Історія справи

ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 січня 2015 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Кривенка В.В.,суддів:Гусака М.Б., Коротких О.А., Кривенди О.В., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В., Прокопенка О.Б., Самсіна І.Л., Терлецького О.О., -розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_10 до управління Пенсійного фонду України в м. Умані та Уманському районі Черкаської області (далі - управління ПФУ, ПФУ відповідно) про визнання протиправним рішення та зобов'язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и л а:

У листопаді 2010 року ОСОБА_10 звернувся до суду з адміністративним позовом, у якому просив:

- визнати протиправним рішення управління ПФУ щодо невизнання права позивача на зарахування часу проходження ним військової служби у Збройних Силах у період з 5 серпня 1981 року по 21 жовтня 1997 року до 20-річного стажу роботи, що дає право на пенсію за вислугу років, передбачене статтею 50-1 Закону України від 5 листопада 1991 року № 1789-XII «Про прокуратуру» (далі - Закон № 1789-XII) для прокурорів і слідчих, та відмови у призначенні йому пенсії відповідно до названої правової норми;

- визнати за ним право на зарахування до 20-річного стажу роботи, що дає право на пенсію за вислугу років, передбачене Законом № 1789-ХІІ для прокурорів і слідчих, поряд зі стажем його роботи на прокурорських посадах в органах прокуратури України, часу проходження ним військової служби у Збройних Силах у період з 5 серпня 1981 року до 21 жовтня 1997 року;

- зобов'язати управління ПФУ зарахувати до 20-річного стажу роботи, що дає право на пенсійне забезпечення за вислугу років працівникам прокуратури, час проходження ним військової служби з 5 серпня 1981 року по 21 жовтня 1997 року та призначити йому пенсію за вислугу років відповідно до статті 50-1 Закону № 1789 з дня подання ним відповідної заяви - 15 листопада 2010 року.

ОСОБА_10 з 5 серпня 1981 року по 21 жовтня 1997 року проходив військову службу у Збройних Силах колишнього СРСР та України, у тому числі з серпня 1981 року по червень 1985 року - курсантом Ризького вищого військово-політичного училища ім. Маршала Радянського Союзу Бірюзова С.С., а з червня 1985 року по жовтень 1997 року - на офіцерських посадах.

У період з грудня 1997 року по час звернення до суду першої інстанції з позовом ОСОБА_10 працював на слідчих і прокурорських посадах органів військової прокуратури.

Із матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_10 звертався до управління ПФУ із заявою про призначення йому пенсії за вислугу років, однак рішенням зазначеного територіального органу ПФУ від 15 листопада 2010 року йому відмовлено в призначенні пенсії з посиланням на Закон № 1789-ХІІ, яким не передбачено зарахування до 20-річного стажу, що дає право на призначення пенсії за вислугу років, всього періоду військової служби, крім строкової.

Уманський міськрайонний суд Черкаської області постановою від 8 лютого 2011 року, частково зміненою постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 18 лютого 2014 року (виключено абзац третій резолютивної частини рішення суду першої інстанції щодо визнання за позивачем права на зарахування до 20-річного стажу роботи, що дає право на пенсію за вислугу років, передбачене Законом № 1789-ХІІ), позов ОСОБА_10 задовольнив.

Вищий адміністративний суд України постановою від 28 серпня 2014 року зазначені постанови Уманського міськрайонного суду Черкаської області та Київського апеляційного адміністративного суду скасував.

Провадження у справі в частині позовних вимог про визнання за ОСОБА_10 права на зарахування до 20-річного стажу його роботи, що дає право на пенсію за вислугу років, передбачене Законом № 1789-ХІІ для прокурорів і слідчих, поряд зі стажем роботи на прокурорських посадах в органах прокуратури України, часу проходження ним військової служби у Збройних Силах у період з 5 серпня1981 року по 21 жовтня 1997 року закрив.

Ухвалив нову постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_10 задовольнив частково.

Визнав протиправним рішення управління ПФУ в частині незарахування ОСОБА_10 часу проходження ним навчання курсантом Ризького вищого військово-політичного училища ім. Маршала Радянського Союзу Бірюзова С.С. із серпня 1981 року по червень 1985 року, яке прирівнюється до проходження строкової військової служби із розрахунку два місяці служби за один місяць строкової служби, до 20-річного стажу роботи, що дає право на пенсію за вислугу років, передбачене статтею 50-1 Закону № 1789-ХІІ для прокурорів і слідчих.

Зобов'язав управління ПФУ зарахувати до 20-річного стажу роботи, що дає право на пенсійне забезпечення за вислугу років працівникам прокуратури, час проходження ОСОБА_10 навчання курсантом Ризького вищого військово-політичного училища ім. Маршала Радянського Союзу Бірюзова С.С. із серпня 1981 року по червень 1985 року, який прирівнюється до проходження строкової військової служби із розрахунку два місяці служби за один місяць строкової служби.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовив.

