Історія справи

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 березня 2016 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах і Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України у складі:

головуючогоМаринченка В.Л.,суддів:Гриціва М.І., Гуменюка В.І., Коротких О.А., Кривенди О.В., Лященко Н.П., Охрімчук Л.І., Панталієнка П.В., Прокопенка О.Б., Романюка Я.М., Самсіна І.Л., Терлецького О.О., Яреми А.Г., - розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Орджонікідзевського відділу державної виконавчої служби Запорізького міського управління юстиції (далі - відділ ДВС), третя особа - товариство з обмеженою відповідальністю «СКАЙ КЕПІТАЛ» (далі - Товариство), за участю прокурора Орджонікідзевського району м. Запоріжжя, про визнання дій неправомірними та скасування постанови,

в с т а н о в и л а:

У липні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати неправомірними дії головного державного виконавця відділу ДВС щодо виведення в окреме провадження постанови про стягнення виконавчого збору та скасувати постанову про відкриття виконавчого провадження від 14 січня 2014 року № 41476636.

На обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначив, що Законом України від 21 квітня 1999 року № 606-ХIV «Про виконавче провадження» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 606-ХIV) не передбачено виведення в окреме провадження постанови про стягнення виконавчого збору при поверненні виконавчого документа за заявою стягувача на підставі пункту 1 частини першої статті 47 цього Закону.

Запорізький окружний адміністративний суд постановою від 15 липня 2015 року позов задовольнив.

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 15 жовтня 2015 року скасував постанову суду першої інстанції та закрив провадження у справі.

У своєму рішенні апеляційний суд з огляду на положення статті 181 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) та статті 383 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК) зазначив, що юрисдикція адміністративних судів не поширюється на спори щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця щодо виконання рішень, які ухвалені відповідно до ЦПК.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 11 листопада 2015 року відмовив у відкритті касаційного провадження за скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 15 жовтня 2015 року.

У заяві про перегляд судових рішень Верховним Судом України, поданій з підстави, установленої пунктом 2 частини першої статті 237 КАС, ОСОБА_1, посилаючись на неоднакове застосування касаційними судами статті 181 КАС та статті 383 ЦПК, просить скасувати ухвалу Вищого адміністративного суду України від 11 листопада 2015 року та передати справу на розгляд до цього ж суду.

На обґрунтування заяви додано ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 3 червня 2015 року (№ 6-17576ск15), якою відмовлено у відкритті касаційного провадження за скаргою ОСОБА_1 на ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 7 травня 2015 року. Так, апеляційний суд, закриваючи провадження у цивільній справі за скаргою ОСОБА_1, зазначив, що відповідно до пункту 7 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 лютого 2014 року № 6 «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах», пункту 6 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 13 грудня 2010 року № 3 «Про практику застосування адміністративними судами законодавства у справах із приводу оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби» (у редакції від 30 вересня 2013 року) та Закону № 606-ХIV скарга щодо оскарження дій державного виконавця по винесенню постанови про відкриття виконавчого провадження про стягнення виконавчого збору, а також оскарження постанови про відкриття виконавчого провадження по стягненню виконавчого збору не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Перевіривши наведені у заяві доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах і Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку про наявність неоднакового застосування касаційними судами одних і тих самих норм процесуального права.

Усуваючи розбіжності у застосуванні судами касаційної інстанції норм процесуального права, колегія суддів виходить із такого.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 17 КАС (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Вжитий у цій процесуальній нормі термін «суб'єкт владних повноважень» позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 3 КАС).

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.

Частиною першою статті 181 КАС передбачено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Тобто, якщо законом встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби, то це виключає юрисдикцію адміністративних судів у такій категорії справ.

Аналогічна правова позиція висловлена у постановах Верховного Суду України від 30 червня і 1 грудня 2015 року (№№ 21-278а15, 21-3404а15 відповідно).

За правилами статті 383 ЦПК сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.

Відповідно до частини другої статті 384 ЦПК скарга подається до суду, який видав виконавчий документ.

Справи за скаргами на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи посадової особи державної виконавчої служби розглядаються судом за загальними правилами ЦПК з особливостями, встановленими статтею 386 цього Кодексу, за участю державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби, рішення, дія чи бездіяльність якої оскаржуються.

За результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу (частина перша статті 387 ЦПК).

Оскільки у справі, що розглядається, ОСОБА_1 звернувся з позовом до суду про визнання неправомірними дій головного державного виконавця відділу ДВС щодо виведення в окреме провадження постанови про стягнення виконавчого збору та скасування постанови про відкриття виконавчого провадження з його стягнення, а виконавче провадження відкрито на підставі виконавчого листа, виданого Орджонікідзевським районним судом міста Запоріжжя, про звернення стягнення на предмет іпотеки, то така справа має розглядатися судом за правилами цивільного судочинства.

Ураховуючи вищезазначене, оскільки суди апеляційної та касаційної інстанцій у справі, що розглядається, правильно застосували норми процесуального права, у задоволенні заяви ОСОБА_1 слід відмовити.

Керуючись статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах і Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

У задоволенні заяви ОСОБА_1 відмовити.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий В.Л. МаринченкоСудді:М.І. Гриців В.І. ГуменюкО.А. КороткихО.В. КривендаН.П. ЛященкоЛ.І. ОхрімчукП.В. ПанталієнкоО.Б. ПрокопенкоЯ.М. РоманюкІ.Л. СамсінО.О. ТерлецькийА.Г. Ярема