Історія справи

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 березня 2014 рокум. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючогоКривенка В.В., суддів:Гусака М.Б., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В., Прокопенка О.Б., Терлецького О.О., Тітова Ю.Г., при секретарі судового засідання Ключник А.Ю.,

за участю представників:

позивача - Куліша Є.Я.,

відповідача - Молочко Н.Г., -

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Рекламне агентство «Інарт» (далі − Товариство) до відділу реклами управління містобудування та архітектури Департаменту містобудування, архітектури та земельних відносин Харківської міської ради (далі − Рада), третя особа - комунальне підприємство «Міський інформаційний центр» (далі − Підприємство), про визнання неправомірною відмови у продовженні строків дії дозволів, зобов'язання продовжити строки дії дозволів на розміщення зовнішньої реклами,

в с т а н о в и л а:

У липні 2008 року Товариство звернулося до суду з позовом, у якому з урахуванням уточнення позовних вимог просило визнати протиправною відмову Ради в продовженні строків дії дозволів на розміщення зовнішньої реклами, зобов'язати продовжити строки дії дозволів на розміщення реклами до 30 червня 2012 року.

Позовні вимоги Товариство обґрунтувало тим, що відповідач всупереч вимогам частини першої статті 16 Закону України від 3 липня 1996 року № 270/96-ВР «Про рекламу» <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_476236/ed_2009_01_01/pravo1/Z960270.html?pravo=1> (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі − Закон № 270/96-ВР), положень Типових правил розміщення зовнішньої реклами, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 29 грудня 2003 року № 2067 <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2009_09_09/pravo1/KP032067.html?pravo=1> (далі − Типові правила), відмовив у продовженні строку дії дозволів до кінця 2007 року у зв'язку з відсутністю договорів користування місцями для розміщення спеціальних конструкцій, що знаходяться у комунальній власності.

Суди розглядали справу неодноразово.

Комінтернівський районний суд міста Харкова постановою від 26 листопада 2010 року, залишеною без змін ухвалами Харківського апеляційного адміністративного суду від 2 березня 2011 року та Вищого адміністративного суду України від 16 жовтня 2013 року, позовні вимоги задовольнив: визнав відмову Ради у продовженні строків дії дозволів на розміщення реклами протиправною та зобов'язав продовжити дію дозволів на розміщення реклами до 30 червня 2012 року.

Висновок суду першої інстанції, з яким погодилися апеляційний та касаційний суди, ґрунтується на тому, що законодавчо визначений спосіб продовження дозволів на розміщення зовнішньої реклами не передбачає обов'язку Товариства надавати Раді для продовження дозволів інших документів крім заяви та у випадках розміщення складної спеціальної конструкції − обґрунтування щодо її відповідності проекту та вимогам безпечності її розміщення та використання (експертний висновок).

У заявах про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі − КАС), Рада та Підприємство просять скасувати ухвалу Вищого адміністративного суду України від 16 жовтня 2013 року та прийняти нове рішення − про відмову у задоволенні позовних вимог.

На обґрунтування заяв додано постанову Вищого адміністративного суду України від 20 січня 2011 року (К-341/08 К-231/08), у якій цей суд, відмовляючи ТОВ у задоволенні позову, дійшов висновку, що відповідач правомірно відмовив у продовженні строку дії дозволу на розміщення реклами, оскільки за змістом положень пункту 4.2. Правил розміщення зовнішньої реклами у місті Харкові, затверджених рішенням виконавчого комітету Ради від 20 жовтня 2004 року № 977 (далі − Правила) та частини першої статті 16 Закону № 270/96-ВР, якими передбачені підстави та процедури надання дозволу та продовження строку дії дозволу на розміщення реклами, необхідно враховувати волевиявлення власника місця розташування рекламних засобів.

Перевіривши наведені у заявах доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку про неоднакове застосування касаційним судом у подібних правовідносинах частини першої статті 16 Закону № 270/96-ВР, положень Типових правил та пункту 4.2. Правил.

Усуваючи розбіжності у застосуванні судом касаційної інстанції зазначених норм права, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України виходить із такого.

