Історія справи

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 червня 2014 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючогоКривенка В.В.,суддів:Гриціва М.І., Коротких О.А., Кривенди О.В., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В., Прокопенка О.Б., Терлецького О.О., Тітова Ю.Г., -

розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом фізичної особи-підприємця (далі - ФОП) ОСОБА_1 до державної податкової інспекції у Рівненському районі Рівненської області (далі - ДПІ) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

в с т а н о в и л а:

ФОП ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ДПІ про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень від 18 січня 2007 року № 0000731751/2 та № 0000741751/2.

На обґрунтування позовних вимог зазначила, що в період з квітня по грудень 2005 року вона перебувала на спрощеній системі оподаткування, а відтак в силу положень Указу Президента від 3 липня 1998 року № 727/98 «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва» (чинного на час виникнення спірних відносин; далі - Указ № 727/98) не була платником податку на доходи фізичних осіб та платником податку на додану вартість (далі - ПДВ). Крім того, коли у платника податків була проведена документальна перевірка і за її результатами було донараховано чи зменшено суму податку, визначену платником до сплати в бюджет чи до відшкодування з бюджету, то за звітні періоди, за які проведено перевірку, уточнена декларація подаватися не повинна, оскільки всі помилки мають бути виявлені в результаті перевірки. Тобто, при здійсненні податковим органом розрахунку податкового зобов'язання повинні бути враховані як заниження, так і завищення платником податкових зобов'язань.

Суди розглядали справу неодноразово.

Рівненський окружний адміністративний суд постановою від 4 серпня 2010 року, залишеною без змін ухвалами Львівського апеляційного адміністративного суду від 24 квітня 2013 року та Вищого адміністративного суду України від 4 лютого 2014 року, у задоволенні позову відмовив.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з позицією якого погодились апеляційний та касаційний суди, дійшов висновку, що відповідач правомірно визначив позивачу суму податкового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб у розмірі 488 грн 67 коп. та суму податкового зобов'язання з ПДВ в розмірі 42 123 грн, посилаючись на те, що у ІІ-ІV кварталах 2005 року вона неправомірно перебувала на спрощеній системі оподаткування, оскільки у попередньому (2004) році обсяг її виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) перевищив 500 000 грн.

Враховуючи те, що у 2005 році ФОП ОСОБА_1 мала зареєструватися платником ПДВ, нараховувати та сплачувати цей податок до бюджету, крім того, за періоди січень-березень та липень-грудень 2005 року відповідно до підпункту 4.14 пункту 4.1 статті 4 Закону України від 21 грудня 2000 року № 2181-III «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» (чинного на час виникнення спірних відносин), підпункту 7.7.2 пункту 7.7 статті 7 Закону України від 3 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (чинного на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 168/97-ВР) була зобов'язана подавати органу державної податкової служби за місцем свого знаходження податкову декларацію незалежно від того, виникло у цьому періоді податкове зобов'язання чи ні.

Не погоджуючись із ухвалою суду касаційної інстанції, ФОП ОСОБА_1 звернулась із заявою про її перегляд Верховним Судом України з підстави неоднакового застосування Вищим адміністративним судом України статей 1, 5 Указу № 727/98, підпункту 2.3.1 пункту 2.3 статті 2 Закону № 168/97-ВР. На обґрунтування заяви додала копії ухвал Вищого адміністративного суду України від 2 грудня 2009 року, 24 жовтня, 11 грудня 2012 року, 15 січня 2014 року та постанов від 1 листопада та 13 грудня 2012 року, які, на її думку, підтверджують неоднакове застосування касаційним судом одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах.

Із наведених судових рішень убачається, що суд касаційної інстанції у подібних правовідносинах неоднаково застосував положення Указу № 727/98, підпункту 2.3.1 пункту 2.3 статті 2 Закону № 168/97-ВР, внаслідок чого були ухвалені різні за змістом судові рішення.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні касаційним судом наведених норм права, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України виходить із такого.

Відповідно до статті 1 Указу № 727/98 спрощена система оподаткування, обліку та звітності запроваджується, зокрема, для фізичних осіб, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і у трудових відносинах з якими, включаючи членів їх сімей, протягом року перебуває не більше 10 осіб та обсяг виручки яких від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 500 000 грн.

Згідно з пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 16 березня 2000 року № 507 «Про роз'яснення Указу Президента України від 3 липня 1998 року № 727» у статті 1 цього Указу під словом «рік» розуміється календарний рік.

Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що, зокрема, фізичні особи, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи, мають право перебувати на спрощеній системі оподаткування в разі відповідності таким вимогам, як здійснення підприємницької діяльності без створення юридичної особи, перебування у трудових відносинах з ними не більше 10 осіб та обсяг виручки яких від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за календарний рік не перевищує 500 000 грн.

