті 4 цього Закону, стягувачу виплачується компенсація в розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

7.18. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 09.11.2023 у справі №420/2411/19 (провадження №11-422апп21), зазначила, що ЦК України, прийнятий 16.01.2003, набрав чинності 01.01.2004, тоді як Закон України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" був прийнятий 05.06.2012 та набрав чинності 01.01.2013.

7.19. Стаття 625 ЦК України діє у незмінній редакції з часу набрання чинності цим Кодексом. Так само незмінним залишається припис частини першої статті 5 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", який не встановлює іншого, ніж у частині другій статті 625 ЦК України, розміру процентів.

7.20. Згідно з частинами першою, другою статті 4 ЦК України основу цивільного законодавства України становить Конституція України. Основним актом цивільного законодавства України є ЦК України. Актами цивільного законодавства є також інші закони України, які приймаються відповідно до Конституції України та цього Кодексу. Якщо суб`єкт права законодавчої ініціативи подав до Верховної Ради України проєкт закону, який регулює цивільні відносини інакше, ніж цей Кодекс, він зобов`язаний одночасно подати проєкт закону про внесення змін до ЦК України. Поданий законопроєкт розглядається Верховною Радою України одночасно з відповідним проєктом закону про внесення змін до ЦК України.

7.21. Оскільки парламент прийняв Закон України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" після прийняття ЦК України, то його приписи не мають суперечити приписам зазначеного Кодексу. Прийняття законів, які регулюють однопредметні цивільні відносини інакше, ніж ЦК України, можливе тільки з одночасним внесенням змін до цього Кодексу (аналогічного підходу дотримався Конституційний Суд України у Рішенні від 13.03.2012 №5-рп/2012 (абзац 7 пп. 3.1 п. 3 мотивувальної частини)). Якщо ЦК України та інший нормативно-правовий акт, який має юридичну силу закону України, містять однопредметні приписи різного змісту, то пріоритетними є приписи ЦК України (відповідні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.06.2021 у справі №334/3161/17, від 18.01.2022 у справі №910/17048/17, від 29.06.2022 у справі №477/874/19).

7.22. Велика Палата Верховного Суду вже зазначала про те, що статті 625 ЦК України розміщена в розділі І "Загальні положення про зобов`язання" книги 5 ЦК України. Тому приписи цього розділу поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України). Отже, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань (висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11.04.2018 у справі №758/1303/15-ц, від 16.05.2018 у справі №686/21962/15-ц, від 19.06.2019 у справі №646/14523/15-ц).

7.23. У постанові від 19.06.2019 у справі №646/14523/15-ц Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, згідно з яким положення статті 625 ЦК України передбачають, що зобов`язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, а в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов`язки можуть виникати з деліктного зобов`язання та рішення суду.

7.24. Судове рішення про стягнення коштів є рішенням про примусове виконання обов`язку в натурі, тобто підтверджує грошове зобов`язання, зокрема те, що виникло у боржника у зв`язку із завданням ним шкоди потерпілому (кредитору) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 03.10.2023 у справі №686/7081/21).

7.25. За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) виконання остаточного судового рішення, яким вирішений спір щодо прав та обов`язків цивільного характеру, є частиною ?права на суд? (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справах ?Горнсбі проти Греції? (Hornsby v. Greece, § 40, 45, заява № 18357/91) від 19.03.1997, ?Бурдов проти Росії? (Burdov v. Russia, § 34, 37, заява №59498/00) від 07.05.2002). З погляду застосування гарантій права на належне виконання державою судового рішення, за яким вона є боржником, не має жодного значення, якими - приватними чи публічними - є у національній правовій системі відносини з виконання державою такого рішення.

7.26. Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб правового захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження (ст. 13 Конвенції). Це право гарантоване і для тих випадків, коли право на справедливий судовий розгляд порушене невчасним виконанням судового рішення, зокрема через відсутність коштів (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі ?Бурдов проти Росії (№2)? (Burdov v. Russia (№ 2), § 96, 97, 99, 117, заява №33509/04) від 15.01.2009).

