П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 січня 2014 року м. КиївСудова палата у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

головуючого суддів: Яреми А.Г., Григор'євої Л.І., Гуменюка В.І., Лященко Н.П., Онопенка В.В., Охрімчук Л.І., Патрюка М.В., Сеніна Ю.Л., Сімоненко В.М., -розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_10 до публічного акціонерного товариства «Шахта «Білоріченська» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за заявою ОСОБА_10 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 8 листопада 2013 року,

в с т а н о в и л а :

У листопаді 2012 року ОСОБА_10 звернувся до суду з позовом до державного відкритого акціонерного товариства Шахта «Білоріченська» (далі - ДВАТ Шахта «Білоріченська») про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Зазначав, що з 18 жовтня 2004 року до 9 серпня 2012 року перебував у трудових відносинах з відповідачем.

Посилаючись на те, що всупереч положенням статті 116 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) відповідач провів з ним розрахунок не в день звільнення, а лише 5 вересня 2012 року, просив на підставі статей 116, 117 КЗпП України стягнути з публічного акціонерного товариства «Шахта «Білоріченська» (далі - ПАТ «Шахта «Білоріченська») як правонаступника ДВАТ Шахта «Білоріченська» 6 226 грн 30 коп. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 9 серпня 2012 року до 5 вересня 2012 року.

У процесі розгляду справи уточнив позовні вимоги та, посилаючись на те, що відповідач нараховував йому заробітну плату без урахування вимог статей 96, 97 КЗпП України й Закону України «Про підвищення престижності шахтарської праці», і що рішенням Лутугинського районного суду Луганської області від 9 квітня 2013 року стягнуто з ПАТ «Шахта «Білоріченська» на його користь 11 231 грн 11 коп. недоплаченої заробітної плати та з урахуванням цієї обставини, яка свідчить про збільшення його середнього заробітку й неповного розрахунку при звільненні, а також кількості днів затримки повного розрахунку, просив на підставі статей 116, 117 КЗпП України стягнути з ПАТ «Шахта «Білоріченська» 63 718 грн 20 коп. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 9 серпня 2012 року до 18 квітня 2013 року.

Рішенням Лутугинського районного суду Луганської області від 13 серпня 2013 року позовні вимоги ОСОБА_10 задоволено: стягнуто з ПАТ «Шахта «Білоріченська» на користь ОСОБА_10 63 718 грн 20 коп. середнього заробітку за час затримки повного розрахунку при звільненні за 252 дні та 229 грн 40 коп. судового збору в дохід держави.

Рішенням апеляційного суду Луганської області від 9 жовтня 2013 року рішення Лутугинського районного суду Луганської області від 13 серпня 2013 року змінено: зменшено суму стягнення з ПАТ «Шахта «Білоріченська» на користь ОСОБА_10 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 63 718 грн 20 коп. до 39 648 грн; збільшено суму стягнення з ПАТ «Шахта «Білоріченська» в дохід держави судового збору до 396 грн 48 коп.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 8 листопада 2013 року відмовлено ОСОБА_10 у відкритті касаційного провадження з підстав, передбачених пунктом 5 частини четвертої статті 328 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

У заяві про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 8 листопада 2013 року ОСОБА_10 порушує питання про скасування зазначеної ухвали та направлення справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції статті 117 КЗпП України, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

В обґрунтування заяви ОСОБА_10 надав ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 червня 2013 року, від 26 червня 2013 року, від 10 липня 2013 року та від 25 вересня 2013 року, в яких, на його думку, по-іншому застосовано зазначену правову норму.

Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 грудня 2013 року цивільну справу за позовом ОСОБА_10 до ПАТ «Шахта «Білоріченська» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні допущено до провадження Верховного Суду України в порядку глави 3 розділу V ЦПК України.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві ОСОБА_10 доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку про те, що заява підлягає задоволенню з таких підстав.

За змістом статті 360-4 ЦПК України суд задовольняє заяву про перегляд справи Верховним Судом України і скасовує судове рішення у справі, яка переглядається з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України, якщо встановить, що судове рішення є незаконним.

У справі, яка переглядається, судами встановлено, що 9 серпня 2012 року трудовий договір з ОСОБА_10 припинено на підставі пункту 1 статті 36 КЗпП України.

Належні до виплати при звільненні суми були виплачені ОСОБА_10 5 вересня 2012 року.

Рішенням Лутугинського районного суду Луганської області від 9 квітня 2013 року стягнуто з ПАТ «Шахта «Білоріченська» на користь ОСОБА_10 11 231 грн 11 коп. недоплаченої заробітної плати.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_10, суд першої інстанції вважав, що стягнення за рішенням Лутугинського районного суду Луганської області від 9 квітня 2013 року недоплаченої заробітної плати свідчить про неповний розрахунок з позивачем при звільненні та тягне за собою покладення на ПАТ «Шахта «Білоріченська» відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, у вигляді виплати середнього заробітку за весь час затримки до дня подання ним позову до суду (уточнення позовних вимог).

