Історія справи

Постанова ВСУ від 15.04.2026 року у справі №904/1264/25

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 квітня 2026 року

м. Київ

cправа № 904/1264/25

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Огородніка К. М.- головуючого, Картере В. І., Погребняка В. Я.

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у Дніпропетровській області

на ухвалу Центрального апеляційного господарського суду від 13.01.2026

у справі № 904/1264/25

за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Трубоізолкомплект»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Нафтогазмонтаж»

про визнання банкрутом, -

ВСТАНОВИВ:

У березні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Трубоізолкомплект» звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю «Нафтогазмонтаж» (далі - ТОВ «Нафтогазмонтаж», боржник) на підставі статті 34 Кодексу України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ).

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 07.04.2025, серед іншого, відкрито провадження у справі № 904/1264/25 про банкрутство ТОВ «Нафтогазмонтаж»; введено процедуру розпорядження майном боржника та призначено попереднє засідання суду на 27.05.2025.

05.05.2025 до місцевого господарського суду через систему «Електронний суд» від Головного управління Державної податкової служби у Дніпропетровській області (далі - ГУ ДПС у Дніпропетровській області, кредитор, скаржник) надійшла заява про визнання грошових вимог до боржника у розмірі 1 307 444, 26 грн та судового збору в розмірі 4 844, 80 грн.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 06.05.2025 у справі № 904/1264/25 прийнято заяву ГУ ДПС у Дніпропетровській області до розгляду в попередньому судовому засіданні.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 25.11.2025 (про результати розгляду заяви конкурсного кредитора про грошові вимоги до боржника у справі про банкрутство) у справі № 904/1264/25 визнано грошові вимоги ГУ ДПС у Дніпропетровській області до ТОВ «Нафтогазмонтаж» на суму: 1 черга - 4 844, 80 грн (витрати по сплаті судового збору); 2 черга - 502244, 26 грн (вимоги щодо сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування та інше соціальне страхування); решту грошових вимог відхилено.

Іншою ухвалою від 25.11.2025 (за підсумками попереднього судового засідання у справі про банкрутство) Господарський суд Дніпропетровської області постановив, зокрема, визнати ГУ ДПС у Дніпропетровській області кредитором ТОВ «Нафтогазмонтаж» в розмірі 4 844, 80 грн витрат по сплаті судового збору - 1 черга, 502 244, 26 грн вимог щодо сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування та інше соціальне страхування - 2 черга.

Короткий зміст апеляційної скарги

ГУ ДПС у Дніпропетровській області звернулося до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 25.11.2025 у справі № 904/1264/25, постановлену за результатами розгляду грошових вимог податкового органу.

Короткий зміст ухвали суду апеляційної інстанції

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 13.01.2026 апеляційну скаргу ГУ ДПС у Дніпропетровській області на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 25.11.2025, постановлену за результатами розгляду грошових вимог у справі № 904/1264/25, повернуто скаржнику.

Зазначену ухвалу суд апеляційної інстанції мотивував тим, що ухвала місцевого господарського суду, постановлена за результатами розгляду грошових вимог окремого кредитора, не підлягає оскарженню окремо від ухвали за результатами попереднього судового засідання у справі про банкрутство, відтак апеляційна скарга на таке судове рішення підлягає поверненню заявнику на підставі пункту 4 частини п`ятої статті 260 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

Кредитор (ГУ ДПС у Дніпропетровській області) звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою на ухвалу Центрального апеляційного господарського суду від 13.01.2026 у справі №904/1264/25, у якій (скарзі) просило оскаржену ухвалу скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

Доводи касаційної скарги зводяться до порушення апеляційним господарським судом норм процесуального права, зокрема частини першої статті 17, пункту 4 частини п`ятої статті 260, частини четвертої статті 269 ГПК України, через вихід за межі повноважень щодо повернення апеляційної скарги скаржнику.

Скаржник звертає увагу касаційного суду на формулювання, вжите в пункті 4 частини п`ятої статті 260 ГПК України, а саме: «рішення суду», а не «судове рішення». У цьому зв`язку переконує, що застосування розширювального тлумачення норми права й словосполучення «рішення суду» в такий спосіб, що розширює перелік судових рішень, які можуть бути повернуто скаржнику - порушує право скаржника на апеляційне оскарження судових рішень.