7.27. 15.10.2009 ЄСПЛ ухвалив пілотне рішення у справі ?Юрій Миколайович Іванов проти України? (Yuriy Nikolayevich Ivanov v. Ukraine, заява №40450/04). Воно набуло статусу остаточного 15.01.2010. У цьому рішенні ЄСПЛ визнав порушення Україною її зобов`язань за Конвенцією через систематичне невиконання державою рішень національних судів (п. 1 ст. 6 Конвенції, ст. 1 Першого протоколу до Конвенції) і відсутність у національному законодавстві ефективних засобів юридичного захисту від такого невиконання (ст. 13 Конвенції) (§ 2, 3 резолютивної частини рішення). ЄСПЛ зазначив, що ці порушення є наслідком несумісної з положеннями Конвенції практики, яка полягає у систематичному невиконанні державою-відповідачем рішень національних судів, за виконання яких вона несе відповідальність і у зв`язку з якими сторони, права яких порушені, не мають ефективних засобів юридичного захисту (§ 4 резолютивної частини рішення). Тому ЄСПЛ вказав, що Україна повинна невідкладно запровадити ефективний засіб юридичного захисту або комплекс таких засобів юридичного захисту, спроможних забезпечити адекватне та достатнє відшкодування за невиконання або затримки у виконанні рішень національних судів відповідно до принципів, встановлених практикою ЄСПЛ (§ 5 резолютивної частини рішення).

7.28. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.05.2018 у справі №686/21962/15-ц (п.31) відступила від висновків Верховного Суду України, викладених у постановах від 20.01.2016 у справі №6-2759цс15 (про те, що правовідносини стосовно виконання судових рішень урегульовані Законом України ?Про виконавче провадження? і до них не можна застосовувати приписи про цивільно правову відповідальність за невиконання грошового зобов`язання (стаття 625 ЦК України)), а також від 02.03.2016 у справі №6-2491цс15 про те, що стаття 625 ЦК України поширюється на порушення грошового зобов`язання, яке існувало між сторонами до ухвалення рішення суду, а частина п`ята статті 11 цього Кодексу не дає підстав для застосування положень статті 625 ЦК України за наявності деліктних, а не зобов`язальних правовідносин. Велика Палата Верховного Суду виснувала, що у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення; приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань (п. 45 постанови).

7.29. Отже, у разі неналежного виконання (прострочення) державою підтвердженого (визначеного, конкретизованого) судовим рішенням її грошового зобов`язання перед кредитором до правовідносин щодо прострочення виконання грошового зобов`язання слід застосовувати приписи частини другої статті 625 ЦК України.

7.30. Аналогічні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 09.11.2023 у справі №420/2411/19, до розгляду якої було зупинено касаційне провадження у цій справі.

7.31 Таким чином, розглядаючи справу №910/19787/21, суди попередніх інстанцій правильно врахували, що Закон України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" не обмежує поширення дії статті 625 ЦК України на правовідносини щодо прострочення виконання боржником (зокрема, державою) його грошового зобов`язання, підтвердженого (визначеного, конкретизованого) у грошовому еквіваленті судовим рішенням. Крім того, у статті 625 ЦК України немає застережень про те, що її приписи застосовуються лише до тих відносин, які не врегульовані іншими нормативно-правовими актами (аналогічні висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.10.2023 у справі №686/7081/21).

7.32. Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що положення частини другої статті 625 ЦК України щодо стягнення з відповідача на користь позивача 3% річних підлягають застосуванню до спірних правовідносин та відхиляє як безпідставні протилежні аргументи касаційної скарги.

7.33. Перевіряючи правильність визначення судами періоду нарахування 3% річних, колегія суддів враховує наступне.

7.34. Згідно з частиною другою статті 3 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" стягувач за рішенням суду про стягнення коштів з державного органу звертається до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у строки, встановлені Законом України "Про виконавче провадження", із заявою про виконання рішення суду. Разом із заявою стягувач подає до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, документи та відомості, необхідні для перерахування коштів, згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України.