Змінюючи рішення суду першої інстанції та зменшуючи суму стягнення з підприємства середнього заробітку за час затримки розрахунку, апеляційний суд, з висновком якого погодився касаційний суд, виходив з того, що у разі затримки виплати власником або уповноваженим ним органом належних звільненому працівникові сум з подальшим ухваленням судом рішення про стягнення недоплаченої заробітної плати у зв'язку з неправильним її нарахуванням, положення статті 117 КЗпП України застосовуються лише до вимог щодо виплати працівникові середнього заробітку за весь час затримки до моменту ухвалення зазначеного судового рішення, оскільки правовідносини щодо виплати вказаної недоплаченої заробітної плати регулюються Законом України «Про виконавче провадження».

Разом із тим у інших справах, які виникли з подібних правовідносин - стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд касаційної інстанції:

в ухвалі колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 червня 2013 року дійшов висновку про те, що у разі невиплати власником або уповноваженим ним органом належних звільненому працівникові сум на власника або уповноважений ним орган покладається передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність за затримку розрахунку при звільненні у вигляді виплати працівникові середнього заробітку за період з моменту ухвалення судового рішення про стягнення з власника або уповноваженого ним органу на користь працівника вихідної допомоги та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні до моменту фактичного розрахунку, зокрема стягнення цих сум державним виконавцем у порядку примусового виконання судового рішення;

в ухвалі колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 червня 2013 року дійшов висновку про те, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу звільненому працівникові заробітної плати в строки, зазначені у статті 116 КЗпП України, видача судом судового наказу про стягнення заборгованості із заробітної плати і звернення його до виконання не звільняють власника або уповноважений ним орган від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України;

в ухвалах колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 липня 2013 року та від 25 вересня 2013 року дійшов висновку про те, що невиплата власником або уповноваженим ним органом належних звільненому працівникові сум та невиконання рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати й середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тягне за собою відповідальність, що передбачена статтею 117 КЗпП України, оскільки правовідносини до фактичного розрахунку не переходять у площину виконавчого провадження.

Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції однієї й тієї самої норми матеріального права, а саме статті 117 КЗпП України.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції вказаної норми матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить із такого.

Закон України «Про виконавче провадження» визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку.

Цим Законом урегульовано лише правовідносини, що виникають у процесі виконання судових рішень.

Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Згідно із частиною першою статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

За змістом статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника.

Конституційний Суд України в рішенні від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу роз'яснив, що за статтею 47 Кодексу роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Аналіз наведених норм матеріального права з урахуванням висновків, що викладені в Рішенні Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012, дає підстави вважати, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Таким чином, невиконання рішення суду про стягнення на користь звільненого працівника недоплаченої заробітної плати є підставою для покладення на власника або уповноважений ним орган відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, за весь період невиплати цієї заробітної плати, оскільки вимоги звільненого працівника щодо її виплати є трудовим спором і регулюються нормами трудового права.

Саме до цього зводяться правові висновки, що викладені в ухвалах колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 червня 2013 року, від 26 червня 2013 року, від 10 липня 2013 року та від 25 вересня 2013 року, які надані ОСОБА_10 як приклад неоднакового застосування судом касаційної інстанції статті 117 КЗпП України в подібних правовідносинах, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень.

У справі, яка переглядається, суд касаційної інстанції помилково погодився з висновком апеляційного суду, який, установивши, що за рішенням суду з власника або уповноваженого ним органу стягнуто на користь звільненого працівника недонараховану й невиплачену заробітну плату, тобто власник або уповноважений ним орган фактично не провів повного розрахунку з працівником при його звільненні, дійшов висновку, який не ґрунтується на вимогах чинного законодавства, про те, що після ухвалення судом рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати до спірних правовідносин не застосовується стаття 117 КЗпП України.

Ураховуючи викладене, ухвала суду касаційної інстанції від 8 листопада 2013 року підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Керуючись пунктом 1 статті 355, пунктом 1 частини першої статті 360-3, частиною першою статті 360-4 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а :

Заяву ОСОБА_10 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 8 листопада 2013 року задовольнити.

Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 8 листопада 2013 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої статті 355 ЦПК України.

Головуючий А.Г. Ярема

Судді: Л.І. Григор'єва

В.І. Гуменюк

Н.П. Лященко

В.В. Онопенко

Л.І. Охрімчук

М.В. Патрюк

Ю.Л. Сенін

В.М. Сімоненко