Частиною першою статті 2 Указу № 727/98 встановлено, що суб'єкти малого підприємництва-фізичні особи мають право самостійно обрати спосіб оподаткування доходів за єдиним податком шляхом отримання свідоцтва про сплату єдиного податку.

Стаття 4 цього Указу визначає порядок переходу на спрощену систему оподаткування, який, зокрема, передбачає, що рішення про перехід на спрощену систему оподаткування, обліку та звітності може бути прийняте не більше одного разу за календарний рік.

Крім того, згідно з частиною першою статті 5 Указу № 727/98 у разі порушення вимог, установлених статтею 1 цього Указу, платник єдиного податку повинен перейти на загальну систему оподаткування, обліку та звітності, починаючи з наступного звітного періоду (кварталу).

Отже, фізична особа, яка здійснює підприємницьку діяльність, може самостійно обрати спосіб оподаткування доходів за єдиним податком не більше одного разу за календарний рік, а у випадку, зокрема, отримання обсягу виручки у розмірі понад 500 000 грн, зобов'язана перейти на загальну систему оподаткування, обліку та звітності, починаючи з наступного звітного періоду (кварталу). Указ № 727/98 не встановлює інших обмежень, які позбавляють особу права переходу на спрощену систему оподаткування в поточному календарному році у зв'язку з перевищенням встановленого обсягу виручки в попередньому році. Перехід на спрощену систему оподаткування, обліку та звітності або відмова від її застосування відповідно до вимог Указу № 727/98 обумовлені звітним (податковим) періодом (кварталом).

З матеріалів справи вбачається, що ФОП ОСОБА_1 перебувала на загальній системі оподаткування з 1 січня 2005 року. Відповідно до вимог Указу № 727/98 15 березня 2005 року звернулась до податкового органу із заявою про застосування спрощеної системи оподаткування з наступного кварталу, на підставі якої їй було видано свідоцтво платника єдиного податку. Тобто податковий орган підтвердив правильність таких дій ФОП ОСОБА_1.

Законом України від 25 березня 2005 року № 2505-IV «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2005 рік» та деяких інших законодавчих актів України» (далі - Закон № 2505-IV) внесено зміни до Закону № 168/97-ВР, статтю 2 якого викладено в новій редакції. Згідно з підпунктом 2.3.1 пункту 2.3 цієї статті особа підлягає обов'язковій реєстрації як платник податку, зокрема, у разі коли загальна сума від здійснення операцій з поставки товарів (послуг), у тому числі з використанням локальної або глобальної комп'ютерної мережі, що підлягають оподаткуванню згідно з цим Законом, нарахована (сплачена, надана) такій особі або в рахунок зобов'язань третім особам, протягом останніх дванадцяти календарних місяців сукупно перевищує 300 000 грн (без урахування ПДВ) незалежно від того, який режим оподаткування використовує така особа згідно із законодавством.

Законом України від 3 червня 2005 року № 2642-IV «Про внесення змін до деяких законів України» (далі - Закон № 2642-IV) внесено зміни до Закону № 168/97-ВР, зокрема у підпункті 2.3.1 пункту 2.3 слова «незалежно від того, який режим оподаткування використовує така особа згідно із законодавством» виключено.

Таким чином, суб'єкти спрощеної системи оподаткування, обліку і звітності (юридичні особи, що сплачують єдиний податок за ставкою 10 %, та фізичні особи) з дати набуття чинності вказаним Законом незалежно від загальної суми від здійснення ними операцій з поставки товарів та послуг отримали право не реєструватися як платники ПДВ на підставі підпункту 2.3.1 пункту 2.3 статті 2 Закону № 168/97-ВР.

Отже, виходячи з положень зазначених норм права, суб'єкти спрощеної системи оподаткування, обліку і звітності зобов'язані були зареєструватись як платники ПДВ у зв'язку з набуттям чинності (31 березня 2005 року) Законом № 2505-IV та сплачувати цей податок до дати набуття чинності Законом № 2642-IV (30 червня 2005 року).

Ураховуючи наведене, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України доходить такого правового висновку: відповідно до положень Указу № 727/98 перевищення встановленого обсягу виручки платником єдиного податку в поточному календарному році не є перешкодою для перебування ним на спрощеній системі оподаткування з ІІ кварталу наступного року.

Таким чином, висновок касаційного суду у справі, що розглядається, не ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права, а тому ухвала Вищого адміністративного суду України від 4 лютого 2014 року підлягає скасуванню, а справа - направленню на новий касаційний розгляд.

Керуючись статтями 241-243 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

Заяву ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Вищого адміністративного суду України від 4 лютого 2014 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий В.В. КривенкоСудді: М.І. ГрицівО.А. Коротких О.В. КривендаВ.Л. Маринченко П.В. ПанталієнкоО.Б. Прокопенко О.О. ТерлецькийЮ.Г. Тітов