7.35. У разі якщо стягувач подав не всі необхідні для перерахування коштів документи та відомості, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, протягом п`яти днів з дня надходження заяви повідомляє в установленому порядку про це стягувача. У разі неподання стягувачем документів та відомостей у місячний строк з дня отримання ним повідомлення центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, повертає заяву стягувачу. Стягувач має право повторно звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, для виконання рішення суду у визначені частиною другою цієї статті строки, перебіг яких починається з дня отримання стягувачем повідомлення центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів (частина третя статті 3 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень").

7.36. В частині четвертій статті 3 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" передбачено, що перерахування коштів стягувачу здійснюється у тримісячний строк з дня надходження до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, необхідних для цього документів та відомостей.

7.37. Подібні положення містить частина шоста статті 4 вищезгаданого Закону, згідно з якою перерахування коштів за рішенням суду здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у тримісячний строк з дня надходження документів та відомостей, необхідних для цього, з одночасним направленням повідомлення про виплату коштів державному виконавцю, державному підприємству або юридичній особі.

7.38. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19.06.2019 у справі №646/14523/15-ц зробила висновок про те, що період прострочення держави з виконання рішення суду про стягнення коштів із Державного бюджету України слід рахувати з дня пред`явлення виконавчого документа до виконання.

7.39. Проте у постанові від 03.10.2023 у справі №686/7081/21 Велика Палата Верховного Суду відступила від наведеного висновку щодо обчислення початку періоду прострочення держави з виконання рішення суду про стягнення коштів із Державного бюджету України та зазначила про те, що з огляду на припис частини четвертої статті 3 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" прострочення держави-боржника у спірних правовідносинах настає за сукупності таких юридичних фактів: 1) стягувач подав до органу ДКС України виконавчий документ про стягнення з держави коштів; 2) держава за цим виконавчим документом не перерахувала кошти протягом трьох місяців з дня його надходження до органу ДКС України. Тому припис частини другої статті 625 ЦК України щодо юридичних наслідків прострочення виконання грошового зобов`язання боржником (зокрема, державою) поширюється на випадки порушення підтвердженого (визначеного, конкретизованого) судовим рішенням грошового зобов`язання держави з відшкодування завданої нею шкоди з наступного дня після спливу трьох місяців від пред`явлення до виконання органу ДКС України виконавчого документа і включно до дня, що передує дню повного виконання судового рішення.

7.40. Інший підхід до визначення моменту початку прострочення держави у спірних правовідносинах (наприклад, ототожнення такого моменту з датою вчинення делікту чи датою набрання законної сили судовим рішенням про стягнення з держави відшкодування) може зумовлювати недобросовісну поведінку стягувача (зокрема, неподання ним упродовж тривалого часу виконавчого документа до органу ДКС України задля отримання можливості додатково стягнути з держави 3% річних та інфляційні втрати через штучне збільшення періоду прострочення).

7.41. У свою чергу наведене системне тлумачення частини другої статті 625 ЦК України, статей 3, 4, 5 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" сприятиме дисциплінуванню поведінки стягувача під час пред`явлення ним виконавчого документа в порядку визначеному вказаним Законом, виданого на виконання судового рішення про стягнення коштів з держави, адже за такого підходу до визначення моменту прострочення держави у спірних правовідносинах стягувач буде обізнаним, що умовою нарахування 3% річних та інфляційних втрат є неперерахування державою стягувачу протягом визначеного частиною четвертою статті 3 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" строку коштів за наслідком його звернення із заявою про виконання рішення суду, тоді як час, який передує завершенню цього строку, не входить до періоду прострочення виконання державою рішення суду за який може бути заявлені стягувачем відповідні нарахування.

7.42. Отже, в разі порушення державою-боржником строку виконання судового рішення про стягнення на користь стягувача-кредитора коштів із Державного бюджету України (прострочення виконання підтвердженого судовим рішенням грошового зобов`язання держави з відшкодування завданої нею шкоди) стаття 625 ЦК України та частина перша статті 5 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" установлюють ефективний компенсаторний механізм захисту від такого порушення, дозволяючи кредитору стягнути з держави 3% річних від вчасно несплаченої за чинним рішенням суду суми й інфляційні втрати за період прострочення виконання цього рішення. До того ж застосування наведеного механізму стимулюватиме виконання державою судових рішень про стягнення з неї коштів межах визначеного частиною четвертою статті 3 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" строку, оскільки у протилежному разі - прострочення виконання рішення суду є підставою для нарахування та стягнення з держави 3% річних та інфляційних втрат.

