Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 грудня 2016 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Гриціва М.І., суддів:Волкова О.Ф., Кривенди О.В., Прокопенка О.Б., Самсіна І.Л., - розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_6 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (далі - управління ПФУ, ПФУ відповідно) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,

встановила:

У серпні 2015 року ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом, у якому просив поновити йому виплату пенсії за вислугу років, призначеної відповідно до Закону України від 9 квітня 1992 року № 2262-XII «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 2262-XII), зобов'язати управління ПФУ перерахувати та поновити йому виплату раніше призначеної пенсії з урахуванням усіх перерахунків та індексації, які були проведені починаючи з 1 квітня 2015 року, та виплатити нараховану пенсію.

На обґрунтування позову послався на те, що він досяг пенсійного віку і має право на пенсію відповідно до Закону України від 5 листопада 1991 року

№ 1788-XII «Про пенсійне забезпечення». Вважає, що дії відповідача є незаконними і такими, що порушують особисті і майнові права, гарантовані Конституцією України.

Суд встановив, що ОСОБА_6 з травня 2001 року перебуває на обліку в управлінні ПФУ та отримував пенсію за вислугу років, призначену відповідно до Закону № 2262-XII, у розмірі 2366 грн 20 коп.

24 листопада 2010 року ОСОБА_6 обраний головою Сестрятинської сільської ради Радивилівського району Рівненської області, де продовжує працювати дотепер.

З 1 квітня 2015 року управління ПФУ припинило виплату йому пенсії на підставі частини сьомої статті 21 Закону України від 7 червня 2001 року

№ 2493-III «Про службу в органах місцевого самоврядування в Україні» у редакції Закону України від 2 березня 2015 року № 213-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» (далі - Закон № 213-VIII).

Радивилівський районний суд Рівненської області постановою від

21 жовтня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 2 грудня 2015 року, відмовив у задоволенні позову.

Своє рішення суди мотивували тим, що позивач, який отримував пенсію за вислугу років відповідно до Закону № 2262-XII й одночасно був посадовою особою органу місцевого самоврядування та отримував заробітну плату за рахунок місцевого бюджету, входить до кола осіб, яким тимчасово припинено виплату пенсії відповідно до Закону № 213-VIII.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 25 грудня 2015 року відмовив у відкритті касаційного провадження.

Не погоджуючись із ухвалою суду касаційної інстанції, ОСОБА_6 звернувся із заявою про її перегляд Верховним Судом України з підстави неоднакового застосування судом касаційної інстанції положень законодавства щодо порядку виплати пенсій працюючим пенсіонерам. Просить скасувати ухвалу Вищого адміністративного суду України від 25 грудня 2015 року та направити справу на новий розгляд до Вищого адміністративного суду України.

На підтвердження неоднакового застосування зазначених норм права посилається на ухвалу Вищого адміністративного суду України від 26 серпня 2015 року (справа № К/800/38456/15).

В аспекті заявленого неоднакового правозастосування колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку про таке.

У рішенні, про перегляд якого подано заяву, суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій щодо обґрунтованого припинення виплати з 1 квітня 2015 року ОСОБА_6 пенсії за вислугу років у зв'язку із набранням чинності Законом № 213-VIII, яким внесені зміни до статті 54 Закону № 2262-XII, й особам, яким пенсія призначена відповідно до цього Закону, у період роботи на посадах в органах місцевого самоврядування, у тому числі на посаді голови сільської ради, пенсії не виплачуються.

Натомість у рішенні суду касаційної інстанції, на яке посилається заявник як на приклад неоднакового застосування зазначених норм права, висновок стосувався умов та порядку пенсійного забезпечення осіб, які отримували пенсію як інваліди ІІІ групи з дитинства, право на отримання яких визначено Законом України від 9 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-IV), і перебували на посаді помічника судді, діяльність на якій регулювалася Законом України від 16 грудня 1993 року № 3723-XII «Про державну службу» (далі - Закон

№ 3723-XII). Відповідно до положень цього Закону такі особи мали (могли мати) право на одержання спеціальної пенсії державних службовців (частина перша статті 37 Закону № 3723-XII). Оскільки після набрання чинності Законом № 213-VIII з 1 червня 2015 року особи, які мали право на пенсію державних службовців, обмежені в праві на її отримання і, як зазначено в рішенні суду, перестали бути суб'єктами отримання спеціальної пенсії, вони водночас не втратили право на отримання пенсії на загальних підставах, одним із видів якої є пенсія інваліда ІІІ групи з дитинства, передбачена Законом № 1058-IV.

Аналіз правозастосування у наведених рішеннях дає підстави вважати, що в них ідеться про неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права, що регулюють порядок припинення виплати пенсії та її відновлення, яке зумовлене різними за змістом та характером фактичними обставинами справ. Зазначене не дає можливості дійти висновку про неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм права у подібних правовідносинах.

З огляду на те, що обставини, які стали підставою для перегляду справи Верховним Судом України, не підтвердилися, в задоволенні заяви слід відмовити.

На підставі наведеного, керуючись пунктом 6 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VІІІ «Про судоустрій і статус суддів», статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

постановила:

У задоволенні заяви ОСОБА_6 відмовити.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий М.І. Гриців Судді: О.Ф. Волков О.В. Кривенда О.Б. Прокопенко І.Л. Самсін