П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 червня 2014 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючогоКривенка В.В.,суддів:Гусака М.Б., Коротких О.А., Кривенди О.В., Панталієнка П.В., Прокопенка О.Б., Терлецького О.О., Тітова Ю.Г., -

розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до управління Міністерства внутрішніх справ України в Житомирській області (далі - управління МВС) про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на службі та зобов'язання виплатити грошове забезпечення за час вимушеного прогулу,

в с т а н о в и л а:

У жовтні 2013 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив: визнати протиправним та скасувати наказ управління МВС від 11 жовтня 2013 року № 316 о/с про його звільнення з органів внутрішніх справ у запас (далі - спірний наказ); поновити його на посаді міліціонера відділення № 1 оперативного взводу роти міліції особливого призначення «Беркут» з 11 жовтня 2013 року; зобов'язати управління МВС нарахувати та виплатити грошове забезпечення за час вимушеного прогулу починаючи з 11 жовтня 2013 року.

На обґрунтування позовних вимог позивач послався на те, що його звільнення проведено з порушенням пункту 68 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженим постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року № 114 (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Положення).

Суди встановили, що ОСОБА_1 16 вересня 2013 року подав рапорт про звільнення з органів внутрішніх справ за власним бажанням, у якому просив звільнити його у найкоротший термін, а саме з 11 жовтня 2013 року, проте 8 жовтня 2013 року надіслав телеграму про відкликання цього рапорту.

11 жовтня 2013 року позивач подав ще один рапорт з проханням не розглядати його телеграму, оскільки він прийняв остаточне рішення про звільнення зі служби згідно з раніше поданим рапортом.

Цього ж дня відповідач видав наказ про звільнення позивача з органів внутрішніх справ у запас за пунктом 63 «ж» Положення (за власним бажанням).

Житомирський окружний адміністративний суд постановою від 21 листопада 2013 року, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 14 січня 2014 року, позов задовольнив: визнав протиправним та скасував спірний наказ в частині звільнення ОСОБА_1; поновив його на посаді з 11 жовтня 2013 року; зобов'язав управління МВС нарахувати та виплатити позивачеві грошове забезпечення за час вимушеного прогулу з 11 жовтня по 21 листопада 2013 року.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 7 лютого 2014 року, погодившись із висновками судів нижчих інстанцій про незаконність звільнення ОСОБА_1 зі служби, відмовив у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою управління МВС на рішення судів у справі.

У заяві про перегляд судового рішення Верховним Судом України з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України, управління МВС зазначає, що в доданому до заяви рішенні суду касаційної інстанції по-іншому, ніж в оскаржуваній ухвалі, застосовано приписи пункту 68 Положення. Просить ухвалу Вищого адміністративного суду України від 7 лютого 2014 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Перевіривши наведені у заяві управління МВС доводи, колегія суддів вважає, що вона підлягає задоволенню з таких підстав.

Вищий адміністративний суд України, допускаючи справу до провадження, виходив із того, що в доданій до заяви ухвалі суду касаційної інстанції по-іншому, ніж у справі, що розглядається, застосовано положення пункту 68 Положення.

Так, у справі, копію рішення суду касаційної інстанції в якій додано до заяви, цей суд дійшов висновку, що в пункті 68 Положення встановлено лише граничний термін видання наказу про звільнення, а не обов'язковий строк перебування на службі особи, яка виявила бажання звільнитися. Оскільки позивач у своєму рапорті просив звільнити його зі служби у найкоротший строк, звільнення його до спливу тримісячного терміну з дня подання рапорту не суперечить чинному законодавству.

Натомість у справі, що розглядається, касаційний суд погодився з висновком судів нижчих інстанцій про те, що звільнення ОСОБА_1 зі служби суперечить вимогам пункту 68 Положення, оскільки саме по собі зазначення в рапорті дати, з якої особа бажає звільнитися зі служби, не свідчить про домовленість сторін щодо звільнення у більш короткий, ніж тримісячний з дня подання відповідного рапорту, строк.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України виходить із такого.

Відповідно до підпункту «ж» пункту 63 Положення особи рядового і молодшого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік) за власним бажанням - при наявності поважних причин, що перешкоджають виконанню службових обов'язків.

Згідно з пунктом 68 Положення особи рядового і начальницького складу, які виявили бажання звільнитися зі служби за особистим проханням, попереджають прямого начальника органу внутрішніх справ про прийняте ними рішення не пізніш як за три місяці до дня звільнення, про що подають рапорт за командою.

Така позиція законодавця, на відміну від загального правила про обов'язок попередити власника чи уповноважений ним орган про звільнення за власним бажанням за два тижні, обумовлена особливим правовим положенням працівника органу внутрішніх справ, що стосується, наприклад, виконання ним обов'язків по забезпеченню безпеки громадян та громадського порядку, здійснення оперативно-розшукових заходів тощо.

Проте у межах передбаченого пунктом 68 Положення строку з дня подання рапорту про звільнення сторони трудового договору вправі домовитися про звільнення у більш короткий строк.

Такою домовленістю, зокрема, слід вважати зазначення у рапорті конкретної дати, з якої (до настання якої) працівник міліції має бажання звільнитися зі служби до закінчення передбаченого пунктом 68 Положення строку та згоду уповноваженого органу звільнити цього працівника у визначений ним термін.

Таким чином, видача уповноваженим органом наказу про звільнення працівника міліції зі служби до закінчення передбаченого пунктом 68 Положення строку, якщо таке прохання міститься у рапорті про звільнення, є правомірною.

У справі, що розглядається, суди встановили, що ОСОБА_1 16 вересня 2013 року подав рапорт з проханням звільнити його за власним бажанням у найкоротший термін та зазначив бажану для нього дату звільнення - 11 жовтня 2013 року. 8 жовтня 2013 року позивач повідомив керівництво, що відкликає цей рапорт, а вже 11 жовтня 2013 року особисто подав ще один рапорт, у якому вказав, що прийняв остаточне рішення про звільнення зі служби згідно з раніше поданим ним рапортом.

Цього ж дня уповноважена особа видала наказ № 316 о/с про звільнення ОСОБА_1 за власним бажанням на підставі його рапорту від 16 вересня 2013 року.

За таких обставин колегія суддів вважає, що суд касаційної інстанції у справі, що розглядається, неправильно застосував норми матеріального права, про які йдеться у заяві управління МВС, у зв'язку з чим ухвала цього суду підлягає скасуванню, а справа - направленню на новий касаційний розгляд.

Керуючись статтями 241-243 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а :

Заяву управління Міністерства внутрішніх справ України в Житомирській області задовольнити.

Ухвалу Вищого адміністративного суду України від 7 лютого 2014 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України

Головуючий В.В. КривенкоСудді М.Б. Гусак О.А. Коротких О.В. Кривенда П.В. Панталієнко О.Б. Прокопенко О.О. Терлецький Ю.Г. Тітов