7.43. Зважаючи на вищевикладене, позивач у цій справі вправі був заявити до стягнення з відповідача 3% річних за прострочення виконання судового рішення з наступного дня після спливу трьох місяців від пред`явлення до виконання органу ДКС України виконавчого документа включно до дня, що передує дню повного виконання судового рішення. Протилежні аргументи касаційної скарги про те, що до правовідносини сторін не підпадають під дію Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", зокрема в частині тримісячного строку на перерахування коштів, є безпідставними та відхиляються Судом.

7.44. Згідно з встановленими судами попередніх інстанцій обставинами справи:

- рішенням Господарського суду міста Києва від 18.12.2019 у справі №910/10399/18, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 18.02.2020, присуджено до стягнення з ДКС України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ТОВ "Віма" вартість втраченого обладнання у сумі 56000 євро, що на дату подання позовної заяви еквівалентно 1751121,23 грн;

- 17.03.2020 на виконання вказаного судового рішення видано наказ про його примусове виконання;

- 15.05.2020 позивач подав до Головного управління ДКС України в Закарпатській області заяву про виконання судового рішення у справі №910/10399/18;

- листом від 05.06.2020 №4-49-10/2278 Головне управління ДКС України в Закарпатській області повідомило позивача про скерування наказу у справі №910/10399/18 до ДКС України для виконання;

- 13.07.2021 ДКС України перерахувала на рахунок ТОВ "Віма" на виконання наказу від 17.03.2020 у справі № 910/10399/18 грошові кошти в розмірі 1751121,23 грн (еквівалент вартості втраченого обладнання у сумі 56000 євро в національній валюті України станом на дату подання позовної заяви).

7.45. Визначаючи розмір невиплаченої вартості втраченого обладнання, судами першої та апеляційної інстанцій враховано курс іноземних валют (євро до гривні) станом на дату проведення зарахування коштів органом казначейства (тобто 13.07.2021), який становив 32,3459 грн за 1 євро, в результаті чого дійшли висновку про те, що з відповідача підлягає стягненню 1862,65 євро (60249,17 грн) за наступним розрахунком: 1811370,40 грн (56 000 євро х 32,3459 грн) - 1751121,23 грн = 60249,17 грн.

7.46. Стосовно періоду нарахування 3% річних, суди попередніх інстанцій правильно встановили, що наказ у справі №910/10399/18 виконаний у період, що перевищує встановлений законодавством 3-місячний строк від пред`явлення виконавчого документа до виконання.

7.47. Також суди вірно врахували, що згідно з положеннями статей 253 254 ЦК України день фактичного виконання зобов`язання не включається до періоду прострочення.

7.48. Здійснивши власний розрахунок 3% річних за період з 16.08.2020 по 12.07.2021, суди попередніх інстанцій встановили, що на користь позивача підлягають стягненню 3% річних у розмірі 1521,77 євро.

7.49. Відносно посилання скаржника у касаційній скарзі на пов`язаність виконання судових рішень із наявністю бюджетних асигнувань колегія суддів зазначає, що відсутність коштів у державних органів не є підставою для невиконання грошового зобов`язання, оскільки Конституцією України передбачено, що держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Невиконання судового рішення на користь заявника впродовж тривалого часу є порушенням його прав на справедливий судовий розгляд, закріплений в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

7.50. Стосовно тверджень в касаційній скарзі про не врахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 12.02.2020 у справі №826/17656/16, від 12.02.2020 у справі №804/2076/17, від 16.05.2018 у справі №686/21962/15-ц, щодо застосування у подібних правовідносинах Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", статті 625 ЦК України та Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 № 845, колегія суддів зазначає наступне.