Відповідно до частини першої статті 16 Закону № 270/96-ВР розміщення зовнішньої реклами у населених пунктах провадиться на підставі дозволів, що надаються виконавчими органами сільських, селищних, міських рад, та в порядку, встановленому цими органами на підставі типових правил, що затверджуються Кабінетом Міністрів України. При видачі дозволів на розміщення зовнішньої реклами втручання у форму та зміст зовнішньої реклами забороняється. Зовнішня реклама на територіях, будинках та спорудах розміщується за згодою їх власників або уповноважених ними органів (осіб). Розміщення зовнішньої реклами на територіях та об'єктах поза населеними пунктами провадиться лише за згодою їх власників або уповноважених ними органів (осіб).

Відповідно до пункту 1 Типових правил, дозвіл − це документ установленої форми, виданий розповсюджувачу зовнішньої реклами на підставі рішення виконавчого органу сільської, селищної, міської ради, який дає право на розміщення зовнішньої реклами на певний строк та у певному місці.

Виконавчим органом ради за визначенням, наведеним у пункті 2 Типових правил, є виконавчий комітет сільської (сільський голова), селищної, міської ради, Київська та Севастопольська міськдержадміністрації.

Пунктом 6 зазначеного нормативно-правового акта встановлено, що до повноважень робочого органу належать, зокрема:

розгляд заяв розповсюджувачів зовнішньої реклами на надання дозволу, внесення змін у дозвіл, переоформлення дозволу та продовження строку його дії;

прийняття рішення про встановлення пріоритету заявника на місце розташування рекламного засобу, продовження строку, на який встановлено зазначений пріоритет, або про відмову в установленні такого пріоритету;

підготовка проекту рішення виконавчого органу ради щодо надання дозволу чи про відмову у його наданні;

видача дозволу на підставі рішення виконавчого органу ради.

Згідно з пунктом 15 Типових правил у разі недодержання заявником строку, зазначеного в пункті 11 цих Правил, та у разі ненадання ним в установлений строк документів, зазначених у пункті 13 цих Правил, заява вважається неподаною, пріоритет на місце розташування рекламного засобу втрачається, документи повертаються заявнику, про що робочий орган робить відповідний запис в журналі реєстрації.

За змістом пункту 16 Типових правил дозвіл погоджується з власником місця або уповноваженим ним органом (особою) і спеціально уповноваженим органом з питань містобудування та архітектури.

Типові правила (пункт 22) встановлюють можливість відмови у наданні дозволу у разі, коли: оформлення поданих документів не відповідає встановленим вимогам; у поданих документах виявлені завідомо неправдиві відомості. Перелік підстав для відмови у наданні дозволу є вичерпним.

Пунктом 29 цих правил встановлено, зокрема, що строк дії дозволу продовжується на підставі заяви, яка подається робочому органу розповсюджувачем зовнішньої реклами у довільній формі не пізніше ніж за один місяць до закінчення строку дії дозволу. Продовження строку дії дозволу фіксується в журналі реєстрації з внесенням відповідних змін у дозвіл.

Відмова у продовженні строку дії дозволу може бути оскаржена у порядку, встановленому законодавством.

За змістом зазначених норм можна дійти висновку, що дія дозволу на розміщення зовнішньої реклами обмежена у часі та поширюється на певну територію, будівлю, споруду, від власників яких або уповноважених ними органів одержано згоду.

Наведене правове регулювання виключає можливість його тлумачення таким чином, що рішення про відмову у продовженні дозволу може приймати робочий орган та що при поданні заяви про продовження дозволу наявність згоди (погодження) власника місця розташування спеціальної конструкції або уповноваженого ним органу (особи) не є обов'язковою.

Правила зазначеного висновку не спростовують, вони не можуть суперечити та й не суперечать ні приписам Типових правил, ні Закону № 270/96-ВР.

Підпунктом 4.2 пункту 4 Правил встановлено, що дозвіл надається строком на п'ять років, якщо: менший строк не зазначено у заяві розповсюджувача зовнішньої реклами; менший строк не встановлено погодженням власника місця розташування спеціальної конструкції або уповноваженим органом (особою), з урахуванням погодження утримувачів інженерних комунікацій та інших уповноважених осіб. При цьому дозвіл не може бути виданий на термін більший, ніж погоджений з власником місця розташування спеціальної конструкції. При необхідності, для встановлення вказаного терміну робочий орган може вимагати від заявника надання копії договору з власником чи уповноваженою ним особою або лист зазначеної особи про надання у користування місця для розташування спеціальної конструкції протягом відповідного терміну.