Також скаржник доводить, що суд апеляційної інстанції, повертаючи апеляційну скаргу з мотивів формальної невідповідності обраного способу захисту вимогам процесуального закону, не врахував положення частини четвертої статті 269 ГПК України, якою прямо передбачено повноваження суду апеляційної інстанції вийти за межі вимог апеляційної скарги.

Зміст зазначеної норми, на переконання скаржника, свідчить, що законодавець допускає можливість корекції меж апеляційного перегляду самим судом у разі необхідності для правильного вирішення справи. Отже, наявність недоліків у формулюванні вимог апеляційної скарги не може автоматично тягнути її повернення, якщо такі недоліки можуть бути усунуті під час апеляційного розгляду шляхом застосування частини четвертої статті 269 ГПК України.

На підставі зазначеного, кредитор загалом стверджує, що суд апеляційної інстанції застосував надмірно формалістичний підхід, який не відповідає принципу верховенства права та призвів до непропорційного обмеження права на доступ до суду, що суперечить, зокрема, практиці Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) (рішення ЄСПЛ у справах «Буланов та Купчик проти України» (заяви №№ 7714/06 та 23654/08 від 09.12.2010), «МПП «Голуб» проти України (заява № 6778/05), «Патріколо та інші проти Італії» (№№37943/17, 54009/18 та 20655/19).

Узагальнений виклад позиції інших учасників у справі

Учасники справи не скористались своїм процесуальним правом на подання відзиву на касаційну скаргу, що відповідно до частини третьої статті 296 ГПК України не перешкоджає касаційному перегляду оскарженого судового рішення.

Касаційне провадження

03.02.2026 до суду касаційної інстанції надійшла касаційна скарга ГУ ДПС у Дніпропетровській області.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.02.2026 для розгляду зазначеної касаційної скарги визначено склад колегії суддів: Огороднік К. М.- головуючого, Картере В. І., Жуков С. В.

Ухвалою Верховного Суду від 19.02.2026 касаційну скаргу ГУ ДПС у Дніпропетровській області на ухвалу Центрального апеляційного господарського суду від 13.01.2026 у справі № 904/1264/25 залишено без руху, надано скаржнику строк для усунення недоліків.

24.02.2026 через систему «Електронний суд» на виконання вимог ухвали Верховного Суду від 19.02.2026 від скаржника надійшла заява про усунення недоліків касаційної скарги.

Ухвалою Верховного Суду від 16.03.2026, серед іншого, відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ГУ ДПС у Дніпропетровській області на ухвалу Центрального апеляційного господарського суду від 13.01.2026 у справі № 904/1264/25 та постановлено здійснити перегляд в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

У зв`язку з відпусткою судді Жукова С. В. з 13.04.2026 по 17.04.2026 автоматизованою системою документообігу суду 14.04.2026 здійснено повторний автоматизований розподіл судової справи, за результатом якого визначено склад колегії суддів: Огороднік К. М. - головуючий, Картере В. І., Погребняк В. Я.

Розгляд касаційної скарги і позиція Верховного Суду

Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Здійснивши розгляд касаційної скарги у письмовому провадженні, дослідивши наведені у ній доводи та перевіривши дотримання судом апеляційної інстанції норм процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про законність та обґрунтованість оскарженої ухвали з таких підстав.

Предметом касаційного оскарження є ухвала суду апеляційної інстанції про повернення апеляційної скарги кредитора на підставі вимог пункту 4 частини п`ятої статті 260 ГПК України через оскарження ухвали місцевого господарського суду, постановленої за результатами розгляду грошових вимог окремого кредитора, окремо від ухвали за результатами попереднього судового засідання у справі про банкрутство.

Оскаржувана ухвала входить до визначеного пунктом 3 частини першої статті 287 ГПК України переліку, тому достатньою підставою її касаційного оскарження згідно вимог абзацу шостого частини другої цієї статті є порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права.

Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Стаття 129 Конституції України встановлює основні засади судочинства, якими, зокрема, є забезпечення права на апеляційний перегляд справи.

При цьому вказана конституційна норма конкретизована законодавцем в статті 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», згідно з якою учасники судового процесу та інші особи у випадках і порядку, встановлених процесуальним законом, мають право на апеляційне та касаційне оскарження судового рішення.

Отже, реалізація конституційного права на апеляційне оскарження судового рішення названим законом ставиться в залежність від положень процесуального закону.

Наведене відповідає усталеній практиці ЄСПЛ (рішення у справах "Мушта проти України", "Мельник проти України"), що застосовується як джерело права при розгляді справ судами згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" та згідно з якою право на суд, одним з аспектів якого є право на доступ до суду, не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення. Норми, які регламентують строки подання скарг, безумовно, передбачаються для забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані. У той же час такі норми або їх застосування мають відповідати принципу юридичної визначеності та не перешкоджати сторонам використовувати наявні засоби.

Тобто, право на звернення до суду не є абсолютним та обмежено вимогами процесуального закону щодо прийнятності відповідної скарги чи заяви, зокрема, стосовно строків їх подання та / або встановленої законом заборони на таке оскарження. Застосування відповідних обмежень у передбачених законом випадках не може вважатися порушенням права особи на доступ до суду.

Згідно з частиною 1 статті 3 ГПК України судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу КУзПБ, Закону України «Про міжнародне приватне право», а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до частини шостої статті 12 ГПК України господарські суди розглядають справи про банкрутство (неплатоспроможність) у порядку, передбаченому цим Кодексом для позовного провадження, з урахуванням особливостей, встановлених КУзПБ.

Статтею 2 КУзПБ також передбачено, що провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом ГПК України, іншими законами України. Застосування положень ГПК України та інших законодавчих актів України здійснюється з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до частини другої статті 254 ГПК України учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції окремо від рішення суду лише у випадках, передбачених статтею цього Кодексу. Оскарження ухвал суду, які не передбачені статтею 255 цього Кодексу, окремо від рішення суду не допускається.

За загальним правилом, закріпленим у частині третій статті 255 ГПК України заперечення на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду, включаються до апеляційної скарги на рішення суду.

Пунктом 17 частини першої статті 255 ГПК України передбачено, що окремо від рішення суду першої інстанції можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції у справах про банкрутство (неплатоспроможність) у випадках, передбачених КУзПБ.

У КУзПБ, на відміну від ГПК України, не визначено вичерпного переліку ухвал у справі про банкрутство, які можуть бути оскаржені в апеляційному порядку окремо від рішення суду, натомість у статті 9 КУзПБ встановлено правила оскарження судових рішень у процедурі банкрутства.

Згідно з положеннями частини першої зазначеної статті ухвали господарського суду, постановлені у справі про банкрутство (неплатоспроможність) за результатами розгляду господарським судом заяв, клопотань та скарг, а також постанова про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури або процедури погашення боргів боржника можуть бути оскаржені в порядку, встановленому ГПК України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (частина 1).

В апеляційному порядку можуть бути оскаржені постанова про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури / процедури погашення боргів, усі ухвали місцевого господарського суду, прийняті у справі про банкрутство (неплатоспроможність), крім випадків, передбачених ГПК України та цим Кодексом (частина друга статті 9 КУзПБ).

При цьому згадуваними у частині другій статті 9 КУзПБ випадками (виключеннями із загального правила апеляційного оскарження всіх ухвал) є, зокрема, встановлені частиною другою статті 254, частиною першою статті 255 ГПК України обмеження щодо оскарження ухвал першої інстанції окремо від рішення суду, які поширюються на універсальні ухвали, постановлені у справі про банкрутство (неплатоспроможність), а також окремі застереження за текстом КУзПБ.