7.51. Велика Палата Верховного Суду від 03.10.2023 у справі №686/7081/21 відступила від висновків, сформульованих у постановах:

- Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 12.02.2020 у справі №826/17656/16 і Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 07.07.2021 у справі №686/22674/20-ц про те, що передбачена статтею 625 ЦК України відповідальність боржника за порушення грошового зобов`язання у виді компенсації інфляційних втрат і 3% річних може виникати тільки у договірних правовідносинах і не стосується правовідносин, що виникають у зв`язку із завданням шкоди, та її подальшим відшкодуванням;

- Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справі №646/14523/15-ц про те, що період прострочення держави з виконання рішення суду про стягнення коштів із Державного бюджету України слід рахувати з дня пред`явлення виконавчого документа до виконання.

7.52. Висновки Великої Палати Верховного Суду щодо застосування частини другої статті 625 ЦК України та статей 3, 4, 5 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", викладені у постанові від 09.11.2023 у справі №420/2411/19, наводилися вище (пункти 7.41, 7.42 даної постанови).

7.53. У постановах від 27.03.2019 у справі №521/21255/13-ц, від 22.09.2022 у справі №/462/5368/16-ц, від 26.10.2022 у справі №201/13239/15-ц, від 14.06.2023 у справі № 448/362/22 Велика Палата Верховного Суду зазначила про те, що вона відступає не від постанови у конкретній справі, а від висновку щодо застосування норм права. Цей висновок міг бути сформульований в одній або декількох постановах. Відсутність згадки повного переліку постанов, від висновку хоча б в одній із яких щодо застосування норм права Велика Палата Верховного Суду відступила, не означає, що відповідний висновок надалі застосовний.

7.54. Незалежно від того, чи перераховані всі судові рішення, в яких викладений правовий висновок, від якого відступила Велика Палата Верховного Суду, суди під час вирішення спорів у подібних правовідносинах мають враховувати саме останній правовий висновок Великої Палати Верховного Суду (схожий за змістом правовий висновок міститься у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі №755/10947/17 (провадження №14-435цс18), від 10.11.2021 у справі №825/997/17 (провадження №11-281апп21), від 08.08.2023 у справі №910/8115/19 (910/13492/21) (провадження №12-42гс22), від 04.10.2023 у справі №906/1026/22 (провадження №12-33гс23)).

7.55. Оскільки питання застосування Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" та частини другої статті 625 ЦК України у подібних правовідносинах вже вирішено Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 03.10.2023 у справі №686/7081/21 та від 09.11.2023 у справі №420/2411/19, то саме ці висновки підлягають врахуванню під час розгляду даної справи, що в свою чергу узгоджується з положеннями частини четвертої статті 300 ГПК України.

7.56. Викладені у касаційній скарзі аргументи відповідача щодо неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та неврахування відповідних висновків Верховного Суду у подібних правовідносинах не знайшли свого підтвердження, а тому відхиляються колегією суддів.

7.57. Відхиляючи доводи скаржника, Суд враховує висновки в рішенні ЄСПЛ у справі "Проніна проти України" в якому зазначено, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Лише той факт, що суд окремо та детально не відповів на кожний аргумент, представлений сторонами, не є свідченням несправедливості процесу (рішення ЄСПЛ у справі "Шевельов проти України").

7.58. За результатами касаційного перегляду колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржувані відповідачем рішення судів попередніх інстанцій в частині задоволення позову ухвалені з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права, повним та всебічним з`ясуванням обставин, які мають значення для вирішення спору, врахуванням відповідних висновків Верховного Суду, що не спростовано скаржником.

7.59. З урахуванням наведеного, колегія суддів не вбачає підстав для зміни чи скасування ухвалених у цій справі рішень та задоволення касаційної скарги.

8. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

8.1. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення.

8.2. Відповідно до статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

8.3. За результатами розгляду касаційної скарги Верховний Суд дійшов висновку про те, що викладені у скарзі доводи не знайшли свого підтвердження, відтак оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, а касаційна скарга - без задоволення.

8.4. У зв`язку з відмовою у задоволенні касаційної скарги, витрати по сплаті судового збору за її подання покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 300 301 308 309 314 315 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Державної казначейської служби України залишити без задоволення.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 03.04.2023 та рішення Господарського суду міста Києва від 26.08.2022 у справі №910/19787/21 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя О. В. Васьковський

Судді К. М. Огороднік

В. Я. Погребняк