Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 березня 2017 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Гриціва М.І., суддів:Кривенди О.В., Прокопенка О.Б., Самсіна І.Л., -розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_5 до управління Пенсійного фонду України в м. Івано-Франківську Івано-Франківської області (далі - управління ПФУ), Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання протиправними дій та скасування рішення,

встановила:

У серпні 2014 року ОСОБА_5 звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати протиправними дії та скасувати рішення управління ПФУ від 8 липня 2014 року № 431/Н-15 про відмову призначити пенсію за вислугу років та зобов'язати управління ПФУ зарахувати до стажу роботи, що дає право на пенсію за вислугу років відповідно до статті 501 Закону України від 5 листопада 1991 року № 1789-XII «Про прокуратуру» (далі - Закон № 1789-XII), період роботи на посаді консультанта Долинського районного суду Івано-Франківської області з 1 грудня 1992 року по 13 жовтня 1997 року. У цьому зв'язку зазначив, що упродовж з 1990-1997 навчався заочно у Львівському національному університеті імені Івана Франка.

Свої вимоги обґрунтував тим, що за Законом № 1789-XII до стажу роботи, що дає право на пенсію за вислугу років, зараховується час фактичної роботи на посадах державних службовців. Відсутність диплому про вищу освіту не може бути підставою для відмови в зарахуванні таких періодів до трудового стажу для обрахунку та призначення пенсії за вислугу років.

Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області постановою від 14 жовтня 2014 року, залишеною без змін ухвалами Львівського апеляційного адміністративного суду від 3 вересня 2015 року та Вищого адміністративного суду України від 30 березня 2016 року, позов задовольнив.

Висновків про необхідність включення часу роботи на посаді державного службовця до стажу, що дає право на призначення пенсії за вислугу років, суд касаційної інстанції дійшов на підставі того, що заявник перебував на посаді державного службовця і виконував покладені на нього обов'язки, реальність яких підтверджується записами у трудовій книжці, яка згідно з Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637, є основним документом, що підтверджує стаж роботи. Послався суд і на те, що названа заявником посада, яку він обіймав упродовж позначеного ним проміжку часу, відповідно до Типової посадової інструкції консультанта місцевого загального суду, затвердженої наказом Державної судової адміністрації України від 20 липня 2005 року № 86, відноситься до посади державного службовця, яку займають особи з вищою юридичною освітою.

У заяві про перегляд рішення суду касаційної інстанції управління ПФУ послалося на неоднакове застосування цим судом статті 501 Закону № 1789-XII у подібних правовідносинах і просить скасувати це рішення та направити справу на новий касаційний розгляд.

Прикладом неоднакового застосування зазначеної норми права вважає постанову Вищого адміністративного суду України від 10 липня 2014 року (справа № К/800/29661/14), в якій, на переконання заявника, суд касаційної інстанції правила цієї норми матеріального права застосував по-іншому і дійшов протилежних, але правильних за змістом правових висновків.

В аспекті заявленого неоднакового правозастосування колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України перевірила матеріали справи і дійшла висновку про таке.

Спори щодо права, підстав та порядку визнання та віднесення діяльності на посаді державного службовця до трудового стажу, що дає підстави для призначення пенсії за вислугу років, за умови, коли зайняття і робота на цій посаді вимагає від особи, які її займає, вищої юридичної освіти, а також питання трактування та застосування в розумінні статті 501 Закону № 1789-XII поняття «… на… посадах державних службовців, які займають особи з вищою юридичною освітою», яку освіту потрібно сприймати як вищу юридичну, раніше були предметом перегляду Верховного Суду України. З огляду на обсяг та фактичний зміст обставин, час виникнення та зумовлене ними правозастосування Верховний Суд України сформулював правові висновки.

Зокрема, у постанові від 30 червня 2015 року (справа № 21-6601а15) на підставі нормативного підходу до розуміння положень Закону України від 5 листопада 1991 року № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення» <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_373/ed_2011_07_08/pravo1/T178800.html?pravo=1> (в редакції, чинній до 1 січня 2004 року; далі - Закон № 1788-XII) Верховний Суд України зазначив таке.

Зміст поняття «загальний трудовий стаж» є ширшим, ніж поняття «страховий стаж», оскільки до першого включаються також періоди суспільно корисної діяльності, коли особа не підлягала загальнообов'язковому соціальному страхуванню.

Приміром, за статтею 56 Закону № 1788-XII до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Відповідно до частини третьої цієї ж статті до стажу роботи, що дає право на призначення трудових пенсій, зараховуються також періоди, коли особа не працювала, наприклад, у зв'язку з навчанням у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі; тимчасовою непрацездатністю, що почалася у період роботи; часом догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми, але не довше ніж до досягнення кожною дитиною 3-річного віку, тощо.

Спеціальний стаж - це період роботи в певних умовах праці чи на посадах, з якими законодавець пов'язує пільгове (або за особливими правилами) пенсійне забезпечення.

Вислуга років є видом спеціального стажу. Це період виконання особливого роду трудової діяльності або державної служби, коли до особи, яка її здійснює, пред'являють особливі вікові, а також підвищені психічні та фізичні вимоги, при тривалому виконанні якої особа втрачає відповідну професійну працездатність.

Правом вислуги років користуються різні категорії осіб, у тому числі й прокурорсько-слідчі працівники на підставі Закону № 1789-XII.

Відповідно до частини шостої статті 501 цього Закону до вислуги років, що дає право на пенсію за правилами цієї статті, зараховується, серед іншого, час роботи на посадах державних службовців, які займають особи з вищою юридичною освітою.

У постанові від 16 березня 2016 року (справа № 21-5449а15) Верховний Суд України проаналізував окремі положення Закону № 1789-XII і зазначив таке.