Зокрема, відповідно до абзаців першого та другого частини другої статті 47 КУзПБ у попередньому засіданні господарський суд розглядає всі вимоги кредиторів, що надійшли протягом строку, передбаченого частиною першою статті 45 цього Кодексу, у тому числі щодо яких були заперечення боржника або розпорядника майна. За результатами розгляду вимог окремого кредитора господарський суд постановляє ухвалу про їх визнання чи відхилення (повністю або частково), що не може бути оскаржена окремо від ухвали господарського суду, постановленої за результатами попереднього засідання.

Ухвала господарського суду, постановлена за результатами попереднього засідання, може бути оскаржена стороною у справі про банкрутство лише в частині конкретних вимог кредиторів (частина третя статті 47 КУзПБ).

Отже, ухвала за результатами розгляду вимог окремого кредитора (так звана «індивідуальна» ухвала) не може бути оскаржена окремо від ухвали господарського суду, постановленої за результатами попереднього засідання, у відповідній частині (в частині конкретних вимог кредиторів) в силу прямої вимоги закону. Тобто визначені в абзаці другому частини другої статті 47 КУзПБ положення є тим винятком із загального правила оскарження судових рішень/ухвал у справі про банкрутство, що передбачений частиною другої статті 9 цього Кодексу та пунктом 17 частини першої статті 255 ГПК України.

У цьому висновку колегія суддів звертається до правової позиції Верховного Суду, викладеної в постановах від 15.02.2024 у справі № 914/791/23, від 15.04.2024 у справі № 903/780/22, від 24.02.2026 у справі № 916/1549/25 та ін.

Наслідки недотримання зазначеного правила щодо оскарження ухвали у справі про банкрутство визначені ГПК України та передбачають, що апеляційний господарський суд не приймає до розгляду і повертає апеляційну скаргу на підставі пункту 4 частини п`ятої статті 260 ГПК України - якщо скаргу подано на ухвалу, що не підлягає оскарженню окремо від рішення суду, тобто якщо скаргу подано з порушенням відповідних приписів статей 254 255 ГПК України, або без урахування окремих винятків за приписами КУзПБ, зокрема щодо неможливості оскарження ухвали за результатами розгляду вимог кредитора окремо від ухвали господарського суду, постановленої за результатами попереднього засідання (абзац другий частини другої статті 47 КУзПБ).

Такі висновки узгоджуються із правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду у складі палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 16.08.2023 у справі № 920/162/23, а також узгоджується зі сталою та актуальною позицією Верховного Суду щодо наслідків оскарження ухвали за результатами розгляду вимог кредитора окремо від ухвали господарського суду, постановленої за результатами попереднього засідання, сформульованою у постановах від 11.06.2025 у справі № 920/1474/23, від 30.06.2025 у справі № 909/696/23, від 01.09.2025 у справі № 908/1897/24, від 06.11.2025 у справі 911/2308/23 тощо.

З наведеного вбачається, що Верховний Суд стало та послідовно дотримується позиції про необхідність неухильного дотримання вимог абзацу другого частини другої статті 47 КУзПБ щодо порядку оскарження ухвал, постановлених за наслідками розгляду грошових вимог окремих кредиторів.

Верховний Суд під час розгляду цієї справи не вбачає підстав для відступу від наведених висновків, адже зазначена норма містить чітку та недвозначну заборону окремого оскарження зазначених ухвал без одночасного оскарження ухвали попереднього засідання. При цьому всі учасники справи повинні розраховувати на те, що такі обмеження будуть застосовані, що сприятиме дотриманню принципів юридичної визначеності як елементу верховенства права, рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Більш того, обмежившись доводами про застосування судом апеляційної інстанції надмірного формалістичного підходу та непропорційного обмеження права кредитора на доступ до суду, скаржник залишив поза увагою наявність сталої практики Верховного Суду у питанні застосування положень пункту 4 частини п`ятої статті 260 ГПК України у подібних правовідносинах та жодних аргументів щодо необхідності відступу від наведених вище правових висновків не навів.

Колегія суддів зауважує, що забезпечення можливості рівного доступу для правосуддя всім учасникам судового процесу шляхом застосування встановлених законом обмежень щодо прийнятності апеляційної скарги не можна вважати проявом надмірного формалізму та непропорційним втручанням.