Підпунктом 6.2.1 Правил визначено, що дозвіл погоджується з власником місця або уповноваженим ним органом (особою), а пунктом 6.4 − що строк дії дозволу продовжується на підставі заяви, яка подається робочому органу розповсюджувачем зовнішньої реклами у довільній формі не пізніше ніж за один місяць до закінчення строку дії дозволу. Продовження строку дії дозволу фіксується в журналі реєстрації з внесенням відповідних змін у дозвіл. У випадку прострочення терміну подачі заяви на продовження строку дії дозволу та/або експертного висновку розповсюджувач зовнішньої реклами оформлює новий дозвіл у встановленому цими Правилами порядку. Відмова у продовженні строку дії дозволу може бути оскаржена у порядку, встановленому законодавством.

Зі змісту Правил вбачається, що для одержання дозволу та для продовження строку дії дозволу на розміщення реклами, умовою надання такого дозволу є наявність згоди власників (уповноважених ними органів) територій, будинків та споруд, на яких передбачається розміщення об'єктів зовнішньої реклами.

Оскільки законом не встановлено термінів дії відповідних дозволів, цей термін має бути встановлений виконавчими органами сільських, селищних, міських рад як такими, що в силу статті 16 Закону № 270/96-ВР уповноважені встановлювати порядок видачі таких дозволів.

Згода власників (уповноважених ними органів) територій, будинків та споруд, на яких передбачається розміщення об'єктів зовнішньої реклами, може бути визначена у формі угоди між ними та суб'єктом, який має намір розмістити відповідну рекламу.

Якщо зазначена угода є строковою, тобто передбачає часові межі дії згоди на розміщення зовнішньої реклами, то дозволи на її розміщення можуть бути видані в межах строку дії зазначеної угоди, але на строк не більший, ніж встановлений виконавчими органами сільських, селищних, міських рад.

У разі якщо строк дії погодження є більшим, ніж строк дії дозволу на розміщення зовнішньої реклами, то дія дозволу може бути продовжена до закінчення строку дії угоди.

Якщо на момент закінчення дії дозволу на розміщення зовнішньої реклами закінчився строк дії угоди, то продовження дії дозволу є можливим лише за умови продовження строку дії угоди (погодження).

Аналіз наведених положень дає підстави для висновку, що дозвіл на розміщення зовнішньої реклами може бути продовжений лише на певний строк. При цьому безумовною підставою для видачі такого дозволу є документально підтверджена згода власників (уповноважених ними органів) територій, будинків та споруд на розміщення об'єктів зовнішньої реклами із визначеним строком дії згоди.

Таким чином, висновок касаційного суду у справі, що розглядається, ґрунтується на неправильному застосуванні норм матеріального права.

Окрім того, касаційний суд не надав правової оцінки тому, що відповідачем у справі виступав відділ реклами управління містобудування та архітектури Департаменту містобудування, архітектури та земельних відносин Ради, який відповідно до підпункту 2.1 пункту 2 Правил є робочим органом та на який покладено виконання окремих функцій щодо регулювання діяльності у сфері розміщення зовнішньої реклами у м. Харкові та який, за встановлених судами обставин, не має процесуальної дієздатності.

Частиною третьою статті 48 КАС встановлено, що здатність особисто здійснювати свої адміністративні процесуальні права та обов'язки, у тому числі доручати ведення справи представникові (адміністративна процесуальна дієздатність), належить органам державної влади, іншим державним органам, органам влади Автономної Республіки Крим, органам місцевого самоврядування, їхнім посадовим і службовим особам, підприємствам, установам, організаціям (юридичним особам).

Ураховуючи наведене, ухвала Вищого адміністративного суду України від 16 жовтня 2013 року підлягає скасуванню, а справа направленню на новий касаційний розгляд.

Керуючись статтями 241-243 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

Заяви Харківської міської ради та комунального підприємства «Міський інформаційний центр» задовольнити частково.

Ухвалу Вищого адміністративного суду України від 16 жовтня 2013 року скасувати, а справу направити на новий касаційний розгляд.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий В.В. КривенкоСудді: М.Б. ГусакВ.Л. МаринченкоП.В. ПанталієнкоО.Б. ПрокопенкоО.О. ТерлецькийЮ.Г. Тітов