За частиною першою статті 46 Закону № 1789-XII прокурорами і слідчими можуть призначатися громадяни України, які мають вищу юридичну освіту, необхідні ділові і моральні якості.

Згідно з частиною першою статті 501 цього Закону (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) прокурори і слідчі зі стажем роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років, мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку.

За частиною п'ятою цієї статті в редакції Закону України від 12 липня 2001 року № 2663-III «Про внесення змін до Закону України «Про прокуратуру» (далі - Закон № 2663-ІІІ) до 20-річного стажу роботи, що дає право на пенсію за вислугу років, зараховується час роботи на прокурорських посадах, перелічених у статті 56 цього Закону, в тому числі у військовій прокуратурі, стажистами в органах прокуратури, слідчими, суддями, на посадах начальницького складу органів внутрішніх справ, офіцерських посадах Служби безпеки України, посадах державних службовців, які займають особи з вищою юридичною освітою, в науково-навчальних закладах Генеральної прокуратури України працівникам, яким присвоєно класні чини, на виборних посадах у державних органах, на посадах в інших організаціях, якщо працівники, що мають класні чини, були направлені туди, а потім повернулися в прокуратуру, строкова військова служба, половина строку навчання у вищих юридичних навчальних закладах.

За нормативного та цільового підходу до розуміння зазначених норм право на пенсійне забезпечення за вислугу років мають громадяни України, які поряд з іншими підставами здобули і мають вищу юридичну освіту, пропрацювали на посадах прокурорів і слідчих встановлений для цього законом час або виконували роботу, співмірну з роботою на прокурорських посадах, чи займалися діяльністю, необхідною для того, щоб обійняти посаду прокурора чи слідчого <…>.

Поняття про те, що таке освіта, які її стандарти, структура, система, форми та рівні, які навчальні заклади за якими ознаками відносяться до вищих освітніх закладів дається в актах законодавства, що регулюють відносини у галузі навчання, виховання, професійної, наукової, загальнокультурної підготовки громадян України.

<…>

Ужите в частині п'ятій статті 501 Закону № 1789-XII словосполучення «навчання у вищих юридичних навчальних закладах» слід розуміти як цілеспрямовану пізнавальну <https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D1%96%D0%B7%D0%BD%D0%B0%D0%BD%D0%BD%D1%8F> діяльність людини з отримання знань <https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%97%D0%BD%D0%B0%D0%BD%D0%BD%D1%8F>, умінь та навичок у таких закладах вищої освіти, які спроможні їх надати. За змістом, обсягом та рівнем набуті знання та фахова підготовка мають відповідати поняттю «вища освіта», зокрема й поняттю «вища юридична освіта», за якої громадянин може обійняти посаду прокурора і слідчого або посаду державного службовця, для зайняття якої вимагається така освіта. При цьому має враховуватися тільки час навчання, затрачений на здобуття вищої юридичної освіти, за наявності якої громадянин може (міг) обійняти прокурорську посаду чи посаду слідчого прокуратури.

Фактичні обставини справи, в якій було ухвалено оспорене рішення, за характером, правовою природою, за часом виникнення наближені до тих, стосовно яких Верховний Суд України сформулював правову позицію. Правові висновки судів касаційної та попередніх інстанцій у цій справі суперечать точному змісту положень статті 501 Закону № 1789-XII та відрізняються від правової позиції Верховного Суду України про неналежність часу роботи на посаді державного службовця особи, яка не мала вищої юридичної освіти, до стажу, що дає право на пенсію за вислугу років.

В аспекті зазначених спірних правовідносин слід також додати, що в розумінні статті 501 Закону № 1789-XII до спеціального стажу, що дає право на пенсію за вислугу років, не може зараховуватися трудова діяльність на посаді державного службовця, кваліфікаційні умови якої (посади) не вимагали від особи, яка її обіймала, вищої юридичної освіти, а особа, як фактично її обіймала, такої освіти не мала; чи коли через якийсь час на підставі нормативного регулювання такі умови до згаданої посади були запроваджені, а особа, яка продовжувала її обіймати, здобула вищу юридичну освіту; або містить такі умови, але особа, яка обіймала посаду державного службовця, не мала відповідної освіти чи мала спеціальну, гуманітарну чи іншу вищу освіту, але не юридичну, тощо.

Відповідно до підпункту «а» пункту 2 частини другої статті 243 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неправильного застосування судом (судами) норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення спору, Верховний Суд України має право скасувати судове рішення (судові рішення) та ухвалити нове судове рішення чи змінити судове рішення.

Отже, нормативне тлумачення окремих положень Закону № 1788-XII, статті 501 Закону № 1789-XII в контексті фактичних обставин справи дозволяє дійти висновку про помилковість висновків судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій і зобов'язує заяву управління ПФУ задовольнити частково, постановлені в цій справі судові рішення скасувати як незаконні та ухвалити нове рішення - про відмову в задоволенні позову.

Керуючись пунктом 6 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VІІІ «Про судоустрій і статус суддів», статтями 241-243 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

постановила:

Заяву управління Пенсійного фонду України в м. Івано-Франківську Івано-Франківської області задовольнити частково.

Постанову Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 14 жовтня 2014 року, ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 3 вересня 2015 року та ухвалу Вищого адміністративного суду України від 30 березня 2016 року скасувати.

Відмовити в задоволенні позову ОСОБА_5 до управління Пенсійного фонду України в м. Івано-Франківську Івано-Франківської області, Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання протиправними дій та скасування рішення.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий М.І. Гриців

Судді: О.В. Кривенда

О.Б. Прокопенко

І.Л. Самсін