Отже, суд апеляційної інстанції в оскарженій ухвалі цілком обґрунтовано керувався тим, що предметом апеляційного оскарження за відповідною апеляційною скаргою ГУ ДПС у Дніпропетровській області була ухвала господарського суду першої інстанції, постановлена у справі про банкрутство за результатами розгляду вимог цього окремого кредитора (в частині відхилення таких вимог), яка в силу прямої вказівки закону, встановленої абзацом другим частини другої статті 47 КУзПБ, не може бути оскаржена окремо від ухвали господарського суду, постановленої за результатами попереднього засідання.

Тобто, всупереч імперативного припису абзацу другого частини другої статті 47 КУзПБ, кредитор не оскаржив ухвалу господарського суду, постановлену за результатами попереднього засідання у цій справі (у відповідній частині), тоді як саме її оскарження є процесуальною підставою для апеляційного перегляду висновків щодо конкретних вимог кредитора (частина третя статті 47 КУзПБ).

З огляду на зазначене, у апеляційного господарського суду не було дискреції щодо прийнятності апеляційної скарги кредитора, адже норма абзацу другого частини другої статті 47 КУзПБ має імперативний характер, а наслідком подання апеляційної скарги на ухвалу, що не підлягає оскарженню окремо від іншого судового рішення, є повернення такої скарги на підставі пункту 4 частини п`ятої статті 260 ГПК України.

У цьому зв`язку доводи касаційної скарги щодо встановленої частиною четвертою статті 269 ГПК України можливості виходу судом апеляційної інстанції за межі вимог апеляційної скарги вбачаються безпідставними та підлягають відхиленню касаційним судом.

Такий, пропонований скаржником, підхід суперечитиме визначеному законом порядку апеляційного перегляду судових рішень у справі про банкрутство, який забезпечує рівні процесуальні можливості учасників та передбачуваність відповідної судової процедури.

Крім того, Верховним Судом враховано, що повернення апеляційної скарги не позбавляє права скаржника на повторне звернення до суду апеляційної інстанції в порядку, встановленому законом.

Ураховуючи викладене у сукупності та зважаючи на оскарження ГУ ДПС у Дніпропетровській області «індивідуальної» ухвали за результатами розгляду вимог цього кредитора окремо від постановленої у цій справі ухвали господарського суду за результатами попереднього засідання (у відповідній її частині), Верховний Суд вважає обґрунтованими висновки апеляційного господарського суду про недотримання кредитором порядку оскарження ухвали у справі про банкрутство та необхідність повернення, у зв`язку з цим, апеляційної скарги податкового органу на підставі приписів пункту 4 частини п`ятої статті 260 ГПК України.

Дійшовши цього висновку, судова колегія відхиляє протилежні аргументи скаржника щодо неправомірності оскаржуваної ухвали апеляційного суду про повернення апеляційної скарги кредитора, адже такі доводи не ґрунтуються на нормі закону та не відповідають обставинам справи.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Переглянувши у касаційному порядку в межах доводів та вимог касаційних скарг оскаржуване судове рішення у справі, Верховний Суд не встановив порушення та невірного застосування норм права, на які посилався скаржник.

Частиною третьою статті 304 ГПК України унормовано, що касаційні скарги на ухвали суду апеляційної інстанції розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на постанови суду апеляційної інстанції.

Згідно із частиною першою статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи наведені вище мотиви та беручи до уваги межі перегляду справи судом касаційної інстанції в порядку статті 300 ГПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги ГУ ДПС у Дніпропетровській області та необхідність залишення оскарженої ухвали апеляційного суду від 13.01.2026 у цій справі без змін.

Розподіл судових витрат

У зв`язку з відмовою у задоволенні касаційної скарги, витрати зі сплати судового збору за її подання і розгляд залишаються за скаржником.

Керуючись статтями 300 301 304 308 309 314 315 317 ГПК України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у Дніпропетровській області залишити без задоволення.

2. Ухвалу Центрального апеляційного господарського суду від 13.01.2026 у справі № 904/1264/25 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя К. М. Огороднік

Судді В. І. Картере

В. Я. Погребняк