Не погоджуючись із постановою касаційного суду, ОСОБА_10 звернувся із заявою про її перегляд Верховним Судом України з підстави неоднакового застосування Вищим адміністративним судом України статті 50-1 Закону № 1789ХІІ.

На обґрунтування заяви він додав ухвалу Вищого адміністративного суду України від 13 червня 2013 року (справа № К/9991/45076/11), яка, на його думку, підтверджує неоднакове застосування касаційним судом одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах.

Перевіривши наведені у заяві доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення заяви.

В ухвалі, наданій на підтвердження неоднакового застосування норм матеріального права, суд касаційної інстанції зазначив, що період військової служби зараховується до 20-річного стажу роботи відповідно до статей 1, 2 Закону України від 16 грудня 1993 року № 3723-ХІІ «Про державну службу» (далі - Закон № 3723-ХІІ) та статті 2 Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-ХІІ «Про військовий обов'язок і військову службу» (далі - Закон № 2232-ХІІ), що в сукупності з часом роботи на прокурорських посадах у військовій прокуратурі дає позивачу право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до статті 50-1 Закону № 1789-XII, оскільки загальний стаж роботи позивача, в тому числі і на прокурорських посадах, становить більше 20 років.

У справі ж, що розглядається, Вищий адміністративний суд України дійшов іншого висновку, зазначивши у своєму рішенні, що статтею 50-1 Закону № 1789-XII не передбачено зарахування часу військової служби на офіцерських посадах у Збройних Силах до 20-річного стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за вислугу років.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні касаційним судом цих норм матеріального права у подібних відносинах, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України виходить із такого.

Пенсійне забезпечення прокурорів і слідчих прокуратури регулюється Законом № 1789-XII.

Важливою умовою для призначення пенсії за вислугу років є певний стаж роботи за спеціальністю.

Відповідно до частини першої статті 50-1 Закону № 1789-ХІІ прокурори і слідчі зі стажем роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років, мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку.

Згідно з частиною п'ятою вищевказаної статті до 20-річного стажу роботи, що дає право на пенсію за вислугу років, зараховується час роботи на прокурорських посадах, перелічених у статті 56 цього Закону, в тому числі у військовій прокуратурі, стажистами в органах прокуратури, слідчими, суддями, на посадах начальницького складу органів внутрішніх справ, офіцерських посадах Служби безпеки України, посадах державних службовців, які займають особи з вищою юридичною освітою, в науково-навчальних закладах Генеральної прокуратури України працівникам, яким присвоєно класні чини, на виборних посадах у державних органах, на посадах в інших організаціях, якщо працівники, що мають класні чини, були направлені туди, а потім повернулися в прокуратуру, строкова військова служба, половина строку навчання у вищих юридичних навчальних закладах, частково оплачувана відпустка жінкам по догляду за дитиною до досягнення нею трьох років.

Тобто статтею 50-1 спеціального Закону № 1789-ХІІ не передбачено зарахування часу військової служби на офіцерських посадах у Збройних Силах до 20-річного стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за вислугу років за вказаною статтею.

Разом з тим відповідно до частини першої статті 2 Закону № 2232-ХІІ, а також частини першої статті 8 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, пов'язаній із захистом Вітчизни. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Відповідно до пункту «в» частини третьої статті 56 Закону України від 5 листопада 1991 року № 1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення» час проходження ОСОБА_10 військової служби з 25 червня 1985 року до 21 жовтня 1997 року зараховується до загального трудового стажу, однак зазначений період не може бути зарахований до 20-річного стажу роботи, що дає право на пенсію за вислугу років, передбачене статтею 50-1 Закону № 1789ХІІ для прокурорів і слідчих.

Згідно з частиною десятою статті 50-1 Закону № 1789-ХІІ прокурорам і слідчим, які мають одночасно право на різні державні пенсії, призначається одна пенсія за їхнім вибором, у тому числі на умовах, передбачених статтею 37 Закону № 3723-ХІІ. Військові прокурори і слідчі військових прокуратур при звільненні з військової служби мають право на одержання пенсії відповідно до цієї статті або на одержання пенсії, встановленої законом для військовослужбовців.

Ураховуючи наведене, висновок суду касаційної інстанції ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права.

Керуючись статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

У задоволенні заяви ОСОБА_10 відмовити.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий В.В. КривенкоСудді: М.Б. Гусак О.А. Коротких О.В. КривендаВ.Л. Маринченко П.В. ПанталієнкоО.Б. Прокопенко І.Л. СамсінО.О. Терлецький